Іванівський районний суд Одеської області
Іванівський районний суд Одеської області
Справа № 499/712/24
Провадження № 2/499/387/24
Іменем України
26 листопада 2024 року селище Іванівка
Іванівський районний суд Одеської області в складі: головуючого судді Тимчука Р.М. за участю секретаря судового засідання Чумаченко А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження в селищі Іванівка Одеської області справу №499/712/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
встановив:
Позивачка звернулася до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
В обґрунтування позовних вимог вона послалася на ті обставини, що 22.08.2023 року між нею та ОСОБА_2 Доброславським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) зареєстровано шлюб за актовим записом № 169, що підтверджується свідоцтвом про шлюб.
У сторін народилися, син ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , син ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , син ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , син ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4 та донька ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_5 .
На початку сімейного життя шлюбні відносини позивача з відповідачем складалися добре, однак на даний момент подружжя разом не проживає, шлюбні відносини між сторонами припинились. Сторони перестали розуміти та любити один одного, проживати однією сім'єю, вести домашнє господарство, а також у них з'явились розбіжності в поглядах на сімейне життя, сімейні обов'язки з ведення спільного господарства та виховання дітей, ведення спільного побуту.
Всі зусилля щодо знаходження компромісу між сторонами не дали жодних результатів, тому позивач вважає, що наразі немає можливості збереження сім'ї.
На даний час шлюб носить формальний характер та без фактичних сімейних відносин, а тому подальше сумісне життя, примирення, збереження між сторонами сім'ї, позивач вважає неможливим та таким, що суперечить її інтересам.
Сторона позивача у судове засідання не з'явилися, надали до суду клопотання справу слухати у її відсутність на позовних вимогах наполягає, просила розірвати шлюб.
Відповідач у судове засідання не з'явився, надав клопотання, в якому зазначив, що на розірвання шлюбу згоден, просив справу розглядати у його відсутність.
З урахуванням ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши письмові матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, розглянувши справу в межах заявлених вимог, враховуючи безумовне визнання відповідачем позову, яке в свою чергу не суперечить вимогам закону й не порушує права свободи чи інтереси інших осіб суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Відповідно до абзацу 3 п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.06.2009, у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи.
Судом встановлено, що позивачка та відповідач перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб.
У сторін народилися, син ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , син ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , син ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , син ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4 та донька ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_5 .
На початку сімейного життя шлюбні відносини позивача з відповідачем складалися добре, однак на даний момент подружжя разом не проживає, шлюбні відносини між сторонами припинились. Сторони перестали розуміти та любити один одного, проживати однією сім'єю, вести домашнє господарство, а також у них з'явились розбіжності в поглядах на сімейне життя, сімейні обов'язки з ведення спільного господарства та виховання дітей, ведення спільного побуту.
Всі зусилля щодо знаходження компромісу між сторонами не дали жодних результатів, тому позивач вважає, що наразі немає можливості збереження сім'ї.
На даний час шлюб носить формальний характер та без фактичних сімейних відносин, а тому подальше сумісне життя, примирення, збереження між сторонами сім'ї, позивач вважає неможливим та таким, що суперечить її інтересам.
Відповідач згоден на розірвання шлюбу.
Застосовуючи норми матеріального права суд виходить з такого.
Статтею 51 Конституції України передбачено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Згідно до ч.2 ст.3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Частиною 3 статті 56 СК України встановлено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Сімейного кодексу України (далі СК України) шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби. Чоловік зобов'язаний утверджувати в сім'ї повагу до матері. Дружина зобов'язана утверджувати в сім'ї повагу до батька. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній (ст. 55 СК України).
Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом (ч. ч. 3, 4 ст. 56 СК України).
Згідно ч.2 ст.112 СК України суд, постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Згідно п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Як роз'яснив Верховний Суд України, згідно зі ст.24 цього Кодексу шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої 10 грудня 1948 року Генеральною Асамблеєю ООН.
Обставини, на які посилається позивач є самостійною та достатньою підставою для розірвання шлюбу.
Докази, які б спростовували обґрунтованість цього висновку, в матеріалах цивільної справи відсутні.
Виходячи з наведеного враховуючи, що позивачка не бажає підтримувати сімейні стосунки з відповідачем, відповідач в свою чергу позовні вимоги визнав та також наполягає на розірвання шлюбу, збереження даного шлюбу суперечить їх інтересам, оцінивши шлюбні взаємовідносини сторін, беручи до уваги, що між сторонами склалися відносини, при яких збереження сім'ї неможливо, позовні вимоги про розірвання шлюбу підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 2 ст. 114 Сімейного кодексу України, у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Згідно з ч. 3 ст. 115 Сімейного Кодексу України - документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Щодо вимоги сторони позивача про стягнення судових витрат суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачкою суду підтверджено належним та допустимим доказом сплату судового збору за позовну вимогу про розірвання шлюбу у розмірі 968,96 гривень, шляхом долучення до позовної заяви відповідної квитанції.
Відповідно до ч.1, ч.3 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно ч. 1 ст. 142 ЦПК України та ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору сплаченого при поданні позову.
З урахуванням вищезазначеного, та зважаючи на те, що відповідач визнав позов до початку розгляду справи по суті, суд вважає за необхідне повернути позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні позову, а саме 484 (чотириста вісімдесят чотири) грн 48 коп, а інші 50 відсотків судового збору стягнути з відповідача на користь позивача.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Сторона позивача просила суд стягнути з відповідача суму судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою у розмірі 5000,00 ( п'ять тисяч ) гривень 00 коп.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Згідно ч. 2, 3 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З матеріалів справи вбачається що 28 червня 2024 року між адвокатом Герасимчуком Олегом Олександровичем та ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги.
У відповідності до положень ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд констатує, що стороною заявника не зазначено детального опису саме з обґрунтування суми 5000 гривень, не зазначено час, витрачений адвокатом для надання послуг в цій частині робіт, не зазначено обсяг роботи, та кількості годин стосовно представництва інтересів та відповідне обґрунтування.
Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09.06.2020 у справі № 466/9758/16-ц.
47. Згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої палати Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Також, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
У зв'язку з вищевстановленими обставинами, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Аналогічні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №362/3912/18 та від 31.07.2020 у справі №301/2534/16-ц.
На підставі ст.3,56,104-105,110,112,113 СК України, керуючись ст.ст. 12,200,206,259,263-265 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - задовольнити.
Розірвати шлюб між ОСОБА_1 (РНОКПП за ДРФО НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП за ДРФО НОМЕР_2 ), який зареєстровано 22.08.2023 року Доброславським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), з актовим записом № 169.
Шлюб вважати припиненим у день набрання чинності рішенням суду.
Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Одеській області повернути ОСОБА_1 (РНОКПП за ДРФО НОМЕР_1 ) - 50 (п'ятдесят) відсотків сплаченого нею судового збору згідно з платіжною інструкцією 0.0.3740411119.1 від 03.07.2024 року у розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) грн 48 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати за сплату судового збору 484 (чотириста вісімдесят чотири) грн 48 коп.
В частині стягнення витрат на правову допомогу - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст.265 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 адреса АДРЕСА_1
РНОКПП НОМЕР_1
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 адреса АДРЕСА_2
РНОКПП НОМЕР_2
СуддяРуслан ТИМЧУК