Справа № 128/1530/24
Іменем України
25 листопада 2024 року м. Вінниця
Вінницький районний суд Вінницької області в складі:
судді ОСОБА_1 ,
за участі секретаря ОСОБА_2
та учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5 ,
розглядаючи у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань 12.03.2024 за № 12024025050000065, по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України,
В провадженні Вінницького районного суду Вінницької області перебуває вищезазначене кримінальне провадження.
Суддя Вінницький районний суд Вінницької області ухвалою від 22.04.2024 по вказаному кримінальному провадженню призначив підготовче судове засідання.
08.08.2024 від захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 надійшло клопотання про звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження, у якому він просить звільнити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 309 КК України, у зв'язку із добровільним зверненням ОСОБА_4 до лікувального закладу та розпочатим лікуванням. У клопотанні захисник повідомляє, що відповідно до довідок КНП «ЦТЗ «Соціотерапія» ВОР» від 03.04.2024 №52, від 04.04.2024 №101 та від 10.04.2024, ОСОБА_4 з 26.10.2023 до 05.11.2023 знаходився на стаціонарному лікуванні з діагнозом «розлади психіки та поведінки внаслідок вживання психоактивних речовин (опіоїди, солі PVP). Синдром залежності. Систематичне вживання. Друга стадія (F19, 25)»; знаходиться під диспансерним спостереженням з 23.03.2023; лікувався стаціонарно з 31.03.2023 до 10.04.2023, з 24.07.2023 до 31.07.2023, з 26.10.2023 до 05.11.2023, з 25.03.2024 до 04.04.2024.
В підготовчому судовому засіданні 31.10.2024 лікар-ординатор наркологічного відділення №2 КНП «ЦТЗ «Соціотерапія» ВОР ОСОБА_6 суду пояснив, що згідно з міжнародною класифікацією хвороб, відбулися зміни в назвах станів, які раніше відповідали термінам «алкоголізм» або «наркоманія», на «розлади психіки та поведінки внаслідок вживання …». Тобто діагноз «наркоманія» змінено на «розлади психіки та поведінки внаслідок вживання наркотиків», що є тотожними термінами. ОСОБА_4 звернувся в КНП «ЦТЗ «Соціотерапія» ВОР самостійно та добровільно з метою лікування. Впродовж певного часу періодично лікувався. Лікар має право одноосібно встановити такий діагноз.
В підготовчому судовому засіданні 31.10.2024 захисник обвинуваченого ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5 підтримав попередньо подане клопотання та просив про звільнити ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, у зв'язку із добровільним зверненням до лікувального закладу та розпочатим лікуванням, та закрити кримінального провадження.
Обвинувачений ОСОБА_7 в підготовчому судовому засіданні 31.10.2024 підтримав клопотання свого захисника та просив звільнити його від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України.
В підготовчому судовому засіданні 31.10.2024 за клопотанням прокурора ОСОБА_3 , проти чого не заперечували інші учасники судового провадження, було оголошено перерву в розгляді клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 про звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження.
12.11.2024 від захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 надійшли доповнення до клопотання про закриття кримінального провадження, які обґрунтовані тим, що питання тотожності понять в медичних діагнозах як «наркоманія» і «розлади психіки та поведінки внаслідок вживання психоактивних речовин (ПАР) опіоїди, солі PVP), синдрому залежності» до кінця не з'ясовані. Наказом Міністерства охорони здоров'я України №297 від 08.10.1998 «Про перехід органів і закладів охорони здоров'я України на Міжнародну статистичну класифікацію хвороб і споріднених проблем охорони здоров'я десятого перегляду» зобов'язано з 01.01.1999 здійснити перехід на Міжнародну статистичну класифікацію хвороб і споріднених проблем охорони здоров'я десятого перегляду (MKX-10), як єдиного міжнародного нормативного документу для формування системи обліку і звітності в охороні здоров'я. В зв'язку з переходим на МКХ-10 в медичних документах всіх медичних установ назви діагнозів захворювань були змінені. Зокрема хвороба «наркоманія» стала носити назву «Розлади психіки та поведінки внаслідок вживання психоактивних речовин (F 19, 252)». Проте в редакцію Закону про кримінальну відповідальність, а саме: в частину четверту статті 309 КК України, змін щодо назви діагнозу «наркоманія» внесено не було. Тому, враховуючи, що поняття «наркоманія» та «розлади психіки та поведінки внаслідок вживання психоактивних речовин» є тотожними, зазначені в медичних довідках про лікування ОСОБА_4 діагнози свідчать про їх тотожність з минулою назвою «наркоманія» та відсутність обставин, що унеможливлюють його звільнення від кримінальної відповідальності. Саме про таку тотожність йдеться і в статті 1 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними» від 15.02.1995, яка містить дефініції таких понять: добровільне лікування - лікування від наркоманії, яке здійснюється за згодою хворого або його законного представника; наркоманія - психічний розлад, зумовлений залежністю від наркотичного засобу або психотропної речовини внаслідок зловживання цим засобом або цією речовиною; особа, хвора на наркоманію, - особа, яка страждає на психічний розлад, що характеризується психічною та (або) фізичною залежністю від наркотичного засобу чи психотропної речовини. В одному із останніх рішень Верховного Суду, а саме: у постанові від 09.10.2024 (справа № 362/7739/23) зазначено, що діагноз «наркоманія» встановлюється лікарсько-консультативною комісією. Така позиція Верховного Суду свідчить, що судам належить визначити, чи проводилось медичне обстеження особи у відповідності до Закону №62/95-ВР, в тому числі і відповідність цьому Закону встановлення діагнозу «наркоманія». Нажаль, окрім вищезазначеної постанови від 09.10.2024, Верховним Судом питання законності та обґрунтованості встановлення діагнозу «наркоманія» одноособово одним лікарем чи лікарсько-консультативною комісією при застосуванні ч. 4 ст. 309 КК України не досліджувалось. Разом з тим, в чинному законодавстві існує два закони, що описують процедуру встановлення діагнозу та мають правові протиріччя, а саме: Закон України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» від 15.02.1995 №62/95-ВР та Закон України «Про психіатричну допомогу» від 22.02.2000 №1489-II. Так, статті 12 Закону №62/95-ВР зазначає, що діагноз «наркоманія» встановлюється лікарсько-консультаційною комісією в умовах стаціонару. В той же час, стаття 11 Закону №1489-III зазначає, що одноосібно лікарем-психіатром проводиться психіатричний огляд з метою встановлення діагнозу та призначення лікування, за потреби. Лікарська комісія, згідно положеннями цього Закону, скликається лише в разі визнання особи внаслідок психічного розладу, у тому числі спричиненого вживанням психоактивних речовин, тимчасово або постійно непридатною до виконання окремих видів діяльності (робіт, професій, служби), що можуть становити безпосередню небезпеку для неї або оточуючих (стаття 9) та у разі прийняття рішення про необхідність надання психіатричної допомоги в примусовому порядку (але не обов'язково) (стаття 27). Станом на поточний час зазначені протиріччя не усунуті, а тому суди, вирішуючи питання про звільнення від покарання на підставі ч. 4 ст. 309 КК, мають приймати до уваги медичні документи відповідно до вимог як Закону №62/95-ВР, так і Закону №1489-II. Проте судова практика Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду не висловлює позиції щодо законності повноважень та компетенції лікаря-психіатра одноособово проводити психіатричне обстеження та встановлювати діагноз. Відповідно до роз?яснювального листа Міністерства юстиції від 26.12.2008 №758-0-2-08-19 «Щодо практики застосування норм права у випадку колізії», «у разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності». Отже, на переконання сторони захисту, викладене надає право суду задовольнити клопотання та прийняти рішення про звільнення ОСОБА_4 від відповідальності відповідно до ч. 4 ст. 309 КК України.
В підготовчому судовому засіданні 25.11.2024 прокурор Вінницької окружної прокуратури ОСОБА_3 суду зазначив, що, враховуючи обставини, які зазначені у клопотання сторони захисту, а також долучені документи, зокрема щодо добровільного звернення ОСОБА_4 з метою лікування, беручи до уваги діагноз, який встановлено лікарем, а також пояснення лікаря в підготовчому судовому засіданні, врахувавши положення Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними», вважає, що клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 про звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності підлягає задоволенню.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5 в підготовчому судовому засіданні 25.11.2024 погодився з думкою прокурора, вважає, що діагноз, який у даному випадку встановлений лікарем одноособово, а також добровільність звернення ОСОБА_4 до лікувального закладу свідчать про можливість застосування частини четвертої статті 309 КК України.
Обвинувачений ОСОБА_4 в підготовчому судовому засіданні 25.11.2024 підтримав думку свого захисника.
Заслухавши учасників судового провадження, оглянувши обвинувальний акт та клопотання захисника обвинуваченого, суд дійшов такого висновку.
Згідно з обвинувальним актом, ОСОБА_4 в темну пору доби 11 березня 2024 року, більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, діючи умисно, посягаючи на встановлені законодавством України суспільні відносини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, в порушення вимог ст.ст. 7, 12, 17, 25 Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори», Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, а також зловживання ними», постанови Кабінету Міністрів України №770 від 06.05.2000 та наказу Міністерства охорони здоров?я України №188 від 01.08.2000 (з наступними змінами та доповненнями до наведених нормативних актів), незаконно придбав психотропну речовину, а саме: знайшов на узбіччі автодороги в селищі Стрижавка по вул. Київська, Вінницького району Вінницької області поліетиленовий пакетик, всередині якого знаходилася психотропна речовина PVP, яку в подальшому сховав до кишені своєї куртки та зберігав для власних потреб без мети збуту. Продовжуючи свій протиправний умисел, направлений на незаконне зберігання психотропних речовин без мети збуту, ОСОБА_4 11.03.2024 у вечірню пору доби близько 21 год 00 хв, проходячи в селищі Стрижавка по АДРЕСА_1 , був зупинений працівниками сектору кримінальної поліції відділу поліції №3 Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області. На запитання працівників поліції про наявність заборонених речовин, ОСОБА_4 , усвідомлюючи, що його дії, спрямовані на зберігання психотропної речовини, будуть викриті, повідомив, що у нього при собі наявні заборонені речовини. У подальшому в період часу з 21 год 49 хв до 21 год 53 хв 11.03.2024, під час проведення огляду місця події за адресою: АДРЕСА_1 , на території парковки, поруч із магазином «Osnova», за добровільною письмовою згодою та за участі запрошених понятих, ОСОБА_4 добровільно видав працівникам поліції із лівої кишені своєї куртки один поліетиленовий пакетик із вмістом кристалічної речовини білого кольору, яку було вилучено та поміщено до спец. пакету НПУ №PSP1502864. Відповідно до висновку експерта, надана на експертизу кристалічна речовина містить психотропну речовину - PVP, яка відноситься до особливо небезпечних психотропних речовин, обіг яких заборонено. В кристалічній речовині масою 1,7199 г маса PVP становить 1,4220 г.
Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, - незаконне придбання, зберігання психотропних речовин без мети збуту.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, кримінальне провадження закривається судом у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
В частині першій статті 285 КПК України визначено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Згідно з ч. 4 ст. 286 КПК України, якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.
Відповідно до ч. 8 ст. 284 КПК України, закриття кримінального провадження або ухвалення вироку з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої цієї статті, не допускається, якщо підозрюваний, обвинувачений проти цього заперечує. В цьому разі кримінальне провадження продовжується в загальному порядку, передбаченому цим Кодексом.
У статті 44 КК України передбачено, що особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом. Звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюються виключно судом. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється законом.
Згідно з ч. 4 ст. 309 КК України, особа, яка добровільно звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування від наркоманії, звільняється від кримінальної відповідальності за дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Тобто приписи вказаної правової норми дають можливість судам застосовувати її за наявності таких умов: 1) добровільне звернення до лікувального закладу особи, яка хворіє на наркоманію; 2) особою розпочато лікування від наркоманії.
У постанові Верховного Суду від 09.10.2024 (КП № 362/7739/23) вказано, що для правильного застосування судом частини четвертої статті 309 КК України необхідно керуватися саме положеннями Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» від 15.02.1995 №62/95-ВР, які містять дефініції таких понять: добровільне лікування - лікування від наркоманії, яке здійснюється за згодою хворого або його законного представника; наркоманія - психічний розлад, зумовлений залежністю від наркотичного засобу або психотропної речовини внаслідок зловживання цим засобом або цією речовиною; особа, хвора на наркоманію, - особа, яка страждає на психічний розлад, що характеризується психічною та (або) фізичною залежністю від наркотичного засобу чи психотропної речовини, і якій за результатами медичного обстеження, проведеного відповідно до цього Закону, встановлено діагноз «наркоманія»; медичне обстеження - обстеження особи в стаціонарних умовах з метою встановлення діагнозу «наркоманія».
Стороною захисту до матеріалів кримінального провадження долучено довідки КНП «ЦТЗ «Соціотерапія» ВОР» від 03.04.2024 №52, від 04.04.2024 №101 та від 10.04.2024, з яких убачається, що ОСОБА_4 з 26.10.2023 до 05.11.2023 знаходився на стаціонарному лікуванні з діагнозом «розлади психіки та поведінки внаслідок вживання психоактивних речовин (опіоїди, солі PVP). Синдром залежності. Систематичне вживання. Друга стадія (F19, 25)»; знаходився під диспансерним спостереженням з 23.03.2023; лікувався стаціонарно з 31.03.2023 до 10.04.2023, з 24.07.2023 до 31.07.2023, з 26.10.2023 до 05.11.2023, з 25.03.2024 до 04.04.2024.
Відповідно до висновку про застосування норми права, а саме: частини четвертої статті 309 КК України, який міститься в постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 29.11.2021 (справа № 357/11205/19), для правильного застосування положень ч. 4 ст. 309 КК України (щодо встановлення наявності передбачених у цій нормі умов для звільнення від кримінальної відповідальності) суду належить визначити, зокрема, і те, чи за результатами медичного обстеження, проведеного відповідно до Закону №62/95-ВР, обвинуваченій особі було встановлено діагноз «наркоманія».
Згідно зі ст. 12 України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» від 15.02.1995 №62/95-ВР, діагноз «наркоманія» встановлюється лікарсько-консультаційною комісією.
Аналогічна норма міститься і в пункті 7 Порядку проведення медичного огляду та медичного обстеження осіб, які зловживають наркотичними засобами або психотропними речовинами, затвердженого на виконання статті 13 Закону №62/95-ВР спільним наказом Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства внутрішніх справ України №158/417 від 16.06.1998.
У даному кримінальному провадженні стороною захисту не надано доказів, що свідчать про встановлення лікарсько-консультаційною комісією ОСОБА_4 діагнозу «наркоманія», а також доказів, які б підтверджували проходження ОСОБА_4 лікування саме від «наркоманії».
Такі висновки, крім викладеної позиції у постанові Верховного Суду від 09.10.2024 (КП № 362/7739/23), також узгоджуються із аналогічною позицією, викладеною в інших постановах Верховного Суду, зокрема у постанові від 08.05.2024 (справа № 274/2444/22), від 22.05.2024 (справа № 274/2267/22), від 29.10.2024 (справа № 301/3840/22).
Отже, практика Верховного Суду щодо цього питання є сталою.
Відповідно до ст. 1 КК України, Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від кримінально-протиправних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання кримінальним правопорушенням. Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс України визначає, які суспільно небезпечні діяння є кримінальними правопорушеннями та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.
Приписи закону, яким до КК України внесені зміни, із набранням чинності є нормами кримінального закону, а отже, мають віддзеркалювати своїм змістом загальні положення і засади цього закону і застосовуватись у тій частині, яка узгоджується із ними.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України (рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп, від 09.02.1999 №1-рп/99, від 05.04.2001 №3-рп/2001, від 13.03.2012 №6-рп/201), за висновками якого: закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Отже, зворотна дія нової норми полягає в застосуванні нової норми при наданні правової оцінки юридичним фактам, правовідносинам, що мали місце (відбулися, закінчилися) під час дії старої норми.
Натомість якщо нова норма поширюється лише на ті юридичні факти, права та обов'язки, які мають місце (залишаються існувати, виникають) після введення закону в дію, то ця норма матиме пряму дію (діятиме негайно).
Закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп).
Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило «lex posterior derogat priori» - «наступний закон скасовує попередній» (рішення Конституційного Суду України від 03.10.1997 №4-зп).
Повноважний орган конституційної юрисдикції визначив порядок подолання правових колізій шляхом застосування принципу, відповідно до якого новий закон скасовує положення закону, прийнятого раніше, якщо обидва ці закони регулюють аналогічні види правовідносин та містять суперечливі між собою положення.
Закон України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» з урахуванням міжнародних зобов'язань визначає систему заходів в Україні, спрямованих проти незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними, а також визначає права і обов'язки юридичних осіб і громадян у зв'язку із застосуванням цього Закону.
Натомість, Закон України «Про психіатричну допомогу» визначає правові та організаційні засади забезпечення громадян психіатричною допомогою виходячи із пріоритету прав і свобод людини і громадянина, встановлює обов'язки органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з організації надання психіатричної допомоги та правового і соціального захисту, навчання осіб, які страждають на психічні розлади, регламентує права та обов'язки фахівців, інших працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, здійсненні соціального захисту та навчання осіб, які страждають на психічні розлади».
Таким чином, вказані закони регулюють різні види правовідносин та не містять суперечливих між собою положень.
Враховуючи, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, - незаконне придбання, зберігання психотропних речовин без мети збуту, а зміст обвинувачення містить посилання на Закон України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» від 15.02.1995 №62/95-ВР, тому у даному випадку Закон України «Про психіатричну допомогу» застосуванню не підлягає, оскільки регулює правовідносини, що стосуються надання психіатричної допомоги, та жодним чином не стосуються відносин, пов'язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними.
Таким чином, положення частини четвертої статті 309 КК України у даному випадку не можуть бути застосовані до ОСОБА_4 , навіть не ставлячи під сумнів той факт, що він дійсно до виходу суду до нарадчої кімнати добровільно звернувся за лікуванням до лікувального закладу.
Тому клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 про закриття кримінального провадженнязадоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 284-286, 288, 314, 372 КПК України, суд -
Клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 про звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, у зв'язку із добровільним зверненням до лікувального закладу та розпочатим лікуванням, та закриття кримінального провадження- залишити без задоволення.
Продовжити підготовче судове засідання по кримінальному провадженню, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань12.03.2024 за № 12024025050000065, по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України.
Ухвала може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом семи днів з дня її проголошення.