21 листопада 2024 року м. Житомир справа № 240/8406/23
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Гуріна Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо не проведення 27.09.2022 повного розрахунку при звільнені ОСОБА_1 з військової служби та невиплати грошової компенсації за не отримане речове майно;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток та індексацію грошового забезпечення, компенсацію за невикористану відпустку, а також матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260 за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.09.2022 по 01.03.2023;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за не отримане речове майно.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що проходив військову службу у ЗСУ, після звільнення з військової служби з ним не було проведено повний розрахунок при звільненні, а саме не було виплачено: грошову компенсацію за не отримане речове майно; середній заробіток та індексацію грошового забезпечення; компенсацію за невикористану відпустку; матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань. Позивач зазначив, що звертався з відповідним рапортом про виплату запитуваних сум, однак відповідач не здійснив розрахунку та не надав відповіді на звернення позивача, вказане слугувало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.
Після усунення позивачем недоліків позову, ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 01.08.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
30.08.2023 на адресу суду від ІНФОРМАЦІЯ_4 надійшов відзив на позовну заяву вх. №59083/23, в якому проти заявлених вимог заперечував та просив у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування відзиву відповідач вказав, що діяв лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України. Стосовно виплати сум індексації грошового забезпечення вказав, що позивачем не конкретизовано за який період необхідно здійснити нарахування сум індексації грошового забезпечення. Стосовно виплати матеріальної допомоги зазначено, що така виплачується за рапортом військовослужбовця, однак від позивача рапортів щодо виплати матеріальної допомоги не надходило. Щодо виплати компенсації за неотримане речове майно, то відповідач зазначив, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби за призовом під час мобілізації та на особливий період, виплата компенсації за неотримане речове майно не передбачена.
06.09.2023 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив вх. №60943/23 в якій позивач проти доводів відзиву заперечує позовні вимоги підтримує та просить задовольнити їх, з підстав, що вказані у позовній заяві та у цій відповіді.
12.09.2023 на адресу суду від ІНФОРМАЦІЯ_4 надійшли заперечення на відповідь на відзив вх. №62069/23 в яких відповідач проти доводів відповіді на відзив заперечує та зазначає, що у ІНФОРМАЦІЯ_5 відсутній фінансовий орган, з огляду на вказане увесь особовий склад перебуває на фінансовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_5 , тому позивач мав звертатися з відповідними зверненнями до ІНФОРМАЦІЯ_4 , однак матеріали справи не містять доказів звернення позивача до ІНФОРМАЦІЯ_4 . Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_6 заперечує проти позовних вимог, вважає їх безпідставними через відсутність будь-яких повноважень здійснювати нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу.
17.07.2024 ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду у задоволенні клопотання ІНФОРМАЦІЯ_1 про залишення позовної заяви без розгляду вх. №59086/23 в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.
19.07.2024 ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду залучено ІНФОРМАЦІЯ_7 до участі у справі №240/8406/23, як другого відповідача.
19.07.2024 ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду витребувано у відповідачів додаткові докази.
14.08.2024 на адресу суду від відповідача ІНФОРМАЦІЯ_4 надійшов відзив на позовну заяву вх. №45279/24 в якому відповідач проти заявлених вимог заперечує та просить відмовити в їх задоволенні. В обґрунтування відзиву вказує, що позивачем необґрунтовано позовні вимоги в частині незазначення періоду та розмір сум які належать до виплати. Стосовно невиплати матеріальної допомоги, то відповідач зазначив, що наразі не встановлено попереднє місце роботи ОСОБА_1 та, оскільки, останній не звертався з рапортом та не підтвердив неотримання такої допомоги за попереднім місцем робити, тому нарахування та виплату такої допомоги не могло бути проведено. Підтверджень щодо неотримання таких виплат за попереднім місцем роботи не доведено і в даному позові. Що стосується виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, то відповідачем зазначено, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби за призовом під час мобілізації та на особливий період, виплата компенсації за неотримане речове майно не передбачена. Щодо виплати середнього заробітку за час непроведення розрахунку при звільненні, то відповідач зазначає про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 Кодексу законів про працю України, оскільки позивач був не найманим працівником, а військовослужбовцем і отримував не заробітну плату, а грошове забезпечення і відповідні гарантії щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
02.10.2024 на адресу суду від ІНФОРМАЦІЯ_4 на виконання вимог ухвали суду надійшли витребувані докази вх. №54404/24.
14.11.2024 ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду відмовлено у задоволенні клопотання ІНФОРМАЦІЯ_3 про зупинення провадження у справі вх. №62464/24.
Відповідно до положень частини 5 статті 262, частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 згідно з мобілізаційним призначенням призвано шостим відділом ІНФОРМАЦІЯ_8 , 24.02.2022 призначено та зараховано до першого відділення охорони першого взводу охорони роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_4 оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_9 » сухопутних військ збройних сил України, ВОС-100915А (а.с.8).
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_10 (по особовому складу) від 27.09.2022 №253 відповідно до пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» звільнено ОСОБА_1 з військової служби у запас за підпунктом “г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років) (а.с.9).
Позивачем зазначено, що в день звільнення - 27.09.2022, відповідач протиправно, не провів з ним повного розрахунку при звільненні, а саме: не нарахував та не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні відпустки за 2022 рік; грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно; індексацію грошового забезпечення; матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік.
Так, позивач вказує, що 26.09.2022 звернувся із рапортом та переліком предметів речового майна та рапортом на видачу довідки про вартість речового майна до начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 , однак позивачу було відмовлено у прийнятті документів, з огляду на що він був вимушений надіслати вищевказані рапорти на адресу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 06.10.2022 рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.
Вказане поштове відправлення вручено адресату 11.10.2022, однак відповіді на рапорт в установлені законом строки позивачу надано не було.
Крім того, позивач зазначає, що ним 06.12.2022 було надіслано через Міністерство оборони України запит на інформацію про надання довідки про вартість речового майна, що належить до видачі солдату ОСОБА_1 , з яким з згідно витягу із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 (по строковій частині) від 27.09.2022 №253 станом на день звільнення не проведено розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а також довідку про нарахування грошового забезпечення за період проходження служби (а.с.17).
Однак, відповідач не здійснив відповідних розрахунків і не надав відповіді на звернення, що, на думку позивача, свідчить про протиправну бездіяльність відповідача у частині усунення порушень права позивача на своєчасне отримання грошового забезпечення та щодо проведення повного розрахунку з позивачем при звільнені з військової служби.
Крім того, на думку позивача, він, у зв'язку з не проведенням із ним повного розрахунку при звільненні, має право на виплату середнього заробітку за час затримки вищевказаних виплат, вказане слугувало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовим відносинам, суд виходить з наступного.
Щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації вартості неотриманого речового майна, що належить до видачі, суд зазначає наступне.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до частини 1 статті 9-1 Закону №2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, який визначає механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку і Управління державної охорони (далі - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація (далі - Порядок №178).
Згідно із пунктом 2 Порядку №178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Дія цього Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки.
Відповідно до пунктів 3-5 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі, зокрема звільнення з військової служби.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
У той же час, завдання, організацію та порядок речового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу в органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), курсантів, військовозобов'язаних, призваних на навчальні та спеціальні збори, резервістів, мобілізованих, студентів цивільних навчальних закладів, які направляються на навчальні збори (далі - військовослужбовці) визначає Інструкція про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затверджена наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 №232, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.05.2016 за №768/28898 (далі - Інструкція №232).
Згідно із пунктом 2 розділу I Інструкції №232 основним завданням речового забезпечення є задоволення потреб військовослужбовців Збройних Сил України (далі - ЗСУ) в обмундируванні, взутті, натільній і теплій білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, спеціальному одязі, спеціальному одязі та спорядженні для виконання спеціальних завдань, предметах індивідуального захисту, тканинах, нагрудних та нарукавних знаках і знаках розрізнення, санітарно-господарському майні, спортивному інвентарі та лазне-пральному обслуговуванні, що сприяють успішному веденню військами (силами) бойових дій та виконанню інших завдань, як у мирний час, так і в особливий період.
Пунктом 4 розділу III Інструкції №232 регламентовано, зокрема, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.
Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку виплати військовослужбовцям ЗСУ, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.
Аналіз вищенаведених норм чинного законодавства дає підстави для висновку, що отримання військовослужбовцем довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, є підставою для нарахування останньому, за його бажанням, грошової компенсації за речове майно, яке не було отримане під час проходження служби
Відповідно до пункту 29 розділу V Інструкції №232 у разі звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, за призовом осіб офіцерського складу предмети речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби, не видаються.
Таким чином, відповідно до вищезазначених вимог Інструкції позивачу, як військовослужбовцю військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період при звільненні речі, які ним не були отримані з будь-яких причин за період служби, не видаються, тобто при звільненні в нього не виникає право на отримання таких речей.
Наведене свідчить, що у позивача, зарахованого на усі види грошового забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_4 , який перебуває на фінансовому забезпеченні ІНФОРМАЦІЯ_4 , відповідно до Указу Президента України та звільненого зі служби в особливий період, не виникло право на отримання грошової компенсації за речове майно, яке не було отримане під час проходження служби.
Щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, суд зазначає наступне.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення».
Відповідно до абзацу другого ст.1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів та послуг, а поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.
Згідно абзацу четвертого ч.1 ст.2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Приписи ч.6 ст.2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначають, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
За правилами ч.1 ст.4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
При цьому відповідно до ч.2 ст.5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Згідно з ч.2 ст.6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 (далі - Порядок №1078).
Приписи п.1-1 Порядку №1078 визначають, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Згідно абзацу п'ятого п.2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, у тому числі грошове забезпечення військовослужбовців.
При цьому підпунктом 2 пункту 6 Порядку №1078 передбачено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Відповідно до ст.18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи, а отже поширюється і на військовослужбовців.
Позивач проходив військову службу у період з 24.02.2022 по 27.09.2022. Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_10 (по особовому складу) від 27.09.2022 №253 позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу 27.09.2022 (а.с.9).
Позивач у позовній заяві просить зобов'язати відповідача виплатити індексацію грошового забезпечення посилаючись на те, що через протиправну бездіяльність індексація не була виплачена. Інших доводів та підстав щодо індексації грошового забезпечення, у тому числі щодо невірного нарахування сум індексації, адміністративний позов не містить.
Однак, як встановлено з матеріалів справи, а саме: з наданого на виконання ухвали суду ІНФОРМАЦІЯ_11 грошового атестата ОСОБА_1 від 12.08.2024 №9/1957/2 індексація грошового забезпечення виплачена ОСОБА_1 до 27.09.2022 включно, у сумі 1153,62 грн (а.с.86).
Отже, відсутні підстави для задоволення позовних вимог що стосуються індексації грошового забезпечення, оскільки індексація була нарахована та виплачена.
Щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Умови, розмір та порядок виплати військовослужбовцям матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань визначені Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі - Порядок №260).
Розділом ХХІV Порядку №260 передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення (пункт 1).
Пунктом 7 розділу ХХІV Порядку №260 встановлено, що розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України. До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги (пункт 9 розділу ХХІV Порядку №260).
Окремим дорученням Міністра оборони України №268 встановлено, що виплата матеріальної допомоги військовослужбовцям для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення здійснювати виключно за наявності таких підстав: смерть військовослужбовця та/або його дружини (чоловіка), дітей, батьків; поранення військовослужбовця, отриманого при виконанні завдань під час воєнного стану; у разі наявності у військовослужбовця інвалідності, отриманої внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), пов'язаного із захистом Батьківщини; порушення стану здоров'я військовослужбовця, перебування його на лікуванні, реабілітації, що підтверджено відповідними медичними документами (виписний епікриз, довідка про захворювання, постанова військово-лікарської комісії); сім'ям військовослужбовців, які захоплені в полон (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно) чи заручниками, а також інтернованим в нейтральних державах або визнані безвісно відсутніми.
Таким чином, розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань встановлюється щороку рішенням Міністра оборони України, виходячи з кошторису та наявного фонду грошового забезпечення.
Відтак, матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, яка виплачується виключно за наявності коштів.
Вказаний висновок, відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 18.03.2020 у справі №810/3476/16.
Таким чином, повноваження щодо надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є дискреційними повноваженнями відповідача, які регулюються вимогами Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260.
Суд зауважує, що відповідно до п.9 розділу XXIV Порядку №260, виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Тобто виплата матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань можлива лише у разі подання військовослужбовцем рапорта про таку виплату.
Відомостей про подачу позивачем відповідного рапорта на ім'я начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 чи начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 матеріали справи не містять.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для здійснення нарахування позивачу грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, відтак позовні вимоги в цій частині також не підлягають задоволенню.
Стосовно позовних вимог про виплату компенсації за невикористану відпустку, як учаснику бойових дій, суд зазначає наступне.
Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України від 22.10.1993 №3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон №3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України від 05.11.1996 №504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-ХІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21.10.1993 №3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та від 06.12.1991 №1932-XII "Про оборону України" (далі - Закон №3543-XII та Закон №1932-XII відповідно).
За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
У статті 1 Закону №3543-XII також надано визначення поняття мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 16-2 Закону України від 05.11.1996 №504/96-ВР "Про відпустки".
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону №3551-ХІІ.
Вирішуючи спір суд також враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 у справі "Тимошенко проти України" (заява №49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту "законності", передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Отже, під час судового розгляду справи було встановлено, що відповідачами у порушення наведених у судовому рішенні норм законодавства, не було нараховано та виплачено при звільненні компенсацію за невикористану відпустку, як учаснику бойових дій, що свідчить про протиправну бездіяльність, оскільки будь-які дії стосовно вказаних виплат не вчинялися, що підтверджено грошовим атестатом позивача від 12.08.2024 №9/1957/2 та наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 27.09.2022 №253 (а.с.9, 86).
При ухваленні рішення у даній справі, яка є типовою, судом, відповідно до частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, враховані правові висновки Верховного Суду викладені в рішенні від 16.05.2019 за результатами розгляду зразкової справи №Пз/9901/4/19.
Щодо позовних вимог про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то суд дійшов наступних висновків.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за невикористану відпустку і індексації грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розмір виплати грошового забезпечення військовослужбовцям.
Водночас такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства - Кодексом законів про працю України.
Приписами ст.117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно вимог ст.116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
За змістом статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є різновидом матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником і не входить до структури заробітної плати.
Статтею 117 Кодексу законів про працю України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій.
Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Зазначене свідчить про наявність порушеного права, зумовленого невиплатою відповідачем при звільненні позивача з військової служби всіх сум грошового забезпечення.
За правилами вказаних вище нормативних актів невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням.
Отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Втім, під час розгляду справи суд встановив, що остаточний розрахунок з позивачем відповідачі не провели, оскільки йому невиплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.
З урахуванням викладеного суд вважає, що позовні вимоги про зобов'язання відповідачів виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні до фактичного проведення вказаного розрахунку суд позбавлений можливості достовірно обчислити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності), а тому позовні вимоги про стягнення таких сум задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення позову.
Стосовно відшкодування витрат понесених на сплату судового збору, суд зазначає, що у зв'язку із відмовою у задоволенні позовних вимог щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то судові витрати, понесені позивачем, не підлягають стягненню з відповідачів.
За подачу позову в решті позовних вимог, позивач звільнений від сплати судового збору та не поніс судових витрат, тому суд не стягує з відповідачів на користь позивача судові витрати.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні відпустки, як учаснику бойових дій, за 2022 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 27.09.2022.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_7 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій, за 2022 рік, виходячи з грошовою забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 27.09.2022.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Д.М. Гурін
21.11.24