Справа № 947/6802/24
Провадження № 1-кп/947/751/24
19.11.2024 року
Київський районний суд міста Одеси у складі:
судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
провівши в м.Одесі судовий розгляд у відкритому судовому засіданні у кримінальному провадженні внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12024162480000088 від 13.01.2024 року відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України,
за участю сторін провадження: прокурора ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
В провадженні Київського районного суду міста Одеси перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12024162480000088 від 13.01.2024 року відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого за ч.4 ст.187 КК України.
В судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, мотивуючи своє клопотання тим, що на теперішній час існують ризики передбачені п.1, п.3, п.4, п.5 ч.1 ст.177 КПК України.
Захисник обвинуваченого заперечувала проти клопотання прокурора, зазначивши, що її підзахисний перебуває під вартою тривалий час, ризики, на які посилається прокурор вже перестали існувати та є необгрунтованими, свідки та потерпілий у кримінальному провадженні вже допитані, тому вливати на них у обвинуваченого можливості немає, а тому просила суд застосувати до її підзахисного запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою або ж визначити розмір застави, відповідний матеріальному становищу ОСОБА_6 .
Обвинувачений підтримав свого захисника.
Вивчивши подані клопотання, вислухавши думку учасників судового засідання, суд приходить до наступного.
Згідно ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до ч.3 ст.199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити:
1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою;
2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
При розгляді клопотання прокурора відносно обвинуваченого, виконуючи вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Відповідно до практики ЄСПЛ, «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватись арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 § 1 (с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» (K.F. проти Німеччини, 27.11.1997 р., § 57).
Згідно п.32 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фокс, Кембелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990 року, та відповідно до п.219 рішення у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» («NechiporukandYonkalo v. Ukraine») від 21 квітня 2011 року, заява №42310/04 суд повторює, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Крім того, Європейський суд з прав людини у п.п. 68-69 Рішення від 17.10.2013 року у справі «Таран проти України» зазначив, що пункт 1 статті 5 Конвенції вимагає, що для того, щоб позбавлення свободи не вважалося свавільним, не достатньо того, щоб цей захід здійснювався відповідно до національного законодавства; він також має бути необхідним за конкретних обставин (див. рішення від 27 лютого 2007 року у справі «Нештяк проти Словаччини» (Neљќбk v. Slovakia), заява № 65559/01, п. 74). На думку Суду, тримання під вартою відповідно до підпункту «с» пункту 1 статті 5 Конвенції має втілювати вимогу пропорційності, яка обумовлює існування обґрунтованого рішення, яким здійснюється оцінка відповідних аргументів «за» і «проти» звільнення (див. рішення у справі «Ладент проти Польщі» (Ladent v. Poland), заява № 11036/03, п. 55, ECHR 2008-... (витяги), і від 14 жовтня 2010 року у справі «Хайредінов проти України» (Khayredinov v. Ukraine), заява № 38717/04, п. 86).
Суд також постановив, що пункт 3 статті 5 Конвенції вимагає, що обґрунтування будь-якого строку тримання під вартою, незалежно від того, наскільки коротким він є, має бути переконливо продемонстроване владою. Аргументи «за» і «проти» звільнення, включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно (in abstracto), але мають підтверджуватися фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування можливості переховування обвинуваченим, або доведуть, що така можливість є настільки невеликою, що вона не може обґрунтовувати досудове ув'язнення (див. рішення від 4 жовтня 2005 року у справі «Бекчєв проти Молдови» (Becciev v. Moldova), заява № 9190/03, пункти 56 і 59, з подальшими посиланнями).
Так, ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України.
Приймаючи до уваги те, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, його суспільно-небезпечний характер, особу обвинуваченого який не працевлаштований та іншого джерела прибутку не має, що надає йому можливість переховуватись від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення покарання, оскільки обвинувачений усвідомлює, що санкція ч.4 ст.187 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі, на строк від восьми до п'ятнадцяти років, суд приходить до переконання що ризик, який існував на момент застосування відносно ОСОБА_3 запобіжного заходу, не зменшився та продовжує існувати, а саме ризик у вигляді переховування від суду.
Крім того, суд зазначає, що ОСОБА_3 раніше неодноразово засуджений за злочини проти власності, обвинувачується у скоєнні кримінального правопорушення в період іспитового строку, а тому суд вважає доведеним існування ризику передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК України.
Враховуючи, що під час судового розгляду у кримінальному провадженні потерпілий уже допитаний в судовому засіданні, суд приходить до переконання, що ризик передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК України, а саме ризик можливого незаконного впливу на потерпілого, схиляючи його до надання неправдивих показань, з метою уникнення кримінальної відповідальності, припинив існувати.
Таким чином, викладене свідчить про наявність правових підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, незважаючи на те, що прокурором також не доведено існування такого ризику, як перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, передбаченого п.4 ч.1 ст.177 КПК України.
Виходячи з вищевикладеного, враховуючи те, що певні встановлені судом раніше ризики не зникли та продовжують існувати, суд приходить до переконання, що клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підлягає задоволенню.
З урахуванням встановлених в судовому засіданні ризиків та обставин, а також обґрунтованості клопотання прокурора, підстав для застосування більш м'яких запобіжних заходів відносно обвинуваченого в судовому засіданні встановлено не було.
Згідно рішення ЄСПЛ у справі «Piruzyan v.Armenia», п.п.104-105-794, автоматична відмова в застосуванні застави без здійснення судового контролю є несумісною з вимогами пункту 3 статті 5 Конвенції.
Відповідно до п.1 ч.4 ст.183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
На підставі вищевикладеного, враховуючи, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення із застосуванням насильства, суд приходить до переконання про необхідність продовження дії застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.
Керуючись ст.ст.176-178, 181, 194, ст.ст.370-372 КПК України
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 17.01.2025 року, включно, з утриманням в ДУ «Одеський слідчий ізолятор».
Копію ухвали вручити обвинуваченому, його захиснику, прокурору та уповноваженій службовій особі місця ув'язнення обвинуваченого.
Ухвала підлягає оскарженню у встановленому порядку.
Суддя ОСОБА_1