22 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 753/14125/22
провадження № 61-14599ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя - доповідач), Білоконь О. В., Шипович В. В.
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шипілов Олександр Вікторович, на постанову Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю
«Кей-Колект», публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк», про витребування майна з чужого незаконного володіння,
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей Колект» (далі - ТОВ «Кей Колект»), Публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»), в якому просили витребувати у ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 27 лютого 2023 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено. Витребувано у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 квартиру
АДРЕСА_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постановою Київського апеляційного суду від 09 травня 2023 року апеляційну скаргу адвоката Резвової О. В., подану в інтересах ОСОБА_3 , та
ТОВ «Кей Колект» в особі директора Вишневської О. І. , залишено без задоволення. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 лютого 2023 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 08 листопада 2023 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 лютого 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 травня 2023 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
У січні 2024 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зустрічною позовною заявою, в якій просила: стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 понесені витрати у зв'язку із ремонтом квартири у розмірі 548 100 грн та витрати, понесені у зв'язку із проведенням незалежної оцінки у розмірі 5 000 грн.
Крім того, у січні 2024 року ОСОБА_3 подала заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 22 січня 2024 року у задоволенні заяви відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2024 року, апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 22 січня 2024 року скасовано. Заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 50,8 кв. м, право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на ім'я ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ), реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 786364980000.
01 листопада 2024 року через підсистему Електронний Суд представник
ОСОБА_1 - адвокат Шипілов О. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2024 року, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції не врахував характер спірних правовідносин, не встановив в чому саме полягає існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову заявника ОСОБА_3 та безпідставно вважав, що з метою запобігання можливості відчуження ОСОБА_1 , ОСОБА_2 спірної квартири наклав арешт на 1/2 частини спірної квартири.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями
від 01 листопада 2024 року для розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2024 року у справі № 753/14125/22 визначено суддю доповідача - Гулейкова І. Ю. та суддів, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2024 року задоволено заяву про самовідвід колегії суддів, касаційну скаргу передано для проведення повторного автоматизованого розподілу.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 15 листопада 2024 року суддею-доповідачем у справі визначений суддя Осіян О. М., судді, які входять до складу колегії: Білоконь О. В., Шипович В. В.
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом частини першої статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження) вирішує колегія у складі трьох суддів після одержання касаційної скарги, оформленої відповідно до вимог статті 392 ЦПК України.
У разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина четверта статті 394 ЦПК України).
Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосування судами норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування та тлумачення.
Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Пунктом 1 частини першої статті 150 ЦПК України встановлено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Зазначене узгоджується з роз'ясненнями, наданими судам у постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову».
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі
№ 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що: «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі
№ 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі
№ 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначила, що: «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.
При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що предметом первісного позову у справі, є витребування у ОСОБА_3 спірної квартири, а предметом зустрічного позову є стягнення витрат, понесених у зв'язку із ремонтом квартири АДРЕСА_1 у розмірі 548 100 грн та витрат, понесених на проведення незалежної оцінки у розмірі 5 000 грн.
Встановивши, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду про задоволення позову, суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність передбачених законом підстав для застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 50,8 кв. м., право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на ім'я ОСОБА_3 .
При цьому судом апеляційної інстанції вірно взято до уваги те, що арештоване майно фактично зберігається в користуванні власника, а обмежується лише можливість розпорядитися ним.
Також суд апеляційної інстанції виходив з існування реальної загрози того, що невжиття таких заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити в майбутньому виконання рішення суду, а тому вжиття заходів забезпечення позову забезпечить фактичне виконання рішення суду.
Верховний Суд зазначає, що вжиті судом заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позовними вимогами та будуть достатнім інструментом забезпечення ефективності судового захисту, забезпечить баланс прав та обов'язків сторін у справі та усуне можливі подальші судові спори в разі задоволення заявлених позовних вимог.
Крім того, забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Посилання у касаційній скарзі представника ОСОБА_1 - адвоката Шипілова О. В. на те, що позивачем за зустрічним позовом не надано належних та допустимих доказів щодо забезпечення позову є безпідставні, оскільки ОСОБА_3 довела необхідність такого вжиття заходів.
Касаційний перегляд вважається екстраординарним, з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції, які обмежено питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. Повноваження суду касаційної інстанції не можуть використовуватися для здійснення нового судового розгляду справи.
Оскільки касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосування судами норм права при розгляді скарги ОСОБА_1 є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтями 388, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шипілов Олександр Вікторович, на постанову Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк», про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Осіян
О. В. Білоконь
В. В. Шипович