Справа № 509/6014/24
21 листопада 2024 року смт. Овідіополь
Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,
за участю учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
розглядаючи у відкритому судовому засіданні у залі суду обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 22024160000000111 від 22.03.2024 року за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Новоградківка Овідіопольського району Одеської області, громадянина України, проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 307, ч.2 ст.310 КК України,
В провадженні Овідіопольського районного суду Одеської області перебуває зазначене кримінальне провадження.
На стадії досудового розслідування до обвинуваченого застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою з правом внесення застави, згідно ухвали слідчого судді 24.06.2024 року Приморського районного суду міста Одеси. Вказану ухвалу слідчого судді залишено без змін згідно ухвали Одеського апеляційного суду від 08.07.2024 року.
В подальшому ухвалою слідчого судді Приморського районного суду міста Одеси від 19.08.2024 року продовжено ОСОБА_4 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком до 18 жовтня 2024 року, з визначенням розміру застави - 1 741 100 гривень. Вказану ухвалу слідчого судді залишено без змін згідно ухвали Одеського апеляційного суду від 25.09.2024 року.
Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 16.10.2024 року продовжено відносно обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів до 14 грудня 2024 року включно, в Державній установі «Одеський слідчий ізолятор», та визначено розмір застави, що становить 1741100, 00 грн.
12.11.2024 року захисником обвинуваченого - акдвокатом ОСОБА_5 подано до суду письмове клопотання про зміну запобіжного заходу відносно обвинуваченого з тримання під вартою на домашній арешт. Своє клопотання захисник обгрунтовує необгрунтованістю підозри та недоведеністю існування заявлених ризиків. Так, зазначає, що зазначає, що обвинувальний акт містить лише суб'єктивну позицію сторони обвинувачення, яка посилається в тексті обвинувального акту на "невстановлені обставини". Також посилається на проведений обук за місцем проживання обвинуваченого, за результатами якого не зрозуміло де саме та на якому огороді було знайдено теплицю із коноплею, оскільки за адресою місця проживання обвинуваченого по АДРЕСА_1 , та на території даного домоволодіння будь-яка теплиця відсутня. Крім того, всі заборонені речовини були знайдені в іншому домоволодінні за адресою: АДРЕСА_2 , який належить на праві власності ОСОБА_6 , що визнається стороною обвинувачення. Також в рамках даного кримінального провадження неодноразово допитувався свідок ОСОБА_7 , який плутався у своїх показах та зазначав недостовірну інформацію. Щодо заявлених ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, вважає їх жодним чином не підтвердженими та безпідставними. Обвинувачений ОСОБА_4 є особою з інвалідністю 2 групи та має захворювання головного мозку, яке супроводжується постійними головними болями, нудотою, запаморочення. На даний час потребує лікування та проходження наявної індивідуальної програми реабілітації інваліда. Перебуваючи під вартою обвинувачений не може проходити індивідуальну програми інваліда та належне лікування йому не надається. Просить змінити обвинуваченому запобіжний захід на ціодобовий домашній арешт.
21.10.2024 року Одеською обласною прокуратурою за підписом прокурора ОСОБА_8 надано до суду клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 , із визначенням розміру застави у 575 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 1741100 гривень. Дане клопотання обгрунтовується тим, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, зібрані в ході досудового розслідування докази є вагомими, та у разі визнання його винним, йому загрожує покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад п'ять років, що, згідно з п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України, дозволяє обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Крім того, є достатні дані вважати об'єктивну наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 2, 3, 4 та 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, що свідчить про неможливість їх запобіганню шляхом застосування до підозрюваного інших більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, так як жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти наведеним ризикам, рівно як і шляхом незастосування жодного. На думку прокурора наведене в сукупності свідчить, що продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого та обмеження його конституційних прав, у даному випадку, є виправданим з точки зору відповідного суспільного інтересу, що значно переважає інтереси однієї людини, і таким, що відповідає практиці ЄСПЛ.
Прокурор ОСОБА_3 в судовому засіданні клопотання прокурора ОСОБА_8 про продовження відносно обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підтримала з викладених в ньому підстав.
В судовому засіданні захисник ОСОБА_5 підтримав своє клопотання з викладених в ньому підстав, у клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді триманні під вартою просив відмовити.
Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав позицію свого захисника, вказав що являється особою з інвалідністю ІІ групи та потребує відповідного лікування, яке в умовах СІЗО не забезпечується.
Заслухавши пояснення учасників судового провадження та дослідивши матеріали клопотань суд дійшов до наступних висновків.
Відповідно до положень ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст. 201 КПК України обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до суду клопотання про зміну запобіжного заходу.
Відповідно до ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, крім випадків, передбачених ч.5 ст.176 КПК України.
При розгляді клопотання про обрання або ж продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів (правова позиція, викладена у п. 80 рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі "Харченко проти України"- згідно з п. 3 ст. 5 Конвенції зі спливом певного часу лише наявність обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші аргументи для продовження тримання під вартою. До того ж такі підстави мають бути чітко вказані національними судами (справа "Єлоєв проти України", п. 60).
Відповідно до положень ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно до змісту ч.3 ст.199 КПК України, однією з підстав для продовження строку тримання під вартою є наявність обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Відповідно до змісту ч.5 ст.199 КПК України, суд зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжких кримінальних правопорушень, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк: від трьох до семи років (ч.2 ст. 310 КК України) та від шести до десяти років з конфіскацією майна (ч. 2 ст. 307 КК України). Обвинувачений ОСОБА_4 має міцні соціальні зв'язки, постійне місце проживання, одружений, є особою з інвалідністю 2 групи, отримує дохід у виді пенсії по інвалідності, у власності має автомобіль VOLKSWAGEN CADDY, 2011 року випуску, в родини також наявний транспортний засіб SKODA KODIAQ, 2017 року випуску, та нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_1 , які належать ОСОБА_9 .
Під час розгляду клопотань стороною захисту надані суду докази наявності хвороб у обвинуваченого та наявності потреби періодичного лікування, яке в умовах СІЗО належним чином надати неможливо. Так судом досліджено:
- Виписку № 8 КНП «Біляївська багатопрофільна лікарня» за період з 24.06.2021 по 02.07.2021 року;
- Виписку № 3 КНП «Біляївська багатопрофільна лікарня» за період з 02.02.2022 по 11.02.2022 року;
- Епікриз № 353 КНП «Біляївська багатопрофільна лікарня» за період з 19.07.2022 по 28.07.2022 року;
- Епікриз № 2633 КНП «Біляївська багатопрофільна лікарня» за період з 21.04.2023 по 27.04.2023 року;
- Виписку № З КНП «Біляївська багатопрофільна лікарня» за період з 17.07.2023 по 26.07.2023 року.
Продовжуючи міру запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою, суд у своїй ухвалі від 16.10.2024 року враховував наявність ризику, який передбачений п. 1 ч.1 ст.177 КПК України, а саме, що обвинувачений, перебуваючи на волі, матиме можливість переховуватися від суду.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини тривале безперервне тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, закріплений статтею 5 Конвенції. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються, та їх аналіз як підстави подальшого втручання у право особи на свободу.
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі "Летельє проти Франції" від 26.06.1991 року зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу. Тобто із зазначеного рішення Європейського суду з прав людини вбачається, що у справах, де особа обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, виходячи з самої тяжкості обвинувачення, попереднє ув'язнення може бути застосоване.
Вирішуючи питання про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати вимоги ст. 5 Конвенції, правову позицію ЄСПЛ у рішенні від 12.01.2012 у справі «Тодоров проти України», відповідно до якої «для продовження тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку». Та відповідно п. 3 ст. 5 Конвенції визначити право заарештованого на розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження, при цьому таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Хайредінов проти України» зазначено, що існує презумпція на користь звільнення. В розумінні статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод судам не надається вибір між притягненням обвинуваченого до відповідальності в розумний строк та тимчасовим його звільненням під час провадження.
Суд також вважає, що поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою, а тримання обвинуваченого під вартою протягом розгляду кримінального провадження в суді не повинно свідчити про фактичне відбуття можливого покарання призначеного у майбутньому.
При вирішенні питання щодо можливості зміни запобіжного заходу у виді тримання під вартою на більш м'який, суд враховує вимоги ст.29 Конституції України, ст.9 Загальної Декларації прав людини, ст.5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ст.12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення. У цьому контексті має враховуватися, зокрема, особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв'язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування.
Разом з тим, обвинувачений ОСОБА_4 тривалий час утримується під вартою, а саме в період з 24.06.2024 року по 21.11.2024 року, має постійне місце проживання на території Одеського району, має стійкі соціальні зв'язки, є особою з інвалідністю 2 групи, потребує періодичного лікування в закладах охорони здоров'я.
Все вищевказане, на переконання суду, свідчить про можливість запобігання встановленому ризику шляхом застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою.
Таким чином, суд вважає, що існує необхідність в застосуванні до обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу, який би був достатнім для забезпечення прибуття його за викликом до суду для участі у судовому розгляді, і таким заходом забезпечення на сьогоднішній день цілком обґрунтовано може бути домашній арешт.
Відповідно до ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі. Ухвала про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту передається для виконання органу Національної поліції за місцем проживання підозрюваного, обвинуваченого. Строк дії ухвали слідчого судді про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців.
На думку суду, під час судового розгляду стороною захисту доведена можливість запобігання встановленому ризику, передбаченому п.1 ч.1 ст.177 КПК України, шляхом зміни відносно обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт, що забезпечить виконання останнім належної процесуальної поведінки.
При цьому, у відповідності з положеннями ч.5 ст.194 КПК України суд під час дії запобіжного заходу вважає необхідним покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 виконання обов'язків, передбачених пунктами 1-4, 8, 9 цієї статті.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 177, 178, 181, 183, 194, 199, 331, 369, 392 КПК України, суд-
В клопотанні прокурора про продовження запобіжного заходу відносно обвинуваченого у виді триманні під вартою відмовити.
Клопотання захисника ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт, - задовольнити.
Змінити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід з тримання під вартою в Державній установі «Одеський слідчий ізолятор» на домашній арешт строком на два місяці, тобто по 21 січня 2025 року включно, за адресою: АДРЕСА_1 .
Заборонити ОСОБА_4 залишати місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , цілодобово.
У відповідності з положеннями ч.5 ст.194 КПК України покласти на ОСОБА_4 виконання наступних обов'язків:
1) прибувати за кожною вимогою до суду;
2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає - АДРЕСА_1 ;
3) повідомляти прокурора та суд про зміну свого місця проживання та роботи;
4) утримуватися від спілкування зі свідками в даному кримінальному провадженні;
5) здати на зберігання до Головного управління ДМС в Одеській області (місцезнаходження: м. Одеса, вул. Преображенська, 44) свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
6) носити електронний засіб контролю.
Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_4 положення ч.5 ст.181 КПК України, згідно якої, працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на неї зобов'язань, використовувати електронні засоби контролю.
Контроль за виконанням цієї ухвали покласти на ВнП №1 ОРУП №2 ГУНП в Одеській області, якому направити копію цієї ухвали, а також на процесуального прокурора.
Ухвала підлягає негайному виконанню та закінчує свою дію 21.01.2025 року.
Обвинувачений ОСОБА_4 підлягає звільненню з-під варти та зобов'язується невідкладно прибути до місця свого проживання.
Копію ухвали вручити учасникам провадження.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали складено 22.11.2024 року.
Головуючий: ОСОБА_1