Ухвала
Іменем України
04 вересня 2008 року Справа № 2-29/3264-2008А
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді ,
суддів ,
Черткової І.В.,
секретар судового засідання
за участю представників сторін:
представникі сторін у судове засідання не з'явились;
розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Башилашвілі О.І.) від 17.06.2008 у справі № 2-29/3264-2008А
за позовом приватного підприємства "Альта-Е" (вул. Шалфейна, 1, місто Сімферополь, 95050) (вул. Б. Куна 21, кв. 246, місто Сімферополь)
до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим (вул. М. Залки, 1/9, місто Сімферополь, 95053)
про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,
За результатами виїзної планової перевірки приватного підприємства "Альта-Е" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2005 по 30.06.2007 (акт № 7493/23-7/31859682 від 23.11.2007р (а.с. 18-55)), а також у порядку апеляційного узгодження податковим органом прийняті повідомлення-рішення: № 0008171701/0 від 03.12.2007 на суму 14012,37 грн., у тому числі 4670,79 грн. - основний платіж та 9341,58 грн. -штрафні санкції; № 0018742301/0 від 03.12.2007 та № 0018742301/1 від 14.02.2008 на суму 12617,4 грн., у тому числі 9918 грн. - основний платіж, 2699,4 грн. -штрафні санкції; від 13.02.2008 № 0008171701\1 на суму 10866,69 грн., у тому числі 3622,23 грн. -основний платіж, 7244,46 грн. -штрафні санкції; від 14.02.2008 № 0001542301/1 на суму 401,13 грн., у тому числі 340,25 грн. -сновний платіж, 60,88 грн.- штрафні санкції.
Відповідно результатів перевірки, виявлені, зокрема: порушення позивачем підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 283/97 ВР від 22.05.1997, пункту 1 статті 220, пункту 2 статті 799 Цивільного кодексу Україна № 435-1V від 16.01.2003 (зі змінами та доповненими), у зв'язку з чим донараховано податку на прибуток за 2006 рік на суму 2055 грн., у тому числі по періодах: IV квартал 2006 року - 2055 грн.; донараховано податку на прибуток за півріччя 2007 року у сумі 7863 грн., у тому числі по періодах: І квартал 2007 року - 3048 грн.; II квартал 2007 року - 4815 грн.; про порушення підпункту 4.2.9 "є" пункту 4.2 статті 4 3акону України „Про податок з доходів фізичних осіб" №889-ІY від 22.05.2003 (із змінами та доповненнями), у зв'язку з чим донараховано ПДФО у сумі 4 670,79 грн.
Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 17 червня 2008 року у справі № 2-29/3264-2008А (суддя Башилашвілі О.І.) позов задоволено, визнані нечинними податкові повідомлення-рішення: від 03.12.2007 № 0008171701/0; від 03.12.2007 № 0018742301/0; від 13.02.2008 № 0008171701\1; від 14.02.2008 № 0001542301/1.
При прийнятті постанови місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги обґрунтовані, оскільки відповідачем дійсно порушені норми діючого податкового законодавства, а отже, незаконно застосовані стосовно позивача штрафні санкції.
Відповідач, Державна податкова інспекція у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим, оскаржує вказаний судовий акт у зв'язку із порушенням судом норм матеріального та процесуального права, а також невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Більш детально доводи заявника викладені безпосередньо в апеляційній скарзі.
Позивач надав до апеляційного господарського суду заперечення на апеляційну скаргу, згідно яких вважає постанову суду першої інстанції обґрунтованою та законною.
Розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду Сотула В.В. від 04 вересня 2008 року суддю Гоголя Ю.М. у складі колегії замінено на суддю Черткову І.В.
Судова колегія, розглянувши матеріали, перевіривши відповідність висновків суду обставинам справи, апеляційну скаргу визнає такою, що не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Як вбачається з акту перевірки від 23.11.2007, податковим органом встановлено, що 01.01.2006 і 01.10.2006 приватне підприємство “АЛЬТА-Е” уклало 3 договори оренди транспортних засобів з фізичною особою ОСОБА_1. строком до 31.12.2008 і сплатило за договорами орендну плату у сумі 2500 грн. і 1560 грн., 720 грн. за рік оренди відповідно за кожним договором.
Актом також встановлено, що податок з доходів фізичних осіб з сум орендної плати нараховувався і перераховувався до бюджету своєчасно і в повному об'ємі.
Згідно з вищевказаним актом, підприємство не сплатило податок з доходів фізичних осіб з суми коштів витрачених на ремонт і послуги з експлуатації орендованих підприємством транспортних засобів, а саме: з 27896,93 грн., у тому числі по періодах за 2006 рік - з 9594,36 грн. (донараховано 1433,11 грн.), за 2007 рік - з 18354,22 грн. (донараховано 3237,68 грн.), всього за вказаний період донараховано 4670,79 грн., відповідно до підпункту 4.2.9 “е” пункту 4.2. статті 4 і пункту 3.4 статті 3 3акону України “Про податок з доходів фізичних осіб”.
З акту перевірки також виходить, що підставою для такого донарахування податку з'явилася відсутність нотаріального посвідчення договорів оренди, як того вимагає пункт 2 статті 799 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим відповідач вважає вказані договори нікчемними на підставі статтей 215, 220 Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною 2 статті 1 Цивільного кодексу України, положення Цивільного кодексу України не розповсюджуються на податкові відносини, оскільки ці відносини регулюються спеціальними законами, у зв'язку з чим, суд вважає, що відповідач помилково при збільшенні податкових зобов'язань виходив з положень Цивільного кодексу України.
Нікчемність операції, не засвідченої нотаріально, не тягне за собою збільшення податкових зобов'язань в розумінні Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” та Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.
Відповідно до підпункту 4.2.9 “е” пункту 4.2. статті 4 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, на підставі якого донарахований податок з доходів фізичних осіб по спірному повідомленню-рішенню, до складу загального місячного доходу оподаткування включаються додаткові блага у вигляді вартості безкоштовно отриманих товарів, робіт (послуг), а також зниження ціни нижче звичайної.
При наданні додаткового блага в сумі, що відрізняється від грошової, об'єкт оподаткування обчислюється за правилами підпункту 3.4 статті 3 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”.
Якщо додаткове благо надається особі, яка не є працівником підприємства, то такі доходи прирівнюються до подарунків з їх відповідним оподаткуванням.
Порядок оподаткування доходів, отриманих в не грошовій формі, визначений пунктом 3.4 статті 3 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”.
Донарахування податку відповідачем не відповідає вказаним положенням Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”.
Судова колегія погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що в акті перевірки необґрунтовано вартість витрат на придбання запасних частин і на обслуговування орендованих підприємством автомобілів в сумі 27654,84 грн. віднесена відповідачем до доходів фізичної особи - орендодавця.
Згідно з підпунктом 1.1, 1.2 статті 1 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, додаткове благо - кошти, матеріальні або нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, які виплачуються (надаються) платнику податку.
Дохід це сума грошей, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, отриманих (фізичною особою) платником податку у власність.
Таким чином, підставою для застосування Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” є передача матеріального блага у власність фізичної особи.
Проте в матеріалах справи відсутні докази того, що орендодавець - гр.ОСОБА_1. отримала в 2006-2007 роках у свою власність придбані позивачем запасні частини, а також витрати на технічне обслуговування автомобілів, переданих нею в користуванню позивача.
З акту перевірки вбачається, що договори оренди укладені 01.01.06 і 01.10.06 строком до 31.12.08 витрати на ремонт і технічне обслуговування автомобілів проведені позивачем в період з 10.10.06 по 27.06.07. З акту перевірки не вбачається, що гр.ОСОБА_1. приймала ці витрати по акту в свою власність і ними користувалася.
Наказами позивача від 02.10.06 і від 03.01.07 орендовані у гр.ОСОБА_1. автомобілі прийняті на баланс підприємства і передані в управління водіям підприємства ОСОБА_2., ОСОБА_3., ОСОБА_4.
Це підтверджує, що гр.ОСОБА_1. не могла користуватися придбаними підприємством запчастинами або послугами, а тому вартість цих запчастин і послуг не є доходом гр.ОСОБА_1. розумінні Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”.
Отже, як правильно вказує суд першої інстанції, позивач фактично використовував для власної господарської діяльності придбані запчастини, а тому їх вартість не є об'єктом оподаткування по податку з доходів фізичних осіб.
Відсутність нотаріального посвідчення договорів оренди транспорту не є підставою для збільшення доходу гр.ОСОБА_1. на вартість не отриманих нею фактично матеріальних благ.
Наведене говорить про те, що донарахування податку з доходів фізичних осіб по спірному податковому повідомленню-рішенню є незаконним і необґрунтованим.
Крім того, судова колегія вважає за необхідне зауважити на тому, що відповідач також необґрунтовано збільшив податкове зобов'язання по податку на прибуток, з наступних підстав.
З акту перевірки вбачається, що відповідач дійшов висновку про те, що оскільки договори з фізичною особою і не посвідчені нотаріально, то витрати по експлуатації транспорту не повинні включатися позивачем у валові витрати.
Згідно з актом перевірки від 23.11.07 відповідачем встановлено завищення валових витрат за IV кварталу 2006 року на 8220 грн. за 1 квартал 2007 року на 12191 грн., за ІІ квартал 2007 року на 19261 грн.
Однак, ні в акті перевірки, ні в податковому повідомленні-рішенні не вказано, яка з підстав підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, застосована відповідачем для зменшення валових витрат позивача.
Відповідно до підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”не включаються до складу валових витрат витрати на: потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності, а саме: організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначеним пунктом 7.11 цього Закону, та витрат, пов'язаних з проведенням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 5.4.4 цієї статті). Обмеження частини другої цього підпункту не стосуються платників податку, основною діяльністю яких є організація прийомів, презентацій і свят за замовленням та за рахунок інших осіб; придбання лотерей, участь в азартних іграх; фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, передбачених пунктами 5.6 і 5.7 цієї статті, та в інших випадках, передбачених нормами цього Закону.
Враховуючи наведену норму, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про те, що Законом не передбачена така підстава для виключення з валових витрат як витрати на експлуатацію транспорту, яким користується платник податків на підставі нотаріально не посвідченого договору оренди.
Відповідно до частини 3 підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” виплати, передбачені підпунктом 5.6 і 5.7 статті 5 цього Закону не виключаються з валових витрат.
Згідно з пунктом 5.6 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” до валових витрат відносяться витрати на оплату праці, у тому числі відшкодування вартості товарів (робіт, послуг), виплати за виконання робіт (послуг), згідно з угодами цивільно-правового характеру, будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін.
Таким чином, виплати у вигляді орендної плати гр.ОСОБА_1.- це виплати за домовленістю сторін, встановлені за передачу гр.ОСОБА_1. власного транспорту для виробничих цілей позивача, а тому відносяться до валових витрат, відповідно до пункту 5.6 статті 5 Закону.
Слід також врахувати те, що відповідачем не встановлений факт експлуатації цього транспорту не для господарської діяльності позивача, а тому на ці витрати безпідставно зменшені валові витрати позивача.
Посилання в акті перевірки на положення цивільного Кодексу України необгрунтовано, оскільки, відповідно до частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України К України, до податкових відносин цивільне законодавство не застосовується.
Для цілей оподаткування слід встановлювати відношення витрат до господарської діяльності підприємства.
Виходячи з положень підпункту 5.1 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу , це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” до валових витрат відносяться будь-які витрати сплачені (нараховані) протягом звітного періоду, у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва.
Перевіркою встановлено, що транспорт наданий фізичною особою в користування позивача використовувався підприємством для власної господарської діяльності, а тому судова колегія погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що витрати по його експлуатації, позивачем правильно віднесені до валових витрат на підставі підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.
Також, на думку суду апеляційної інстанції, недотримання сторонами угоди, встановленої законом форми угоди, стосується лише правовідносин, що виникають між сторонами такої угоди, та жодним чином не впливають на оподаткування суб'єктів, що таку угоду уклали.
В свою чергу Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” не містить положення, за якими нікчемна операція впливає на відносини з бюджетом.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Проте заявник апеляційної скарги не навів судовій колегії доказів, які б спростовували вищевикладене.
Приймаючи до уваги наведене, судова колегія вважає, що господарським судом Автономної Республіки Крим правильно застосовані норми процесуального і матеріального права, постанова суду відповідає вимогам процесуального закону, встановлені в неї обставини підтверджуються наявними матеріалами справи, а тому підстави для її скасування або зміни відсутні, підстав для задоволення апеляційної скарги судом апеляційної інстанції не вбачається.
Керуючись статтями 24, 195, 198, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1.Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.
2.Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 17 червня 2008 року у справі № 2-29/3264-2008А залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя
Судді
І.В. Черткова