18 листопада 2024 рокуСправа №160/24469/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення №8425 від 03.07.2024р., зобов'язання вчинити певні дії,-
06.09.2024р. (згідно штемпеля поштового зв'язку) ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 та, з урахуванням уточненого адміністративного позову від 16.09.2024р., просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення (повідомлення) відповідача від 03.07.2024р. №8425 щодо відмови у наданні позивачеві відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву від 25.06.2024р. позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з урахуванням абз.4 ч.3 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" в редакції від 19.04.2024р.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз.4 ч.3 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (у редакції станом на 19.04.2024р.), оскільки він є братом ОСОБА_2 , який загинув під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії з боку збройних сил рф на території Луганської області, де його брат отримав смертельне поранення. Позивач зазначив, що ним було подано до відповідача заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та підтвердні документи до неї. Проте, згідно з Повідомлення відповідача від 03.07.2024р. №8425 відповідач відмовив позивачу у наданні відстрочки з підстав того, що його брат - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 не є його повнорідним братом. На переконання позивача, застосування при розгляді його заяви відповідачем Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» станом на 25.06.2024р. (в редакції Закону від 18.05.2024) є хибним рішенням, оскільки до позивача потрібно було застосовувати редакцію Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» станом на квітень 2024р., оскільки його брат загинув у квітні 2024р. про що, зазначено в акті службового розслідування. Таким чином, позивач вважає, що відповідач порушив його гарантовані права, звузивши/погіршивши його гарантоване право на відстрочку та застосував до нього законодавство у не сприятливому для нього положенні всупереч приписам ст.58 Конституції України, рішень Конституційного Суду України щодо тлумачення вказаної статті, п.п.52,56 рішення ЄСПЛ «Щокін проти України, ст.13 Конвенції, у зв'язку з чим, позивач просив визнати протиправним та скасувати оспорюване рішення та зобов'язати відповідача повторно розглянути його заяву від 25.06.2024р. про надання йому відстрочки з урахуванням абз.4 ч.3 ст.23 вищенаведеного Закону у редакції від 19.04.2024р. (а.с.24-29).
Ухвалою суду від 18.09.2024р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст.162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати копію протокольного рішення, що є предметом у спору, завірену належним чином у справу та докази правомірності прийняття спірного рішення, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.37).
Зазначена ухвала суду разом з адміністративним позовом була отримана відповідачем 27.09.2024р. засобами поштового зв'язку, що є належним повідомленням відповідача про дату, час та місце судового розгляду справи у відповідності до вимог ч.8 ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується поштовим повідомленням, наявним у справі (а.с.40).
03.10.2024р., на виконання вищевказаної ухвали суду, через засоби поштового зв'язку відповідачем подано до суду відзив на позов, в якому останній просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі посилаючись на те, що на момент розгляду комісією заяви позивача від 25.06.2024р. про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період п.4 ч.3 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (в редакції Закону від 18.05.2024р.) було визначено, що призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф у Донецькій та Луганській областях. Відповідно до наданих позивачем документів до заяви, ОСОБА_2 не є повнорідним братом позивача, у зв'язку з чим, позивачу було відмовлено в наданні відстрочки із зазначених підстав. Отже, на момент прийняття рішення комісія керувалась вимогами закону, який діяв на час прийняття рішення, що не суперечить вимогам Конституції України. Також відповідач зазначив, що доводи позивача про необхідність застосування до нього положень п.4 ч.3 ст.23 Закону України №3543-XII, які діяли до 18.05.2024р. не ґрунтуються на законі, у зв'язку з тим, що згідно ст.58 Конституції України Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» застосування зворотної дії у часі положень ст.23 цього Закону не передбачено. Окрім цього, на переконання відповідача, взяттю на військовий облік військовозобов'язаних підлягають громадяни, які старші 25 років і раніше не перебували на військовому обліку, у зв'язку з чим нижчий граничний вік призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на даний час становить 25 років, а відповідно, й право отримання відстрочки мають лише військовозобов'язані громадяни, яким виповнилося 25 років, тому отримання відстрочки особами, які не досягли 25 річного віку та не є військовозобов'язаними, не передбачено, при цьому, позивач по досягненню ним граничного віку не позбавлений права звернутися до відповідача із заявою про надання відстрочки з тих самих підстав, зважаючи на зміни правових підстав щодо розширення кола військовозобов'язаних, чиї близькі родичі, зокрема рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра загинули або пропали безвісти у бойових діях для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, які були внесені до статті 23 Законом України від 21.08.2024р. №3916-ІХ (а.с.41-43).
У відповідності до вимог ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Таким чином, дана адміністративна справи вирішується 18.11.2024р., тобто, у межах строку, визначеного ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
Громадянин України ОСОБА_1 (позивач у справі) ІНФОРМАЦІЯ_3 , є неповнорідним братом по матері ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями паспорта позивача серії НОМЕР_1 від 22.03.2016р., свідоцтва про народження ОСОБА_2 серії НОМЕР_2 від 29.03.2024р., свідоцтва про народження позивача серії НОМЕР_3 від 10.03.2000р., свідоцтва про одруження батьків серії НОМЕР_4 від 10.03.2000р. (а.с.8-12).
Брат позивача - ОСОБА_2 проходив військову службу в Збройних силах України солдата номера обслуги ІНФОРМАЦІЯ_6 військової частини НОМЕР_5 , який загинув під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф в районі населеного пункту Білогорівка Сєвєродонецького району Луганської області, що підтверджується копіями акту службового розслідування за фактом загибелі солдата від 15.04.2023р. та свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 від 15.03.2024р. (13, 15-19).
25.06.2024р. позивачем було подано відповідачу заяву від 25.06.2024р. про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз.4 ч.3 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та підтвердні документи до неї, а саме: копії паспорту, свідоцтва про народження ОСОБА_2 , свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , свідоцтва про народження позивача, свідоцтва про одруження батьків, РНОКПП, що підтверджується копією цієї заяви у справі (20-21).
За результатами розгляду, позивача було повідомлено листом-повідомленням №8425 від 03.07.2024р. про те, що протоколом від 03.07.2024р. №5 комісія ухвалила рішення про відмову в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на підставі того, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , не є повнорідним братом позивача (а.с.14,49-50).
Позивач, вважаючи вищенаведене рішення (повідомлення) відповідача протиправним, таким, що порушує його законні права та інтереси, звернувся для захисту своїх прав до суду про його скасування.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
На момент розгляду цієї адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-ХІІ) мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Абзацом 5 статті 1 Закону №3543-ХІІ визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону України «Про оборону України» передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (в редакції чинній на 25.06.2024р. - момент виникнення спірних правовідносин) передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Згідно із положенням п.4 ч.3 ст. 23 Закону №3543-ХІІ (в редакції чинній станом на 25.06.2024р. - момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані: жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Також, питання пов'язані із прийняттям рішення щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, порядок та умови надання відстрочки врегульовано і Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024р. №560, який набрав чинності 18.05.2024р. (далі - Порядок № 560).
Зокрема абз.4 п.1 Порядку №560 передбачено процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.
Так, відповідно до п. 56 Порядку № 560 (в редакції чинній станом на 25.06.2024р. - на момент виникнення спірних правовідносин) відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Згідно п. 57 Порядку № 560 (в редакції чинній станом на 25.06.2024р.- момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:
голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);
члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Відповідно до п.58 Порядку № 560 (в редакції чинній станом на 25.06.2024р.-момент виникнення спірних правовідносин) за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Згідно з Додатком 5 до Порядку №560 (в редакції чинній станом на 25.06.2024р. - момент виникнення спірних правовідносин) визначений перелік документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону №3543-ХІІ.
Тож, за вищезгаданим Додатком 5 до Порядку №560 (в редакції чинній станом на 25.06.2024р. - момент виникнення спірних правовідносин), жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час воєнного стану, повинні надати відповідний перелік документів, а саме: документи, що підтверджують родинні зв'язки (у тому числі посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці або посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни, в якому проставляється відмітка про норму Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на підставі якої особі надано статус, або витяг із Єдиного державного реєстру ветеранів війни), рішення суду про визнання особи зниклою безвісти за особливих обставин, документи, які підтверджують факт загибелі (смерті) під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях або забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час воєнного стану.
Пунктом 60 Порядку № 560 визначено, що комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що до повноважень територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки належить оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за наведеною вище процедурою з прийняттям комісією відповідного рішення, оформленого протоколом, саме особам, які набули статусу військовозобов'язаних.
Окрім цього, особи, які набули відповідного статусу військовозобов'язаного, мають право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, за умови, що їх близькі родичі, зокрема, рідний (повнорідний) брат такого військовозобов'язаного загинули під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану згідно аналізу положень п.4 ч.3 ст.23 Закону №3543-ХІІ (в редакції від 18.05.2024р.), чинній станом на 25.06.2024р. - момент виникнення спірних правовідносин.
У наведеній редакції зазначена норма пункту 4 ч.3 ст.23 Закону №3543-ХІІ (в редакції від 18.05.2024р.), з урахуванням приписів Закону №3916-ІХ від 21.08.2024р., була чинною та діяла у період з 18.05.2024р. до 07.09.2024р.
Так, як встановлено судом із наявних в матеріалах копій документів, позивач звернувся до відповідача із відповідною заявою про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з підстав загибелі його неповнорідного брата (брата по матері) ОСОБА_2 під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф у Луганській області за п.4 ч.3 ст.23 Закону №3543-ХІІ саме 25.06.2024р., що підтверджується змістом його копії заяви (а.с.20-21).
А відповідно, із аналізу наведених встановлених обставин та приписів чинного вище зазначеного законодавства слідує, що до даних правовідносин, які мали місце та виникли 25.06.2024р. підлягали застосуванню приписи п.4 ч.3 ст.23 Закону №3543-ХІІ у редакції цього Закону від 18.05.2024р.), які діяли та були чинними у період з 18.05.2024р. по 07.09.2024р., а саме: надання військовозобов'язаному відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації за умови загибелі під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф у Луганській області лише повнорідного брата.
Разом з тим, як свідчать наявні в матеріалах справи копії документів, у тому числі ті, які були додані позивачем до заяви про надання йому відстрочки від 25.06.2024р., ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф у Луганській області згідно копії акту службового розслідування від 15.04.2023р. та копії свідоцтва про його смерть від 15.04.2024р., свідоцтв про народження позивача, ОСОБА_2 , свідоцтва про одруження батьків, є для позивача неповнорідним братом по матері (а.с.10-13,15-19).
А отже, враховуючи те, що загиблий брат позивача ОСОБА_2 є неповнорідним братом для позивача (братом по матері), слід дійти висновку, що на момент виникнення спірних правовідносин - 25.06.2024р., тобто, у період дії пункту 4 ч.3 ст.23 Закону №3543-ХІІ у редакції від 18.05.2024р., яка діяла та була чинною з 18.05.2024р. по 07.09.2024р., позивач права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації не мав.
За викладених обставин, суд приходить до висновку про те, що рішення, оформлене протоколом №5 та Повідомленням №8425 від 03.07.2024р. щодо відмови позивачеві у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (а.с.14,49-50) із застосуванням положень п.4 ч.3 ст.23 Закону №3543-ХІІ у редакції від 18.05.2024, які були чинними та діяли станом на момент виникнення спірних правовідносин - 25.06.2024р. (у період з 18.05.2024р. по 07.09.2024р.) було прийняте відповідачем з дотриманням наведених приписів, тому є правомірним.
З огляду на вищевикладене та враховуючи, що наявності порушень наведених норм чинного законодавства з боку суб'єктом владних повноважень при прийнятті відповідачем рішення, оформленого протоколом №5 від 03.07.2024р. та повідомленням від 03.07.2024р. №8425 щодо відмови у наданні позивачеві відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації судом не встановлено, а позивачем не доведено, тому суд приходить до висновку, що оспорюване рішення є таким, що відповідає вимогам п.4 ч.3 ст.23 Закону №3543-ХІІ у редакції від 18.05.2024р., яка були чинними та діяли станом на момент виникнення спірних правовідносин - 25.06.2024р., а тому підстави для визнання його протиправним та скасування у суду відсутні.
Згідно до вимог ст.ст.73,75,76 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 наведеного Кодексу, визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
В той же час, і ч.1 ст.77 вказаного Кодексу, на позивача покладено обов'язок довести ті обставини на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
Проте, позивачем не наведено в уточненому позові жодних обґрунтованих підстав та не надано належних доказів, які б свідчили про протиправність оспорюваного рішення (повідомлення) з урахуванням встановлених судом обставин та аналізу норм наведеного чинного законодавства, з огляду на те, що спірні правовідносини у позивача виникли станом на 25.06.2024р. і підлягали застосуванню норми ст.23 Закону №3543-ХІІ у редакції від 18.05.2024, які були чинними та діяли у період з 18.05.2024р. по 07.09.2024р.
Є безпідставними і необґрунтованими посилання позивача на те, що відповідач прийняв хибне рішення із застосуванням при розгляді його заяви п.4 ч.3 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» станом на 25.06.2024р. (в редакції Закону від 18.05.2024), оскільки до позивача потрібно було застосовувати редакцію наведеної норми Закону №3543-ХІІ станом на 19.04.2024р., оскільки його брат загинув у квітні 2024р. про що, зазначено в акті службового розслідування від 15.04.2023р., з огляду на наступне.
Згідно із приписами ст. 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 9 лютого 1999 року №1-рп/99, від 5 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012 закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Таким чином, із аналізу вищенаведених норм законодавства, можна дійти висновку про те, що положення п.4 ч.3 ст.23 Закону №3543-ХІІ у редакції від 18.05.2024р. розпочали свою дію з дня набрання ним чинності, тобто, з 18.05.2024р., діяли у період виникнення спірних правовідносин - 25.06.2024р. та припинили свою дію з 07.09.2024р. у зв'язку з внесенням до зазначених норм змін Законом №3916-ІХ від 21.08.2024р., тому до даних правовідносин, які виникли та мали місце 25.06.2024р. не підлягають застосуванню положення п.4 ч.3 ст.23 Закону №3543-ХІІ в редакції станом на 19.04.2024р., оскільки станом на 25.06.2024р. ці приписи уже не діяли, що відповідає вищенаведеному тлумаченню ст.58 Конституції України згідно рішень Конституційного Суду України.
Також судом критично надається оцінка та відхиляються судом аргументам позивача з приводу того, що до даних правовідносин потрібно було застосовувати редакцію п.4 ч.3 ст.23 Закону №3543-ХІІ в редакції станом на 19.04.2024р., оскільки його неповнорідний брат - ОСОБА_2 загинув у квітні 2024р., з огляду на таке.
По-перше, зазначене не відповідає дійсності, оскільки акт службового розслідування щодо загибелі військовослужбовців був затверджений 15.04.2023р., а зі змісту копії свідоцтва про смерть ОСОБА_2 видно, що датою його смерті є не квітень 2024р., а 10 березня 2023 року (а.с.13,14-19); при цьому, дата смерті неповнорідного брата позивача не може ототожнюватися із датою виникнення спірних правовідносин, які виникли між позивачем та відповідачем у цій справі та мали місце 25.06.2024р. (момент звернення позивача із заявою про надання відстрочки до відповідача), оскільки суперечить вищенаведеному тлумаченню ст. 58 Конституції України за рішеннями Конституційного Суду України, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин п.4 ч.3 ст.23 Закону №3543-ХІІ в редакції станом на 19.04.2024р.
По-друге, як уже зазначалося вище, до правовідносин, які мали місце 25.06.2024р., що є предметом цього спору, підлягають застосуванню приписи п.4 ч.3 ст.23 Закону №35-43-ХІІ у редакції від 18.05.2024р., які були чинними та діяли у період з 18.05.2024р. по 07.09.2024р., тобто у момент виникнення спірних правовідносин - 25.06.2024р., що відповідає нормам ст.58 Конституції України та тлумаченню вказаної конституційної норми за рішеннями Конституційного Суду України, які судом проаналізовані вище.
Також, судом відхиляються і доводи позивача щодо існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві «відсутності чіткості, точності та якості закону» всупереч рішення ЄСПЛ «Щокін проти України», оскільки зазначені доводи спростовуються змістом п.4 ч.3 ст.23 Закону №3543-ХІІ та Порядку №560 (чинних у редакції на момент виникнення спірних правовідносин - 25.06.2024р.) у яких був визначений чіткий та точний перелік осіб, які мають право на відстрочку під час мобілізації, а саме: право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації мають військовозобов'язані, у яких є загиблі родичі, зокрема, «повнорічний брат».
Окрім цього, при розгляді даного спору судом враховується і те, що Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 30.05.2023р. №3127-ІХ, який набрав чинності 04.04.2024р., зокрема, п.2 ч.1 ст. 37, передбачено, що взяттю на військовий облік як військовозобов'язаних підлягають громадяни України, які старші 25 років і раніше не перебували на військовому обліку.
Разом з тим, як видно зі змісту копії паспорту позивача та копії свідоцтва про народження позивача, позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.8,10).
Тобто, із наведеного слідує, що станом на момент звернення позивача до відповідача із заявою про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації 25.06.2024р. позивач не досяг 25-річного віку, а відповідно, позивач статусу військовозобов'язаного станом на 25.06.2024р. ще не набув, тому суд приходить до висновку про те, що право на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.4 ч.3 ст. 23 Закону №3543-ХІІ у позивача виникне після взяття його на військовий облік як військовозобов'язаного, тобто, по досягненню ним 25 річного віку та з урахуванням того, що 07.09.2024р. набув чинності Закон України «Про внесення змін до статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" щодо розширення кола військовозобов'язаних, чиї близькі родичі, зокрема рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра, загинули або зникли безвісти під час участі у бойових діях, для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації» № 3916-IX від 21.08.2024р.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіривши правомірність прийняття відповідачем оспорюваного рішення, оформленого протоколом №5 від 03.07.2024р. та повідомленням №8425 від 03.07.2024р. щодо відмови у наданні позивачеві відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно до вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, суд приходить до висновку, що при прийнятті вищевказаного рішення відповідач як суб'єкт владних повноважень діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано, з дотриманням вимог п.4 ч.3 ст.23 Закону №3543-ХІІ (в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин - 25.06.2024р.), з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Таким чином, судом не встановлено, а позивачем не підтверджено та не доведено жодними доказами, порушення відповідачем прав та інтересів позивача при прийнятті оспорюваного рішення щодо відмови у наданні позивачеві відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, а тому у адміністративного суду підстави для його визнання протиправним та скасування відсутні.
З огляду на викладене, у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення, оформленого протоколом та повідомлення відповідача у спірних відносинах позивачеві слід відмовити.
Також, виходячи з того, що суд не знайшов обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині визнання протиправним та скасування оспорюваного рішення, які є основними позовними вимогами, то і позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву від 25.06.2024р. позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з урахуванням абз.4 ч.3 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" в редакції від 19.04.2024р., як похідні позовні вимоги, задоволенню не підлягають.
При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).
Приймаючи до уваги все вище викладене, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, тому у задоволенні даного позову позивачеві слід відмовити повністю.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, понесених позивачем під час розгляду даної справи, зокрема, судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1211,20грн. згідно квитанції до платіжної інструкції від 06.09.2024р. №46636085 (а.с.7), суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України лише при задоволенні позову такі судові витрати покладаються на суб'єкта владних повноважень.
Однак, виходячи з того, що у суду відсутні обґрунтовані підстави для задоволення даного позову, то і судові витрати позивача по сплаті судового збору не підлягають стягненню з відповідача - суб'єкта владних повноважень.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257- 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення №8425 від 03.07.2024р., зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Судові витрати покласти на позивача згідно до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва