27.10.2010 року Справа № ПР30/123-10
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Павловського П.П.
суддів Чус О.В. (доповідач), Швеця В.В.,
при секретарі судового засідання Литвин А.П.
Представники сторін:
від позивача: Зуєва Н.В. представник, довіреність №84 від 09.12.09;
від відповідача 1: Легенченко М.О. представник, посвідчення №49 від 17.11.08;
від відповідача-1: ОСОБА_4 спеціаліст юр. відділу, довіреність №21/9-24 від 11.03.10;
від третьої особи - 1: Селищева О.В. представник, довіреність №б/н від 17.06.10;
від третьої особи - 2: Попов О.О. представник, довіреність №13941 від 23.11.09;
від третьої особи-5: ОСОБА_7 представник, довіреність №3437 від 23.11.09;
Представники відповідача 2, третьої особи - 3,4,5 у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області м. Дніпропетровськ на рішення господарського суду Дніпропетровської області 20.07.10р. по справі № ПР30/123-10
за позовом: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області м. Дніпропетровськ
до в ідповідача-1 Управління комунальної власності Дніпропетровської міської ради м. Дніпропетровськ
відповідача-2 ОСОБА_8 м. Дніпропетровськ
третя особа-1, яка не заявляє самостійні вимоги на стороні позивача: Відкрите акціонерне товариство “Дніпромеханомонтаж” м. Дніпропетровськ
третя особа-2, яка не заявляє самостійні вимоги на стороні позивача: Комунальне підприємство “Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації” м. Дніпропетровськ
третя особа-3, яка не заявляє самостійні вимоги на стороні позивача: Дочірнє підприємство Дніпропетровського спеціалізованого управління “Механомонтаж № 202” Відкритого акціонерного товариства “Дніпромеханомонтаж”
третя особа-4, яка не заявляє самостійні вимоги на стороні позивача: ОСОБА_9 М. Дніпропетровськ
третя особа-5, яка не заявляє самостійні вимоги на стороні позивача: ОСОБА_7 м. Дніпропетровськ
про визнання недійсним договору купівлі -продажу від 05.04.00р. № 1017
В квітні 2010 р Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області м. Дніпропетровськ звернулось в господарський суд Дніпропетровської області з позовом до Управління комунальної власності Дніпропетровської міської ради м. Дніпропетровськ, ОСОБА_8 про визнання недійсним договору купівлі -продажу від 05.04.00р. № 1017.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2010р. у справі № ПР30/123-10 (суддя -Євстигнеєва Н.М.) в задоволенні позовних вимог відмовлено.
При винесені оскаржуваного рішення господарський суд виходив з того позивачем не доведено належним чином підстав задоволення позовних вимог.
Не погодившись з зазначеним рішенням, позивач звернувся в Дніпропетровський апеляційний господарський суд з апеляційною скаргою, в якій, просить рішення суду першої інстанції скасувати, вважає, його прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача-1 просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача-1, третьої особи-1,2,5, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи та перевіривши відповідність оскаржуваного рішення нормам діючого законодавства, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:
Як вбачається з матеріалів справи, що спірне майно належало територіальній громаді м. Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради на праві комунальної власності, на підставі свідоцтва про право власності від 15.02.2000 року реєстровий №2088-119.
Розпорядженням голови Дніпропетровської міської ради від 27.03.2000 року № 326р “Про доцільність продажу не житлових приміщень 17, УІІ, УІІІ, ІХ,Х літ. А-5, приміщення 18 літ. Б-1, гаража В-1 будинку АДРЕСА_1 громадянці ОСОБА_8
На підставі вищезазначеного розпорядження 05.04.2000 року між Комітетом комунальної власності міської ради в особі ОСОБА_10, що діє на підставі Положення як продавцем та ОСОБА_8 як покупцем, укладено договір купівлі-продажу №1017.
Договір посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округа Олійник С.В. 05.04.2000р. та зареєстровано за №1261.
Відповідно до умов укладеного договору, продавець продав, а покупець прийняв в житловому будинку літ А-5 на першому поверсі приміщення №17 поз. 1-24 загальною площею185,7 кв.м., в підвалі приміщення VІІ поз.1-5 загальною площею 76,1 кв.м., приміщення VІІІ поз. 1 площею 14,0 кв.м.; приміщення ІХ поз. 1-7 загальною площею 100,4 кв.м., приміщення Х поз. 1-4 загальною площею 44,3 кв.м. загальною площею по літ. А-5 -420,5 кв.м.; в загальному користуванні в літ. А-5 тамбур І-1 площею 3,1кв.м.; не житлову будівлю Б-1 загальною площею 69,2 кв.м.; гараж літ. В-1 площ. 36,0кв.м., за адресою АДРЕСА_1.
05.05.2000 року зазначені не житлові приміщення були передані за актом приймання-передачі покупцеві, ОСОБА_8
В подальшому зазначені спірні об'єкти за договором купівлі -продажу від 25.05.00р. ОСОБА_8 були продані ОСОБА_12
Згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 29.12.2003 року №2466701 ОСОБА_12 є власником приміщення по АДРЕСА_1 в житловому будинку літ. А-5 на І поверсі приміщення №17 поз. 105 у підвалі УІІ поз. 1-17, надбудова над а-1, ґанок а-1. У загальному користуванні тамбур І-1, ґанок -а, загальною площею 427,0м.кв.
19.09.2000 року ОСОБА_8, як продавець, та ОСОБА_9, як покупець, уклали договір купівлі-продажу не житлової будівлі літ. Б-1, загальною площею 69,2 м.кв., гараж літ. В-1 (1 гараж загальною площею 17,8 кв.м., 2 гараж заг. площею 18,2кв.м.) всього по літ. В-1 -загальною площею 36 м.кв., які знаходяться за адресою АДРЕСА_1.
30.12.2003 року ОСОБА_12 як даруватель і ОСОБА_7 як обдарований уклали договір дарування приміщення магазину по АДРЕСА_1 в житловому будинку літ. А-5 на І поверсі приміщення №17 поз. 105 у підвалі УІІ поз. 1-17, надбудова над а-1, ганок а-1. У загальному користуванні тамбур І-1, ганок -а, загальною площею 427,0м.кв.
З матеріалів справи вбачається, що 16.04.2008 року позивачем здійснено перевірку об'єктів державної власності, в ході якої з'ясовано про продаж спірних (вищезазначених) приміщень за договором купівлі-продажу ОСОБА_8
Позивач вважає, що спірне майно продано особою, яка не набула право власності на це майно, у зв'язку з чим просить визнати недійсним договір купівлі-продажу від 05.04.2000 року №1017 об'єктів нерухомого майна, проти чого заперечує відповідач-1, що і є причиною спору.
На момент вчинення спірного правочину діяв Цивільний кодекс УРСР в редакції 1963 року.
Згідно з статтею 224 Цивільного кодексу УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 225 Цивільного кодексу УРСР право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно з статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно.
Частиною першою статті 128 Цивільного кодексу УРСР визначено, що право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.
Згідно зі ст. 48 Цивільного кодексу Української РСР, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам Закону.
Згідно статті 49 Закону України "Про власність" володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, господарським судом чи третейським судом.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що подана до господарського суду позовна заява повинна містити зміст позовних вимог та обставини, якими позивач їх обґрунтовує.
Як вказувалося вище, предметом даного спору є вимога позивача визнати недійсними договори купівлі-продажу від 05.04.00р. № 1017 на підставі ст.ст. 203, 215, 227 Цивільного кодексу України, за якими позивач не є стороною; обґрунтована дана вимога тим, що оспорювані позивачем договори не відповідають вимогам чинного законодавства та порушують права позивача як власника спірного майна, яке є предметом оспорюваних ним договорів.
Згідно з ч. З ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частиною 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" встановлено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Отже, виходячи із наведених приписів, позивач, звертаючись до суду із даним позовом та вимагаючи визнати недійсними договори купівлі-продажу, не будучи його стороною, зобов'язаний довести, яким чином оспорювані ним договори порушують (зачіпають) його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими; обов'язком позивача, відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України є доведення/підтвердження/ в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.
Уявлення позивача про невідповідність оспорюваного договору нормам чинного законодавства за відсутності при цьому порушень прав та інтересів позивача, не є підставою для визнання такого договору недійсним або неукладеним в судовому порядку, оскільки, відповідно до ст. 2 Закону України "Про судоустрій" (в редакції на момент розгляду даної справи судом першої інстанції) завданням суду є саме захист порушених або оспорюваних прав та інтересів особи.
До того ж матеріалами справи встановлено, що спірні не житлові приміщення в літ. А-5, Б-1, В-1 в м. Дніпропетровську по АДРЕСА_1 зареєстровані в Дніпропетровському бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі №43 ЮН під реєстровим №2088-119 (а.с.131-132, т.1) за територіальною громадою м. Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради.
Свідоцтво про право власності видано виконкомом Дніпропетровської міської ради 15.02.2000 року на підставі рішення Дніпропетровської міської ради народних депутатів №46 від 26.11.1991 року.
Розпорядження голови Дніпропетровської міської ради №326р від 27.03.2000 року "Про доцільність продажу не житлових приміщень 17,УІІ, УІІІ, ІХ,Х літ. А-5, приміщення 18 літ. Б-1, гаража В-1 будинку АДРЕСА_1 громадянці ОСОБА_8", яким доручено Комітету комунальної власності міської ради провести відчуження спірного майна в установленому порядку не оспорено, недійсним не визнано, свідоцтво про право власності на спірне майно не скасовано.
Отже, господарським судом було вірно встановлено, що Комітет комунальної власності, який виступив продавцем спірного нерухомого майна від імені територіальної громади міста, є належним продавцем на момент укладання спірного договору.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, у зв'язку з чим, рішення -не підлягає скасуванню, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст.101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області м. Дніпропетровськ - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.10р. по справі № ПР30/123-10- залишити без змін.
Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя П.П.Павловський
Суддя О.В.Чус
Суддя В.В.Швець