Головуючий І інстанції: С.С. Сич
25 листопада 2024 р. Справа № 440/6567/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Ральченка І.М.,
Суддів: Катунова В.В. , Подобайло З.Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Огородника Олега Миколайовича на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.09.2024, по справі № 440/6567/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не звільнення за підп. "г" п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", ОСОБА_1 , як військовослужбовця, у зв'язку з тим, що один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України звільнити ОСОБА_1 за "г" п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, за сімейними обставинами, у зв'язку з тим, що один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 04.09.2024 у задоволенні позову відмовлено.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилалась на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору судом першої інстанції, зокрема апелянт вказав, що відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Оскільки рапорт зареєстрований і поданий за дією старої редакції Закону, яка передбачала звільнення, то відповідач, має прийняти рішення і розглядати рапорт за нормами старої редакції підп. "г" п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Отже, оскільки у позивача наявні законодавчі підстави для звільнення з військової служби за підп. "г" п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», однак станом на дату написання позовної заяви відповідачем не проведено звільнення позивача тому, останній вважає вказану бездіяльність протиправною. Крім того, апелянт зазначав про погіршення стану здоров'я, що не унеможливлює виконання поставлених завдань передбачених Статутами внутрішньої служби при проходженні військової служби.
На підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження, у зв'язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як встановлено судовим розглядом, позивач проходить військову службу у військової частині НОМЕР_1 з 01.07.2021.
08.05.2024 позивач на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 надіслав рапорт про звільнення зі служби на підставі підп. "г" п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Зазначений рапорт надійшов до відповідача та був зареєстрований за вх. №728 від 13.05.2024.
На рапорті міститься резолюція помічника командира з правової роботи майора юстиції ОСОБА_2 , датована 18.05.2024, такого змісту: "18 травня 2024 року набрали законної сили та вступили в дію зміни до ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу". Згідно внесених змін відповідно до пункту 12.ст. 26 підставою для звільнення з військової служби визначено, що звільнитись має право лише дружина, якщо обоє з подружжя проходять військову службу і мають дитину віком до 18 років. Враховуючи вищевикладене, станом на 18.05.2024 року, підстави звільнення у старшого лейтенанта ОСОБА_1 відсутні".
Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо не звільнення його з військової служби за підп. "г" п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" позивач звернувся до суду із даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що з після набрання чинності Законом України від 11.04.2024 № 3633-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" підстави для звільнення позивача зі служби, на які він посилається у рапорті, відсутні. Відповідачем обґрунтовано розглянуто рапорт позивача на підставі норм Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" в редакції, чинній на момент прийняття рішення.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частинами 2, 3 ст. 1 Закону № 2232-XII передбачено, що військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Частиною 6 ст. 2 Закону № 2232-XII передбачено наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Судовим розглядом встановлено, що позивач проходить військову службу в Збройних Силах України на підставі контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах сержантського складу від 05.05.2021, укладеного із Міністерством оборони України.
Підстави звільнення з військової служби передбачені ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до підп. "г" п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у редакції до 18.05.2024) контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час проведення мобілізації та дії воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.
У ході судового розгляду встановлено, що фактичною підставою для звільнення зі служби позивачем визначені наступні обставини.
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 28.02.2024 позивач перебуває у шлюбі з ОСОБА_3 , яка перебуває на військовій службі за контрактом у військовій частині НОМЕР_3 , що підтверджено довідкою військової частини НОМЕР_3 від 01.05.2024 № 809/119/1/409/Д.
Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , виданим 21.01.2020 Вінницьким міським відділом реєстрації актів цивільного стану Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), у подружжя ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_4 .
Згідно з ч. 7 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Так, Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яким визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Відповідно до п. 7 Положення військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Згідно з п. 12 Положення встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, звільнення з військової служби) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Пунктом 233 Положення № 1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
У свою чергу механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170.
Відповідно до п. 1.5 Інструкції № 170 для встановлення, зміни, призупинення, або припинення правових відносин з громадянами України, які реалізуються наказами посадових осіб по особовому складу, у Генеральному штабі Збройних Сил України, Командуванні об'єднаних сил Збройних Сил України, видах Збройних Сил України, окремих родах сил Збройних Сил України, окремих родах військ Збройних Сил України, органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах, організаціях, (далі - військові частини), оформляються: подання (додаток 1), рішення колегіальних органів, утворених і діючих відповідно до законодавчих актів і актів Міністерства оборони України, Резерв кандидатів для просування по службі (додаток 2), План переміщення військовослужбовців на посади номенклатури посад (далі - План переміщення на посади) (додаток 16) на військовослужбовців крім тих, які проходять строкову військову службу, зокрема щодо звільнення з військової служби.
Згідно з п. 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31 січня 2024 року № 40 рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Так, законодавством не встановлено спеціального строку для розгляду командиром рапорту про звільнення та строку звільнення військовослужбовця з військової служби.
Разом з тим, згідно з підп. 3.11.6 Інструкції № 40 документи, в яких строк виконання не зазначено, які не є документами інформаційного характеру або не містять контрольних завдань, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 днів з моменту реєстрації документа в Міністерстві оборони України, в органі військового управління, військовій частині (установі), структурному підрозділі, до яких надійшов документ.
Отже, рапорт позивача повинен бути розглянутий та вирішений відповідачем у строк не пізніше ніж за 30 днів з моменту реєстрації документа у військовій частині, до якої надійшов цей документ.
Судовим розглядом встановлено, що 08.05.2024 позивач на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 надіслав рапорт про звільнення зі служби на підставі підп. "г" п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Зазначений рапорт надійшов до відповідача та був зареєстрований за вх. №728 від 13.05.2024, отже мав бути розглянутий не пізніше 12.06.2024.
18.05.2024 рапорт був розглянутий та позивачу відмовлено у звільненні з військової служби з тих підстав, що 18.05.2024 набрали законної сили зміни, що внесені до ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку".
Заперечуючи проти застосування відповідачем при розгляді його рапорту ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" в редакції, чинній з 18.05.2024, позивач зазначав, що у спірних правовідносинах застосуванню підлягають правові норми, чинні на момент подання позивачем рапорту про звільнення.
Так, на момент подання позивачем рапорту про звільнення підп. "г" п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" діяв у наступній редакції: контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час проведення мобілізації та дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.
Законом України від 11.04.2024 № 3633-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" статтю 26 викладено в новій редакції, зокрема, п.п. "г" п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" в редакції Закону № 3633-IX від 11.04.2024, що набрала чинності 18.05.2024, встановлює, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час проведення мобілізації та дії воєнного стану: через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Відповідно до п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" в редакції, чинній з 18.05.2024, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану: дружина, якщо обоє із подружжя проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.
Отже, з 18.05.2024 під час дії воєнного стану право на звільнення має виключно дружина, якщо обоє із подружжя проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.
Таким чином, на момент прийняття відповідачем оскаржуваного рішення норма підп. "г" п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" діяла в редакції Закону № 3633-IX від 11.04.2024, яка не передбачала підстав для звільнення зі служби для позивача.
Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, колегія суддів зазначає наступне.
У Рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
У разі безпосередньо (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.
Якщо під час розгляду заяви особи суб'єктом владних повноважень до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб'єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.
Правова визначеність як елемент верховенства права не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання. На думку Конституційного Суду України, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів (абзац 4 п. 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22.05.2018 № 5-р/2018).
Стаття 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" на момент прийняття рішення за результатами розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби в редакції п.п. "г" п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", на яку посилається позивач, не діяла.
Пунктом 1 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 11.04.2024 № 3633-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" передбачено, що цей Закон набирає чинності через один місяць з дня, наступного за днем його опублікування, крім абзаців дванадцятого і тринадцятого підпункту 2 пункту 8 розділу I цього Закону (щодо внесення змін до частин четвертої і п'ятої статті 6 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію"), які набирають чинності через вісім місяців з дня, наступного за днем опублікування цього Закону.
Закон України від 11.04.2024 № 3633-IX опубліковано в офіційному виданні газеті "Голос України" від 17.04.2024 № 16 та відповідно Закон набрав законної сили 18.05.2024, крім абзаців дванадцятого і тринадцятого підпункту 2 пункту 8 розділу I цього Закону (щодо внесення змін до частин четвертої і п'ятої статті 6 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію").
Таким чином, Закон України від 11.04.2024 № 3633-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" був оприлюднений 17.04.2024 та починаючи з цієї дати у позивача не могло бути законних очікувань на те, що у період з 18.05.2024 по 12.06.2024, який охоплюється загальним тридцятиденним строком розгляду та вирішення його рапорту, буде діяти норма Закону у старій редакції, яка була змінена Законом України від 11.04.2024 № 3633-IX.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що приймаючи рішення про відмову у звільненні позивача з військової служби, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені ст. 19 Конституції України та Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" у редакції, чинній на час прийняття відповідачем спірного рішення.
Доводи апеляційної скарги із посиланнями на погіршення стану здоров'я позивача висновків суду не спростовують, оскільки не стосуються підстав для звільнення, які передбачені п.п. "г" п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", наявність яких була предметом даного спору.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Огородника Олега Миколайовича - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.09.2024 по справі № 440/6567/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.М. Ральченко
Судді В.В. Катунов З.Г. Подобайло