Справа № 182/3106/23
Провадження № 2/0182/278/2024
Іменем УКРАЇНИ
12.11.2024 м. Нікополь
Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого - судді Кобеляцької - Шаховал І.О.
секретар Іванова Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справа за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Нікопольський міськрайонний відділ ДРАЦС у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про визнання батьківства та про стягнення аліментів, -
ОСОБА_1 звернулась до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа - Нікопольський міськрайонний відділ ДРАЦС у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), про визнання батьківства та про стягнення аліментів.
В обгрунтування заявлених вимог посилається на те, що вона з 25 червня 2019 року з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі. 19 лютого 2020 року шлюб між ними було розірвано, але після офіційного розірвання шлюбу вони з відповідачем поновили сімейні стосунки та проживали разом однією сім'єю до жовтня 2020 року. За час сумісного проживання вона завагітніла та ІНФОРМАЦІЯ_1 народила сина ОСОБА_3 . Відомості про батька дитини в актовому записі внесені, відповідно до вимог ст.135 Сімейного Кодексу України, за вказівкою матері дитини. Відповідач протягом минулого часу тільки двічі надав їй матеріальну допомогу на утримання сина, оскільки ставить під сумнів своє батьківство відносно народженої дитини, а також відмовляється внести зміни до актового запису про народження дитини та відомості про своє батьківство на підставі спільної заяви. Тому, на підставі викладеного, позивачка змушена звернутись до суду та просить визнати батьківство ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , громадянина України, уродженця м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області, який зареєстрований на постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Зобов'язати Нікопольський міськрайонний відділ ДРАЦС у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрайонного управління Міністерства юстиції (м.Одеса) внести зміни до актового запису № 154 від 06 березня 2021 року про народження дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , вказавши ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , громадянина України, уродженця м.Дніпродзержинськ Дніпропетровської області, батьком дитини. А також стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , громадянина України, уродженця м.Дніпродзержинськ Дніпропетровської області, на її користь на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно до повноліття сина, але не менш 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.
Позивачка, будучи належним чином повідомленою про розгляд справи, в судове засідання не з'явилась, при цьому, до суду надала заяву, в якій позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити (а.с.43).
Відповідач, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи, про що свідчить повідомлення про поштове відправлення (а.с.26), в судове засідання не з'явився та будь-які заяви чи клопотання на адресу суду не надав.
Представник третьої особи - Нікопольського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) в судове засідання не прибув, надав до суду заяву про розгляд справи за своєї відсутності (а.с.28).
Дослідивши письмові докази по справі, давши їм оцінку в їх сукупності, суд прийшов до наступного.
Відповідно до вимог ст.121 Сімейного кодексу України, права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленого ст.ст.122 та 125 цього Кодексу.
За змістом ст.125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.
Відповідно до ч.1 ст.126 СК України, походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
Згідно зі ст.128 СК України, за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 СК України, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.134 СК України, на підставі заяв осіб, зазначених у статті 126 цього Кодексу, або рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до актового запису про народження, складеного органами державної реєстрації актів цивільного стану України, та видає нове Свідоцтво про народження.
Як встановлено судом, 25 червня 2019 року між позивачкою та відповідачем було зареєстровано шлюб, про що свідчить актовий запис № 326, складений 25 червня 2019 року Нікопольським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (а.с.15). Згідно актового запису № 17 від 19 лютого 2020 року, шлюб між ними було розірвано (а.с.6). ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_3 , про що свідчить актовий запис № 154, складений 06 березня 2021 року Нікопольським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) (а.с.7). У відповідності до витягу з державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження № 00040093448 від 14 червня 2023 року, відомості про батька дитини ОСОБА_3 були внесені на підставі ч.1 ст.135 СК України, тобто, за вказівкою матері (а.с.8).
Згідно ч.3 ст.12 та ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно зі ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до вимог ст.79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно зі ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 6 ст.81 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 березня 2024 року по даній справі було призначено судово-генетичну експертизу (а.с.30-31). Однак, вищевказана ухвала суду була повернути без виконання, у зв'язку з неявкою ОСОБА_2 , 29 квітня 2024 року та 27 травня 2024 року на експертизу в експертну установу (а.с.34).
Згідно частини четвертою, пунктів 3-5 частини п'ятої статті 12 ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
У частині першій статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до частини першої статті 109 ЦПК України, у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Так, судом встановлено, що відповідач був достовірно обізнаний про дату, час та місце проведення судово-генетичної експертизи (експертизи ДНК), проте, не з'явився для забору біологічних зразків, що свідчить про його ухилення від проведення зазначеної експертизи з метою встановлення істини у справі. Нез'явлення відповідача до експертної установи для відібрання біологічних матеріалів для проведення судово-генетичної експертизи свідчить про його небажання отримати точні висновки щодо походження дитини. Тобто, судом вжито належних процесуальних заходів з метою проведення судово-генетичної експертизи (експертизи ДНК) та забезпечення участі відповідача у її проведенні. Однак, відповідач не довів наявність поважних підстав, які перешкоджали йому з'явитись до експертної установи для забору відповідних зразків, а будь-які клопотання чи заяви про відкладення проведення експерти на іншу дату в матеріалах справи відсутні, що, на думку суду, свідчить про свідоме ухилення від проведення експертизи. Вказані дії та бездіяльність відповідача, що призвели до неможливості проведення експертизи, надали суду можливість визнати факт, який відповідачем не визнається, та встановити, з урахуванням інших доказів, походження дитини від відповідача.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги слід визнати обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім цього, стороною позивача заявлена вимога щодо стягнення з відповідача на її користь аліментів на утримання дитини.
Статтею 134 СК України передбачено, що, на підставі заяв осіб, зазначених у статті 126 цього Кодексу, або рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до актового запису про народження, складеного органами державної реєстрації актів цивільного стану України, та видає нове Свідоцтво про народження.
Порядок реєстрації походження дитини від своїх батьків регулюється не лише нормами Сімейного кодексу України.
Відповідно до п.п.20 п.1 Розділу ІІІ Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, при вирішенні судом спорів про визнання батьківства, материнства, оспорювання батьківства чи материнства, встановлення фактів батьківства та материнства зміни до актових записів про народження вносяться відповідно до законодавства, яке регулює порядок внесення змін до актових записів цивільного стану.
Пунктом 2.13.1. Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених наказом Міністерства юстиції України 12 січня 2011 року № 96/5, передбачено, що підставою для внесення змін в актовий запис цивільного стану є, в тому числі, рішення суду про визнання батьківства.
Відповідно до п.2.16.4 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених наказом Міністерства юстиції України 12 січня 2011 року № 96/5, на підставі рішення суду про визнання батьківства (материнства) в актовому записі про народження змінюються відомості про батька та вносяться пов'язані з цим інші зміни згідно із зазначеними в рішенні суду.
Таким чином, суд дійшов висновку, що необхідно внести зміни до актового запису № 154 від 06 березня 2021 року про народження дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , вказавши ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця м.Дніпродзержинськ Дніпропетровської області батьком ОСОБА_3 .
Крім цього, відповідно до ст.180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Положеннями ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. Сюди входить належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини. Держава має вживати необхідних заходів щодо надання допомоги батькам у здійсненні цього права.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.
Відповідно до ст.141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно ч.8 ст.7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватись з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
За змістом ст.18 Конвенції «Про захист прав дитини», суд повинен докласти всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Згідно ч.3 ст.181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом (ч.1 ст.183 СК України).
Відповідно до ч.1 ст.182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно ч.2 ст.182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Як роз'яснено у п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року за № 3 «Про застування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину, той із них, з ким вона проживає, вправі звернутись до суду з відповідним позовом.
Згідно ч.3 ст.181 СК України, аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (ст.183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (ст.184 СК України) і виплачуються щомісячно.
Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен враховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч.2 ст.182 СК України.
За таких обставин, з урахуванням положень ст.182, 183 СК України, враховуючи, як матеріальне становище позивача, яка утримує та проживає з дитиною, так і матеріальне становище відповідача, який є особою працездатного віку, доказів наявності у відповідача хронічних захворювань, які б суттєво впливали на його фізичний стан та перешкоджали сплачувати аліменти, матеріали справи не містять, суд вважає, що розмір аліментів який буде стягуватись на утримання дитини повинен бути встановлений у розмірі 1/4 частини від заробітку (доходу) відповідача, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дати звернення з даним позовом до суду і до досягнення дитиною повноліття.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позов в частині стягнення аліментів на дитину також підлягає задоволенню.
Згідно ч.1 ст.191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про присудження аліментів з відповідача, починаючи з 28 червня 2023 року.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення суду у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Окрім цього, позивачкою при подачі позову до суду було сплачено судовий збір за вимогу про встановлення батьківства в розмірі 1 073 грн. 60 коп., а тому, враховуючи той факт, що позовні вимоги її задоволенні, суд, у відповідності до ст.141 ЦПК України, вищевказані судові витрати стягує з відповідача на користь позивачки.
Частиною 1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору звільняються позивачі за подання позовів про стягнення аліментів.
Тому, виходячи з наведеного, оскільки на момент звернення до суду з позовом позивачка була звільнена від сплати судового збору в частині однієї з вимог, то з відповідача підлягає до стягнення судовий збір у сумі 1 073 грн. 60 коп. на користь позивача - за вимогу про визнання батьківства та 1 073 грн. 60 коп. на користь держави - за вимогу про стягнення аліментів.
З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст.125, 126, 128, 134 СК України, ст.ст.12, 13, 18, 76, 81, 200, 206, 247, 263-265 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Нікопольський міськрайонний відділ ДРАЦС у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про визнання батьківства та про стягнення аліментів - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (ІПН НОМЕР_1 ), громадянина України, уродженця м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області, батьком дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , народженої ОСОБА_1 .
Зобов'язати Нікопольський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) внести зміни до актового запису № 154 від 06 березня 2021 року про народження дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в графі "відомості про батька дитини" вказати - « ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин України, уродженець м.Дніпродзержинськ Дніпропетровської області».
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (ІПН - НОМЕР_1 ), на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (ІПН - НОМЕР_2 ), на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 28 червня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття.
Рішення підлягає негайному виконанню в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (ІПН - НОМЕР_1 ), на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (ІПН - НОМЕР_2 ), судовий збір в розмірі 1 073 (одна тисяча сімдесят три грн.) 60 коп., сплачений при подачі позову до суду.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (ІПН - НОМЕР_1 ), на користь держави судовий збір в розмірі 1 073 (одна тисяча сімдесят три грн.) 60 коп.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал