Заводський районний суд м. Запоріжжя
Справа № 332/1356/24
Провадження №: 2/332/1365/24
11 листопада 2024 р. м. Запоріжжя
Заводський районний суд м. Запоріжжя в складі головуючої судді Ретинської Ю.І., за участю секретаря судового засідання Карліної А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Заводського районного суду м. Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3 про розділ майна, що є об'єктом спільно сумісної власності подружжя,
встановив:
У березні 2024 року ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3 про розділ майна, що є об'єктом спільно сумісної власності подружжя.
В обґрунтування позовних вимог, які 26.09.2024 було уточнено, зазначено, що 23 грудня 1978 року між сторонами було укладено шлюб. Шлюбні відносини між сторонами припинені, проте шлюб на сьогоднішній час не розірвано. Під час шлюбних відносин ними було збудовано 13/20 частини житлового будинку АДРЕСА_1 . Земельна ділянка не приватизована. 13/20 частини будинку АДРЕСА_1 оформлено на праві власності на чоловіка - ОСОБА_2 , іншою 7/20 житлового будинку володіє третя особа - ОСОБА_3 , яка є їх сусідкою. У зв'язку із тим, що чоловік не погоджується на добровільний поділ майна, позивачка просить виділити їй та чоловіку по 1/2 частині кожному (що складає 65/200 часток) з 13/20 частин житлового будинку АДРЕСА_1 з відповідною частиною господарських споруд та допоміжних будівель, розташованих на земельній ділянці для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), а саме: Житловий будинок літ. А кімната 2-5 площею 14,9 кв.м., Житлова прибудова літ. А? кімната 2-1 площею 5,0, кімната 2-2 площею 7,9 кімната 2-3, площею 8,5 2 кв.м., кімната 2-4 площею 13,5 кв.м., Літня кухня літ. Е, погріб під літ Е, вбиральня літ Ж, а також визнати право власності на дану частку.
Ухвалою суду від 18.03.2024 у справі відкрито провадження, ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 10.05.2024 закрито підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду по суті.
Позивач у судове засідання не з'явилася, від представника позивача адвоката Зубенка О.А. черезканцелярію суду надійшла заява про розгляд справи без його участі та без участі позивача. Позовні вимоги підтримує та просить задовольнити, не заперечує проти заочного розгляду справи.
Третя особа до суду не з'явилася жодних зяв та клопотань від неї не надходило, причини неявки суду не відомі.
Відповідач у судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, про день та час слухання справи повідомлений своєчасно та належним чином. Відзиву на позовну заяву та будь-яких клопотань до суду від відповідача не надходило. У зв'язку з чим, суд відповідно до положень ст. 178 ч.8 ЦПК України вирішує справу за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст.223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
На підставі наявних у справі доказів, зі згоди представника позивача, прийнято рішення про заочний розгляд справи на підставі ст. 280 ЦПК України.
У зв'язку з неявкою у судове засідання сторін на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши всі представлені докази в сукупності, суд дійшов до такого висновку.
Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно до ч. 1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст. ст. 81, 83 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Судом встановлено що 23 грудня 1978 року Софіївською сільською радою Новомиколаївського району Запорізької області, актовий запис № 12, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб (а.с. 6). На даний час шлюб не розірвано.
В період шлюбу було збудовано 13/20 частини житлового будинку АДРЕСА_1 . 13/20 частини будинку АДРЕСА_1 оформлено на праві власності на ім'я ОСОБА_2 , іншою 7/20 житлового будинку володіє ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про право особистої власності на житловий будинок АДРЕСА_2 т аІнформацієї з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, звідним актом та Актом приймання індивідуального будинку від 1987 № 61 (а.с. 7-8, 24-30).
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
Норми статей 57, 60 СК України встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
У відповідності до частини 3 статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та використовуються подружжям спільно на підставі рівних прав на володіння, користування і розпоряджання відповідним майном.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 Цивільного кодексу України.
Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України, де дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Частинами 1, 2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Частиною третьою статті 368 ЦК України визначено, що майно набуте подружжям за час шлюбу є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із статтею 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11 зазначено, що вирішуючи спір між подружжям про майно необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором або законом. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу й залишає майно у їх спільній частковій власності.
Судом встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 побудований під час перебування в шлюбі позивачки та відповідача, тому являється спільною сумісною власністю подружжя. При поділі цього майна підстав для відступлення від рівності часток при поділі майна подружжя суд не вбачає і виходить з того, що частки дружини та чоловіка є рівними.
На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог щодо визнання за позивачкою у порядку поділу спільного майна подружжя права приватної власності на 65/200 часток (1/2 частина від 13/20 частин) житлового будинку АДРЕСА_1 з відповідною частиною господарських споруд та допоміжних будівель, розташованих на земельній ділянці для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), а саме: Житловий будинок літ. А кімната 2-5 площею 14,9 кв.м., Житлова прибудова літ. А кімната 2-1 площею 5,0, кімната 2-2 площею 7,9 кімната 2-3, площею 8,5 кв.м., кімната 2-4 площею 13,5 кв.м., Літня кухня літ. Е, погріб під літ Е, вбиральня літ Ж.
Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 128, 137, 141, 211, 247, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд -
постановив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3 про розділ майна, що є об'єктом спільно сумісної власності подружжя - задовольнити.
В порядку поділу майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, виділити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) по 1/2 частині кожному (що складає 65/200 часток) з 13/20 частин житлового будинку АДРЕСА_1 з відповідною частиною господарських споруд та допоміжних будівель, розташованих на земельній ділянці для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), а саме: Житловий будинок літ. А кімната 2-5 площею 14,9 кв.м., Житлова прибудова літ. А? кімната 2-1 площею 5,0, кімната 2-2 площею 7,9 кімната 2-3, площею 8,5 2 кв.м., кімната 2-4 площею 13,5 кв.м., Літня кухня літ. Е, погріб під літ Е, вбиральня літ Ж.
Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на 65/200 часток (1/2 частина від 13/20 частин) житлового будинку АДРЕСА_1 з відповідною частиною господарських споруд та допоміжних будівель, розташованих на земельній ділянці для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), а саме: Житловий будинок літ. А кімната 2-5 площею 14,9 кв.м., Житлова прибудова літ. А кімната 2-1 площею 5,0, кімната 2-2 площею 7,9 кімната 2-3, площею 8,5 кв.м., кімната 2-4 площею 13,5 кв.м., Літня кухня літ. Е, погріб під літ Е, вбиральня літ Ж.
Стягнути із ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), судовий збір у сумі 3599,88 (три тисячі п'ятсот дев'яносто дев'ять) гривень 88 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом двадцяти днів з дня отримання його копії. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено відповідачем в апеляційному порядку.
Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення виготовлено 21 листопада 2024 року.
Суддя: Ю.І.Ретинська