Справа № 359/3480/24
Провадження № 2/359/1974/2024
21 листопада 2024 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі :
головуючої судді Яковлєвої Л.В.,
при секретарі Коваль А.О.,
розглянувши y відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Борисполі Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -
встановив :
05 квітня 2024 року від представника позивача - адвоката Ковальчук С.М. надійшла позовна заява, якою просить суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову суму коштів у розмірі 1 887 360 грн. 00 коп., як борг за не виконання зобов'язання щодо повернення коштів за договорами позики, та понесені судові витрати.
Вимоги обґрунтовано тим, що 02 травня 2018 року ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_1 договір позики. Факт отримання позичальником грошових коштів підтверджується складе-ною ним розпискою від 02 травня 2018 року. У визначений строк, тобто до 02 травня 2018 року, ОСОБА_2 борг не повернув, а тому позивач вимушений звернутися до суду з даним позовом з метою захисту майнових прав.
Ухвалою суду від 25 квітня 2024 року у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання з викликом і повідомленням. Сторонам роз'яснено права, обов'язки та встановлено строки для вчинення процесуальних дій.
Відповідач своїм процесуальним правом подати відзив на позов не скористався.
Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Ухвалою суду від 24 вересня 2024 року у справі закрито підготовче провадження, а справу призначено до розгляду по суті з викликом і повідомленням сторін.
Належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання сторони в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, заяв чи клопотань до суду не направили.
Разом з тим, представник позивача подав до суду заяву, якою позовні вимоги підтримав та просив задовольнити, а розгляд справи здійснити у його та позивача відсутність.
Зважаючи на неявку сторін в судове засідання фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, згідно вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, не здійснюється.
За змістом вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.
Згідно постанови КЦС Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у справі за №761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбулось, то датою його ухвалення є дата складання повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно вимог ст. 223, 280, 281 Цивільного процесуального кодексу України, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи, проти такого вирішення справи не заперечує і позивач.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення.
Повно і всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року за № 2 передбачено, що відповідно ст. 55, 124 Конституції України та ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно ст. 12, 81, 89 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доказами, відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Судом встановлено, що 02 травня 2018 року між ОСОБА_1 до ОСОБА_2 було укладено договір позики, за умовами якого позичальник отримав у борг в якості позики від позивача грошові кошти у розмірі 48 000 доларів США, які зобов'язався повернути в строк до 02 травня 2021 року (а.с. 6).
Факт отримання відповідачем грошових коштів у борг підтверджується розпискою від 02 травня 2018 року. З матеріалів справи також вбачається, що ОСОБА_2 взяті на себе зобов'язання щодо повернення коштів в строк до 02 травня 2018 року не виконав. Докази протилежного в матеріалах справи відсутні.
Згідно ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків ст. 11 ЦК України визначає договори та інші правочини.
Підставою позову у цій справі є невиконання відповідачем зобов'язання щодо повернення позивачу коштів за договором позики.
Відповідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - не залеж-но від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позичальник, за змістом вимог ч. 1 ст. 1049 ЦК України, зобов'язаний повернути позико-давцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
Тобто, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування ст. 1046, 1047ЦКУкраїни суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Разом з тим, за змістом ч. 1, 2 ст. 207 та ч. 2 ст. 1047 ЦК України дотримання письмової форми договору позики має місце у тому разі, якщо на підтвердження укладення договору представлена розписка або інший письмовий документ, підписаний позичальником, з якого вбачається як сам факт отримання позичальником певної грошової суми в борг (тобто із зобов'язанням її повернення), так і дати її отримання.
Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суди для визначення факту укладення договору, його умов та його юридичної природи з метою правильного застосування ст. 1046, 1047 ЦК України повинні виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Відповідні правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України містяться в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63 цс13, від 2 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, та в постановах Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 658/689/17, від 15 листопада 2018 року у справі № 361/5718/16-ц.
При цьому, процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
При розгляді даної справи судом встановлено, що 02 травня 2018 року ОСОБА_2 написав боргову розписку про отримання коштів у розмірі 48 000 доларів США.
Подана на підтвердження укладення між сторонами договору позики розписка містить необхідні умови такого виду правочину, зокрема, дату її складання, отримання боржником від кредитора грошових коштів саме в позику із зобов'язанням щодо повернення позичених грошей у погоджений сторонами строк, що становить основний зміст та істотні обставини позичкового зобов'язання, передбаченого ч. 1 ст. 1046 ЦК України.
Враховуючи те, що відповідач не повернув позивачу 48 000 доларів США в строк передбачений в розписці, тобто до 02 травня 2021 року, суд приходить висновку про наявність підстав для задоволення позову та стягнення цієї суми на користь ОСОБА_1 ..
Матеріали справи доказів виконання боржником своїх зобов'язань по вищезазначеній борговій розписці не містять. Як і відсутні докази часткового погашення ОСОБА_2 наявної заборгованості.
При цьому суд враховує, що відповідно вимог ч.2 ст. 533 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Встановлено, що станом на 03 квітня 2024 року, на день звернення до суду з даними позовними вимогами, з урахуванням офіційного курсу НБУ України, грошовий еквівалент 48 000 доларів США становив 1 887 360 грн. 00 коп..
Зважаючи на те, що ОСОБА_2 ухиляється від добровільного погашення заборгованості, суд вважає, що з відповідача на користь ОСОБА_1 належить стягнути наявну заборгованість за договором позики у розмірі 1 887 360 грн. 00 коп..
При зверненні до суду з даним позовом ОСОБА_1 сплатив судовий збір в розмірі 15140 грн. 00 коп., що підтверджується квитанцією № 9338-1461-0431-1227 від 04 квітня 2024 року.
Відповідно п. 1 ч. 2, ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача.
Враховуючи повне задоволення позову суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 15 140 грн. 00 коп.
Враховуючи наведене та керуючись вимогами ст.10-12, 76-81, 133, 141, 223, 259, 263- 265, 279, 280, 353, 354 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 02 травня 2018 року у розмірі у розмірі 1 887 360 (один мільйон вісімсот вісімдесят сім тисяч триста шістдесят) гривень 00 (нуль) копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 15 140 (п'ятнадцять тисяч сто сорок) гривень 00 (нуль) копійок.
Позивач : ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою : АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичних осіб - НОМЕР_1 , паспорт № НОМЕР_2 виданий 02 березня 2017 року, орган, що видав 3222.
Відповідач : ОСОБА_2 , останнє відоме зареєстроване місце проживання : АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичних осіб - НОМЕР_3 , відомості про паспортні дані у суду відсутні.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання скарги протягом тридцяти днів з дня його складення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст заочного рішення суду виготовлено 21 листопада 2024 року.
Суддя Л.В. Яковлєва