18 листопада 2024 рокуСправа №160/24361/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненський області про визнання протиправними дій зобов'язання вчинити певні дії, -
08.09.2024р. через систему "Електронний суд" ОСОБА_1 звернулась з адміністративним позовом до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області та просить:
- визнати протиправними дії відповідача-2 щодо відмови у призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника позивачеві відповідно до ст. 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", викладеному у рішенні про відмову у призначенні пенсії від 11.07.2024 року № 046350016696 та скасувати рішенні про відмову у призначенні пенсії від 11.07.2024 року № 046350016696;
- зобов'язати відповідача-1 повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 03.07.2024 року з урахуванням висновків суду.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що вона звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058). Рішенням про відмову у призначенні пенсії від 11.07.2024 року № 046350016696 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області позивачеві було відмовлено в призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю страхового стажу в утриманця. Позивач вважає такі дії відповідача-2 щодо відмови у призначенні їй пенсії протиправними, а тому звернулася до суду з даним позовом. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на рішення Європейського Суду з прав людини та постанови Верховного Суду. У відповіді на відзив від 04.10.2024р. позивач посилається на ті ж самі обставини, що і у позові (а.с.1-4,51-54).
Ухвалою суду від 17.09.2024р. було відкрито провадження у даній справі, призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та, зокрема, зобов'язано, зокрема, відповідачів-1,2 надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.26).
02.10.2024р. через систему «Електронний суд», на виконання вимог вказаної ухвали суду, від відповідача-1 (Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області) надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому останній просив відмовити в задоволенні адміністративного позову позивача в повному обсязі посилаючись на те, що станом на час звернення за призначенням пенсії 03.07.2024 ОСОБА_1 досягла повних 60 років 11 місяців та згідно розрахунку стажу (Форма РС-право) обрахованого по 31.12.2020, страховий стаж позивача становить 24 років 05 місяців 14 днів, що є недостатнім для призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до ст. 36 Закону № 1058; для підтвердження факту перебування на утриманні померлого чоловіка Позивач надала довідки відділу реєстрації та обліку громадян виконавчого комітету Павлоградської міської ради Дніпропетровської області від 01.07.2024 року № 971 та Витяг з реєстру територіальних громад, позивач та померлий годувальник (чоловік Позивача) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживали разом до дня смерті годувальника, проте такий Акт не є документом, що підтверджує факт перебування на утриманні померлого годувальника; позивачка не є непрацездатним членом сім'ї померлого годувальника, у зв'язку з не досягненням пенсійного віку передбаченого статтею 26 Закону № 1058 (63 років), а також відсутнє підтвердження факту перебування на утриманні померлого чоловіка (а.с.33-35,40-42).
Відповідач-2 (Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області) на виконання вимог ухвали суду від 17.09.2024р. відзиву на позов у встановлений ухвалою строк суду не надав, ухвалу від 17.09.2024р. та позов з додатками відповідач-2 отримав 18.09.2024р. та 09.09.2024р. відповідно в свій електронний кабінет згідно до вимог ст.ст. 18, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому останній вважається повідомленим належним чином з урахуванням наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявними в матеріалах справи (а.с.31,32).
У відповідності до положень ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Відповідно до ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи викладене, дана справа вирішується 18.11.2024р., тобто у межах строку визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за відсутності учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Із наданих суду документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
ОСОБА_1 є громадянкою України та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується наявними у справі копіями паспорта позивача та Витягу з реєстру територіальної громади (а.с.6-8,10).
08.09.1984р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 08.09.1984р., наявною у справі (а.с.11).
ОСОБА_2 з 07.02.1986р. по 06.02.2015р. був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується змістом копії довідки Відділу реєстрації та обліку громадян виконавчого комітету Павлоградської міської ради №971 від 01.07.2024р. (а.с.13,43).
З 03.05.2012р. ОСОБА_2 була призначена пенсія за віком на пільгових умовах по Списку №1 (а.с.17).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від ІНФОРМАЦІЯ_2, наявною у справі (а.с.12).
03.07.2024р. ОСОБА_1 звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", до якої надала всі необхідні документи, що підтверджується копіями відповідної заяви та розписки-повідомлення, наявними у справі (а.с.14-15).
Рішенням про відмову у призначенні пенсії від 11.07.2024 року № 046350016696 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області позивачеві було відмовлено в призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю страхового стажу в утриманця, що підтверджується змістом копії відповідного рішення, наявної у справі (а.с.16,45).
Вказаний спір виник у зв'язку із незгодою позивача з діями відповідача-2 щодо відмови у призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника позивачеві відповідно до ст. 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", викладеному у рішенні про відмову у призначенні пенсії від 11.07.2024 року № 046350016696, у зв'язку з чим позивач просить захистити її порушені права шляхом визнання таких дій протиправними, скасування рішення та зобов'язання відповідача-1 повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 03.07.2024 року з урахуванням висновків суду.
З аналізу вище встановлених обставин у цій справі, суд приходить до висновку, що, в даному випадку, підлягає розгляду судом саме правомірність прийняття відповідачем-2 рішення від 11.07.2024 року № 046350016696 про відмову в призначенні позивачеві пенсії згідно до ст.36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виходячи з вимог ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом, визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058).
Відповідно до ст.1 Закону №1058 визначено, що пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно п.1 ч.1 ст. 8 Закону №1058 право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Пунктом 3 ч.1 ст.9 Закону №1058 встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати, зокрема, пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
За приписами ч.1 ст.36 Закону №1058 визначено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та непрацездатним членам сім'ї особи, якій відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.
Згідно п.1 ч.2 ст.36 Закону №1058 непрацездатними членами сім'ї вважаються: чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли віку 65 років, або пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
За ч.3 ст.36 Закону №1058 до членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони:
1) були на повному утриманні померлого годувальника;
2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
З аналізу наведених норм матеріального права вбачається, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні та, зокрема, досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
При цьому, згідно ч.1 ст.26 Закону №1058 визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років.
Так, як встановлено судом з матеріалів справи, ОСОБА_1 є вдовою ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.11,12).
При цьому, позивачка та ОСОБА_2 , до моменту смерті останнього, спільно проживали за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується наявними у справі доказами (а.с.10,13,43) та не заперечується відповідачем.
03.07.2024р. ОСОБА_1 , у віці 60 років, звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", до якої надала всі необхідні документи (а.с.14-15,16,45).
Проте, рішенням про відмову у призначенні пенсії від 11.07.2024 року №046350016696 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області позивачеві було відмовлено в призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю страхового стажу в утриманця, що підтверджується змістом копії відповідного рішення, наявної у справі (а.с.16,45).
Разом з тим, з аналізу положень ст. 36 Закону №1058 вбачається, що вони не містять застережень щодо необхідності наявності в утриманця певної кількості страхового стажу.
За викладеного, виходячи з аналізу вищенаведених норм права та встановлених судом обставин у їх сукупності, суд приходить до висновку, що за умови досягнення позивачем на момент звернення із заявою про призначення пенсії (03.07.2024р.) пенсійного віку - 60 років, встановленого ст.26 Закону №1058, а також і те, що факт перебування позивача на утриманні у годувальника відповідачем-2 не оспорюється (оспорюване рішення таких відомостей не містить), відповідачем-2 безпідставно було відмовлено позивачеві у призначенні пенсії у разі втрати годувальника, а відповідно, рішення відповідача-2 від 11.07.2024 року №046350016696 про відмову в призначенні позивачеві пенсії згідно до ст.36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", є протиправним та підлягає скасуванню судом.
У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, відповідачем-2 не було надано суду ані відзиву на позов, ані жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність прийняття відповідачем-2 рішення від 11.07.2024 року № 046350016696 про відмову в призначенні позивачеві пенсії згідно до ст.36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням норм вищенаведеного законодавства та обставин встановлених судом.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність прийняття відповідачем-2 рішення від 11.07.2024 року № 046350016696 про відмову в призначенні позивачеві пенсії згідно до ст.36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", суд приходить до висновку, що відповідач-2, відмовивши позивачеві у призначенні пенсії у разі втрати годувальника, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, судом встановлено порушення вищенаведеним рішенням відповідача-2 від 11.07.2024 року № 046350016696 про відмову в призначенні позивачеві пенсії згідно до ст.36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", прав та інтересів позивача на належне пенсійне забезпечення, які підлягають судовому захисту шляхом визнання такого рішення протиправним та його скасування, виходячи з повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст.9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також, слід зобов'язати відповідача-2 повторно розглянути заяву позивача про призначення їй пенсії у разі втрати годувальника від 03.07.2024р., відповідно до ст.36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням вимог пенсійного законодавства України повноважень органів Пенсійного фонду України та висновків, викладених у цьому судовому рішенні, враховуючи те, що судом встановлено протиправність рішення відповідача-2 щодо відмови позивачеві у призначенні такої пенсії, та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст.9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005р. (остаточне) у справі "Кечко проти України" зазначив, що якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Також і у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що зобов'язання відповідача-1 повторно розглянути заяву позивача про призначення їй пенсії у разі втрати годувальника від 03.07.2024р., відповідно до ст.36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням вимог пенсійного законодавства України повноважень органів Пенсійного фонду України та висновків, викладених у цьому судовому рішенні, є належним способом захисту порушеного права позивача.
При цьому суд враховує ту обставину, що у силу абзацу 13 пункту 4.2 Порядку №22-1 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
А відповідно до абзацу 1 пункту 4.10 Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
За таких обставин, оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви позивача про призначення дострокової пенсії за віком визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, то саме цей орган і має завершити процедуру призначення позивачці пенсії за віком.
З огляду на зазначене, заявлені позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області задоволенню не підлягають.
Такий підхід висловлений у постановах Верховного Суду від 24.05.2024р. у справі №460/17257/23, від 07.05.2024р. у справі №460/38580/22, висновки викладені в яких підлягають обов'язковому врахуванню адміністративним судом за приписами ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ч.3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно квитанції про сплату №7339-5737-6819-8318 від 08.09.2024р. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 484 грн. 48 коп., виходячи із розрахунку: 968,96 грн/2 (а.с.5,25).
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненський області про визнання протиправними дій зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 11.07.2024 року № 046350016696 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії згідно до ст.36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, м. Рівне вул. Борисенка Олександра, буд.7, код ЄДРПОУ 21084076) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) про призначення їй пенсії у разі втрати годувальника від 03.07.2024р., відповідно до ст.36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням вимог пенсійного законодавства України повноважень органів Пенсійного фонду України та висновків, викладених у цьому судовому рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, м. Рівне вул. Борисенка Олександра, буд.7, код ЄДРПОУ 21084076) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 484 грн. 48 коп. (чотириста вісімдесят чотири грн. 48 коп.).
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва