Справа №:755/16617/21
Провадження №: 1-кп/755/700/24
"04" листопада 2024 р. Дніпровський районний суд міста Києва (далі - Суд) колегіально судом у складі суддів ОСОБА_1 (головуючий суддя), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 та сторін кримінального провадження: прокурора ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 , розглянувши в залі суду в м. Києві у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_5 про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 26 липня 2021 року за № 12021100040002207, за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого частиною першою статті 115 Кримінального кодексу (далі КК) України, установив:
І. Суть питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається
Прокурор групи прокурорів - прокурор Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_5 заявив, у порядку ст. 331, 350 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК), клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого у межах кримінального провадження, внесеного до ЄРДР 26 липня 2021 року за № 12021100040002207, з підстав дійсності у провадженні обставин визначених п. 1-3 ч. 1 ст. 194, 199, 331 КПК.
Так, у клопотанні в т.ч. зазначається, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні 25 липня 2021 року умисного вбивства, а саме в умисному протиправному заподіянні смерті ОСОБА_8 .
Наявні ризики передбачені ст. 177 КПК, а саме те, що обвинувачений може:
- будучи обізнаним з покаранням за вчинений ним злочин переховуватись від суду, оскільки ним вчинено особливо тяжкий злочин, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 15 років;
- незаконно впливати на свідків з метою примушування їх до зміни своїх показів, що може негативно вплинути на результати судового розгляду, так як останній ще не завершено;
- перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а саме не з'являтися за викликами суду з метою затягування часу проведення судового розгляду, а також, уникнення кримінальної відповідальності за інкримінований злочин, оскільки не має постійного місця проживання у місті Києві, та в зв'язку з цим, може виїхати з території міста Києва з метою переховування від суду;
- вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки раніше притягався до кримінальної відповідальності за умисні злочини проти життя та здоров'я особи (за які відбував реальну міру покарання), а також, оскільки не має постійного джерела прибутку, останній, свої матеріальні потреби може задовольняти злочинним шляхом.
Більш м'які запобіжні заходи, враховуючи регламентовані ст. 178 КПК відомості про особу обвинуваченого, недостатні для запобігання цим ризикам.
ІІ. Позиції сторін
Прокурор групи прокурорів - прокурор Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_5 вказане клопотання підтримав.
Сторона захисту заперечувала щодо задоволення клопотання з огляду на недоведеність обставин визначених ст. 177, п. 3 ч. 1 ст. 194 КПК, оскільки дійсність ризиків обумовлюється лише припущеннями прокурора з цього питання, а не доводиться доказами з числа передбачених ст. 84 КПК.
Також захист вказав, що обвинувачений має 4 дітей, а саме: синів ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_3 , та доньку ОСОБА_16 ІНФОРМАЦІЯ_8 . У ньо померла ІНФОРМАЦІЯ_9 матір ОСОБА_12
ІІІ. Стислий опис встановлених обставин щодо порушеного питання
Згідно обвинувального акта від 28 вересня 2021 року ОСОБА_7 висунуто обвинувачення за ч. 1 ст. 115 КК за фактом умисного вбивства.
Щодо особи обвинуваченого встановлено такі відомості, як-то:
- ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_4 у с. Петроострів, Новомиргородського р-ну, Кіровоградської області, громадянин України, який працював на час затримання у ТОВ «Кан Буд», одружений, має утриманні 4 неповнолітніх дітей 2014, 2017, 2019, 2023 р.н., зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;
- за своїм віком, має задовільні соціальні зв'язки, для особи його віку та статусу, прийнятну репутацію;
- за станом здоров'я з'ясовано таке:
(1) згідно висновку Київського міського центру судово-психіатричної експертизи № 496 від 31 серпня 2021 року про судово-психіатричну експертизу обвинуваченого останній усвідомлював свої дії на час описуваних в акті події, так і цей час;
(2) відповідно до листа з медичної установи КНП «Шполянська лікарня» від 09 лютого 2022 року, витікає, що ОСОБА_7 , в силу даних журналу диспансеризації дітей, перебував на обліку у лікаря-психіатра з 1991 р. по 1995 р. із діагнозом: легка розумова відсталість, в той же час;
(3) за наслідками проведеної судово-психіатричної експертизи № 541 від 29 вересня 2022 року за ухвалою суду від 16 червня 2022 року установлено, що
(а) ОСОБА_7 на час вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення виявляв ознаки Психічних та поведінкових розладів внаслідок вживання алкоголю, гостра інтоксикація неускладнена (F 10.00 згідно з МКХ-10), за своїм психічним станом міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. На період кримінального правопорушення, яке йому інкримінується, за своїм психічним станом міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. У теперішній час не виявляє ознак психічного розладу. За своїм психічним станом у теперішній час може усвідомлювати свої дії та керувати ними, застосування примусових заходів медичного характеру не потребує;
(b) у період правопорушення ОСОБА_13 не знаходився у стані афекту, особливо фізіологічного. У ОСОБА_14 визначаються невисокі в межах норми показники функціонування інтелектуально-мнестичної сфери, ознаки певної педагогічної занедбаності періоду шкільного навчання (обумовлені минущою затримкою психічного розвитку в дитинстві). В характерологічній сфері: емоційна лабільність, дратівливість, експресивність емоційних проявів у проблемних ситуаціях, схильність до самонакручування, достатній самоконтроль із врахуванням зовнішніх обставин, здатність відстоювати свої інтереси, впертість, прагнення до домінування, схильність до зовнішньо-звинувачувальних суджень, вузький світогляд, обмеженість інтересів, схильність до вживання алкоголю, імпульсивні форми реагування в стані сп'яніння. Такі характерологічні особливості ОСОБА_14 реагування в стані сп'яніння - проявляються у поточній поведінці, в т.ч., реалізувалися в ситуації правопорушення.
Ухвалою суду від 11 жовтня 2021 року в т.ч. задоволено клопотання прокурора Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_15 про обрання запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою відносно ОСОБА_7 без визначення розміру застави, з підстав дійсності обставин передбачених п. 1-3 ч. 1 ст. 194, 199 КПК.
Надалі, у порядку передбаченим кримінальним процесуальним законодавством, продовжено строк тримання під вартою відносно обвинуваченого до цього часу, оскільки дійсними були обставини визначені п. 1-3 ч. 1 ст. 194, 199, 331 КПК.
ІV. Право, яким керувався суд
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу (ч. 2 ст. 331 КПК), яка в свою чергу регламентує таке :
- заходи забезпечення кримінального провадження, у тому числі запобіжні заходи, застосовуються з метою досягнення дієвості провадження (ч. 1 ст. 131 КПК);
- метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується (ч. 1 ст. 177 КПК);
- підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК (ч. 2 ст. 177 КПК);
- при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини (ч. 1 ст. 178 КПК);
- під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні (ч. 1 ст. 194 КПК);
- при розгляді доцільності продовження строку тримання під вартою у т.ч. ураховуються обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню розгляду справи до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою (ст. 199 КПК).
V. Мотиви суду
Суд, заслухавши думку сторін кримінального провадження, дослідивши надані ними матеріали та проаналізувавши в системному зв'язку усі наявні на час розгляду клопотання відомості, які мають пряме та опосередковане значення при вирішенні питання щодо заходу забезпечення кримінального провадження, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин, приходить до наступного.
Порядок встановлений КПК України (процесуальний порядок, форма, процедура), як певна послідовність (кроки) прийняття кримінальних процесуальних рішень і здійснення кримінальних процесуальних дій (Верховний суд України постанова від 16.03.2017 у справі № 671/463/15-к) та з порушеного питання регламентує, що застосування запобіжного заходу здійснюється у конкретному кримінальному провадженні та вимагає досить детального аналізу не тільки фактичних обставин вчинення правопорушення, але й врахування особи, яка є ймовірним суб'єктом його вчинення.
Перелік обставин, які б свідчили «за» або «проти» обрання запобіжного заходу, може бути лише приблизним і не є вичерпним. З огляду на це, у кожному випадку при розгляді клопотання щодо запобіжного заходу суд вирішуючи питання, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів, зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини з числа передбачених ст. 178 вказаного Кодексу.
В цій ситуації відносно обвинуваченого встановлено відомості вказані у п. IІІ цієї ухвали, а тому, вирішуючи по суті поставлене питання, Суд має з'ясувати наявність ряду обставин, на які вказує прокурор:
(і) щодо обґрунтованості підозри
Поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві, однак кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ (частина 5 статті 9 КПК), а відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (наприклад, пункт 32 рішення у справі «Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom» від 30 серпня 1990 року (заяви № 12244/86, 12245/86; 12383/86, https://hudoc.echr.coe.int/rus?i=001-57721) термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (пункт 175 рішення ЄСПЛ від 21 квітня 2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (заява № 42310/04, ІНФОРМАЦІЯ_5 ).
Обвинувальний акт стосовно обвинуваченого перебуває на розгляді в суді.
Згідно п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК обвинувачення - твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
Наведеного вище достатньо для висновку, не вирішуючи питання про доведеність вини під час розгляду клопотань, що підозра відповідає стандарту переконання «обґрунтована підозра».
(іі) щодо наявності ризиків
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання наявним ризикам, у той час як підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України (ч. 2 ст. 177 КПК України).
Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності здійснення обвинуваченим зазначених дій.
При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Зазначений стандарт доказування (переконання) Суд використовує для перевірки наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, у цьому кримінальному провадженні.
З його (стандарту) урахуванням Суд погоджується з доводами клопотання про наявність ризиків (1) переховування, (2) вчинення іншого кримінального правопорушення.
Дійсність вказаних ризиків судом оцінено у світлі факторів, пов'язаних з характером особи обвинуваченого, його моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню, та того, що вони належним чином вмотивовані прокурором та підтверджуються наявними матеріалами, зокрема:
(а) щодо ризику переховування слід зауважити, що у рішенні ЄСПЛ «Loizidou проти Туреччини» від 18 грудня 1996 року (заява № 15318/89, п. 43, 53, https://hudoc.echr.coe. int/rus?i=001-62566), у тому числі йшлося про події, що мали місце на території Республіки Кіпр під час окупації частини її території Туреччиною та судом було прямо зазначено, що норми Конвенції не можуть застосовуватись у відриві від реального стану справ та загального контексту проблеми.
Суд враховує фактичну ситуацію в Україні, а саме те, що з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на території нашої держави введений воєнний стан, який триває по цей час.
Введення в країні воєнного стану було обумовлено збройною агресією Російської Федерації проти України, розпочатої 20 лютого 2014 року, внаслідок чого частина території України (Автономна Республіка Крим і місто Севастополь) є анексованою, деякі райони Донецької та Луганської областей є тимчасово окупованими, а сама збройна агресія починаючи з 24 лютого 2022 року набула повномасштабного характеру (див. п. 5.1 Рішення КС України від 06 квітня 2022 року № 1-р(ІІ)/2022 у справі № 3-192/2020 (465/20), відповідно, на думку слідчого судді, положення КПК України не можуть застосовуватись у відриві від реального стану справ в України та загального контексту проблеми, викликаної збройною агресією РФ.
Підсумовуючи наведене, суд зауважує, що до обставин ризику втечі безумовно належить військова агресія проти України, яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях (див. в т.ч. з цього питання пункт 8 рекомендацій Ради суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, котрі відповідають критеріям офіційних згідно Рішення РС України № 23 від 05 серпня 2022 року).
Також, при вирішенні питання щодо запобіжного заходу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі наявні обставини, зокрема, серед таких обставин підлягає оцінюванню «тяжкість покарання», що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується (п. 2 ч. 1 ст. 178 КПК України).
Це твердження узгоджується із позицією ЄСПЛ, викладеною у рішенні по справі «Ilijkov v. Bulgaria» від 26 червня 2001 року (§ 80, заява № 33977/96, ІНФОРМАЦІЯ_6 за якою суворість можливого вироку є відповідним елементом в оцінці ризику ухилення, а погляд на серйозність обвинувачення проти заявника дає уповноваженим органам можливість обґрунтовано вважати, що такий початковий ризик був встановлений, та у рішенні по справі «Punzelt v. Czech Republic» від 25 квітня 2000 року (§ 76, заява № 31315/96, ІНФОРМАЦІЯ_7 відповідно до якого при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання.
Разом з тим зазначена обставина має враховуватися крізь призму суб'єктивного сприйняття особою можливої загрози настання покарання за вчинення правопорушення, тобто фактично йдеться про ту потенційну загрозу, настання якої вона може спробувати уникнути. Саме тому, на думку суду, комплексний аналіз суворості можливого покарання має включати не тільки вид і міру санкції, передбаченої КК України, але й інші обставини негативного характеру для особи, яких вона може зазнати не тільки в результаті постановлення обвинувального вироку, але й під час самого розгляду.
Небезпеку переховування від правосуддя, на думку суду, не можна виміряти тільки залежно від тяжкості можливого покарання з точки зору самої санкції статті КК, адже її треба визначати з урахуванням низки інших релевантних чинників, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її незначною, зокрема, треба враховувати характер особи, його моральні якості, наявні кошти, зв'язки з державою, у якій його переслідували за законом, а також його контакти. В цьому ключі тяжкість є тільки релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти.
Відповідно, забезпечуючи таку оцінку, Суд враховує, що (1) обвинувачений підозрюється у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, за який може бути призначено покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 15 років, що в поєднанні (2) з даними про його особу, зокрема, характер, моральні якості, наявні кошти, зв'язки з державою, контакти, вказують на те, що в сукупності ці обставини дають підстави вважати, що серйозність покарання, в даному випадку, є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що він може втекти;
(b) щодо ризику вчинення іншого кримінального правопорушення, то Суд при розгляді цього питання враховує, що, згідно даних вимоги на судимість щодо обвинуваченого та вироку Шполянського районного суду Черкаської області від 27 липня 2011 року в справі № 1-124/11, у відношенні нього судом ухвалювався обвинувальний вирок за ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 121, ч. 2 ст. 263 КК та за ці діяння йому призначено загальне покарання у виді позбавлення волі на строком у 5 років. Останній був звільнений 24 червня 2014 року на підставі ст. 4 Закону України «Про амністію в 2014 році».
Ці відомості судом враховуються при оцінці наведеного ризику без прив'язки до обставин вказаних в ст. 89 КК, оскільки вирішуване питання не стосується питання покарання, а враховується лише як інформація про особу (факт) через призму її біографії, так само, як і дата, місце, громадянство особи обвинуваченого, та вплив цих відомостей на загальну карту даних про особу в ключі питання ризиків, а тому судом відхиляються доводи обвинуваченого щодо того у відношенні цієї судимості є наявні обставини з числа визначених ст. 89 КК.
У підсумку, з огляду на зазначене, Суд вважає, що ризик вчинення іншого кримінального правопорушення є дійсними та доведеним, з огляду на обставини встановлені ст. 178 КПК.
Відповідно є доведеними обставини, визначені п. 2 ч. 1 ст. 194 КПК України. Однак, Суд сприймає критично аргументи прокурора про наявність ризику перешкоджання провадженню іншим чином, з огляду на його необґрунтованість та ризик впливу, позаяк свідки сторони обвинувачення допитані.
(ііі) щодо недостатності застосування більш м'яких запобіжних заходів
Відповідно до ст. 194 КПК України наявність ризику є підставою для застосування запобіжного заходу, а тому визначаючись з тим, який саме запобіжний захід на даному етапі у кримінальному провадженні убезпечить від його настання, суд ураховує таке.
Більш м'якими запобіжними заходами, у порівнянні з триманням під вартою, є 1) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт.
При оцінці можливості застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, Суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м'які запобіжні заходи ніж окреслені заявником по відношення до кожного з обвинувачених не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього.
При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений при застосуванні до нього більш м'якого запобіжного заходу обов'язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього процесуальні обов'язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена пунктами 1-5 частини 1 статті 177 КПК, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
З огляду на викладене Суд у ракурсі установлених фактичних обставин уважає, що на даному етапі кримінального провадження лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого (1) буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки та (2) зможе запобігти ризикам, які передбачені статтею 177 КПК, та які були встановлені судом.
Відповідно Суд сприймає критично з даного питання доводи сторони захисту щодо відсутності обставин визначених п. 3 ч. 1 ст. 194 КПК, тим паче в ключі того, що відповідно до ст. 199 КПК суд насамперед зобов'язаний перевірити обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики, передбачені ст. 177 КПК України, не зменшилися, апріорі з'явились нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, та до вказаних обставин (ризиків) безумовно належить військова агресія проти України, яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку.
Суд враховує дані висновку судово-психіатричної експертизи № 541 від 29 вересня 2022 року щодо особи обвинуваченого те, що у його житті та біографії мали місце факти (встановлені вироком суду) нанесення ним громадянам (1) умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження, (2) умисного тяжкого тілесного ушкодження, а нині він обвинувачується (3) в умисному вбистві.
Тобто, обставини визначені ст. 199 КПК є дійсними, адже в т.ч. завершити розгляд справи до закінчення строку дії даного заходу забезпечення кримінального провадження не є можливим.
За таких умов, Суд вважає за доцільне за наслідками розгляду клопотання прокурора про продовження тримання обвинуваченого під вартою задовольнити його тим самим продовжити його дію на строк, що обумовлений указаною статтею наведеного Кодексу та не може перевищувати двох місяців.
Оскільки судом установлено, що обраний відносно обвинуваченого запобіжний захід з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку, відповідає характеру та тяжкості діяння, яке їм інкримінується.
Стан його здоров'я не перешкоджає перебуванню у місці попереднього ув'язнення.
Наявні наведені ризики є дійсними та триваючими, і вони виключають на даний час можливість зміни міри запобіжного заходу щодо всіх обвинувачених на більш м'який.
Окрім наявної обґрунтованої підозри, застосований запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості вчиненого, не надає можливості перешкоджати інтересам правосуддя шляхом ухиленню від суду.
Тобто, застосований запобіжний захід кореспондується відповідає визначеним КПК України конкретним підставам і меті запобіжного заходу.
Як наслідок передумови для продовження запобіжного заходу - взяття під варту (тримання під вартою), не відпали, альтернативні запобіжні заходи не в змозі гарантувати належну поведінку обвинуваченого, тому наявна необхідність у збереженні такої міри запобіжного заходу у межах строків визначених ч. 3 ст. 331 КПК.
Щодо застави, то Суд не знаходить підстав для її визначення. Так, згідноч. 4 ст. 183 КПК суд має право не визначати розмір застави, а саме: щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; щодо злочину, який спричинив загибель людини, а в цій ситуації, згідно сформульованого обвинувачення, кримінальне правопорушення спричинило загибель людини, відповідно з урахуванням підстав та обставин, передбачених статтями 177 та 178 КПК України, Суд не визначати розмір застави у кримінальному провадженні.
На підставі викладеного та керуючись статтями 331, 350, 369-372, 376 Кримінального процесуального кодексу України, Суд постановив:
клопотання - задовольнити.
Продовжити строк тримання під вартою відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 02 січня 2025 року.
Ухвала суду про продовження строку тримання під вартою постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п'яти днів з дня її оголошення, а для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання, як і не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції.
Визначити час проголошення повного тексту ухвали - 08:08 год. 08 листопада 2024 року.
ОСОБА_17 ОСОБА_18 ОСОБА_19