25 листопада 2024 р.Справа № 440/7550/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. ,
за участю секретаря судового засідання Кіт Т.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.10.2024, головуючий суддя І інстанції: Т.С. Канигіна, повний текст складено 23.10.24 року по справі № 440/7550/24
за позовом ОСОБА_1
до Полтавського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції
про визнання протиправною та скасування постанови
ОСОБА_1 звернулась з позовом до Полтавського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову Полтавського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 17.06.2024 про відкриття виконавчого провадження ВП НОМЕР_1 з виконання постанови Департаменту патрульної поліції серії 4АВ №05398644 від 28.03.2024, згідно з якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності;
- визнати протиправною та скасувати постанову Полтавського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 17.06.2024 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у виконавчому провадженні ВП НОМЕР_1 з виконання постанови Департаменту патрульної поліції серії 4АВ №05398644 від 28.03.2024, згідно з якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності;
- визнати протиправною та скасувати постанову Полтавського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 17.06.2024 про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні ВП НОМЕР_1 з виконання постанови Департаменту патрульної поліції серії 4АВ №05398644 від 28.03.2024, згідно з якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23.10.2024 відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Полтавського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними та скасування постанов.
ОСОБА_1 не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу. В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права та просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.10.2024, прийняти нове рішення про повне задоволення позову ОСОБА_1 . Позивачка зазначає, заяву про відкриття виконавчого провадження підписано неуповноваженою особою, а також мотивувальна частина оскаржуваної постанови ВДВС від 17.06.2024 про стягнення витрат виконавчого провадження не містить детального розрахунку здійснених відповідачем витрат в сумі 350,00 грн. Також, позивачка посилається на постанови Верховного суду від 12.03.2021 по справі №640/1612/20, від 23.03.2019 у справі №750/6794/17 та зазначає, що у постанові про стягнення витрат виконавчого провадження виконавець повинен зазначати розмір усіх складових загальної суми витрат виконавчого провадження. ОСОБА_1 зазначає, що винесена постанова про арешт майна (коштів) боржника повинна виноситися виконавцем під час відкриття виконавчого провадження тільки за умови виявлення його майна, однак виконавцем винесена постанова про арешт всіх рахунків боржника врахувавши у суму арешту витрати виконавчого провадження.
Відповідач надіслав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить постановити ухвалу про відмову в задоволенні адміністративного позову про визнання протиправною та скасування постанови.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 28.03.2024 Департаментом патрульної поліції винесено постанову серії 4АВ №05398644 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі. Ця постанова набрала законної сили 17.04.2024.
Департамент патрульної поліції звернувся до Полтавського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції із заявою від 20.05.2024 про примусове виконання постанови про накладення адміністративного стягнення 4АВ №05398644 від 28.03.2024.
17.06.2024 старшим державним виконавцем Полтавського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на підставі постанови про накладення адміністративного стягнення 4АВ №05398644 від 28.03.2024 про стягнення з ОСОБА_1 штрафу в розмірі 680 грн винесено, зокрема: постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1, постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого проваджений ВП № НОМЕР_1, постанову від 17.06.2024 про арешт коштів боржника ВП № НОМЕР_1.
Не погоджуючись із вищевказаними постановами, позивачка звернулась до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, не скасовано постанову серії 4АВ №05398644 від 28.03.2024, відсутні підстави для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження ВП НОМЕР_1, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та про арешт коштів.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Отже, установлена обов'язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дозволяє ставити його виконання в залежність від волі боржника або будь-яких інших осіб, зокрема виконавця, на вчинення чи невчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно з приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року № 1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно із частиною першою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до ч. 1 ст. 13 зазначеного Закону, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
За приписами статті 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
Законодавцем передбачений чіткий порядок здійснення дій у виконавчому провадженні. Враховуючи те, що державний виконавець наділений владними повноваженнями, то він повинен дотримуватись цих вимог законодавства.
Згідно зі статтею 17 зазначеного Закону примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Так, відповідно до статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" у виконавчому документі зазначаються: назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові за наявності) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо; резолютивна частина рішення; дата набрання законної (юридичної) сили рішенням; строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Невідповідність виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону є підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження (пункт 6 частини 1 статті 26 зазначеного Закону).
Відповідно до частин першої та другої статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
Згідно ч.ч. 1, 5 ст. 26 наведеного Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; 4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; 5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів. Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 затверджена Інструкція з організації примусового виконання рішень (далі - Інструкція №512).
Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 затверджена Інструкція з організації примусового виконання рішень (далі - Інструкція №512).
Пунктом 3 вказаної Інструкції № 512 передбачено, що до заяви про відкриття виконавчого провадження, яка подається представником стягувача, додається документ, що підтверджує його повноваження.
Положеннями пункту 2.10 Інструкції № 512 визначено, що повноваження представників сторін, які беруть участь у виконавчому провадженні, мають бути посвідчені такими документами: довіреністю фізичної особи; довіреністю юридичної особи або документами, що посвідчують право представництва юридичної особи (документом про призначення керівником юридичної особи тощо); рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи управителем спадкового майна; ордером, до якого обов'язково додається витяг з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих дій; дорученням органу чи установи, що уповноважені законом на надання безоплатної правової допомоги або про надання правової допомоги.
Документи, що посвідчують повноваження представників, повинні бути оформлені відповідно до вимог чинного законодавства.
Оригінали документів, зазначених у цьому пункті, або належним чином засвідчені їх копії долучаються до матеріалів виконавчого провадження.
Після пересвідчення наявності у представника належним чином оформленої довіреності оригінал такої довіреності у разі потреби повертається представникові сторони виконавчого провадження.
Крім того, частиною першою і другою статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
Відповідно до частин третьої. четвертої статті 16 Закону України "Про виконавче провадження" представництво юридичних осіб у виконавчому провадженні здійснюється їх керівниками чи органами, посадовими особами, які діють у межах повноважень, наданих їм законом чи установчими документами юридичної особи, або через представників юридичної особи. Представником юридичної особи у виконавчому провадженні може бути особа, яка відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань має право вчиняти дії від імені такої юридичної особи без довіреності. Повноваження представника юридичної особи у виконавчому провадженні можуть бути підтверджені довіреністю, виданою і оформленою відповідно до закону. Представник може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти така особа. Дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи у виконавчому провадженні можуть міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань або у виданій довіреності.
Аналіз наведених вище норм законодавства вказує на те, що представником юридичної особи у виконавчому провадженні може бути особа, яка відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань має право вчиняти дії від імені такої юридичної особи без довіреності. Також представництво юридичних осіб у виконавчому провадженні здійснюється їх керівниками чи органами, посадовими особами, які діють у межах повноважень, наданих їм законом чи установчими документами юридичної особи, або через представників юридичної особи. Повноваження представника юридичної особи у виконавчому провадження можуть бути підтверджені довіреністю, виданою і оформленою відповідно до Закону. Представник може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти така особа. Дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи у виконавчому провадженні можуть міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань або у виданій довіреності.
Тобто, представництво у виконавчому провадженні може здійснюватися як законними представниками юридичної особи та іншими підписантами, відомості про яких містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, так і іншими особами на підставі довіреності на вчинення відповідних дій.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 17 жовтня 2019 року в справі № 160/3407/19.
Відповідно до ч. 4 ст. 299 Кодексу України про адміністративні правопорушення постанова про накладення адміністративного стягнення звертається до виконання органом (посадовою особою), який виніс постанову.
Відповідно до розділу IV Положення про Департамент патрульної поліції, затвердженого наказом Національної поліції України № 73 від 06.11.2015, Департамент патрульної поліції очолює керівник Департаменту патрульної поліції, який підпорядковується керівникові Національної поліції та заступнику, який відповідно до розподілу функціональних обов'язків здійснює координацію роботи патрульної поліції і контроль за її діяльністю.
Згідно пп. 19 п. 7 розділу IV Положення про Департамент патрульної поліції, Керівник Департаменту патрульної поліції представляє Департамент патрульної поліції у відносинах з органами законодавчої, виконавчої та судової влади, підприємствами, установами, організаціями, фізичними та юридичними особами.
З матеріалів справи вбачається, що заява про примусове виконання рішення подана від 20.05.2024 за № 738706/41/47-2024 була подана від імені Національної поліції України Департамента патрульної поліції Управління автоматичної фіксації порушень Правил дорожнього руху за підписом заступника начальника управління- начальник відділу опрацювання заяв та комунікацій з громадянами управління автоматичної фіксації порушень Правил дорожнього руху Департаменту патрульної поліції Уваровою В.О.
Проте, відповідачем доказів щодо наявності у матеріалах виконавчого провадження № НОМЕР_1 документів, які підтверджують повноваження ОСОБА_2 діяти від Національної поліції України Департаменту патрульної поліції Управління не надано.
Крім того, колегією суддів встановлено, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 відсутня серед переліку осіб, які мають право вчиняти дії без довіреності або уповноважені діяти у порядку самопредставництва суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, державний виконавець Полтавського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції вчинив протиправні дії при відкритті виконавчого провадження, а саме не пересвідчився в наявності у представника належним чином оформленої довіреності або документа, що посвідчує право представництва юридичної особи.
Прийняття в подальшому постанов про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та про арешт коштів боржника, при протиправному прийнятті первісної постанови про відкриття виконавчого провадження, є протиправним.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 від 17.06.2024 року, постанови відповідача від 17.06.2024 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та про арешт коштів боржника є також протиправними та підлягають скасуванню, оскільки вони мають похідний характер від постанови про відкриття виконавчого провадження.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та допущено порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу задовольнити.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.10.2024 по справі № 440/7550/24 скасувати.
Прийняти нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Полтавського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 17.06.2024 про відкриття виконавчого провадження ВП НОМЕР_1 з виконання постанови Департаменту патрульної поліції серії 4АВ №05398644 від 28.03.2024.
Визнати протиправною та скасувати постанову Полтавського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 17.06.2024 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у виконавчому провадженні ВП НОМЕР_1 з виконання постанови Департаменту патрульної поліції серії 4АВ №05398644 від 28.03.2024.
Визнати протиправною та скасувати постанову Полтавського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 17.06.2024 про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні ВП НОМЕР_1 з виконання постанови Департаменту патрульної поліції серії 4АВ №05398644 від 28.03.2024.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко І.С. Чалий