справа № 462/7694/24
21 листопада 2024 року Залізничний районний суд м.Львова у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1
з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3
захисника ОСОБА_4
обвинуваченого ОСОБА_5
законного представника неповнолітньої потерпілої ОСОБА_6
і його представника ОСОБА_7
провівши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Львові судовий розгляд у кримінальному провадженні №12024142390000387 з розгляду обвинувального акта про обвинувачення
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Львова, українця, громадянина України, із середньою спеціальною освітою, неодруженого, який має малолітню доньку, 2020 року народження, офіційно не працевлаштованого, без зареєстрованого місця проживання та який фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого в силу ст.89 КК України,
у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.296 КК України,
встановив:
ОСОБА_5 08.08.2024 року, близько 16.00 год., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння у громадському місці поблизу «Аптеки №31» (Знахар), що за адресою: АДРЕСА_2 , діючи умисно, з хуліганських мотивів та мотивів явної неповаги до установлених правил і норм поведінки в суспільстві, нехтуючи елементарними правилами моральності та пристойності, грубо порушуючи громадський порядок, ігноруючи існуючі в суспільстві елементарні правила поведінки, діючи з особливою зухвалістю, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, демонструючи свою зневагу загальноприйнятим нормам моральності, підбіг до неповнолітньої потерпілої ОСОБА_8 , безпричинно, без будь-яких пояснень, взяв її правою рукою за волосся та умисно здійснив один удар обличчям об двері «Аптеки №31» (Знахар), чим спричинив останній тілесні ушкодження у вигляді підшкірного крововиливу у виличній ділянці зліва, синця у лобно-скроневій ділянці зліва, садни в ділянці мочка лівої вушної раковини, крововиливу на слизовій оболонці верхньої губи, краєвого дефекту ріжучого краю коронкової частини 21-го зуба, які відноситься до легкого ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.
Враховуючи, що учасниками судового провадження не оспорювались фактичні обставини кримінального провадження, окрім часткового визнання обвинуваченим цивільного позову, з'ясовано, що вони правильно розуміють зміст неоспорюваних обставин і немає сумнівів у добровільності та істинності такої їх позиції, а також їм роз'яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини провадження в апеляційному порядку, суд, відповідно до ч.3 ст.349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, а щодо оспорюваних обставин за цивільним позовом - провів судовий розгляд у загальному порядку, дослідивши докази, які підтверджують або спростовують ці обставини. Дане відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 16.09.2024 року у справі № 444/870/22 (провадження № 51-2989кмо23).
Під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_5 свою вину в інкримінованому йому кримінальному проступку, передбаченому ч.1 ст.296 КК України, визнав повністю, не заперечив фактичних обставин, викладених в обвинувальному акті. При цьому зазначив, що в післяобідній час 08.08.2024 року у вказаному в обвинувальному акті місці на вул.Виговського у м.Львові посварився із ОСОБА_9 , з якою перебуває у фактичних шлюбних відносинах і має спільну малолітню дитину, після чого був знервований і палив сигарету. В цей час він побачив, що у ОСОБА_9 почалася словесна перепалка із незнайомою йому дівчиною, як тепер йому відомо - ОСОБА_8 , і коли ОСОБА_9 вже відходила від тієї дівчини остання нецензурно її обізвала. Він відреагував на ці події імпульсивно та, підійшовши до потерпілої, заподіяв їй тілесні ушкодження. У вчиненому щиро розкаюється, шкодує, що так сталося і зробив для себе відповідні висновки, просить вибачення у потерпілої за те, що його необдумані дії призвели до таких наслідків і заподіяли шкоду її здоров'ю. Щодо відшкодування потерпілій моральної шкоди, то сам факт заподіяння такої шкоди обвинувачений не заперечив, проте вважає заявлений у позові розмір відшкодування у 50000 грн. завищеним і фінансово непосильним для нього у зв'язку зі складним матеріальним становищем, тому згідний відшкодувати потерпілій заподіяну ним моральну шкоду в розмірі 20000 грн.
Суд враховує, що суб'єктивна сторона хуліганства характеризується умисною виною і мотивом явної неповаги до суспільства. Неповага до суспільства - це прагнення показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, державі. Вказана неповага має бути ОСОБА_10 . Це означає, що неповага до суспільства є очевидною, безсумнівною як для хулігана, так і для очевидців його дій.
Хоч хуліганські дії нерідко супроводжуються фізичним насильством і заподіянням тілесних ушкоджень, головною їх рушійною силою є бажання не завдати шкоди конкретно визначеному потерпілому, а протиставити себе оточуючим узагалі, показати свою зверхність, виразивши явну зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки. Означені дії не зумовлені особистими мотивами й конкретною метою, а за своїми внутрішніми чинниками фокусуються в напрямку тотального негативізму й ворожого ставлення до суспільства. Протиправні діяння вчиняються за відсутності зовнішнього приводу або з незначного приводу і зазвичай спрямовані на випадкові об'єкти.
При цьому грубе порушення громадського порядку передбачає недотримання встановлених правил поведінки у громадських місцях. Оцінювати порушення як грубе слід з урахуванням кількості його учасників, території, на якій мало місце порушення, кількості потерпілих, тривалості порушення тощо.
Посягання на ці відносини здійснюються в активній формі, в основному з ініціативи правопорушника або через використання незначного (нікчемного) приводу. Хуліганські дії можуть супроводжуватися ненормативною (брутальною, нецензурною) лексикою та/або фізичним насильством.
Разом із тим, надавати правильну кримінально-правову оцінку хуліганству та відмежовувати його від інших кримінально караних діянь належить, зокрема, за об'єктом злочину і такою ознакою суб'єктивної сторони злочину, як його мотив.
Хуліганські дії завжди посягають на громадський порядок та інші зазначені вище об'єкти захисту. Спонукання вчинити такі дії можуть бути різні. Поєднує їх те, що вони здебільшого позбавлені будь-якої необхідності, нерідко постають із бажання особи показати свою ніби вищість (винятковість), протиставити себе іншим чи з розгнузданого самолюбства, пов'язаного з неповагою до особи, людської гідності, байдужим ставленням до законів і установлених у суспільстві правил поведінки.
Таким чином, аналізуючи наведене, суд вважає, що вина ОСОБА_5 у вчиненні грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, доведена повністю і його дії слід кваліфікувати за ч.1 ст.296 КК України.
При призначенні обвинуваченому виду та міри покарання суд враховує загальні засади призначення покарання, тобто призначає покарання в межах, установлених у санкції частини статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений кримінальний проступок, та відповідно до положень Загальної частини КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом?якшують і обтяжують покарання.
Положеннями ст.50, 65КК України визначено, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Отже, кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання, застосоване до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути справедливим, тобто таким, що відповідає як тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, так і конкретним обставинам його вчинення, а також даним та особливостям особистості винного.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з'ясування судом насамперед питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон (ст.12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння.
Беручи до уваги те, що у ст.12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення в санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд у ході призначення покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.
Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду на мету і засади його призначення.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винуватого, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Пропорційність дискреційних повноважень суду забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі.
Обставинами, що пом?якшують покарання ОСОБА_5 , є щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_5 , є вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп?яніння.
Суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є кримінальним проступком, вчиненим умисно, конкретні обставини, за яких було вчинене кримінальне правопорушення, в тому числі передумови та причини події, під час якої було скоєно кримінальне правопорушення, мотиви злочинний дій ОСОБА_5 .
Також суд враховує встановлені дані щодо особи винного, який раніше не судимий в силу ст.89 КК України (а.с.38), не одружений, перебуває у фактичних шлюбних відносинах із ОСОБА_9 , з якою мають спільну малолітню дитину, 2022 року народження (а.с. 27), офіційно непрацевлаштований, на обліку в психоневрологічному диспансері не перебуває (а.с.44), з грудня 2018 року перебуває на обліку у КНП ЛОР «Львівський обласний медичний центр превенції та терапії узалежнень» у зв'язку з розладами психіки і поведінки внаслідок вживання кількох лікарських засобів та інших психоактивних речовин (а.с.45), за місцем проживання негативних характеризуючих даних відносно нього не встановлено (а.с.37).
Законний представник неповнолітньої потерпілої - її батько ОСОБА_6 і його представник - адвокат ОСОБА_7 під час судового розгляду зазначили, що обвинуваченому слід призначити покарання у виді обмеження волі на максимальний строк, передбачений санкцією ч.1 ст.296 КК України.
Суд звертає увагу на те, що думка потерпілого щодо виду та розміру покарання засудженому має враховуватися під час призначення покарання, водночас не є вирішальною для суду.
Виходячи з наведеного, враховуючи конкретні обставини вчиненого кримінального правопорушення, суд дійшов висновку, що ОСОБА_5 слід обрати покарання, достатнє і необхідне для його виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень, у виді пробаційного нагляду в межах санкції ч.1 ст.296 КК України.
Щодо заявленого потерпілою цивільного позову про стягнення 50000 грн. моральної шкоди, то такий підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до положень ст.128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Відповідно до ч.1 ст.1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
Згідно ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (у тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 10.08.2022 року у справі № 635/6868/16-ц.
Згідно ст.129 КПК України ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Винуватість обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, який спричинив тілесні ушкодження, що призвело до моральних страждань неповнолітньої потерпілої ОСОБА_8 , у судовому засіданні доведена.
В даному випадку, вимогу щодо стягнення моральної шкоди обґрунтовано тим, що така шкода завдана неповнолітній потерпілій внаслідок отримання тілесних ушкоджень та полягає у переживаннях, душевному болю та моральних стражданнях у зв'язку із цим, тим що було порушено нормальний спосіб її життя, в неї підвищена тривожність і втомлюваність, невмотивовані страхи, порушений сон, в зв'язку з чим вона змушена протягом вже тривалого часу після події систематично відвідувати психолога. Наведене підтверджується дослідженим під час судового розгляду висновком психолога ГО «Центр «Жіночі перспективи» № 218 від 18.09.2024 року (а.с. 31).
При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд виходить із засад розумності, виваженості та справедливості, враховує характер і глибину фізичних та моральних страждань, яких зазнала неповнолітня потерпіла, зазнавши тілесних ушкоджень, їх тривалість та дійшов висновку про задоволення цивільного позову про стягнення моральної шкоди з обвинуваченого ОСОБА_5 в розмірі 50000 грн., задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_8 .
Відповідно до ч.4 ст.1193 ЦК України суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.
В цьому проваджені матеріальне становище обвинуваченого, на яке він посилається, визнаючи позов частково, не є підставою для зменшення заявленого розміру моральної шкоди.
На підставі ч.9 ст.100 КПК України питання про долю речових доказів вирішується судом при ухваленні судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження.
Відтак, питання про долю речових доказів слід вирішити відповідно до ст.100 КПК України.
Процесуальні витрати відсутні.
Підстав, передбачених ст.176, 177 КПК України, для застосування щодо обвинуваченої запобіжних заходів суд не вбачає.
Керуючись ст.100, 128, 368-371, 373-375 КПК України, суд
ухвалив:
ОСОБА_5 визнати винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.296 КК України, і призначити їй покарання у виді пробаційного нагляду на строк 3 роки.
Зобов'язати ОСОБА_5 , відповідно до ч.2 ст.59-1 КК України, періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
На підставі ч.3 ст.59-1 КК України зобов'язати ОСОБА_5 працевлаштуватися або за направленням уповноваженого органу з питань пробації звернутися до органів державної служби зайнятості для реєстрації як безробітного та працевлаштуватися, якщо йому буде запропоновано посаду (роботу); виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.
Відповідно до ч.1 ст.49-2 КВК України строк покарання у виді пробаційного нагляду обчислювати з дня постановки засудженого на облік уповноваженим органом з питань пробації.
Контроль за поведінкою ОСОБА_5 покласти на орган з питань пробації за місцем фактичного проживання засудженого.
Цивільний позов ОСОБА_8 - задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_8 50000 грн. в якості матеріальної компенсації завданої моральної шкоди.
Речові докази - два диски «CD-R» із надписом на лицевій стороні «Alerus», 700 MB, 80 min (а.с.50, 51) - залишити в матеріалах справи.
Вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду через Залізничний районний суд м.Львова шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок суду першої інстанції, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
Суддя (підпис)
Згідно з оригіналом.
Суддя: ОСОБА_1