Справа № 349/849/20
Провадження № 11-кп/4808/467/24
Категорія ч.1 ст.382 КК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
19 листопада 2024 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача ОСОБА_3 ,
суддів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_6 ,
прокурора ОСОБА_7 ,
виправданого ОСОБА_8 ,
захисника адвоката ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12019090210000111 за апеляційною скаргою прокурора Рогатинського відділу Івано-Франківської окружної прокуратури ОСОБА_7 на вирок Галицького районного суду Івано-Франківської області від 22 липня 2024 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Журів Рогатинського району Івано-Франківської області, зареєстрованого та проживаючого по АДРЕСА_1 ,
визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України,-
Відповідно до обвинувального акту ОСОБА_8 обвинувачується в умисному невиконанні рішення суду, що набрало законної сили, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України за наступних обставин.
Господарським судом Івано-Франківської області 27.04.2018 року, за результатами розгляду справи за позовом Рогатинської міської ради Івано-Франківської області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_8 , прийнято рішення, яким зобов'язано приватного підприємця ОСОБА_8 у трьохмісячний термін звільнити земельну ділянку, загальною площею 0,0625 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , від будівельних матеріалів та повернути її Рогатинській міській раді у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду, за актом приймання-передачі від 29.06.2006 року.
Львівським апеляційним господарським судом 24.07.2018 року за наслідками розгляду апеляційної скарги, прийнято постанову про залишення апеляційної скарги приватного підприємця ОСОБА_8 без задоволення, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27.04.2018 року у цій справі без змін.
Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду 27.11.2018 року прийнято постанову про залишення касаційної скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_8 без задоволення та залишення рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27.04.2018 року і постанови Львівського апеляційного господарського суду від 24.07.2018 року у справі №909/1190/17 без змін.
ОСОБА_8 було достовірно відомо про прийняття судами указаних рішень, оскільки він брав участь у судових засіданнях в суді першої та апеляційних інстанцій. Постанова Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду 27.11.2018 року направлена ОСОБА_8 поштовим зв'язком.
На виконання рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27.04.2018 року, постанови Львівського апеляційного господарського суду від 24.07.2018 року та постанови Верховного суду від 27.11.2018 року по справі №909/1190/17, Господарським судом Івано-Франківської області 03.01.2019 року видано Наказ № 29 про примусове виконання рішення. Рогатинська міська рада Івано-Франківської області 21.01.2019 звернулась до Рогатинського районного відділу державної виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження.
Головним державним виконавцем Рогатинського районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ в Івано-Франківській області ОСОБА_10 22.01.2019 року, на підставі заяви Рогатинської міської ради від 21.01.2019 року та наказу Господарського суду Івано-Франківської області про примусове виконання рішення суду від 03.01.2019 року, прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження за № 58139461.
Копію постанови про відкриття виконавчого провадження рекомендованою кореспонденцією 22.01.2019 року направлено для виконання фізичній особі-підприємцю ОСОБА_8 , якого зобов'язано добровільно виконати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27.04.2018 року, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.07.2018 року та постанову Верховного суду від 27.11.2018 року по справі № 909/1190/17 протягом трьох місяців та попереджено про кримінальну відповідальність за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 382 КК України, у разі умисного невиконання судового рішення.
Указане поштове відправлення боржник у виконавчому провадженні - приватний підприємець ОСОБА_8 отримав 25.01.2019 року, про що свідчить його підпис у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, однак рішення суду в добровільному порядку не виконав.
У зв'язку з цим, головним державним виконавцем Рогатинського районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ в Івано-Франківській області ОСОБА_10 було розпочато примусове виконання рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27.04.2018 року, постанови Львівського апеляційного господарського суду від 24.07.2018 року та постанови Верховного суду від 27.11.2018 року по справі № 909/1190/17.
В ході примусового виконання судового рішення головним державним виконавцем Рогатинського районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ в Івано-Франківській області ОСОБА_10 двічі, а саме: 23.04.2019 року та 13.05.2019 року складено акти державного виконавця про умисне невиконання фізичною особою - підприємцем ОСОБА_8 рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27.04.2018 року, постанови Львівського апеляційного господарського суду від 24.07.2018 року та постанови Верховного суду від 27.11.2018 року по справі № 909/1 190/17.
Незважаючи на вжиття державним виконавцем усіх передбачених законодавством заходів, спрямованих на забезпечення виконання боржником у виконавчому провадженні - приватним підприємцем ОСОБА_8 у добровільному порядку рішення суду, що набрало законної сили, він, будучи двічі 23.04.2019 року та 13.05.2019 року попередженим про кримінальну відповідальність за невиконання рішення суду, усвідомлюючи свій обов'язок та будучи відповідно до закону зобов'язаним виконати вказане судове рішення, умисно з 24.07.2018 року не виконав та продовжував не виконувати по 05.06.2020 року рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27.04.2018 року.
Орган досудового розслідування вважає, що внаслідок умисної протиправної бездіяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_8 рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27.04.2018 року, яке набрало законної сили 24.07.2018 року, не виконано, що порушує один із основних принципів судочинства - обов'язковість судових рішень.
За вироком суду ОСОБА_8 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України та виправдано.
Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції, прокурор Рогатинського відділу Івано-Франківської окружної прокуратури ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу. Просив скасувати вирок Галицького районного суду Івано-Франківської області від 22 липня 2024 року та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України та призначити йому покарання за ч.1 ст. 382 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 рік.
Вважає, що вирок суду підлягає скасуванню з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та неповноти судового розгляду.
В обґрунтування апеляційних вимог посилається на те, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив докази, що істотно вплинуло на ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого рішення.
На думку прокурора, в мотивувальній частині судового рішення суд безпідставно зазначив, що в діях обвинуваченого ОСОБА_8 відсутня така суб'єктивна ознака складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, як прямий умисел. Вважає, що неодноразові звернення ОСОБА_8 до державного виконавця про відкладення виконавчих дій та зупинення виконавчого провадження, а також звернення за роз'ясненням судового рішення, не можуть розцінюватися судом як конкретні дії, що направлені на виконання рішення господарського суду, а лише вказують на завуальовану форму незгоди ОСОБА_8 з рішенням суду, виконання якого зумовило б понесення останнім небажаних майнових втрат.
Зауважує, що досліджені в судовому засіданні докази підтверджують, що приватний підприємець ОСОБА_8 в період 2018-2019 років мав реальний дохід, власне нерухоме майно та реальну можливість за наявних в обвинуваченого технічних й матеріальних засобів та ресурсів реально виконати рішення суду. Так, інформація щодо суми доходу, яка відображена в податкових деклараціях ПП ОСОБА_8 , стороною обвинувачення здобута в межах досудового розслідування кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді Рогатинського районного суду від 15.07.2019 року у Головному управлінні ДФС в Івано-Франківській області, та носить беззаперечне доказове значення, а твердження суду про неналежність вказаних доказів не мають жодного логічного змісту.
Також не погоджується з висновками суду щодо встановлення адміністративним судом поважності причин невиконання рішення суду ОСОБА_8 , а саме, відсутність коштів на виконання рішення суду щодо демонтажу об'єкту. Вважає, що обставини встановлені адміністративним судом, за наслідками розгляду скарг ОСОБА_8 , не мають преюдиційного значення в кримінальному провадженні. При цьому, аналізом досліджених у судовому засіданні рішень адміністративних судів встановлено, що скасування постанов державного виконавця про накладення штрафу на ОСОБА_8 носить формальний характер, у зв'язку із допущеними прорахунками у роботі виконавця щодо розрахунку терміну добровільного виконання останнім рішення суду і жодним чином не пов'язані із відсутністю коштів на його виконання.
Вважає, що посилання суду про те, що свідки сторони захисту ОСОБА_11 та ОСОБА_12 упродовж 2018-2019 років посильно допомагали ОСОБА_8 розбирати незавершене будівництво, жодним чином не свідчать про часткове виконання рішення суду, суперечать матеріалам кримінального провадження. Про будь-яке виконання судового рішення (повне чи часткове) ФОП ОСОБА_8 не повідомляв державного виконавця. Під час примусового виконання судового рішення головним державним виконавцем Рогатинського РВДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області 23.04.2019 та 13.05.2019 складено акти державного виконавця про умисне невиконання ОСОБА_8 рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27.04.2018 року, з яким останній був ознайомлений і мав можливість зазначити про часткове виконання ним рішення суду. Також, ОСОБА_8 неодноразово звертався із скаргами, заявами та повідомленнями про незаконність дій державного виконавця та надавав письмові пояснення, однак жодного разу не зазначав про те, що він частково виконав рішення суду.
Таким чином, виправдовуючи ОСОБА_8 , суд не врахував спрямованість злочинних намірів останнього, який діяв з прямим умислом на унеможливлення позбавити його матеріальних цінностей законним шляхом, не врахував обставини процедури примусового виконання судового рішення та строки його виконання, взяв до уваги суперечливі показання обвинуваченого та свідків захисту, які жодним чином не були підтверджені.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_8 адвокат ОСОБА_9 подав заперечення на апеляційну скаргу прокурора. Вважає, що вирок суду є законним, обґрунтованим і вмотивованим, а апеляційна скарга сторони обвинувачення - безпідставна.
Під час апеляційного розгляду:
- прокурор підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити;
- обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник ОСОБА_9 просили відмовити в задоволенні апеляційної скарги прокурора, а вирок суду залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді, доводи учасників кримінального провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 404 КПК, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Статтею 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, тобто кожний доказ повинен бути оціненим з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Положенням ч. 3 ст. 373 КПК України визначено, що обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Статтею ст. 62 Конституції України гарантується, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється, якщо не буде доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
В п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» № 5 від 29.06.1990 року, зазначено про недопустимість обвинувального ухилу при вирішенні питання про винність чи невинність підсудного. Всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь підсудного. Коли зібрані по справі докази не підтверджують обвинувачення, і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов'язаний постановити виправдувальний вирок.
Згідно з вимогами п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України у разі визнання особи виправданою, у мотивувальній частині вироку зазначається формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, яким керувався суд.
У рішенні від 6 грудня 1998 року «Барбера, Мессегуе і Джабардо проти Іспанії» Європейський суд з прав людини зазначив, що, що принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину; обов'язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного.
Органом досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачувався в умисному невиконанні рішення суду, що набрало законної сили, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України.
Так, рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 27.04.2018 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.07.2018 року та постановою Верховного Суду від 27.11.2018 року, зобов'язано приватного підприємця ОСОБА_8 у трьохмісячний термін звільнити земельну ділянку, загальною площею 0,0625 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , від будівельних матеріалів та повернути її Рогатинській міській раді у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду, за актом приймання-передачі від 29.06.2006 року.
На виконання рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27.04.2018 року, 03.01.2019 року видано Наказ № 29 про примусове виконання рішення. Рогатинська міська рада Івано-Франківської області 21.01.2019 звернулась до Рогатинського районного відділу державної виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до висунутого обвинувачення, незважаючи на вжиття державним виконавцем усіх передбачених законодавством заходів, спрямованих на забезпечення виконання боржником у виконавчому провадженні - приватним підприємцем ОСОБА_8 у добровільному порядку рішення суду, що набрало законної сили, останній , будучи двічі 23.04.2019 року та 13.05.2019 року попередженим про кримінальну відповідальність за невиконання рішення суду, усвідомлюючи свій обов'язок та будучи відповідно до закону зобов'язаним виконати вказане судове рішення, умисно з 24.07.2018 року не виконав та продовжував не виконувати по 05.06.2020 року рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27.04.2018 року.
На думку сторони обвинувачення, винуватість ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення доводиться зібраними у ході досудового розслідування та судового розгляду доказами у їх сукупності, а саме: письмовими доказами та показаннями свідків.
Судом першої інстанції були досліджені усі докази, що були надані сторонами кримінального провадження, ці докази були проаналізовані та оцінені відповідно до вимог ст. 94 КПК України за результатами чого, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність в діянні ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 382 КК України.
Так, ч. 1 ст.382 КК України передбачено відповідальність за умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню.
Згідно висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 659/1012/18, кримінальна відповідальність за частиною 1 статті 382 КК України настає за умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню. З об'єктивної сторони злочин, передбачений ч. 1 ст. 382 КК України може бути вчинений як у формі невиконання судового рішення, так і шляхом перешкоджання його виконанню. Використання законодавцем у диспозиції ч. 1 ст. 382 КК України словосполучень «невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду» та «перешкоджання їх виконанню» вказує на необхідність у кожному конкретному випадку звертатися як до тексту самого судового рішення, так і до норм законодавства, які визначають порядок виконання вироків, рішень, ухвал та постанов суду.
Обов'язковою умовою настання відповідальності за невиконання судового рішення є наявність у цьому рішенні вимоги зобов'язального чи забороняючого характеру. Причому така вимога повинна стосуватися конкретного зобов'язаного суб'єкта, до відома якого своєчасно було доведено відповідний обов'язок за рішенням суду.
Залежно від характеру такої вимоги невиконання судового рішення може проявлятися у бездіяльності зобов'язаної особи щодо здійснення передбачених законом або визначених судом заходів, спрямованих на виконання цього рішення, або ж у вчиненні дій, які прямо заборонені у самому судовому рішенні. За умов, що невиконання судового рішення виявляється у формі бездіяльності, для притягнення особи до кримінальної відповідальності обов'язковим є з'ясування питання про наявність реальної можливості його виконати.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що державним виконавцем у межах повноважень та у спосіб, що визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 1404-VIII здійснювалось примусове виконання рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27.04.2018 року.
Так, постановою ВП № 5813946 про відкриття виконавчого провадження від 22.01.2019 року відкрито виконавче провадження за Наказом № 29 від 03.01.2019 року Господарського суду Івано-Франківської області. Боржника ОСОБА_8 повідомлено про необхідність виконати рішення протягом 3 місяців та стягнуто з ОСОБА_8 виконавчий збір у розмірі 8346 гривень (т. 2, а.с. 6, 101-102).
Постановою державного виконавця за виконавчим провадженням № 58139461 від 23.04.2019 року на боржника ОСОБА_8 накладено штраф 1700 гривень за невиконання вимог виконавчого документу без поважних причин в зазначений державним виконавцем термін (т. 2 а.с. 30, 106, 159).
Проте, рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.06.2019 року (справа 300/1012/19), яке залишено без змін Постановою восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.09.2019 року, визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Рогатинського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області про накладення штрафу від 23.04.2019 року у виконавчому провадженні № 58139461 з підстав незаконності та необґрунтованості накладення штрафу та передчасності винесення державним виконавцем оскаржуваної постанови, оскільки ОСОБА_8 мав поважні причини щодо невиконання судового рішення (т. 2 а.с.228-231, т. 3 а.с. 41-45, т. 3 а. с. 59-62). Ухвалою Верховного Суду від 08.10.2019 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Рогатинського РВ ДВС на зазначені рішення та постанову (т. 3 а.с. 186).
Крім того, постановою державного виконавця за виконавчим провадженням №58139461 від 13.05.2019 року на боржника ОСОБА_8 накладено штраф 3400 гривень за невиконання вимог виконавчого документу без поважних причин в зазначений державним виконавцем термін (т. 2 а.с. 47, 109, 160).
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.06.2019 року (справа 300/1144/19), відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_8 до Рогатинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу від 13.05.2019 року (т. 2 а.с. 208-211).
Зазначене рішення було оскаржено ФОП ОСОБА_8 та постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2019 року вищезазначене рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду скасовано та прийнято постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_8 задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Рогатинського РВ ДВС Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області про накладення штрафу від 13.05.2019 року у ВП № 58139461 на суму 3400 гривень. Підставою для скасування рішення суду першої інстанції стало відсутність повторності невиконання рішення суду у зв'язку із скасуванням постанови про накладення штрафу у розмірі 1700 гривень за первісне невиконання боржником рішення суду. (т. 3 а.с. 120-122).
Колегія суддів вважає вказані рішення адміністративних судів мають істотне значення для вирішення питання про доведеність винуватості у вчиненні правопорушення, оскільки ними були скасовані постанови державного виконавця про притягнення ОСОБА_8 до відповідальності за невиконання судового рішення, наявність яких є обов'язковою для вирішення питання щодо притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст.382 КК України.
Так, відповідно до ст.63 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
В подальшому, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
Таким чином, дотримання вищевказаного порядку є обов'язковим для вирішення питання щодо притягнення боржника до кримінальної відповідальності за невиконання судового рішення.
Крім того, в апеляційній скарзі прокурор стверджував про фінансову спроможність ОСОБА_8 провести демонтаж незавершеного будівництва та виконати судове рішення.
Зокрема, на підтвердження вказаних обставин під час судового розгляду стороною обвинувачення було надано податкову декларацію за 2018 рік та лист ГУДФС в Івано-Франківській області від 20.02.2020 року.
Так, згідно з податковою декларацією платника єдиного податку фізичної особи-підприємця ОСОБА_8 за 2018 рік загальна сума доходу за звітний період становила 1100000,00 (чистий дохід із включенням вартості товару та виручки) (т. 1 а.с. 124-125).
Водночас, відповідно до наданого стороною обвинувачення звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2018 рік, сума чистого доходу, заявлена в податковій декларації ОСОБА_8 у період із січня по грудень 2018 року складає 44676 грн. (т. 1 а.с. 122-123).
Таким чином, вказані документи містять суперечливі дані щодо отриманого ОСОБА_8 доходу за 2018 рік, що не дозволяє прийти до переконання про те, що обвинувачений мав достатні фінансові можливості щодо виконання судового рішення.
За змістом інформаційного листа ГУДФС в Івано-Франківській області від 20.02.2020 року, відповідно до поданої звітності суб'єкта малого підприємництва-фізичної особи платника єдиного податку ОСОБА_8 сума отриманих доходів за період з І кварталу 2019 року по ІІІ квартал 2019 року склала 520000,00 гривень, за ІV квартал 2019 року доходу не отримував (т. 3 а.с. 123-125).
Колегія суддів погоджується з висновком суду що вищевказані докази не дозволяють прийти до висновку про наявність в обвинуваченого реального чистого доходу за звітні періоди за результатом господарської діяльності, а відтак не можуть встановлювати фінансову спроможність обвинуваченого виконати судове рішення.
Так, згідно з інформацією головного управління ДФС в Івано-Франківській області від 24.07.2019 року, фізична особа-підприємець ОСОБА_8 перебуває на обліку в Рогатинській ДПІ Калуського управління ДФС в Івано-Франківській області з 18 травня 2004 року. За період з 01.01.2018 по 24.07.2019 року діяльність здійснює на спрощеній системі оподаткування та є платником єдиного податку ІІ групи (т. 1 а.с. 118).
Відповідно до п.п.2 п. 291.4 ст. 291 Податкового кодексу України серед суб'єктів господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування визначено другу групу - фізичні особи - підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб; обсяг доходу не перевищує 834 розміри мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Листом ДФС від 01 жовтня 2015 року № 9166/Би/99-99-17-02-02-14 роз'яснено, що на платників єдиного податку - фізичних осіб не поширюються вимоги чинного законодавства про порядок визначення чистого доходу при сплаті єдиного податку.
Крім того, колегія суддів вважає безпідставними твердження прокурора про те, що невиконання судового рішення проявилося у бездіяльності ОСОБА_8 щодо здійснення заходів, спрямованих на виконання цього рішення.
Так, судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що ОСОБА_8 вживав конкретні заходи, спрямовані на виконання рішення Господарського суду від 27.04.2018 року, а саме, звертався до суду із заявою про роз'яснення вказаного рішення, що безумовно ускладнювало його виконання, неодноразово звертався до державного виконавця про відкладення виконавчих дій та зупинення виконавчого провадження з різних підстав (закінчення судових процесів щодо оскарження рішення Господарського суду; зняття арешту з рахунків, що надасть можливість продовжити господарську діяльність, роз'яснення рішення суду, яке він зобов'язаний був виконати; оскарження дій державного виконавця; перебування на стаціонарному лікуванні),з'ясовував обсяг робіт з демонтажу та їх вартості. Крім того, показаннями свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_12 підтверджується те, що ОСОБА_8 частково виконав рішення суду, а саме вивіз із будівництва певні будівельні матеріали та обладнання, яке можливо було вивезти без застосування важкої будівельної техніки. При цьому, судом встановлено, що доходи ОСОБА_8 у період часу із 2018 по березень 2020 року, з урахуванням накладення арешту на всі рахунки ОСОБА_8 , необхідність залучення спеціальної великої будівельної техніки, карантинні заходи, які мали місце у зазначений період, позбавляли обвинуваченого можливості виконати рішення суду.
Разом з тим, судом першої інстанції було встановлено, що на час розгляду кримінального провадження рішення Господарського суду від 27.04.2018 року виконано виконавчою службою із залученням спеціальної великої будівельної техніки за кошти стягувача - Рогатинської міської ради в сумі 815568 грн.
Зокрема, судом було досліджено надані стороною обвинувачення відеозаписи із камери відеоспостереження, яка встановлена в магазині «Техніка» магазині «Техніка» по АДРЕСА_3 та лист головного державного виконавця РВ ДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області від 12.12.2019 року.
Так, на оглянутих в судовому засіданні 08.05.2024 року відеозаписах зафіксовано процес демонтажу незавершеного будівництвом підвального приміщення торгово-офісного комплексу по АДРЕСА_3 , виконавчою службою із залученням ТзОВ «Івано-Франківській комерційний центр». Процес демонтажу відбувався в період часу з 14.09.2021 року по 24.09.2021 року із залученням великої будівельної техніки (трактора, екскаватора, вантажних автомобілів), людських ресурсів. Будівельні матеріали, які перебували на будівельному майданчику були завантажені за допомогою техніки та вивезені. Також відображено процес руйнування цокольного приміщення, без проведення процесу демонтажу (розбору конструкцій). Споруда поламана за допомогою великої будівельної техніки, закопана та засипана піском. Фундамент не демонтовувався та від нього земельна ділянка звільнена не була.
За змістом листа головного державного виконавця РВ ДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області від 12.12.2019 року до Рогатинської міської ради, згідно поданого кошторису ТОВ «Івано-Франківський комерційний центр» вартість робіт пов'язаних з виконанням рішення суду, а саме Наказу № 29 від 03.01.2019 року, становить 815568,00 гривень (т. 3 а.с. 116).
Водночас, під час апеляційного розгляду прокурор зазначив про те, що на даний час Рогатинська міська рада звернулася з позовом до ОСОБА_8 про повернення коштів, витрачених нею на виконання рішення Господарського суду від 27.04.2018 року.
Разом з тим, стороною обвинувачення не доведено, що обвинувачений ОСОБА_8 дійсно мав фінансові можливості забезпечити виконання судового рішення та витратити на звільнення земельної ділянки відповідні кошти.
Стороною обвинувачення не надані належні та допустимі докази, які у своїй сукупності дозволяють спростувати доводи сторони захисту про відсутність в обвинуваченого умислу на невиконання судового рішення та неможливість з об'єктивних причин звільнити земельну ділянку та повернути її Рогатинській міській раді у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду, за актом приймання-передачі від 29.06.2006 року.
Колегія суддів звертає увагу на те, що апеляційний суд не повинен підміняти собою суд першої інстанції і розгляд кримінального провадження у суді апеляційної інстанції істотно відрізняється від розгляду у суді першої інстанції, оскільки апеляційною інстанцією фактично перевіряється законність та справедливість судового рішення суду першої інстанції.
Виходячи зі змісту рішення Європейського суду з прав людини у справі «Васильєв проти України» (заява № 11370/02) від 21 червня 2007 року «повноваження судів вищої інстанції переглядати справи повинне використовуватись для виправлення судових помилок та неправильності у здійсненні правосуддя, а не для проведення нового розгляду справи.
Колегією суддів, враховуючи позицію сторін під час розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, не встановлено правових підстав для повторного дослідження всіх доказів в кримінальному провадженні та повторного допиту свідків безпосередньо в апеляційній інстанції.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 встановлено, що кожен має право на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Статтею 2 КПК України визначено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно із ст. 8 КПК України, кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права за свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Так, відповідно до ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених КПК України. Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків
Статтею 9 КПК України на слідчого, прокурора покладений обов'язок всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
У ч.1 ст.91 КПК України наведено обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, зокрема: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення тощо.
За змістом ст. 92 КПК України, обов'язок доказування обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, покладається на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає, що зібрані органом досудового розслідування, надані прокурором суду першої інстанції докази, а також докази сторони захисту, не доводять вину обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, а саме вину в умисному невиконанні рішення суду, що набрало законної сили.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги прокурора, колегія суддів вважає, що викладені у вироку висновки суду першої інстанції підтверджуються доказами не лише сторони захисту, а й сторони обвинувачення - показаннями свідків обвинувачення, письмовими доказами.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглянувши кримінальне провадження відповідно до вимог закону, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, принципу диспозитивності, а саме, діючи в межах своїх повноважень та компетенції, вирішуючи лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, на підставі сукупності правильно оцінених доказів з точки зору достатності, належності та допустимості, дійшов обґрунтованого висновку про визнання ОСОБА_8 невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, та виправдав його у зв'язку з відсутністю належних, допустимих доказів, які доводять вину ОСОБА_8 в умисному невиконанні рішення суду, з наведенням відповідного обґрунтування прийнятого рішення.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону під час розгляду справи судом першої інстанції, які могли би вплинути на правильність висновків суду, а також неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, колегією суддів не встановлено.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що вирок суду є законним, обґрунтованим та вмотивованим, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу прокурора Рогатинського відділу Івано-Франківської окружної прокуратури ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Галицького районного суду Івано-Франківської області від 22 липня 2024 року щодо ОСОБА_8 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.
Головуючий суддя ОСОБА_3
Судді: ОСОБА_4
ОСОБА_5