20 листопада 2024 рокусправа № 380/19292/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сподарик Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчити дії,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ 13814885) з вимогами:
- визнати протиправним рішення №20890-22278/Г-52/8-1300/24 від 02.09.2024 Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, яке полягає у відмові до зарахування стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 23.02.1991 по 31.12.1991, періоди роботи на території російської федерації з 23.02.1991 по 03.09.1997 згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 від 19.09.1988;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) періоди роботи з 23.02.1991 по 31.12.1991, періоди роботи на території російської федерації з 23.02.1991 по 03.09.1997 згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 від 19.09.1988.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України у Львівській області, з 31.07.2024 призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». 19.08.2024 позивач звернувся до відповідача і заявою в якій просив зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 23.02.1991 по 31.12.1991, періоди роботи на території російської федерації з 23.02.1991 по 03.09.1997 згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 від 19.09.1988, однак відповідач відмовив у зарахуванні вказаних періодів. Позивач не погоджується з такими діями відповідача. Зазначив, що недотримання правил введення трудової книжки може мати негативні наслідки для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже не може впливати на його особисті права, а тому твердження відповідача про відсутність дати наказу на переведення не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу спірного періоду роботи позивача. Також зазначив, що доводи відповідача щодо неможливості зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи на території російської федерації з огляду на те, що російська федерація з 01.01.2024 припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 є необґрунтованими, оскільки 29.11.2022 Україна припинила участь у вказаній Угоді, натомість у спірні періоди роботи позивача вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав-учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав. Просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою суду від 20.09.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, подати відзив на позовну заяву та всі письмові докази, що підтверджують заперечення проти позову.
Відповідач позов не визнав, 07.10.2024 за вх.№74524 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Щодо зарахування до загального страхового стажу періоду роботи з 23.02.1991 по 03.09.1997 відповідач зазначив, що з 01.01.2023 російська федерація припинала участь в Угоді про гарантії прав забезпечення громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Україна припинила свою участь в Угоді з 19.06.2023. До страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) та навчання на території російської федерації по 31 грудня 1991 року. Крім цього, до загального страхового стажу не зараховано період роботи з 23.02.1991 по 31.12.1991 оскільки відсутня дата наказу на переведення. Просить у задоволенні позову відмовити.
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
З 09.06.2020 ОСОБА_1 було призначено пенсію по інвалідності ІІІ групи загального захворювання відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно поданої заяви від 31.07.2024 позивача переведено на пенсію за віком як учасника бойових дій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Пенсію обчислено при загальному страховому стажі 26 років 05 місяців 02 дні (по 30.06.2024). Коефіцієнт страхового стажу 0,26417 ((317/100*12)*1.
Середньомісячний заробіток, обчислений із заробітної плати за весь період страхового стажу з 01.04.2002 по 30.06.2024, із застосуванням показника середньої заробітної плати за 2021-2023 роки - 13559,41 грн, становить 19719,18 грн (13559,41 грн х 1,45428 - індивідуальний коефіцієнт заробітної плати).
Розмір пенсії з 31.07.2024 складає 5839,47 грн, а саме:
5209,22 грн - розмір пенсії за віком (19719,18 грн х 0,26417);
590,25 грн - підвищення учасникам бойових дій (25% від 2361,00 грн);
40,00 грн - цільова допомога учасникам бойових дій.
Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою, в якій просив зарахувати до страхового стажу періоди роботи, які не були зараховані при призначенні пенсії.
Листом від 02.09.2024 за №20890-22278/Г-52/8-1300/24, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повідомило позивача таке. Щодо зарахування до загального страхового стажу періоду роботи з 23.02.1991 по 03.09.1997 в ОАТ «Сахалінське морське пароплавство», зазначено, що з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Україна припинила свою участь в Угоді з 19 червня 2023 року. Враховуючи зазначене, пенсії громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених Законом 1058. При цьому, до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) та навчання на території російської федерації по 31 грудня 1991 року. Враховуючи зазначене, для зарахування до загального страхового стажу періоду роботи з 01.01.1992 по 03.09.1997 підстав немає. Поряд з тим, зазначено, що до загального страхового стажу не зараховано період роботи з 23.02.1991 по 31.12.1991, оскільки відсутня дата наказу на переведення (запис №8 у трудовій книжці НОМЕР_3 від 19.09.1988).
Позивач не погоджуючись з таким рішенням відповідача, звернувся з вказаним позовом до суду.
При вирішенні спору суд виходить з такого.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII Про пенсійне забезпечення (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV).
Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом (частина третя статті 24 Закону №1058-ІV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).
У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи, серед іншого, також зараховується: а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Як встановлено статтею 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктами 1, 2 Порядку №637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За приписами частин першої, третьої статті 44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
З аналізу наведених норм слід дійти висновку, що основним документом, який підтверджує стаж роботи (за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування), є трудова книжка. При цьому лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати стаж роботи на підставі інших первинних документів. У разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.
Для підтвердження страхового стажу позивач надав трудову книжку серії НОМЕР_3 , дата заповнення 19.09.1988, у якій щодо спірних періодів роботи трудова книжка містить необхідні відомості.
Порядок ведення трудових книжок на момент заповнення трудової книжки позивача (1987 рік), було врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, від 20.06.1974 №162, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР (далі - Інструкція №162), відповідно до якої трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних та громадських підприємств, установ та організацій, які пропрацювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних та тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню. Заповнення трудових книжок та вкладишів до них здійснюється мовою союзної, автономної республіки, автономної області, автономного округу, на території яких розташовано дане підприємство, установа, організація, та офіційною мовою СРСР (пункт 2.1 глави 2 Інструкції №162).
Пунктом 2.3 Інструкції № 162 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Аналогічні вимоги передбачені також Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України (далі - Інструкція № 58).
Пунктами 2.3, 2.4 Інструкції №58 встановлено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» установлено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Недоліки у записах трудової книжки позивача, про які вказав відповідач мають місце.
Разом з тим, аналіз вказаних вище норм свідчить, що обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган. Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій належить трудова книжка, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Такий правовий висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №677/277/17.
За висновком Верховного Суду у постанові від 06.03.2018 у справі №754/14989/15-а не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є виключно підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність чи відсутність виправлень у записах в трудовій книжці.
З огляду на наведене відсутність у записах трудової книжки дати в наказі про прийняття чи звільнення, в даті трудового договору не може бути підставою для неврахування відповідних періодів трудової діяльності при обчисленні стажу роботи (до впровадження персоніфікованого обліку), оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист.
Відтак, аргументи відповідача про наявність недоліків у заповненні трудової книжки позивача, як підставу для незарахування згідно із записами цієї трудової книжки до його страхового стажу періодів трудової діяльності, що враховуються до стажу роботи для призначення пенсії, на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV (до 01.01.2004), суд вважає необґрунтованими та безпідставними.
Спірний період роботи позивача з 23.02.1991 по 31.12.1991 підлягає зарахуванню до страхового стажу з вказаних вище підстав.
Щодо не зарахування періоду роботи позивача з 23.02.1991 по 03.09.1997, оскільки російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, суд зазначає таке.
Угода про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення набрала чинності 13 березня 1992 року. Згідно з ст. 13 цієї Угоди кожний її учасник може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію, тоді дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328 передбачено вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року (п. 1 цієї постанови). У зв'язку із чим, Міністерству закордонних справ доручено в установленому порядку повідомити депозитарій про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови (п. 2 цієї постанови).
Вищевказана постанова від 29 листопада 2022 року №1328 набрала чинності 02 грудня 2022 року після її опублікування в Урядовому кур'єрі від 02.12.2022 за №256.
Отже навіть з урахуванням того, що Міністерство закордонних справ повідомило депозитарій про вихід з Угоди від 13 березня 1992 року в день набрання чинності постановою від 29 листопада 2022 року №1328 (02 грудня 2022 року) і він отримав таке повідомлення, то вона припиняє свою дію після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення, тобто - 02 червня 2023 року. Коли, позивач звернувся до відповідачів з метою реалізації своїх пенсійних прав первинно 06 травня 2023 року (тобто, заяву про призначення пенсії подано у період дії Угоди від 13 березня 1992 року). Суд зауважує, що інші умови відмови відображені у обох рішеннях однакові та вже визнані вище судом формальними.
Крім того, суд враховує, що спірні правовідносини, також, регулюються положеннями чинної Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15.04.1994 та Угоди між Урядом України і урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України та Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993.
Положення Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, які згадуються в оскаржуваному рішенні, не застосовуються до пенсійних правовідносин, адже вони регулюються вищенаведеними угодами, які є спеціальними до таких відносин. Крім цього, зупинення дії згаданої Конвенції та Протоколу до неї відбудеться 29.12.2023 (кожна Договірна Сторона може вийти з цієї Конвенції, направивши письмове повідомлення про це депозитарію за 12 місяців до закінчення поточного п'ятирічного терміну її дії).
Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. У ст. 4 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» йдеться про те, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, та складається поряд з національним законодавством, із міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні (ч. 1). Згідно з ч. 2 ст. 4 цього Закону якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Разом з тим, Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань здійснює міжнародне співробітництво, забезпечує виконання зобов'язань, узятих за міжнародними договорами України з питань, що належать до його компетенції (пп. 13, п. 4 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року №280).
Угода про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15.04.1994 встановлює те, що кожна зі Сторін визнає (без легалізації) дипломи, свідоцтва про освіту, відповідні документи про надання звання, розряду, кваліфікації та інші неодмінні для провадження трудової діяльності документи і завірений у встановленому на території Сторони виїзду порядку переклад їх державною мовою Сторони працевлаштування або російською мовою. Трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами. У разі остаточного виїзду трудівника-мігранта зі Сторони працевлаштування роботодавець (наймач) видає йому довідку або інший документ, який містить відомості про тривалість роботи та заробітну плату помісячно (ст. 4).
У ст. 6 Угоди між Урядом України і урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України та Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн (дата підписання: 14.01.1993) вказано те, що трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Документи, видані з метою реалізації цієї Угоди на території однієї Сторони за встановленою формою, або їх копії, засвідчені в установленому порядку, приймаються на території іншої Сторони без легалізації (ст. 11 Угоди).
При цьому, згідно з ст. 7 цієї Угоди питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.
Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди (ст. 5). Згідно з ч. 2 ст. 6 цієї Угоди для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, отриманий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цією Угодою. При цьому, необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані в належному порядку на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації (ст. 11 Угоди), а Держави-учасниці Співдружності, у свою чергу, беруть на себе зобов'язання вживати необхідних заходів до встановлення обставин, що мають вирішальне значення для визначення права на пенсію (ст. 10 Угоди).
Отже і стаж роботи за вказаний період має бути зарахований позивачу.
Відтак суд дійшов висновку, що період роботи позивача з 23.02.1991 по 03.09.1997 має бути врахований до страхового стажу позивача.
З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду у Львівській області щодо не зарахування зазначеного періоду роботи до страхового стажу позивача є протиправною.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, то суд зауважує, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
У позовній заяві позивач просить суд, зокрема, визнати протиправним рішення №20890-22278/Г-52/8-1300/24 від 02.09.2024 Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, яке полягає у відмові до зарахування стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 23.02.1991 по 31.12.1991, періоди роботи на території російської федерації з 23.02.1991 по 03.09.1997 згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 від 19.09.1988.
Водночас у розумінні положень адміністративно-процесуального законодавства, вказаний лист відповідача за своєю правовою суттю не є рішенням (індивідуальним актом), виданим (прийнятим) на виконання владних управлінських функцій останнього. При цьому, доказів прийняття відповідачем будь-яких рішень, що стосуються спірних правовідносин, сторонами не надано.
Враховуючи встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно не здійснив перерахунок пенсії позивачу на підставі оновленої довідки від 25.06.2024 № ЛК-0186, чим допустив бездіяльність, яка порушила права позивача, за захистом яких він звернувся до суду з цим позовом.
Відповідно, суд вважає за необхідне визнати таку бездіяльність протиправною, оскільки саме такий спосіб захисту відповідатиме об'єкту порушених прав позивача.
Таким чином, належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача буде прийняття рішення про:
- визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо не зарахування періоду роботи позивача з 23.02.1991 по 03.09.1997 в ОАТ «Сахалінське морське пароплавство» до страхового стажу ОСОБА_1 ;
- зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи з 23.02.1991 по 03.09.1997 в ОАТ «Сахалінське морське пароплавство».
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.
За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За сукупністю наведених обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл такого не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ 13814885) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії, - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо не зарахування періоду роботи позивача з 23.02.1991 по 03.09.1997 в ОАТ «Сахалінське морське пароплавство» до страхового стажу ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи з 23.02.1991 по 03.09.1997 в ОАТ «Сахалінське морське пароплавство».
Судовий збір розподілу не підлягає.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Сподарик Наталія Іванівна