Справа №403/263/24 провадження № 2/403/288/24
19 листопада 2024 року с-ще Устинівка
Устинівський районний суд Кіровоградської області у складі: головуючого судді Атаманової С.Ю., при секретарі судового засідання Карпяк Л.І.,
з участю:
позивача ОСОБА_1 ,
представника Устинівської селищної ради Оковитої В.В.,
представника органу опіки та піклування Устинівської селищної ради Чернявської А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Устинівка в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Устинівська селищна рада, орган опіки та піклування Устинівської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області, ОСОБА_3 , про позбавлення батьківських прав,
У травні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою до відповідача ОСОБА_2 про позбавлення її, як матері, батьківських прав стосовно двох її дітей: сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позовна вимога обгрунтована тим, що відповідач по справі, являючись матір'ю неповнолітнього ОСОБА_4 та малолітньої ОСОБА_5 після розірвання шлюбу із сином позивача ОСОБА_3 , починаючи з 2017 року жодним чином не цікавиться життям дітей, не надає матеріальної допомоги на їх утримання, має велику заборгованість по аліментах, не вчиняє дій, спрямованих на виконання своїх батьківських обов'язків по відношенню до дітей. За вказаних обставин, відповідно до положень п.2 ч.1 ст.164 СК України, позивач, як баба, в сім'ї якої проживають діти, звернулась до суду з позовом про позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав стосовно її неповнолітнього сина ОСОБА_4 та малолітньої дочки ОСОБА_5 , як такої, що ухиляється від виховання дітей та свідомо нехтує своїми обов'язками, передбаченими ст.150 СК України.
В судовому засіданні по розгляду справи по суті позивач викладену в позовній заяві вимогу підтримала, прохала суд їх задоволити. Суду додатково пояснила, що відповідач по справі ОСОБА_2 фактично залишила дітей на її піклування з 2013 року, коли поїхала в росію до її сина ОСОБА_3 , який перебував там на заробітках. Спочатку відповідач іноді телефонувала, а останній чотири роки взагалі не телефонує і не допомагає дітям.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання по розгляду справи по суті не з'явилась. Про місце, день і час розгляду справи повідомлялась у порядку, передбаченому ст.128 ЦПК України, тому вважається, що судовий виклик вручений їй належним чином (а.с.144-145, 146-147). Про причини неявки суд не повідомила. Представника для участі у судовому засіданні не направила. Відзиву на позовну заяву разом з доданими до нього письмовими доказами на обгрунтування своїх заперечень проти позовних вимог відповідач по справі ОСОБА_2 у встановлений судом строк на подала.
Відповідно до положень ч.1 ст.223 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутності відповідача.
В судове засідання по розгляду справи по суті третя особа ОСОБА_3 не з'явився. Про місце, день і час розгляду справи повідомлявся у порядку, передбаченому ст.128 ЦПК України, тому вважається, що судовий виклик вручений йому належним чином. Згідно письмової заяви прохав суд розглянути справу без його участі. Позовні вимоги підтримує повністю (а.с.97).
В судовому засіданні по розгляду справи представник третьої особи Устинівської селищної ради вважала позов таким, що підлягає задоволенню.
В судовому засіданні по розгляду справи по суті представник органу опіки та піклування Устинівської селищної ради вважала позов таким, що підлягає до задоволення. Суду надала пояснення з приводу того, що відповідач тривалий час не проживає разом із дітьми і її місце перебування на даний час невідоме. З урахуванням того, що відповідач взагалі не приймає участі у вихованні та матеріальному забезпеченні своїх сина ОСОБА_4 і дочки ОСОБА_5 , вважала наявними підстави для позбавлення її батьківських прав стосовно них.
На виконання вимог п.п.2, 3 ч.3 ст.265 ЦПК України суд зазначає заяви та клопотання, що подавались під час судового розгляду справи, а також процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 13 червня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та визначено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження (а.с.30-32).
Ухвалою суду від 12 липня 2024 року від органу опіки та піклування Устинівської селищної ради витребувано копії письмових доказів, на підставі яких було складено висновок про доцільність позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав стосовно її двох дітей (а.с.52).
Ухвалою суду від 09 серпня 2024 року про закриття підготовчого провадження цивільну справу було призначено до судового розгляду по суті (а.с.80-81).
Ухвалою суду від 11 вересня 2024 року, постановленою судом в порядку ч.5 ст.259 ЦПК України, оголошено перерву в судовому засіданні з метою надання органом опіки та піклування Устинівської селищної ради висновку щодо розв'язання спору та отримання інформації від органу державної реєстрації актів цивільного стану щодо дошлюбного прізвища відповідача (а.с.109).
Ухвалою суду від 19 листопада 2024 року, постановленою судом в порядку ч.5 ст.259 ЦПК України, визначено вважати встановленим дійсне прізвище відповідача як « ОСОБА_6 » та здійснювати судовий розгляд справи з урахуванням цієї обставини (а.с.167 зворот).
Заслухавши пояснення позивача, представників третіх осіб, показання дітей, безпосередньо дослідивши письмові докази по справі, судом встановлені наступні фактичні обставини та визначені відповідно до них правовідносини.
22 серпня 2008 року за актовим записом №22 між третьою особою ОСОБА_3 та відповідачем по справі ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб, внаслідок чого дошлюбне прізвище дружини « ОСОБА_6 » змінилось на « ОСОБА_7 » (а.с.5).
Як вбачається з матеріалів справи, батьками неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є відповідач та третя особа по справі ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження дітей, де в рядку батько зазначено « ОСОБА_3 », а в рядку мати - « ОСОБА_8 » (а.с.6, 7).
Рішенням Устинівського районного суду Кіровоградської області від 16 лютого 2015 року (справа №403/79/15-ц) позов ОСОБА_3 задоволено, розірвано шлюб між ним та ОСОБА_3 , відповідачці залишено прізвище « ОСОБА_6 » (а.с.8).
Позивач по справі ОСОБА_1 є матір'ю батька дітей ОСОБА_3 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про його народження (а.с.104).
Згідно довідки відділу «Центр надання адміністративних послуг» Устинівської селищної ради №07-13/261 від 05 червня 2024 року, до складу осіб, зареєстрованих за адресою: АДРЕСА_1 , входять:ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.24).
17 травня 2016 року Устинівським районним судом Кіровоградської області виданий виконавчий лист №403/415/16-ц про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_3 на утримання сина ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочки ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частки зі всіх видів заробітку (доходу), але не менше, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 20 квітня 2016 року і до повноліття сина ОСОБА_10 (а.с.28).
Згідно довідки №10499 від 11 березня 2024 року, наданої Долинським відділом ДВС у Кропивницькому районі Кіровоградської області Південного МУЮ (м.Одеса), ОСОБА_3 не отримував аліментів із ОСОБА_12 у період з 20 квітня 2016 року по 01 березня 2024 року у зв'язку з їх несплатою (а.с.36).
Згідно інформації, наданої за вих.№118/01-03 від 29 травня 2024 року Центром надання соціальних послуг Устинівської селищної ради, сім'я ОСОБА_7 не перебувала на обліку як така, що опинилася в складних життєвих обставинах, соціальний супровід не здійснювався (а.с.29).
Згідно висновку органу опіки та піклування, затвердженого рішенням виконавчого комітету Устинівської селищної ради Кіровоградської області від 25 вересня 2024 року №314, визнано доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_12 по відношенню до її дітей: неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.132-133).
Під час безпосереднього дослідження доказів у справі судом, на виконання вимог ст.12 Конвенції про права дитини, в порядку ч.1 ст.171 Сімейного кодексу України (далі - СК України), ч.1 ст.232 ЦПК України були заслухані діти відповідача по справі - неповнолітній ОСОБА_4 та малолітня ОСОБА_13 , які надали суду показання з приводу позбавлення їх матері батьківських прав.
Так, малолітня ОСОБА_5 суду показала, що свою матір ОСОБА_2 вона не пам'ятає із самого дитинства та знає про неї лише з розповідей бабусі. На даний час їй 13 років і в її житті мати участі не приймає. Протягом останніх 6-7 років про місце перебування матері нічого не відомо. Одягом, житлом, продуктами її забезпечує тато ОСОБА_3 .. Своє ставлення до матері охарактеризувала як байдуже, оскільки мати залишила їх із братом ще маленькими. На сьогодні вона проживає в сім'ї свого тата та любить свою мачуху як рідну маму (а.с.167 зворот).
Неповнолітній ОСОБА_4 суду показав, що останній раз свою матір ОСОБА_2 він бачив приблизно в 5-6 років. У старшому віці він з матір'ю взагалі не спілкувався. На даний час проживає в сім'ї дідуся і бабусі - позивача по справі ОСОБА_1 .. Тато пересилає грошові кошти для його забезпечення. Свою матір він взагалі не знає, без неї живе нормально та не має наміру її відшукати для налагодження відносин (а.с.168).
Виконуючи приписи ч.1 ст.264, ч.4 ст.265 ЦПК України та даючи мотивовану оцінку аргументам, наведеним позивачем, як учасником справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, а також доказам, якими вони підтверджуються, з урахуванням засад змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, зазначаючи норми права, які були застосовані судом та мотиви їх застосування, суд приходить до наступного висновку.
За змістом ч.1 ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.165 Сімейного кодексу України (далі - СК України) право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Судом по справі встановлено, що позивач по справі, будучи органом опіки та піклування, має право на звернення до суду з даним позовом.
У відповідності до ч.4 ст.155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він, зокрема, ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що звернення позивача, як особи, в сім'ї якої проживають діти, до суду з позовом про позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав, здійснено у спосіб, передбачений законом.
Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно до ст.18 Конвенції батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
За змістом ч.1 ст.9 Конвенції держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки не піклуються про дитину.
Відповідно до ч.4 ст.10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
З урахуванням викладеного, суд приймає до уваги, що Європейський суд з прав людини у п.п.47-49 рішення від 18 грудня 2008 року по справі «Савіни проти України» (заява №39948/06) зазначив, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкоджати цьому, є втручання у права, гарантовані ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на повагу до приватного і сімейного життя). Визначаючи, чи було конкретне втручання «необхідним у демократичному суспільстві», Суд повинен оцінити у контексті всієї справи загалом - чи були мотиви, наведені на виправдання втручання, доречними і достатніми для цілей п.2 ст.8 Конвенції і чи був відповідний процес прийняття рішень справедливим і здатним забезпечити належний захист інтересів, як того вимагає ст.8. Також Суд зазначив, що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини.
Також слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці, яка є частиною національного законодавства України, у п.54 рішення від 07 грудня 2006 року по справі «Хант проти України» (заява №31111/04) зазначив, що позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини, і такі інтереси повинні мати переважний характер над інтересами батьків, між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага.
Статтею 15 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Питання взаємовідносин між батьками та дитиною також регулюються ст.ст.151, 153, 157, 158, 159 СК України, якими передбачено, що мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
З матеріалів справи, зокрема, письмових доказів, вбачається, що участь відповідача, як матері, у вихованні дітей дійсно була недостатньою, її поведінка свідчить про нерозуміння нею обов'язку піклуватись про дітей, брати участь у їх вихованні та утриманні, підтверджує не бажання відповідача приймати участь у їхньому житті, здійснювати забезпечення дітей всім необхідним.
Згідно вимог ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Визначаючись з правовідносинами, які виникли між сторонами та їх змістом на підставі наданих позивачем доказів, суд відповідно до ст.89 ЦПК України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Вирішуючи питання про правомірність втручання у право відповідача ОСОБА_2 на повагу до її сімейного життя, гарантоване ст.8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, якою охоплюється і питання про позбавлення відповідача батьківських прав, суд виходить з того, що таке втручання не становитиме порушення ст.8 Конвенції у випадку, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи декільком цілям, визначеним в п.2 даної статті, та є «необхідним у демократичному суспільстві» для забезпечення цих цілей (п.50 рішення Європейського суду у справі «Хант проти України).
Приймаючи до уваги особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд враховує, що процедура, підстави та правові наслідки позбавлення батьківських прав передбачені нормами СК України, зокрема, відповідно до п.2 ч.1 ст.164 СК України батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини. На підставі викладеного, суд приходить до висновку про те, що втручання у право відповідача має законні підстави, які є чинними протягом періоду, який розглядається.
Досліджуючи питання про відповідність втручання у право відповідача «цілям», зазначеним в п.2 ст.8 Конвенції (інтереси національної та громадської безпеки; економічний добробут країни; запобігання заворушенням чи злочинам; захист здоров'я чи моралі, захист прав і свобод інших осіб) суд вважає, що таке втручання спрямоване на захист «прав і свобод» дітей відповідача - неповнолітнього ОСОБА_4 та малолітньої ОСОБА_5 , а тому має законну мету у розмінні п.2 статті 8 Конвенції.
Визначаючи, чи був захід по втручанню у права відповідача, «необхідним в демократичному суспільстві», судом були досліджені надані позивачем докази на предмет їх достатності та обґрунтованості, виходячи із того, що поняття «ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини» є оціночним поняттям і підлягає дослідженню в кожному конкретному випадку.
За змістом ч.ч.2, 3 та 4 ст.150 СК України батьки зобов'язані: піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; поважати дитину.
Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (ст.180 СК України).
Натомість дослідженими судом матеріалами справи підтверджується, що відповідач ОСОБА_2 , починаючи з 2017 року, не приймала достатньої участі у вихованні своїх дітей, не здійснювала їх матеріальне забезпечення, не цікавилась станом їх здоров'я, інтересами та потребами.
В даній конкретній ситуації судом також враховується, що держава має позитивний обов'язок вживати виважених і послідовних заходів зі сприяння возз'єднанню дітей зі своїми біологічними батьками, дбаючи при досягненні цієї мети про надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою (п.52 рішення Європейського суду у справі «Савіни проти України»). Разом з тим, реалізація державою зазначених обов'язків вимагає від відповідача ОСОБА_2 активних дій, які б свідчили про її бажання скористатись такою допомогою держави.
Натомість судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 жодного разу не звернулась до уповноважених державних органів з метою надання їй сприяння у реалізації своїх батьківських обов'язків та не вчиняла дій, спрямованих на поліпшення відносин між нею та її дітьми, в тому числі і за час перебування останніх в сім'ї позивача, як їх баби, що було безпосередньо підтверджено в судовому засіданні неповнолітнім ОСОБА_4 та малолітньою ОСОБА_5 ..
Пі час судового провадження відповідач ОСОБА_2 жодного разу не з'явилась в судові засідання по розгляду справи про позбавлення її батьківських прав стосовно дітей, що також оцінюється судом як один із проявів байдужого ставлення відповідача, як матері, до подальшої долі дітей та відсутність у неї наміру брати участь у їх житті.
Наведене в своїй сукупності, на думку суду, свідчить про ухилення відповідача ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов'язків, свідоме нехтування ними та не бажання їх виконувати, що є підставою для позбавлення її батьківських прав.
Також під час розгляду справи по суті судом було з'ясовано, що діти відповідача по справі ОСОБА_2 протягом останніх шести років проживають окремо від відповідача, а тому в даному випадку позбавлення батьківських прав не призведе до відібрання дітей у відповідача, як матері, оскільки вона не проживає разом із ними протягом тривалого часу. Крім того, даний захід не виключає можливості побачення відповідача зі своїми дітьми та спілкування з ними за наявності у неї такого наміру.
Тобто в даному випадку, позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 фактично не змінить тривалу існуючу ситуацію у відносинах між матір'ю та її дітьми.
Крім того, суд звертає увагу, що застосовуваний захід не є виключно безстроковим і відповідач має право у випадку зміни своєї поведінки та ставлення до дітей на поновлення батьківських прав в порядку, передбаченому ст.169 СК України.
Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами доказування, як письмові докази та показання свідків.
За змістом ч.1 ст.95 ЦПК України письмовими доказами є документи, які містять дані про обставини, які мають значення для правильного вирішення спору (ч.1 ст.95 ЦПК України).
Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.77, ч.1 ст.78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
З урахуванням викладеного, беручи до уваги вимоги закону, які регулюють спірні правовідносини сторін, суд приходить до висновку, що позивач по справі надала суду належні та переконливі докази того, що відповідач ОСОБА_2 свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками та довела її винну поведінку щодо умисного ухилення від участі в забезпеченні фізичного, духовного та морального розвитку дітей: неповнолітнього ОСОБА_4 та малолітньої ОСОБА_5 ..
За вказаних обставин, позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав відповідатиме інтересам дітей, оскільки відповідач, як їх матір, тривалий час не піклується про дітей, тобто не забезпечує їх особистих прав та інтересів; не створює для них всіх необхідних побутових умов; не здійснює їх виховання; не забезпечує підготовки до самостійного життя; не забезпечує необхідним харчування, медичним доглядом та лікуванням, що негативно впливає на їх фізичний розвиток та духовний розвиток як складову виховання; не спілкується з дітьми в обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення; не надає дітям доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню ними загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу; не створює умов для отримання ними освіти.
Подібна поведінка відповідача свідчить про її байдуже ставлення як до юридичного обов'язку, так і до природної потреби піклуватися про своїх дітей, нерозуміння нею необхідності брати участь у їх вихованні та утриманні, що, як наслідок оцінюється судом як небажання відповідача приймати участь у житті дітей, здійснювати забезпечення їх всім необхідним для нормальної життєдіяльності та розвитку.
Даний висновок суду відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі №203/3505/19.
Одночасно з цим судом враховується, що подібна поведінка відповідача, яка фактично самоусунулася (ухилилась) від виховання своїх дітей, позбавляє її можливості підставно заперечувати проти задоволення позову (постанова Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі №311/563/20).
З огляду на викладене, детально проаналізувавши обставини справи, суд приходить до висновку про наявність достатніх правових підстав для застосування до відповідача ОСОБА_2 , як матері неповнолітнього ОСОБА_4 та малолітньої ОСОБА_5 , крайнього заходу впливу, передбаченого ст.164 СК України, у виді позбавлення її батьківських прав стосовно них, як дітей, що, виходячи із дійсних правовідносин сторін та добровільної позиції відповідача, яка не бажає приймати в будь-якій формі участі у житті своїх дітей, не суперечить ст.9 Конвенції про права дитини та ст.8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, у зв'язку з чим позов підлягає до задоволення.
Відповідно до вимог ч.ч.2, 3 ст.166 СК України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини. При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину.
Разом з тим, при задоволенні позову про позбавлення батьківських прав судом не вирішується питання про стягнення з відповідача ОСОБА_2 аліментів на двох її дітей, враховуючи наявність раніше ухваленого з цього питання судового рішення, яке знаходиться на примусовому виконанні в органі державної виконавчої служби.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За змістом ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивач звернувся до суду з позовною вимогою немайнового характеру (про позбавлення батьківських прав), за який нею був сплачений судовий збір в сумі 1211 грн. 60 коп. (а.с.1).
Відповідно до п.5 ч.3 ст.2, ч.1 ст.13 ЦПК України до основних засад (принципів) цивільного судочинства належить диспозитивність, згідно якого суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Зі змісту прохальної частини позовної заяви судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 не має наміру стягувати з відповідача ОСОБА_2 судові витрати у виді сплаченого нею судового збору. З огляду на викладене, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, судом не здійснюється розподіл судових витрат відповідно до ст.141 ЦПК України.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом даної справи, передбачені ч.3 ст.133 ЦПК України, відсутні.
Керуючись ст.ст.2, 5, 12, 13, 76, 81, 89, 95, 133, 141, 258, 259, 263, 265, 273, 354 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Устинівська селищна рада, орган опіки та піклування Устинівської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області, ОСОБА_3 , про позбавлення батьківських прав - задоволити повністю.
Позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно двох дітей: сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Судові витрати, понесені позивачем ОСОБА_1 у виді сплаченого нею судового збору у сумі 1211 грн. 60 коп., відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.
Копію рішення після набрання ним законної сили направити до Долинського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Кропивницькому районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса).
Повне ім'я та найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:
орган опіки та піклування Устинівської селищної ради, місцезнаходження: вул.Ювілейна, буд.№2 с-ще Устинівка Кропивницького району Кіровоградської області, поштовий індекс 28600, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 04364549.
Устинівська селищна рада, місцезнаходження: вул.Ювілейна, буд.№2 с-ще Устинівка Кропивницького району Кіровоградської області, поштовий індекс 28600, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 04364549.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Кропивницького апеляційного суду шляхом подання протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складення) апеляційної скарги.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду
Повне рішення суду складено 25 листопада 2024 року.
Суддя С.Ю.Атаманова