Справа № 128/4205/23
Іменем України
26 листопада 2024 року місто Вінниця
Вінницький районний суд Вінницької області в складі:
судді Карпінської Ю.Ф.,
за участі секретаря Дусанюк Н.О.
та учасників справи:
позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
представника відповідача - адвоката Казеко О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання майна спільним майном подружжя та стягнення грошової компенсації,
10.10.2023 ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаною позовною заявою, яку обгрунтовує тим, що 23.11.1993 вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 . 30.09.2014 шлюб між ними розірвано. Під час шлюбу у травні 2009 року вона разом з чоловіком за спільні кошти придбали автомобіль марки ВА3-2108, реєстраційний номер НОМЕР_1 , за дві тисячі доларів США. ОСОБА_2 запропонував ОСОБА_3 оформити договір купівлі-продажу автомобіля шляхом укладення договору доручення на повне розпорядження автомобілем, запевнивши його у тому, що така форма є швидшою, ніж зняття автомобіля з обліку в органах МРЕВ, і надає йому право вільно володіти, користуватися і розпоряджатися автомобілем. Тому ОСОБА_4 разом із продавцем автомобіля прийняли рішення щодо оформлення довіреності на розпорядження автомобілем. На час посвідчення довіреності ОСОБА_2 розумів, що автомобіль на законних підставах переходить у його власність і що між ним та ОСОБА_3 фактично укладено договір купівлі-продажу автомобіля, на підставі якого він став власником цього транспортного засобу. При оформлені довіреності на ім?я ОСОБА_2 вони розуміли, що насправді уклали договір купівлі-продажу транспортного засобу. Продавець ОСОБА_3 отримав грошові кошти за продаж автомобіля, про що написав розписку, та передав усі необхідні документи, у тому числі і реєстраційне посвідчення водія. Довіреність була оформлена 14.05.2009 на ім?я ОСОБА_2 . Згідно з довіреністю від 14.05.2009, зареєстрованою в реєстрі нотаріальних дій за №915, відповідач отримав право розпорядження та користування від імені власника автомобілем строком на 5 років до 14.05.2014. 03.05.2014 ОСОБА_2 вдруге оформив довіреність на право розпорядження та користування від імені власника тим самим автомобілем ВА3-2018 терміном на 5 років до 03.05.2019. 08.05.2019 ОСОБА_2 знову оформив довіреність на право розпорядження та користування від імені власника тим самим автомобілем ВА3-2018 терміном на 5 років до 08.05.2024. З часу придбання автомобіля вони вільно ним користувались і до них не було жодних претензій ані з боку продавця, ані з боку інших осіб щодо володіння вказаним автомобілем. Таким чином, за нотаріально посвідченою односторонньою угодою, укладеною з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , був прихований інший правочин, який вони насправді вчинили, а саме: договір купівлі-продажу автомобіля, оскільки за цією угодою подружня пара передала власнику автомобіля ОСОБА_3 грошові кошти за придбаний автомобіль у розмірі 2000,00 доларів США, а він передав ОСОБА_2 автомобіль та генеральну довіреність з правом його відчуження. Спірний автомобіль постійно використовувався ними для потреб сім?ї до часу, коли шлюб між нами був припинений, та інколи після розірвання шлюбу. На неодноразові звернення ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з проханнями сплатити належну їй компенсацію, а саме: частку вартості автомобіля, ОСОБА_2 не відповідав. 02.06.2021 вона звернулася до ОСОБА_2 з проханням надати їй автомобіль марки ВА3-2108, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ключі від нього та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу у зв'язку з тим, що у неї виникла нагальна потреба в користуванні автомобілем, співвласником якого вона є (лист від 02.06.2021). Вищезазначений лист ОСОБА_2 отримав 10.06.2021, однак фіційної відповіді на нього не надав, усно повідомив, що автомобіль проданий. Також нею було отримано інформацію від територіального сервісного центру №0541 РСЦ ГСЦ МВС у Вінницькій області, відповідно до якої в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів за ОСОБА_2 в період часу з 2009 року до 2021 року були зареєстровані такі транспортні засоби: ВАЗ 2108, 1986 року випуску, дата реєстрації 16.05.2019; DAEWOO LANOS, 2004 року випуску, дата реєстрації 16.03.2021. Згідно з авто-товарознавчим дослідженням №23 від 21.06.2023, проведеним ТОВ «Подільський експертний центр», ринкова вартість автомобіля ВАЗ 2108, 1986 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , становить 54900,00 грн. Нотаріально посвідченою довіреністю, яка була видана ОСОБА_3 на ім?я ОСОБА_2 , було приховано інший правочин, а саме: договір купівлі-продажу спірного автомобіля, оскільки ОСОБА_3 було передано грошові кошти за вказаний автомобіль у розмірі 2000,00 доларів США, а він в свою чергу передав автомобіль, ключі від нього, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та довіреність. Таким чином, вказаний автомобіль було придбано за час перебування сторін у шлюбі за спільні кошти подружжя, а пізніше проданий відповідачем без її згоди. Оскільки частки в спільному майні дружини та чоловіка рівні, тому вона вважає, що має право на половину вартості автомобіля, який ОСОБА_2 відчужив без її згоди. Враховуючи те, що згоди між нею та ОСОБА_2 щодо поділу спільного майна подружжя у рівних частках не досягнуто, вона вимушена звернутися до суду з даним позовом. Тому просить визнати дійсним договір купівлі-продажу, укладений 14.05.2009, за яким ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_2 придбав автомобіль марки ВАЗ 2108, 1986 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , оформлений у вигляді довіреності від 14.05.2009; визнати автомобіль BA3 2108, 1986 року випуску, номер шасі НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_1 спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , набутим за час шлюбу; зобов?язати ОСОБА_2 сплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію в розмірі 1/2 частини вартості автомобіля марки ВАЗ 2108, 1986 року випуску, номер шасі НОМЕР_5 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , в сумі 27450,00 грн; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, які складаються з судового збору та витрат на правову допомогу.
Суддя Вінницького районного суду Вінницької області ухвалою від 16.10.2023 відкрив провадження у справі та призначив підготовче засідання.
10.11.2023 представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Казеко О.І. подала відзив на позовну заяву, який обґрунтований тим, що ОСОБА_2 не визнає пред?явлені позовні вимоги, заперечує проти задоволення цього позову та вважає, що позов є необґрунтованим, безпідставним, поданим з порушенням строків позовної давності та не може бути задоволений судом. Так, відповідач дійсно 23.11.1993 одружився із ОСОБА_1 Подружні відносити не складались та 30.09.2014 шлюб між ними розірвано. Рішенням Вінницького районного суд Вінницької області від 06.09.2019 у справі 128/3260/17 визнано за ОСОБА_1 право як співзабудовника на 1/2 частину збудованого за час шлюбу, але не прийнятого в експлуатацію, об'єкта незавершеного будівництва - житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 231,1 кв.м. Саме в 2017 році при поданні позовної заяви про визнання права як співзабудовника на 1/2 частину збудованого за час шлюбу, але не прийнятого в експлуатацію, об?єкта незавершеного будівництва позивач мала б подати заявити вимогу про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання спільним майном подружжя та стягнення грошової компенсації. Вважає, що позивачем пропущено строк подачі позовної заяви до суду, а отже, керуючись ст. 267 ЦК України, просить застосувати строки позовної давності. Відповідно до довіреності серії ВМЕ №048753 від 14.05.2009, посвідченої приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Гайдечук Г.В., ОСОБА_3 уповноважив ОСОБА_2 розпоряджатися та користуватися від його імені (продавати, обміняти, передавати в оренду, позичку, заставляти в забезпечення його власних зобов'язань) належний йому транспортний засіб марки ВА3 2108, 1986 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_6 . Для цього надано відповідачу право керувати транспортним засобом, представляти інтереси ОСОБА_3 в органах нотаріату, відповідних органах Державтоінспеції або в будь-яких інших установах, підприємствах та організаціях незалежно від їх підпорядкування форм власності з усіх без винятку питань, пов?язаних з експлуатацією та відчуженням транспортного засобу, його переобладнання (зміна типу і моделі транспортного засобу, кольору, заміну у встановленому порядку двигуна, кузова, інших деталей), ремонтом, проходженням технічного огляду, визначати на власний розсуд місце стоянки транспортного засобу, зняти транспортний засіб з обліку, одержати транзитні номери, поставити транспортний засіб на облік, подавати та одержувати необхідні довідки і документи, заяви, дублікат реєстраційного документа в разі його втрати, підписувати правочини цивільно-правового характеру щодо розпорядження транспортним засобом, визначати при цьому ціну та умови на свій розсуд, одержувати належній йому за результатами згаданих правочинів грошові суми, вчиняти також всі інші юридично значимі дії, пов?язані з цією довіреністю. Отримання в руки техпаспорту або нотаріально посвідченої довіреності не створює права власності щодо автомобіля і за своєю суттю не є дією, пов?язаною з придбанням. Продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт). Довіреність свідчить про наявність між особою, що її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами. Видача довіреності на володіння, користування й розпорядження транспортним засобом без належного укладення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу не вважається укладеним відповідно до закону договором, не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала. Тому просить у задоволенні позову відмовити повністю та стягнути з ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу адвоката.
Вінницький районного суду Вінницької області ухвалою від 13.11.2023 закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті.
Судовий розгляд відкладався з поважних причин.
В судовому засіданні 03.07.2024 представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Сидорчук Н.М. суду зазначила, що під час шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_2 ними було придбано за спільні кошти автомобіль марки ВАЗ 2108. ОСОБА_2 запропонував ОСОБА_3 оформити договір купівлі-продажу автомобіля шляхом укладення договору доручення на повне розпорядження автомобілем, запевнивши його у тому, що така форма є швидшою, ніж зняття автомобіля з обліку в органах МРЕВ, і надає йому право вільно володіти, користуватися і розпоряджатися автомобілем. Тому ОСОБА_4 разом із продавцем автомобіля прийняли рішення щодо оформлення довіреності на розпорядження автомобілем. На час посвідчення довіреності ОСОБА_2 розумів, що автомобіль на законних підставах переходить у його власність і що між ним та ОСОБА_3 фактично укладено договір купівлі-продажу автомобіля, на підставі якого він став власником цього транспортного засобу. ОСОБА_2 весь час користувався вказаним автомобілем. Вважають, що укладена між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 довіреність є договором купівлі-продажу транспортного засобу. Тому просить визнати дійсним договір купівлі-продажу, укладений 14.05.2009, за яким ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_2 придбав автомобіль марки ВАЗ 2108, оформлений у вигляді довіреності від 14.05.2009; визнати автомобіль BA3 2108 спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , набутим за час шлюбу; зобов?язати ОСОБА_2 сплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію в розмірі 1/2 частини вартості автомобіля марки ВАЗ 2108, в сумі 27450,00 грн.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні 03.07.2024 суду пояснила, що з позовом до суду про поділ майна подружжя вона не зверталася. У 2017 році зверталася з позовом до ОСОБА_2 про визнання права на об'єкт незавершеного будівництва. Шлюб з ОСОБА_2 було розірвано 30.09.2014. З даним позовом звернулася до суду лише у 2023 році, оскільки у неї виникла необхідність у користуванні автомобілем. У 2021 році вона звернулася до ОСОБА_2 з письмовою вимогою надати їй у користування автомобіль, однак він в усній формі повідомив їй, що автомобіль уже проданий. До 2021 року з вимогою про надання їй у користування або поділ транспортного засобу до ОСОБА_2 вона не зверталася, оскільки не має посвідчення водія. Про порушення свої прав вона дізналася у 2021 році, коли вона звернулася до ОСОБА_2 з вимогою надати їй у користування автомобіль і отримала відмову, тому строк позовної давності не пропущено.
В судовому засіданні 03.07.2024 представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Казеко О.І. суду зазначила, що сторона відповідача позовні вимоги не визнає у повному обсязі. Доводи сторони позивача про те, що рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 06.09.2019 у справі № 128/3260/17 не стосується поділу майна подружжя, не відповідають дійсності, оскільки у рішенні застосовуються норми права, що регулюють питання поділу майна подружжя. Просять застосувати строки позовної давності, оскільки при зверненні ОСОБА_1 до суду у 2017 році їй було відомо про майно, яке набуте під час шлюбу, вона мала можливість заявити вимогу про поділ транспортного засобу, якщо вважає, що він є спільним майном подружжя. Крім того, Верховний Суд у постанові від 16.12.2015 наголосив, що довіреність на право володіння, користування та розпорядження автомобілем не свідчить про укладення договору купівлі-продажу автомобіля, тому відсутні правові підстави для визнання за позивачем права власності на спірний автомобіль.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні 03.07.2024 суду зазначив, що спірний транспортний засіб він зареєстрував за собою 16.05.2019. Вказаний автомобіль на даний час перебуває у його власності. Оскільки він є власником транспортного засобу з 2019 року, може розпоряджатися ним на власний розсуд, тому жодних підстав надавати його ОСОБА_1 на її письмову вимогу він не вбачав. У розписці не зазначалося про те, що кошти надаються за купівлю-продаж автомобіля. Оскільки не володіє юридичною освітою, тому розписка була написана в довільній формі. Вважав, що автомобіль був переданий йому в оренду. З 2014 року до 2021 року ОСОБА_1 не зверталася до нього з вимогою надати у користування або поділити між ними транспортний засіб ВАЗ 2108.
19.08.2024 від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Казеко О.І. надійшла заява, у якій вона просить застосувати строк позовної давності до позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання майна спільним майном подружжя та стягнення грошової компенсації.
13.09.2024 від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Сидорчук Н.М. надійшли заперечення щодо застосування строків позовної давності, які обґрунтовані тим, що сторона позивача заперечує щодо застосування строків позовної давності. В матеріалах справи міститься копія листа від 02.06.2021, з яким ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 з проханням надати їй автомобіль марки ВАЗ 2108, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ключі від нього та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, у зв'язку з тим, що у неї виникла нагальна потреба в користуванні автомобілем, співвласником якого вона себе вважала. В матеріалах даної справи містяться докази надсилання даного листа відповідачу. Вищезазначений лист ОСОБА_2 отримав 10.06.2021, про що він повідомив суд в судовому засіданні. З вересня 2014 року, коли шлюб між сторонами був розірваний, та до червня 2021 року, коли ОСОБА_1 звернулась до відповідача з проханням тимчасово надати їй в користування автомобіль, позивач не втрачала інтерес до свого майна, але враховуючи те, що вона не має водійських прав та лише в червні 2021 року дізналась від ОСОБА_2 про те, що він спірний автомобіль вважає своїм особистим майном. До суду з позовом ОСОБА_1 звернулась 06.10.2023, тобто до спливу трьох років позовної давності. Вважає, що ОСОБА_1 довела суду належними доказами те, що саме з 02.06.2021 вона дізналась про своє порушене майнове право і саме з цієї дати має відліковуватись початок перебігу позовної давності. Натомість, як убачається з заяви представника ОСОБА_2 , ним не надано доказів, які б підтверджували його заперечення щодо права ОСОБА_1 на набутий у період шлюбу автомобіль до 02.06.2021. Таким чином, вважає, що спір між сторонами щодо поділу спільного майна подружжя, а саме: автомобіля ВАЗ 2108, 1986 року випуску, номер шасі НОМЕР_5 , реєстраційний номер НОМЕР_1 виник у червні 2021 року, оскільки відповідач почав чинити перешкоди в користуванні спірним автомобілем, то саме з цього часу слід відраховувати позовну давність на звернення позивача з позовом до суду за захистом порушеного права. Оскільки позивач звернулась із зазначеним позовом до суду у жовтні 2023 року, тобто в межах строку позовної давності, то відсутні підстави для застосування позовної давності.
В судове засідання 25.11.2024 представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Сидорчук Н.М. не з'явилась, хоч про день, час та місце судового розгляду повідомлялась судом в установленому законом порядку. Попередньо вона подала письмову заяву, в якій просить справу розглядати за її відсутності.
Згідно з ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
В судовому засіданні 25.11.2024 позивач ОСОБА_1 зазначила, що розгляд даної справи можна завершити без участі її представника. Просила суд визнати дійсним договір купівлі-продажу, укладений 14.05.2009, за яким ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_2 придбав автомобіль марки ВАЗ 2108, оформлений у вигляді довіреності від 14.05.2009; визнати автомобіль BA3 2108 спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , набутим за час шлюбу; зобов?язати ОСОБА_2 сплатити їй грошову компенсацію в розмірі 1/2 частини вартості автомобіля марки ВАЗ 2108 в сумі 27450 грн; стягнути з відповідача на її користь судові витрати, які складаються з судового збору та витрат на правову допомогу. Також зазначила, що під час розгляду справи № 128/3260/17 вона не заявляла вимоги щодо поділу транспортного засобу марки ВАЗ 2108, оскільки звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права на об'єкт незавершеного будівництва, а не з позовом про поділ майна подружжя.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Казеко О.І. в судовому засіданні 25.11.2024 просила застосувати строки позовної давності, оскільки при зверненні ОСОБА_1 до суду у 2017 році їй було відомо про майно, яке набуте під час шлюбу, вона мала можливість заявити вимогу про поділ транспортного засобу, якщо вважає його спільним майном подружжя. Крім того, Верховний Суд у постанові від 16.12.2015 наголосив, що довіреність на право володіння, користування та розпорядження автомобілем не свідчить про укладення договору купівлі-продажу автомобіля, тому відсутні правові підстави для визнання за позивачем права власності на спірний автомобіль. Просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову у зв'язку з його безпідставністю та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні 25.11.2024 зазначив, що Позов ОСОБА_1 він не підтримує, оскільки право власності на автомобіль набув у 2018 році, після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 . В усьому іншому підтримує доводи свого представника - адвоката Казеко О.І.
Заслухавши учасників справи, оглянувши письмові докази у справі та надавши їм належну правову оцінку, суд дійшов такого висновку.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом установлено, що 23.11.1993 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_7 від 23.11.1993 (а.с. 7).
З копії свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_8 від 30.09.2014 убачається, що 30.09.2014 розірвано шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с. 8).
Згідно з копією довіреності від 14.05.2009, зареєстрованої в реєстрі за №915, ОСОБА_3 , для виконання договору доручення, укладеного попередньо в усній формі та на виконання ст. 1007 Цивільного кодексу України, цією довіреністю уповноважує ОСОБА_2 розпоряджатися та користуватися від його імені (продати, обміняти, передавати в оренду, позичку, заставляти в забезпечення його власних зобов'язань) належним йому на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ (технічного паспорту) серії АВС №1170,54, виданого Хмільницьким ВРЕР УДАІ УМВС України у Вінницькій області 13 травня 2009 року, автотранспортним засобом марки ВА3-2108, 1986 року випуску, тип ТЗ - легковий комбі-В, шасі (кузов) № НОМЕР_2 , реєстраційний номер (номерний знак) НОМЕР_3 , зареєстрованим Хмільницьким ВРЕР УДАІ УМВС України у Вінницькій області 13 травня 2009 року; для цього надає йому право керувати транспортним засобом, представляти його інтереси в органах нотаріату, відповідних органах Державтоінспекції або в будь-яких інших установах, підприємствах та організаціях незалежно від їх підпорядкування і форм власності з усіх без винятку питань, пов?язаних з експлуатацією та відчуженням транспортного засобу, його переобладнанням (зміна типу і моделі транспортного засобу, кольору, заміну у встановленому порядку двигуна, кузова, інших деталей), ремонтом, проходженням технічного огляду, визначати на власний розсуд місце стоянки транспортного засобу, зняти транспортний засіб з обліку, одержати транзитні номери, поставити транспортний засіб на облік, подавати та одержувати необхідні довідки і документи, заяви, дублікат реєстраційного документа в разі його втрати, підписувати правочини цивільно-правового характеру щодо розпорядження транспортним засобом, визначати при цьому ціну та умови на свій розсуд, одержувати належні йому за результатами згаданих правочинів грошові суми, вчиняти також всі інші юридично значимі дії, пов?язані з цією довіреністю; довіреність видана строком на п'ять років та є дійсною до чотирнадцятого травня дві тисячі чотирнадцятого року з правом передоручення повноважень іншим особам, з правом тимчасового використання за межами України за умови отримання відповідного свідоцтва в органах ДАІ (а.с. 15).
Відповідно до копії розписки від 14.05.2009, ОСОБА_3 отримав кошти в сумі 2000 доларів США за автомобіль ВАЗ2108, 1986 року випуску, номер НОМЕР_1 від ОСОБА_2 ; претензій до вищевказаного автомобіля не має у зв'язку із повним розрахунком (а.с. 9).
Згідно з копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_9 , 16.05.2019 транспортний засіб марки ВАЗ моделі 2108, 1986 року випуску зареєстрований за ОСОБА_2 (а.с. 10).
З копії листа начальника ТСЦ №0541 у Вінницькій області (філія ГСЦ МВС) від 12.10.2021 убачається, що згідно з Єдиним державним реєстром транспортних засобів, за ОСОБА_2 в період часу з 2009 року до 2021 року були зареєстровані такі транспортні засоби: ВАЗ 2108, 1986 року випуску, дата реєстрації - 16.05.2019, DAEWOO LANOS, 2004 року випуску, дата реєстрації - 16.03.2021 (а.с. 12).
З копії листа від 02.06.2021 убачається, що ОСОБА_1 повідомляє ОСОБА_2 про те, що в даний час у неї виникла нагальна потреба в користуванні автомобілем, співвласником якого вона є, тому просить терміново передати їй в користування транспортний засіб марки ВАЗ-2108, реєстраційний номер НОМЕР_1 , а також ключі від нього та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_10 протягом трьох календарних днів з дня отримання даного листа (а.с. 19).
Відповідно до копії результатів по №2103002510066, відправлення за номером 2103002510066 вручене адресату (одержувачу) ОСОБА_2 особисто 10.06.2021 об'єктом поштового зв'язку Агрономічне з індексом 23227 (а.с. 108).
Згідно з копією автотоварознавчого дослідження №23 від 21.06.2023, ринкова вартість автомобіля ВАЗ 2108, 1986 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , шасі № НОМЕР_11 , згідно з його строком експлуатації, фізичного стану, станом на 21.06.2023, без урахування ПДВ, складає 54900,00 грн, що становить 1501,29 доларів США (за курсом НБУ 36,5686 грн/дол. США на дату оцінки) (а.с. 20-21).
Вінницький районний суд Вінницької області рішенням від 09.09.2019 (справа № 128/3260/17) задовольнив позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права на об'єкт незавершеного будівництва; визнав за ОСОБА_1 право як співзабудовника на 1/2 частину збудованого за час шлюбу, але не прийнятого в експлуатацію об'єкта незавершеного будівництва - житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 231,1 кв.м (а.с. 45-49).
Вінницький апеляційний суд постановою від 20.11.2019 (справа № 128/3260/17) залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_2 ; рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 09.09.2019 залишено без змін (а.с. 50-52).
Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
В частині першій статті 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, крім іншого, просить визнати дійсним договір купівлі-продажу, укладений 14.05.2009, за яким ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_2 придбав автомобіль марки ВАЗ 2108, 1986 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , оформлений у вигляді довіреності від 14.05.2009.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В частині першій статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Правове регулювання відносин, пов'язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Закону України «Про дорожній рух» та Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 №1388, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до ст. 34 Закону України «Про дорожній рух» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, власники транспортних засобів та особи, які використовують їх на законних підставах, зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після придбання, митного оформлення, одержання транспортних засобів або виникнення обставин, що потребують внесення змін до реєстраційних документів. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 №1388.
В пункті 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 №1388, встановлено, що державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують повноваження представника (для фізичних осіб - нотаріально посвідчена довіреність, для юридичних осіб - організаційно-розпорядчий документ про проведення державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортних засобів та видана юридичною особою довіреність), а також правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.
Вказаний пункт визначає перелік документів, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів і є підставою для їх реєстрації за новим власником. Такими документами є, зокрема, оформлені в установленому порядку договори, укладені на товарних біржах на зареєстрованих в уповноваженому органі МВС бланках; укладені та оформлені безпосередньо в сервісних центрах МВС та центрах надання адміністративних послуг у присутності адміністраторів таких органів договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб; нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб; митна декларація на бланку єдиного адміністративного документа на паперовому носії або електронна митна декларація, або видане органом доходів і зборів посвідчення про реєстрацію в уповноважених органах МВС транспортних засобів чи їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери.
Враховуючи викладене, законодавцем визначений спеціальний порядок відчуження та набуття права власності на транспортні засоби, який невід'ємно пов'язаний з обов'язковою реєстрацією власником придбаного транспортного засобу у відповідних органах. Продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт).
Тобто законом встановлено умови щодо форми укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу, внаслідок якого відбувається правомірний перехід права власності на таке майно.
Відповідно до ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Таким чином, договір купівлі-продажу автомобіля підлягає визнанню дійсним в судовому порядку лише у разі його укладення у письмовій формі без дотримання вимог щодо нотаріального посвідчення такого договору.
Крім того, юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов'язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов'язків.
Тлумачення частини третьої статті 11 ЦК України свідчить, що правові норми самі по собі не можуть створювати суб'єктивних прав та обов'язків, оскільки необхідна наявність саме юридичного факту.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (абзац перший частини першої статті 207 ЦК України).
Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта статті 202 ЦК України).
У письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу (пункт 3 частини першої статті 208 ЦК України).
Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов'язків.
Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом (абзац 1 частини першої статті 218 ЦК України).
Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків (абзац 2 частини першої статті 218 ЦК України).
Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним (частина друга статті 218 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.08.2021 (справа № 305/1468/16-ц) зазначено, що «визнання дійсним дво- чи багатостороннього правочину (конвалідація) на підставі частини другої статті 218 ЦК України норми допускається тільки для нікчемних правочинів (тобто для яких недотримання письмової форми без нотаріального посвідчення зумовлює їх нікчемність). Конвалідація, згідно частини другої статті 218 ЦК України, можлива за наявності таких умов: 1) вчинення однією стороною правочину дії, зокрема спрямованої на виконання правочину; 2) підтвердження вчинення цієї дії іншою стороною, зокрема шляхом прийняття виконання. Визнання дійсним дво- чи багатостороннього правочину (конвалідація) на підставі частини другої статті 218 ЦК України є окремим способом захисту і висновок суду про визнання дійсним має міститися і як в мотивувальній, так і в резолютивній частині судового рішення.
Визнання дійсним договору (конвалідація) на підставі частини другої статті 220 ЦК України допускається тільки для нікчемних правочинів (тобто для яких недотримання письмової форми пов'язується саме з відсутністю нотаріального посвідчення і це зумовлює їх нікчемність)».
Тлумачення статті 235 ЦК України свідчить, що удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків. Формулювання, що його «вчинено сторонами», породжує висновок, що він може бути лише дво- або багатостороннім правочином. Між тим не виключається, що й односторонній правочин буде удаваним. Проте якщо застосовувати конструкцію удаваності до одностороннього правочину, то удаваний та прихований мають бути односторонніми правочинами.
Верховний Суд у постанові від 16.02.2022 (справа № 522/6709/10) вказав, що «нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону; визнання дійсним дво- чи багатостороннього правочину (конвалідація) на підставі частини другої статті 218 ЦК України норми допускається тільки для нікчемних правочинів (тобто для яких недотримання письмової форми без нотаріального посвідчення зумовлює їх нікчемність); визнання дійсним договору (конвалідація) на підставі частини другої статті 220 ЦК України допускається тільки для нікчемних правочинів (тобто для яких недотримання письмової форми пов'язується саме з відсутністю нотаріального посвідчення і це зумовлює їх нікчемність); якщо застосовувати конструкцію удаваності до одностороннього правочину, то удаваний та прихований мають бути односторонніми правочинами».
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, що мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
В частині другій статті 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Сторони зобов'язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення (частина перша статті 81 ЦПК України).
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.
Установлено, що 14.05.2009 ОСОБА_3 , для виконання договору доручення, укладеного попередньо в усній формі та на виконання ст. 1007 Цивільного кодексу України, довіреністю уповноважив ОСОБА_2 розпоряджатися та користуватися від його імені (продати, обміняти, передавати в оренду, позичку, заставляти в забезпечення його власних зобов'язань) належним йому на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ (технічного паспорту) серії НОМЕР_12 , виданого Хмільницьким ВРЕР УДАІ УМВС України у Вінницькій області 13 травня 2009 року, автотранспортним засобом марки ВА3-2108, 1986 року випуску, тип ТЗ - легковий комбі-В, шасі (кузов) № НОМЕР_2 , реєстраційний номер (номерний знак) НОМЕР_3 , зареєстрованим Хмільницьким ВРЕР УДАІ УМВС України у Вінницькій області 13 травня 2009 року; для цього надав йому право керувати транспортним засобом, представляти його інтереси в органах нотаріату, відповідних органах Державтоінспекції або в будь-яких інших установах, підприємствах та організаціях незалежно від їх підпорядкування і форм власності з усіх без винятку питань, пов?язаних з експлуатацією та відчуженням транспортного засобу, його переобладнанням (зміна типу і моделі транспортного засобу, кольору, заміну у встановленому порядку двигуна, кузова, інших деталей), ремонтом, проходженням технічного огляду, визначати на власний розсуд місце стоянки транспортного засобу, зняти транспортний засіб з обліку, одержати транзитні номери, поставити транспортний засіб на облік, подавати та одержувати необхідні довідки і документи, заяви, дублікат реєстраційного документа в разі його втрати, підписувати правочини цивільно-правового характеру щодо розпорядження транспортним засобом, визначати при цьому ціну та умови на свій розсуд, одержувати належні йому за результатами згаданих правочинів грошові суми, вчиняти також всі інші юридично значимі дії, пов?язані з цією довіреністю; довіреність видана строком на п'ять років та є дійсною до чотирнадцятого травня дві тисячі чотирнадцятого року з правом передоручення повноважень іншим особам, з правом тимчасового використання за межами України за умови отримання відповідного свідоцтва в органах ДАІ.
Стороною позивача не надано доказів на підтвердження укладення між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 14.05.2009 письмового договору купівлі-продажу автомобіля марки ВАЗ 2108, 1986 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , тому відсутні правові підстави для визнання такого договору дійсним, у зв'язку з чим така позовна вимога задоволенню не підлягає.
Вказані висновки повністю узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 02.11.2022 (справа № 589/1343/20).
Щодо вимоги сторони позивача про визнання автомобіля марки ВАЗ 2108, 1986 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , спільним майном подружжя, набутим за час шлюбу, слід зазначити таке.
Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
В частині першій статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 24.05.2017 (справа № 6-843цс17) та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 (справа № 372/504/17).
Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведенню.
У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.
Наведені правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 (справа № 372/504/17).
Верховний Суд у постанові від 09.07.2021 (справа № 161/8116/19) зазначив, що якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Установлено, що 23.11.1993 ОСОБА_1 зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 , а 30.09.2014 шлюб між ними було розірвано.
Право власності на транспортний засіб марки ВАЗ 2108, 1986 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , за ОСОБА_2 було зареєстроване лише 16.05.2019, тобто майже через 5 років після розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Доказів, що вказаний транспортний засіб набутий подружжям за час шлюбу, суду не надано, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу дійсним задоволенню не підлягають, а відтак такий транспортний засіб не може вважатися спільним майном подружжя.
Таким чином, позовна вимога ОСОБА_1 про визнання автомобіля марки ВАЗ 2108, 1986 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 спільним майном подружжя, набутим за час шлюбу, також не підлягає задоволенню.
Вимога про зобов'язання ОСОБА_2 сплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію в розмірі 1/2 частини вартості автомобіля марки ВАЗ 2108, 1986 року випуску, номер шасі НОМЕР_5 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , в сумі 27450,00 грн, є похідною від заявлених позовних вимог про визнання майна спільним майном подружжя, які задоволенню не підлягають, тому така вимога також не підлягає задоволенню.
Щодо клопотання сторони відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
В частині першій статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом цієї норми, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості захистити своє право в примусовому порядку через суд.
До вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу. У випадках, передбачених частиною першою цієї статті, позовна давність застосовується судом відповідно до Цивільного кодексу України, якщо інше не передбачено цим Кодексом (частини перша та друга статті 20 СК України).
Позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (стаття 72 СК України).
Тлумачення статті 72 СК України, з урахуванням принципу розумності, свідчить, що в силу вказівки в частині другій статті 74 СК правила передбачені для позовної давності для поділу майна подружжя поширюються і на випадки поділу майна жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі; законодавець розмежував випадки для подружжя, коли позовна давність застосовується (після розірвання шлюбу) та коли не застосовується (коли шлюб не розірвано). Вочевидь, такий же критерій має бути і щодо позовної давності для поділу майна жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Тобто позовна давність не застосовується коли жінки та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. І, навпаки, позовна давність застосовується, якщо жінки та чоловік припиняють проживають однією сім'єю.
Водночас судом застосовується позовна давність лише після встановлення факту порушення права позивача, і у разі, якщо наявні підстави для задоволення позову, наступним є встановлення факту дотримання позивачем при поданні позову строків позовної давності.
Тобто, якщо не встановлено факту порушення права, суд має підстави для відмовив позові. У разі встановлення судом дійсного факту порушення права за наявності спливу строку позовної давності та за умови заявлення про це іншою стороною, суд відмовляє у позові на підставі спливу позовної давності, яка є самостійною для прийняття відповідного рішення.
Враховуючи, що у даному випадку факту порушення права позивача ОСОБА_1 не установлено, через що суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі, положення статті 267 ЦК України, якою передбачені наслідки спливу позовної давності, у даному випадку суд не застосовує.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що ключові аргументи, необхідні та достатні для ухвалення даного рішення, отримали достатню оцінку.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Частиною другою статті 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити в повному обсязі, тому судові витрати, понесені позивачем на сплату судового збору та на правову допомогу, слід залишити за останньою.
Відповідач ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву просив стягнути з позивача витрати, понесені на правову допомогу в розмірі 10000 грн.
Стаття 59 Конституції України закріпила право кожної людини на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У постанові Верховного Суду від 30.09.2020 (справа № 379/1418/18) вказано, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Як убачається із матеріалів справи, 09.11.2023 між адвокатом Казеко О.І. та ОСОБА_2 було укладено договір про надання правничої допомоги у цивільній справі, в якому зазначено, що розмір гонорару становить 10000 грн. В якості доказів оплати надано квитанцію до прибуткового касового ордера №1 від 09.11.2023, відповідно до якої ОСОБА_2 сплатив гонорар адвокату Казеко О.І. в розмірі 10000,00 грн.
Таким чином, оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, з останньої підлягають стягненню на користь відповідача витрати, понесені ним на правничу допомогу в сумі 10000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 76-82, 89, 95, 263-265, 268 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання майна спільним майном подружжя та стягнення грошової компенсації - залишити без задоволення.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати, понесені на правничу допомогу, в сумі 10000 (десять тисяч) грн 00 коп.
Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач ОСОБА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 .
Відповідач ОСОБА_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .
Дата складення повного судового рішення - 26.11.2024.