19 листопада 2024 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_5 та в його інтересах захисника ОСОБА_6 на ухвалу Корабельного районного суду м. Миколаєва від 16 жовтня 2024 року, якою щодо
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Миколаєва, громадянина України, із неповною середньою освітою, неодруженого, який неповнолітніх дітей не має, зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 15 п. 1 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України,
продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 13.12.2024,
Учасники судового провадження:
Прокурор ОСОБА_7 .
Обвинувачений ОСОБА_5
встановив:
Короткий зміст вимог апеляційної скарги захисника.
Захисник просить ухвалу суду змінити, та змінити ОСОБА_5 запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги обвинуваченого.
В апеляційній скарзі обвинувачений просить ухвалити рішення, яким надати йому можливість лікуватись в умовах стаціонару.
Короткий зміст ухвали.
Ухвалою суду обвинуваченому ОСОБА_5 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 13.12.2024.
Узагальнені доводи апеляційної скарги захисника та обвинуваченого.
Зазначає, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які були підставою для обрання запобіжного заходу на даний час зменшились та їм можливо запобігти шляхом застосування до підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу.
Пояснює, що обвинуваченому в ДУ «Миколаївський слідчий ізолятор» були спричинені тілесні ушкодження у зв'язку з чим останній потребує обстеження та лікування, яке він не може отримати в умовах слідчого ізолятору.
Обставини встановлені судом першої інстанції.
В провадженні Корабельного районного суду м. Миколаєва знаходиться кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 15 п. 1 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України.
У підготовчому судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 на 60 днів.
Врахувавши ступінь тяжкості інкримінованих ОСОБА_5 кримінальних правопорушень, дані про особу обвинуваченого, та те, що заявлені ризики не зменшились, суд дійшов висновку про необхідність продовження відносно ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки запобігти вказаним ризикам інакше, ніж шляхом тримання обвинуваченого під вартою, наразі не видається за можливе.
Обставини встановлені судом апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали провадження та обговоривши викладені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов наступного.
Згідно ч. 3 ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до матеріалів судового провадження в провадженні Корабельного районного суду м. Миколаєва знаходиться кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 15 п. 1 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України.
Прокурор звернувся до суду із клопотанням про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого. В обґрунтування клопотання прокурор зазначив, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 15 п. 1 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України, що відповідно до ст. 12 КК України відносяться до категорії тяжких та особливо тяжких, за які законом передбачено покарання виключно у виді позбавлення волі. Прокурор вказав на ризики, які були враховані під час обрання запобіжного заходу, а саме можливість переховуватись від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення та незаконно впливати на потерпілих і свідків. Запобігти вказаним ризикам шляхом обрання більш м'якого запобіжного заходу неможливо.
Приймаючи рішення про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 суд, пославшись на тяжкість інкримінованих йому злочинів, прийшов до висновку, що заявлені раніше ризики не зменшилися, а тому запобігти вказаним ризикам інакше, ніж шляхом тримання обвинуваченого під вартою, наразі не видається за можливе.
З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, які відповідно до ст.12 КК України, відносить до категорії тяжких та особливо тяжких злочинів, санкція одного з них передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років або довічне позбавлення волі, а отже з огляду на тяжкість покарання, що загрожує йому в разі визнання його винуватим у інкримінованих злочинів, обвинувачений може переховуватись від суду.
Також є необхідним зазначити, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість покарання не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 25.07.2001 Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику повторного вчинення злочинів».
Окрім того, суд вбачає реальним ризик, що обвинувачений у разі не застосування запобіжного заходу може незаконно впливати на свідків, та вчинити інше кримінальне правопорушення.
З матеріалів провадження вбачається, що обвинувачений ОСОБА_5 неодружений, дітей на утриманні не має, не має постійного місця роботи та стабільного легального джерела прибутку.
Вищенаведене вказує на існування ризиків, визначених ч.1 ст.177 КПК України.
Беручи до уваги доведеність ризиків, визначених п.п.1,3,5 ч.1 статті 177 КПК України, а також серйозність висунутого ОСОБА_5 обвинувачення та тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним у вчиненні інкримінованих злочинів, апеляційний суд не знаходить підстав для зміни запобіжного заходу останньому.
Доводи апелянтів відносно того, що обвинувачений потребує обстеження та лікування, яке він не може отримати в умовах слідчого ізолятору, не є слушними, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення» медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в СІЗО організовуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров'я. Для цього в СІЗО створюється медична частина, яка є її структурним підрозділом.
Положеннями наказу Міністерства юстиції України № 460/5 від 18.03.2013 року «Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України», наказу Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров'я України № 239/5/104 від 10.02.2012 року «Про затвердження Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту» визначено, що медична частина забезпечує надання первинної лікувально-профілактичної допомоги ув'язненим і засудженим. Вона включає консультацію лікаря, діагностику і лікування основних найпоширеніших захворювань, травм та отруєнь, профілактичні заходи, направлення хворого ув'язненого чи засудженого для надання спеціалізованої та високоспеціалізованої допомоги. У випадках, коли лікарі медичної частини СІЗО не можуть самостійно встановити діагноз, начальник медичної частини СІЗО подає запит до керівництва СІЗО щодо направлення хворого на лікування до обраного закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку або залучення відповідного лікаря-фахівця закладу охорони здоров'я. Керівництво СІЗО забезпечує допуск відповідного лікаря-фахівця чи направлення хворого на лікування до обраного начальником медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку.
Особа, узята під варту, має право на вільний вибір лікаря. У разі звернення особи, узятої під варту, до лікаря медичної частини СІЗО з проханням про допуск обраного лікаря-фахівця лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан її здоров'я та запит до керівництва СІЗО. Керівництво СІЗО забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця.
В матеріалах провадження не міститься жодних медичних документів з приводу того, що обвинувачений ОСОБА_5 не може отримувати належне лікування в умовах утримання в СІЗО, вільно обирати лікаря чи бути направленим на лікування до обраного закладу охорони здоров'я в передбаченому законом порядку. Таких медичних документів не надано і апеляційному суду.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання про продовження запобіжного заходу до обвинуваченого ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою, які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд не вбачає підстав для скасування ухвали суду першої інстанції, а відтак, і для задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 376, 405, 407, 418, 419, 422-1, 424, 532 КПК України,
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 та обвинуваченого ОСОБА_5 - залишити без задоволення.
Ухвалу Корабельного районного суду м. Миколаєва від 16 жовтня 2024 року, щодо ОСОБА_5 , - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді