Провадження № 22-ц/803/150/24 Справа № 203/5245/21 Суддя у 1-й інстанції - Колесніченко О.В. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.
21 листопада 2024 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:
судді-доповідача - Никифоряка Л.П.,
суддів - Космачевської Т.В., Максюти Ж.І.,
за участі секретаря судового засідання - Драгомерецької А.О.,
розглянувши відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на заочне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 грудня 2022 року, -
У грудні 2021року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ “ПриватБанк») звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 в якому виклав вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 51 959,68 доларів США, що становить заборгованість за тілом кредиту та судові витрати.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 30 травня 2007року між ними та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № DNU0GK00001247, за умовами якого банк зобов'язався надати відповідачу кредит у розмірі 62 400,00доларів США на термін до 30 травня 2027року, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитним коштами.
Банк умови договору виконав належним чином, однак ОСОБА_1 допустив порушення взятих на себе зобов'язань та станом на 23 листопада 2021року має заборгованість у загальному розмірі 415 564, 95 доларів США, яка складається з заборгованості за тілом кредиту у розмірі - 51 959, 68 доларів США; заборгованості по відсоткам за користування кредитом у розмірі - 88 482,45 долари США; заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі - 16 120 доларів США та заборгованості за пенею у розмірі - 259 002,82 долари США.
Заочним рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 грудня 2022 року позовні вимоги АТ КБ “ПриватБанк» задоволено в повному обсязі.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, оскільки відповідачем було допущено порушення зобов'язань з повернення кредитних коштів, у зв'язку з чим виникла відповідна заборгованість, яка підлягає стягненню на користь банку.
З рішенням суду не погодився відповідач ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі висловив вимогу про скасування рішення з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у процесуальних порушеннях суду першої інстанції щодо його неналежного повідомлення про дату і час слухання справи.
Доводи апеляційної скарги зводились також до того, що кредитний договір, на думку заявника, не є первинним документом та не має доказового значення у справі, а розрахунок заборгованості не є належним та допустимим доказом, оскільки не є первинним бухгалтерським документом.
Також заявник стверджував про те, що він здійснював погашення за кредитом та за його розрахунками, заборгованість за тілом кредиту складає 47 172,82 долари США, а не як зазначає позивач 51 959,68 доларів США. Вказував, що ним за період з 2007 року по 2011 рік було сплачено за кредитним договором 12 371,51 долар США та 12 328,94 грн, чого не було враховано судом першої інстанції.
07 червня 2023 року позивач АТ КБ “ПриватБанк» надав пояснення у справі в яких вказував про те, що у матеріалах справи міститься достатньо належних та допустимих доказів. Заявник наголошував на тому, що зарахування платежів, які здійснював ОСОБА_1 , відбувалося виключно за умовами договору. Заперечив проти заявленого відповідачем клопотання про призначення експертизи, оскільки воно не подавалося до суду першої інстанції та зазначав, що вони просили стягнути заборгованість виключно за тілом кредиту, а тому вважав, що призначення експертизи призведе виключно до затягування строку розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, довідками про доставку електронного листа і смс-повідомлення та отримання документів в електронному суді.
Переглядаючи справу за наявними в ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції з огляду на доводи апеляційної скарги та межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, відповідно до положень частини 1 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
В ході судового розгляду встановлено такі обставини, які підтверджені належними та допустимими доказами.
30 травня 2007року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № DNU0GK00001247, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 62 400 доларів США у вигляді непоновлювальної кредитної лінії, зі сплатою 0,84 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом на строк до 30 травня 2027року на придбання позичальником нерухомості (пункт 7.1 договору).
Відповідно до п. 7.1 Кредитного договору позичальник зобов'язаний сплачувати кожного місяця з «21» по «28» щомісячний платіж в розмірі 613,41 доларів США.
Із наданих позивачем документів вбачається, що відповідач користувався наданими банком кредитними коштами та порушив умови вказаного договору, у зв'язку з чим має прострочену заборгованість. Згідно розрахунку заборгованості за договором №DNU0GK00001247 від 30 травня 2007року відповідач станом на 23 листопада 2021року має заборгованість у загальному розмірі 415 564,95 доларів США, яка складається з наступного: 51 959,68 доларів США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 88 482,45 доларів США - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 16 120 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 259 002,82 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.
Незважаючи на таку суму заборгованості, позивач банк просив стягнути з позичальника лише основний борг за кредитом в розмірі 51 959,68 доларів США.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано, що відповідач допустив порушення умов договору щодо своєчасної сплати сум кредиту, внаслідок чого за ним утворилася заборгованість, яка підлягає до стягнення.
Перевіривши оскаржуване рішення апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дотримався вимог законодавства щодо законності і обґрунтованості рішення.
Згідно з частиною першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
За змістом статей 525 та 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).
Частиною першою статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Встановивши зазначені обставини у справі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що між сторонами у справі укладений кредитний договір, за умовами якого позичальник зобов'язався прийняти грошові кошти та повернути їх частинами у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами. Доказів повернення вказаних грошових сум кредитору у вигляді тіла кредиту матеріали справи не містять.
Водночас, неправильність рішення суду першої інстанції відповідач пов'язував із невірним визначенням суми боргу, а також порядком зарахування сплачених позичальником коштів та для з'ясування наведених питань наполягав в апеляційній скарзі на необхідності проведення судово-економічної експертизи.
Зазначені ОСОБА_1 питання були предметом перевірки апеляційного суду, який призначив судово-економічну експертизу, за наслідками проведення якої експерт дійшов до Висновку № 366-24 від 17 липня 2024 року, відповідно до якого за результатами дослідження бухгалтерських первинних документів банку наявних у матеріалах справи - розрахунок заборгованості позичальника перед банком за кредитним договором №DNU0GK00001247 від 30 липня 2007року документально підтверджується в частині суми заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) у розмірі 51959,68доларів США (що в еквіваленті станом на 23 листопада 2021року становить 1 384 725,47 грн) і заборгованості за комісією у розмірі 16 120,00доларів США (що в еквіваленті станом на 23 листопада 2021року становить 429 598,00 грн). В частині залишку заборгованості за процентами та суми сплаченої пені містить розбіжності, причини виникнення яких встановити не надається за можливе.
Також за результатами дослідження наданих банківських виписок і меморіальних ордерів встановлено, що зарахування АТ КБ «ПриватБанк» коштів, отриманих для погашення заборгованості по кредиту здійснювалось у такому порядку: пеня, далі - прострочена комісія по кредиту, далі - прострочені відсотки, далі - прострочена заборгованість за кредитом, далі комісія, далі - відсотки, далі кредит, відповідно до умов укладеного договору №DNU0GK00001247 від 30 травня 2007року.
Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 стверджував, що він здійснював погашення за кредитом та за його розрахунками, заборгованість за тілом кредиту складає 47 172,82 долари США, а не як зазначає позивач 51 959,68 доларів США. Вказував, що ним за період з 2007 року по 2011 рік було сплачено за кредитним договором 12 371,51 долар США та 12 328,94 грн. Саме з приводу цих помилкових, на його думку, розрахунків відповідачем і було заявлено клопотання про призначення судової економічної експертизи.
Проте, висновком експерта № 366-24 від 17 липня 2024 року підтверджено, що розрахунок заборгованості позичальника перед банком за кредитним договором №DNU0GK00001247 від 30 липня 2007року документально підтверджується в частині суми заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) у розмірі 51959,68доларів США (що в еквіваленті станом на 23.11.2021 становить 1384 725,47 грн), а зарахування АТ КБ «ПриватБанк» коштів, отриманих для погашення заборгованості по кредиту здійснювалось відповідно до умов укладеного договору №DNU0GK00001247 від 30 травня 2007року, отже доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в цій частині є безпідставними, з огляду на вищевикладене.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про процесуальні порушення суду першої інстанції щодо його неналежного повідомлення про дату і час слухання справи не приймаються апеляційним судом до уваги, оскільки заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які б призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції були створені умови для того, щоб відповідач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх заперечень.
Відповідач беззаперечно мав можливість ознайомитися із змістом позовної заяви і матеріалами справи, та саме відповідач несе ризик настання наслідків, пов'язаних із не вчиненням ним процесуальних дій.
Відповідач мав можливість ознайомитись з матеріалами справи, подати відповідні заяви чи клопотання та оскарживши в апеляційному порядку рішення суду, зазначити усі необхідні, на його думку, заперечення щодо позовних вимог банку.
Посилання апеляційної скарги ОСОБА_1 на те, що кредитний договір не є первинним документом та не має доказового значення у справі, а розрахунок заборгованості не є належним та допустимим доказом, оскільки не є первинним бухгалтерським документом, що є істотною обставиною для вирішення спору, є необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку кредитний договір), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи на його спростування це процесуальний обов'язок суду.
Дійсно, сам по собі розрахунок заборгованості за договором не є первинним банківським документом, а є лише внутрішнім документом фінансової установи.
Між тим, в матеріалах даної справи наявна виписка з особового рахунку ОСОБА_1 (а.с.172-180).
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020року у справі № 200/5647/18 та від 28 жовтня 2020року у справі № 760/7792/14-ц.
Відповідно до змісту п. 7.1 кредитного договору, Банк зобов'язується надати «Позичальникові» кредитні кошти шляхом: надання готівкою через касу на строк з 30 травня 2007року по 30 травня 2027року включно, у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 52 000,00 доларів США на наступні цілі: купівля нерухомості, а також у розмірі 10400,00 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та згідно порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 даного Договору.
Надання АТ КБ «ПриватБанк» кредитних коштів готівкою через касу, згідно з умовами п. 7.1 Кредитного договору № DNU0GK00001247 від 30 травня 2007року, в сумі 52000,00доларів США, позичальнику ОСОБА_1 документально підтверджується копіями первинних документів, а саме: ордером розпорядженням про надання кредиту №DNU0GK00001247 від 30 травня 2007року у сумі 52000,00доларів США (т. 2 а.с.68); видатковим ордером № 1 від 31 травня 2007року у сумі 52000,00доларів США (т. 1 а.с.179); банківською випискою з рахунку № НОМЕР_1 з 31 травня 2007року по 31 травня 2007року у сумі 52 000,00доларів США (що в еквіваленті становить 262 600,00 грн)(т. 1 а.с.179).
Вказані документи містять усі обов'язкові реквізити, за змістом та формою відповідають вимогам законодавства, чинного на момент здійснення операції з надання кредиту за Кредитним договором № DNU0GK00001247 від 30 травня 2007року.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку відносно того, що надані банком докази є належними та допустимими в розумінні статей 77, 78 ЦПК України.
Встановлено, що позичальник користувався кредитними коштами та частково сплачував заборгованість за договором, що підтверджує факт укладення кредитного договору між сторонами.
Факт отримання грошових коштів, не заперечувався відповідачем.
Відповідач ОСОБА_1 не надав суду доказів, які спростовували б факт укладення кредитного договору або розрахунок заборгованості перед банком, не довів відсутність заборгованості.
Натомість наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт видачі та отримання відповідачем ОСОБА_1 кредитних коштів, а розрахунком заборгованості та випискою з особового рахунку підтверджується факт користування кредитними коштами та вчинення відповідачем дій щодо часткового погашення заборгованості.
Відповідач, в свою чергу, у відповідності до вимог статей 12, 13, 81 ЦПК України не надав суду належних доказів у спростування вимог позивача та наданих позивачем доказів.
А тому доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.
Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.
На підставі статті 141 ЦПК України, судові витрати понесені сторонами в зв'язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.
Керуючись статтями 259,268,374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 грудня 2022 року- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 21 листопада 2024року.
Судді: