Справа № 216/5827/16-ц
провадження №2/216/39/24
11 листопада 2024 року м. Кривий Ріг
Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді Бутенко М.В.,
за участю секретаря судового засідання Кравець А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кривому Розі цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні спільною земельною ділянкою та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності та усунення перешкод в користуванні спільною земельною ділянкою, -
І. Зміст позовних вимог позивача.
У грудні 2016 року позивач ОСОБА_3 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила суд усунути їй перешкоди у користуванні спільною прибудинковою ділянкою домоволодіння АДРЕСА_1 шляхом знесення металевого самовільно встановленого побудованого ОСОБА_2 гаражу «Ж».
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач доводиться їй колишнім чоловіком, після розірвання шлюбу майно було розділено в судовому порядку. Так, 02.03.2010 року між сторонами була укладена мирова угода, що затверджена ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу, відповідно якої за нею визнано право власності на 1/2 частку житлового будинку «А1», а саме відокремлену кімнату (приміщення 3) площею 17.9 кв.м, літню кухню «Б», погріб «В», які знаходяться на території домоволодіння АДРЕСА_1 , а також право власності на 1/2 частину замощення «II», водопроводу «1», огорожі «№ 1-3», вбиральні «Г», які знаходяться на території домоволодіння АДРЕСА_1 ; за відповідачем ОСОБА_2 визнане право власності на 1/2 частку житлового будинку «А1», а саме відокремлену кімнату (приміщення 4) площею 9,4 кв.м, кухню (приміщення 2) площею 11,5 кв.м., коридор (приміщення 1) площею 6,3 кв.м, які знаходяться на території домоволодіння АДРЕСА_1 ,
а також право власності на 1/2 частину замощення «II», водопроводу «1», огорожі «№ 1-3», вбиральні «Г», які знаходяться на території домоволодіння АДРЕСА_1 . У зв'язку з тим, що на території домоволодіння знаходиться самочинне будівництво, з відповідачем дійшли згоди, що позивач отримає право власності на навіс «Е», а відповідач отримає право власності на гараж «Д», гараж «Ж». Позивачем зареєстровано право власності на нерухоме майно, а відповідач державну реєстрацію виділеного йому у власність майна не провів. Відповідач з 2011 року не проживає в належній йому частині будинку, майном не користується, належну йому частку спільного нерухомого майна не обслуговує, самовільні будівлі гаражі «Д» та «Ж» не узаконив, тобто в супереч укладеній між ними Мировій угоді, не отримав право власності на самочинне будування. Наявність на спільній території прибудинкової земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_1 самовільно побудованого відповідачем гаража «Ж» перешкоджає позивачу вільно користуватися спільною земельною ділянкою, тому позивач вимушена звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.
ІІ. Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.
02 грудня 2016 року суддею Центрально-Міським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області Бикановим І.Р. винесено ухвалу про відкриття провадження у справі, призначено попереднє судове засідання за правилами загального позовного провадження (а.с. 18).
Не погоджуючись з позовними вимогами ОСОБА_2 01.06.2017 року через свого представника адвоката Пантелєєва О.В. звернувся до суду із зустрічною позовною заявою, в якій просив визнати за ОСОБА_2 право власності на гараж «Ж» та на гараж «Д», які розташовані на території домоволодіння АДРЕСА_1 та усунути ОСОБА_2 перешкоди в користуванні земельною ділянкою на території домоволодіння АДРЕСА_1 та в користуванні гаражем «Ж» і гаражем «Д», які розташовані на даній земельній ділянці шляхом зобов'язання ОСОБА_3 знести навіс «Е», який розташований на території домоволодіння АДРЕСА_1 . Відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_3 - постійно чинить перешкоди ОСОБА_2 в користуванні вказаними гаражами, не дозволяє користуватись цими гаражами, не дозволяє оформити на них право встановлювальні документи, тому інакше як за допомогою суду ОСОБА_2 не може захистити свої права. Також відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_3 не отримала право власності на навіс «Е», яке повинна була отримати на підставі ухвали Центрально - Міського районного суду м. Кривого Рогу від 02.03.2010 року, чинить цим навісом перешкоди ОСОБА_2 в користуванні належними йому гаражами та спільною земельною ділянкою. Так, навіс «Е» не є капітальною спорудою, це є дах (з шиферу), покладений на стійки. ОСОБА_3 під цим навісом нічого не зберігає. Цей навіс встановлений на території домоволодіння таким чином, що він суттєво зменшує територію і заважає вільно користуватись нею: ширина прибудинкової земельної ділянки з урахуванням розміру навісу та його розташуванням значно зменшена, тому ОСОБА_2 вкрай важко ставити в його гараж «Ж» автомобіль, тому цей навіс «Е» підлягає знесенню як такий, що створює перешкоди для користування власним майном та спільною земельною ділянкою. ОСОБА_3 не облагороджує вказаний навіс, він руйнується, біля навісу росте трава, дикий виноград, тому влітку ширина навісу збільшується вдвічі, бо весь навіс заростає травою. На фото, які додані ОСОБА_3 до її позову, видно, що навіс розташований безпосередньо біля вхідної калітки, тому коли він (навіс) заростає травою, то вкрай важко потрапляти на територію домоволодіння, при цьому гараж «Ж» ніяким чином не перешкоджає потраплянню на територію домоволодіння, оскільки цей гараж розташований в правому «глухому» куті подвір'я. Оскільки ОСОБА_3 негативно ставиться до ОСОБА_2 , то ОСОБА_2 не може без дозволу ОСОБА_3 вирубати виноград, скошувати траву, якою заростає спірний навіс «Е», тому він змушений звертатись до суду за захистом своїх прав (а.с. 18).
На зустрічну позовну заяву позивачем за первісним позовом ОСОБА_3 21.07.2017 року були подані письмові заперечення на зустрічну позовну заяву, в якій остання вказала на відсутність підстав для задоволення з огляду на те, що зустрічний позов є необґрунтованим. Так, по - перше складений на підставі викривлення дійсної ситуації: з часу винесення Центрально - Міським районним судом м. Кривого Рогу ухвали про затвердження мирової угоди між нею та ОСОБА_2 і до теперішнього часу з останнім бачились всього декілька разів, при тому, що ОСОБА_2 вже давно має нову сім'ю і з новою дружиною мешкає за адресою АДРЕСА_2 .Таким чином ОСОБА_2 в їхньому спільному майні - домоволодінні АДРЕСА_1 не проживає з часу розірвання шлюбу, тому належним йому нерухомим майно особисто не користується, бо належну йому частину домоволодіння він здав в оренду квартиранту, за що отримує орендну платню, але податки за додаткові доходи державі не сплачує. Жодного разу за весь час ОСОБА_2 не намагався вирішити будь - які питання, пов'язані зі спільним використанням прибудинкової земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . Твердження ОСОБА_2 про те, що вона нібито перешкоджає йому в користуванні гаражами і не дозволяє оформити на них право встановлювальні документи - неправдиві. Якби це було правдою, то ОСОБА_2 міг би, не зволікаючи сім років, раніше звернутися до суду за захистом своїх порушених прав. Підтвердженням того, що вище зазначені твердження ОСОБА_2 неправдиві, є і те що в неї відсутні будь-які можливості перешкоджати ОСОБА_2 в оформленні право встановлювальних документів, оскільки вся технічна узгоджена документація знаходиться в нього, а від неї нічого не залежить. По - друге позовні вимоги ОСОБА_2 щодо визнання за ним права власності на гараж «Д» та гараж «Ж» не можуть бути задоволені судом, оскільки мировою угодою, затвердженою Ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 02.03.2010 року - це право за ним вже визнано, але сам ОСОБА_2 через свою недбалість та лінощі це право документально не оформив, бо не бажав ходити по інстанціях і витребувати та оформлювати відповідну технічну документацію, за яку ще й потрібно було платити гроші. Тому останній бажає, щоб за нього це зробив суд, але відповідно до п.2 ч. 1 ст.205 ЦПК України, суд не може двічі виносити рішення по одній і тій же справі (а.с. 65-66).
Ухвалою суду від 21 липня 2017 року справу за первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні спільною земельною ділянкою, та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності, усунення перешкод в користуванні власністю та спільною земельною ділянкою, призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні (а.с. 68).
03.04.2018 року від представника відповідача за первісним позовом та представника позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 - ОСОБА_4 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній вказав на відсутність підстав для задоволення позову з огляду на те, що в позові ОСОБА_3 просить знести гараж «Ж», розташований на території домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 . При цьому ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 02.03.2010 року було закрито провадження у справі з приводу спору між тими самими сторонами про той саме предмет, а саме суд визначив, що право власності на дане самочинне будівництво - спірний гараж «Ж» буде визнано за ОСОБА_2 . Під час укладення мирової угоди ОСОБА_3 все влаштовувало, гараж «Ж» не «чинив їй перешкоди в користуванні земельною ділянкою» тому вона і уклала мирову угоду. З того часу до теперішнього нічого не змінилося, тому ОСОБА_3 не має права ставити питання про знесення спірного гаражу. ОСОБА_3 посилається на те, що ОСОБА_2 не узаконив гаражі «Ж» та «Д», а тому це якимось чином перешкоджає їй користуватись спільною земельною ділянкою. По-перше, ОСОБА_3 спірні гаражі не заважали під час укладення мирової угоди в 2010 році, а відтепер чомусь стали заважати, при цьому жодного доказу «зважання» позивач не надає. По-друге, «узаконювати» спірні гаражі чи ні - це є виключно право відповідача, а не його обов'язок. Під час укладення мирової угоди сторони дійшли згоди і суд затвердив цю мирову угоду, що під час оформлення правовстановлюючих документів право власності на спірні гаражі буде визнано за відповідачем, при цьому жодних строків оформлення документів визначено не було (і це не є справою позивача, адже відповідач оформить ці документи тоді, коли буде вважати за необхідне). І по-третє, відповідач декілька років тому намагався оформити право встановлювальні документи на спірні гаражі, проте оскільки гаражі знаходяться на спільній із позивачем земельній ділянці, необхідна згода позивача на таке оформлення. Позивач свою згоду надавати категорично відмовилась, і в позові про це не зазначає. Згідно ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Спірні гаражі збудовані (будівництвом завершене), небезпеки для експлуатації не представляють та можуть експлуатуватись за призначенням, що підтверджується висновком №18 від 15.06.2009 року судової будівельно-технічної експертизи (копія знаходиться в матеріалах справи). Факт належності частини домоволодіння АДРЕСА_1 в тому числі ОСОБА_2 підтверджується інформаційною довідкою № 67131458, копія якої знаходиться в матеріалах справи. За таких обставин вбачається, що не має жодної правової підстави для задоволення первісного позову, тому відповідач просить відмовити в його задоволенні в повному обсязі (а.с. 83-84).
18.06.2018 року від представника позивача за первісним позовом та представником відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_3 - адвокатом Афанас'євим О.І. надійшло заперечення на відзив на позовну заяву, в якому представник має намір роз'яснити позицію ОСОБА_3 . По - перше дійсно 02.03.2010 року судом розглянута справа № 2-67/2010 про розподіл майна та визнання права спільної сумісної власності на майно набуте під час шлюбу подружжя між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 . Тоді ж між сторонами дійсно була укладена мирова угода в частині розподілу майна, при тому, що питання визначення порядку користування земельною ділянкою взагалі не підіймалося і судом не розглядалося. На сьогоднішній день позов ОСОБА_3 стосується саме прибудинкової земельної ділянки і усунення перешкод в користуванні нею. Оскільки прибудинкова земельна ділянка загальною площею 600.0 кв. м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 до цього часу не приватизована, порядок користування нею не визначений будь - яким Договором або Рішенням суду. Зазначеною земельною ділянкою позивач і відповідач мають користуватися в рівних правах. При цьому більшу частину земельної ділянки займає майно, яке по факту належить відповідачу ОСОБА_2 , але яке відповідач встановив на земельній ділянці самовільно і на яке відсутні будь - які правовстановлюючі документи. Цим майном є металевий гараж, який відповідач ОСОБА_2 на підставі мирової угоди, затвердженої судом у 2010 році повинен був узаконити тобто зареєструвати ще декілька років тому назад, але до цього часу зазначений гараж ніяких правовстановлюючих документів не має. Сам відповідач ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 не прозріває багато років, за вказаним гаражем не доглядає через що, як вже описано у позові, гараж має занедбаний вигляд, а за рахунок кущів, які на ньому розрослися, площа гаража суттєво збільшилась відповідно зменшивши площу вільної частини земельної ділянки придатної для користування. По - друге в тексті відзиву зазначено, що відповідач ОСОБА_2 нібито звертався до позивача ОСОБА_3 з вимогою приватизувати зазначену земельну ділянку загальною площею 600.0 кв.м., розташовану по АДРЕСА_1 , а вона нібито не дала йому на це згоди. Дане твердження відповідача ОСОБА_2 є не правдивим та таким, що може скласти перед судом погане враження про позивача ОСОБА_3 . Підтвердженням того, що відповідач вводить суд, щодо цього питання, в оману є відсутність на розгляді у Центрально-Міському районному суді позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про надання дозволу на приватизацію земельної ділянки. У своєму відзиві на позовну заяву ОСОБА_3 представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 посилається на вимоги ст. 331 ЦК України щодо набуття права власності на новостворене нерухоме майно, де вказує, що спірні збудовані гаражі, яким є гараж відповідача ОСОБА_2 , небезпеки для експлуатації не представляє та може згідно висновку експерту експлуатуватись. Але металевий гараж відповідача ОСОБА_2 до цього ніякого відношення не має, так як не є об'єктом нерухомості. За таких обставин вбачається, що не має жодних правових підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 , тому просить суд відмовити в його задоволені в повному обсязі (а.с. 94-95).
Ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу суду від 07.12.2018 року у складі судді Бутенко М.В., на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.12.2018 року, у зв'язку зі звільненням судді ОСОБА_6 , дану справу було прийнято до свого провадження та призначено судове засідання на 24.04.2019 року (а.с. 100-102).
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, ґрунтуючись на засадах справедливості, виваженості та законності, суд дійшов висновку, що вимоги первісного позову підлягають задоволенню, тоді як у задоволенні зустрічного позову слід відмовити з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Відповідно до ч. 1 ст. ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, який здійснюється судом у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
ІІІ. Зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Так, в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 30 серпня 1996 року, який було розірвано 18 листопада 2008 року, про що в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис № 369 (а.с. 5).
В провадженні Центально - Міського районного суду м. Кривого Рогу перебувала цивільна справа № 2-67/2010 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розподіл майна, набутого за час шлюбу, зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування удаваним правочином, визнання права спільної сумісної власності на майно, набуте підчас шлюбу, поділ спільного майна.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Центально - Міського районного суду м. Кривого Рогу від 02 березня 2010 року визнано мирову угоду, укладену 02.03.2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та Додатковим Рішенням Центально - Міського районного суду м. Кривого Рогу від 16.06.2010 року уточнено резолютивну частину ухвали суду від 02.03.2010 року, згідно якої за ОСОБА_3 визнано право власності на 1/2 частку житлового будинку «А1», а саме відокремлену кімнату (приміщення 3) площею 17,9 кв.м, літню кухню «Б», погріб «В», які знаходяться на території домоволодіння АДРЕСА_1 , а також право власності на 1/2 частину замощення «II», водопроводу «1», огорожі «№ 1-3», вбиральні «Г», які знаходяться на території домоволодіння АДРЕСА_1 ; за ОСОБА_2 визнано право власності на 1/2 частку житлового будинку «А1», а саме відокремлену кімнату (приміщення 4) площею 9,4 кв.м, кухню (приміщення 2) площею 11,5 кв.м., коридор (приміщення 1) площею 6,3 кв.м, які знаходяться на території домоволодіння АДРЕСА_1 , а також право власності на 1/2 частину замощення «II», водопроводу «І», огорожі «№ 1-3», вбиральні «Г», які знаходяться на території домоволодіння АДРЕСА_1 (а.с. 6-7).
На підставі вказаного судового рішення, 06.08.2010 була проведена реєстрація права власності на 1/2 частину житлового будинку з господарчими побудовами за ОСОБА_3 , а 03.11.2010 року була проведена реєстрація права власності на 1/2 частину житлового будинку з господарчими побудовами за ОСОБА_2 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав та нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 67131458 від 01.09.2016 року (а.с. 11-13).
Відповідно до вказаної угоди та з урахуванням того, що на території домоволодіння знаходиться самочинне будівництво, то сторони дійшли згоди, що ОСОБА_3 отримає право власності на навіс «Е», а ОСОБА_2 отримає право власності на гараж «Д», гараж «Ж».
Згідно довідки щодо наявності приватизованої земельної ділянки № 44 від 26.07.2016 року, станом на 31.12.2012 року ОСОБА_3 як власник приватизованих земельних ділянок у м. Кривий Ріг та у Криворізькому районі Дніпропетровської області не зареєстрована, протилежного матеріали справи не містять (а.с. 10).
Позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_3 в первісному позові зазначає та ці доводи ніким та нічим не спростовані, що ОСОБА_2 з 2011 року не проживає в належній йому частині будинку, майном не користується, належну йому частку спільного нерухомого майна не обслуговує, в супереч укладеній між ними ОСОБА_7 угоді самовільні будівлі гаражі «Д» та «Ж» не узаконив, тобто своїми діями перешкоджає ОСОБА_3 вільно користуватися спільною земельною ділянкою.
Як вбачається з матеріалів справи, з метою добровільного врегулювання спору між сторонами було укладено мирову угоду, яку ухвалою Центально - Міського районного суду м. Кривого Рогу від 02 березня 2010 року визнано судом, а провадження по справі закрито.
Матеріалами справи підтверджено, що з моменту затвердження мирової угоди відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 ухилився від виконання умов мирової угоди та своїми діями перешкоджає вільно користуватися спільною земельною ділянкою, вказані обставини останнім не спростовано.
Станом на час звернення позивачки за первісним позовом до суду та дату розгяду справи, зазначена мирова угода та ухвала Центально - Міського районного суду м. Кривого Рогу від 02 березня 2010 року, додаткове рішення Центально - Міського районного суду м. Кривого Рогу від 16 червня 2010 року не скасовані та є чинними, а тому підлягають виконанню сторонами по справі, в тому числі, в межах тих умов, які погодженні були сторонами у справі.
Відсутність державної реєстрації у ОСОБА_2 на гараж «Д», гараж «Ж» та правовстановлюючих документів на дане самочинне будівництво також підтверджується матеріалами справи, а саме зустрічними позовними вимогами ОСОБА_2 щодо визнання за ним права власності на гараж «Ж» та на гараж «Д», які розташовані на території домоволодіння АДРЕСА_1 (а.с. 48-50).
У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні нею спільною прибудинковою земельною ділянкою домоволодіння АДРЕСА_1 шляхом знесення металевого самовільно встановленого побудованого ОСОБА_2 гаражу «Ж», оскільки наявність на спільній для сторін території прибудинкової земельної ділянки самовільно побудованого відповідачем гаражу «Ж» перешкоджає їй вільно користуватися спільною земельною ділянкою.
Заперечуючи проти наявності перешкод в користуванні спільною прибудинковою земельною ділянкою, 01.06.2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічними вимогами про визнання права власності на гараж «Ж» та на гараж «Д», які розташовані на території домоволодіння АДРЕСА_1 та усунути ОСОБА_2 перешкоди в користуванні земельною ділянкою на території домоволодіння АДРЕСА_1 та в користуванні гаражем «Ж» і гаражем «Д», які розташовані на даній земельній ділянці шляхом зобов'язання ОСОБА_3 знести навіс «Е», який розташований на території домоволодіння АДРЕСА_1 .
Однак як встановлено судом у судовому засіданні, позивачем за первісним позовом та та її представником в ході судового розгляду справи не заперечувався той факт, що для них не є принциповим питання знесення навісу «Е», який розташований на території домоволодіння АДРЕСА_1 , якщо він заважає ОСОБА_2 користуватися гаражем «Ж» і гаражем «Д», то навіс буде знесений, що не заперечується сторонами по справі.
Отже, предметом об'єднаних позовів є усунення перешкод обом сторонам у користуванні земельною ділянкою, оскільки окремий порядок користування судом визначений не був.
Судом також встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєструвала новий шлюб з ОСОБА_8 , після чого її прізвище змінилося на " ОСОБА_9 " (а.с. 76).
IV. Мотиви, з яких виходить суд, та застосування норм права, що регулюють дані правовідносини.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зазначений спір відповідно до вимог ст. 19 ЦПК України належить до компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, оскільки ч.1 ст.19 ЦПК України передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно ст.23 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції.
Разом з тим суд зазначає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 2 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Частина перша ст. 76 ЦПК України вказує на те, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності-достатніми. Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Тобто, практично у всіх справах, саме на сторони, особливо на позивача лягає обов'язок довести ті обставини на які він посилається.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивачем за первісним позовом та відповідачем за зустрічним позовом надано докази наявності між ним та відповідачем за первісним позовом та позивачем за зустрічним позовом спору про право, обґрунтовано, які саме його права та законні інтереси порушені, оскільки з матеріалів справи вбачається, що гараж встановлений в'їзними воротами у двір, тобто виїзду на вул. Камчатську гараж немає, гараж займає половину площі вільної від будівель прибудинкової земельної ділянки, він фактично не виконує свої функції гаражу для зберігання автомобіля, доказів того, що там ОСОБА_2 проживає та користується гаражем матеріали справи також не містять, підтвердження чого надано фотознімки земельної ділянки та гаражу «Ж» (а.с.14-15), тоді як представником відповідача по первісному позову та представником позивача за зустрічним позовом не надано жодних належних, достовірних та достатніх доказів того, що ОСОБА_1 вчиняє перешкоди в користуванні земельною ділянкою на території домоволодіння АДРЕСА_1 та в користуванні гаражем «Ж» і гаражем «Д».
З прохальної частини зустрічної позовної заяви вбачається, що ОСОБА_2 ставить перед судом два питання: визнати за ним право власності на гараж «Ж» та гараж «Д», які розташовані на території домоволодіння АДРЕСА_1 та усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою на зазначеній території шляхом зобов'язання ОСОБА_3 знести навіс «Е», що розташований на території домоволодіння АДРЕСА_1 .
В обґрунтування зустрічних позовних вимог представником відповідача за первісним позовом та представником позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 надано висновок № 18 судової будівельно-технічної експертизи від 15.06.2009 року, висновок про вартість об'єкта оцінки; повідомлення КП ДОР «Криворізьке БТІ» про виявлене самочинне будівництво: гаражу «Д», гаражу «Ж» та технічний паспорт на житловий будинок (а.с. 51-59).
Статтею 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Однак в порушення вищевказаної статті відносно визнання за ОСОБА_2 права власності на самочинне збудоване майно, останній належним чином не обґрунтував свої позовні вимоги, а саме, не вказує про обставини, які б свідчили про наявність спору з приводу визнання за ним права власності, адже заява не містить будь-яких доказів в підтвердження того, що хтось позбавляє його можливості отримати права власність на самочинно збудовані гаражі. В зв'язку з чим визнання права власності на самочинно збудоване майно за ОСОБА_2 не представляється можливим, оскільки це не відноситься до компетенції суду, в зв'язку з чим ОСОБА_2 має вирішити питання щодо узаконення самочинного будівництва, зареєструвавши право власності на самочинне будівництво у встановленому законом порядку.
Відносно другої вимоги, а саме заборонити ОСОБА_3 чинити ОСОБА_2 перешкоди у користуванні земельною ділянкою, щляхом знесення навісу «Е», то докази в підтвердження вказаної обставини позовна заява також не містить (протоколу відділу земельних ресурсів про порушення з боку ОСОБА_1 , акту вчиненого порушення щодо користуватися спірною земельною ділянкою), тому вимоги в цій частині є безпідставними.
Положеннями частини другої статті 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, оцінивши досліджені докази в сукупності суд дійшов висновку, що первісні позовні вимоги заявлені до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, є обґрунтованими та законними, тому підлягають задоволенню.
Аналізуючи встановлені в судовому засіданні фактичні обставини в контексті наведених вище норм діючого законодавства, суд приходить до висновку про відмову у задоволені зустрічного позову та визнанні права власності на гаражі, оскільки по вказаному питанню вже є мирова угода і сторонами визначений порядок набуття права власності на самочинне будівництво, тому додаткового визнання права власності не потребує.
Що стосується зустрічних вимог до ОСОБА_1 в частині усунення ОСОБА_2 перешкод в користуванні майном та знесенні навісу «Е», то суду не надано беззаперечних доказів в підтвердження зазначених обставин, так і доказів того, що підтверджують проживання ОСОБА_2 в зазначеному будинку та вчинення йому перешкод саме з боку ОСОБА_3 , оскільки вказане остання заперечує, тому в задоволенні зустрічного позову слід відмовити в зв'язку з недоведеністю.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 15, 16, 364, 386, 526 ЦК України, ст.ст. 152 ЗК України, ст. ст. 10, 12, 13, 19, 23, 79, 80-82, 263-265 ЦПК України, суд, -
Первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні спільною земельною ділянкою, - задовольнити.
Усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні нею спільною прибудинковою земельною ділянкою домоволодіння АДРЕСА_1 , шляхом знесення металевого самовільно встановленого побудованого ОСОБА_2 гаражу «Ж».
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності, усунення перешкод в користуванні власністю та спільною земельною ділянкою, - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя Бутенко М.В.