Іменем України
19 листопада 2024 року
м. Харків
справа № 953/9454/23
провадження № 22-ц/818/3722/24;
провадження № 22-ц/818/4000/24
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря: Сізонової О.О.
учасники справи:
позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,
відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,
третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про визначення місця проживання дітей та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про визначення місця проживання дитини за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 - Лиски Павла Олександровича на рішення Київського районного суду м. Харкова від 28 серпня 2024 року та додаткове рішення Київського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2024 року, постановлене під головуванням судді Колесник С.А.,-
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про визначення місця проживання дітей.
У листопаді 2023 року ОСОБА_2 подано зустрічний позов до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про визначення місця проживання дитини.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 28 серпня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про визначення місця проживання дітей задоволено частково. Визначено місце проживання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Визначено місце проживання малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , почергово з кожним з батьків, у такому порядку: два тижні з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; два тижні з матір'ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 . Зазначено, що двотижневий період проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з кожним з батьків починається з 14:00 год. неділі та завершується через два тижні о 14.00 год. неділі. Перші два тижні, починаючи з 01 вересня 2024 року, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає з батьком. По завершенні двох тижнів, протягом яких ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживав з батьком чи матір'ю, той з батьків, з ким він проживав, зобов'язаний супроводити (привезти) ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до місця проживання іншого з батьків та передати під фізичну опіку іншого з батьків. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 відмовлено.
Додатковим рішенням Київського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2024 року клопотання представника позивача за первісним позовом ОСОБА_1 - адвоката Лиски Павла Олександровича про вирішення питання щодо розподілу судових витрат задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 (десять тисяч) гривень та витрати, пов'язані з розглядом справи в розмірі 130 (сто тридцять) грн. В задоволенні решти вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - Лиска Павло Олександрович на рішення Київського районного суду м. Харкова від 28 серпня 2024 року просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісного позову скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, а саме: визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 разом із батьком ОСОБА_1 .
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права; вказує, що сини під час сумісного проживання з відповідачем були ближче до нього, а після припинення шлюбно-сімейних відносин більшу частину часу проживали із батьком за власним бажанням та за власною волею, виражаючи повну згоду на проживання з останнім. Так, під час сумісного проживання та у подальшому окремого, освітнім процесом дітей також займався позивач, приділяючи цьому належну увагу, тому, будь-який процес оздоровлення чи лікування повністю контролювався останнім. Натомість, відповідачка не приділяє належної уваги розвитку, навчанню, лікуванню дітей, тим самим, завдаючи цим прямої шкоди вихованню дітей. При цьому, на відміну від стабільної фінансової можливості позивача утримувати дітей, відповідачка не має достатнього та стабільного доходу для матеріального забезпечення синів.
В апеляційній скарзі на додаткове рішення Київського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2024 року представник ОСОБА_1 - Лиска Павло Олександрович просить додаткове рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог клопотання щодо стягнення судових витрат на правову допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення вимог в повному обсязі, що відповідає наданим суду першої інстанції доказам.
В обґрунтування зазначає, що судом першої інстанції безпідставно зменшено суму стягнення з ОСОБА_2 на його користь суми витрат на правову допомогу та не взято всі надані суду належні та допустимі докази до уваги.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційні скарги залишити без задоволення, а судові рішення без змін.
Перевіряючи законність і обґрунтованість судових рішень суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що діти тривалий час не мають належних контактів з матір'ю, певний проміжок часу проживають з батьком, і саме під впливом цих обставин висловили бажання не змінювати місце проживання. При цьому, враховуючи те, що діти тривалий час проживають з батьком, вони мають відповідні соціальні контакти за місцем проживання батька, виявляють більшу прихильність до батька. Однак, вочевидь діти потребують і материнської турботи та безумовної любові, яка має позитивно впливати на їх розвиток. Так, подолання певних дискомфортних на першому етапі незручностей для дітей, пов'язаних з тимчасовою зміною звичного для них місця проживання і середовища, а також налагодження емоційного контакту дітей з матір'ю має відбуватися у співпраці батька і матері, а також органів у справах дітей, за необхідності - психологів. При цьому, доказів, які б свідчили про неможливість відновлення та підтримання належного емоційного контакту між матір'ю та дітьми або шкідливість таких контактів для дітей, не здобуто. Використання спільної фізичної опіки у даному випадку спрямоване на повернення матері у життя і виховання дітей, які потребують як материнського, так і батьківського виховання, що у їх синтезі формують основу становлення дітей як повноцінних членів суспільства. Суд першої інстанції також взяв до уваги необхідність забезпечення спільного проживання братів, з огляду на їх емоційний зв'язок, взаємопідтримку, що відповідає принципу якнайкращого забезпечення інтересів дітей. Виходячи з вищенаведеного, суд першої інстанції вважав, що місце проживання малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на поточному етапі доцільно визначити почергово з кожним з батьків, у такому порядку: два тижні з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; два тижні з матір'ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 . Водночас, також судом враховано, що станом на дату ухвалення судового рішення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є неповнолітнім, а тому, згідно з положеннями частини третьої статті 160 СК України, яка свідчить про наявність у нього права самостійно обирати з ким з батьків він буде проживати. Протягом розгляду справи ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виявляв бажання проживати з батьком, тому за вищевказаних обставин суд позбавлений можливості застосувати спільну фізичну опіку щодо неповнолітнього ОСОБА_4 . Разом з тим, з огляду на емоційний зв'язок, взаємопідтримку, старший брат ОСОБА_4 має право приєднуватися до малолітнього ОСОБА_5 і проживати разом з ним, зокрема за місцем проживання матері, чому батькам доцільно всебічно сприяти. Батьки мають спільно приймати рішення щодо суттєвих питань виховання і розвитку дітей, узгодити порядок несення витрат на утримання дітей.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач за первісним позовом ОСОБА_1 посилався на те, що 27 січня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб. Від шлюбу народилися двоє дітей: син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Позивач та відповідач мають різні бачення щодо інтересів сім'ї. В результаті чого рішенням Київського районного суду м. Харкова від 02.02.2023 року шлюб між сторонами було розірвано. Однак, останні не дійшли згоди з приводу визначення місця проживання дітей, враховуючи виниклі конфліктні ситуації, та добровільне погодження сторонами місця проживання дітей - унеможливлене, не дивлячись на висловлену позицію дітей. Крім того зазначив, що сини під час сумісного проживання були ближче до нього, а після припинення шлюбно-сімейних відносин більшу частину часу проживали з позивачем за власним бажанням та за власною волею, виражаючи повну згоду на проживання з останнім. Так, під час сумісного проживання та у подальшому окремого, освітнім процесом дітей також займався позивач, приділяючи цьому належну увагу, тому, будь-який процес оздоровлення чи лікування повністю контролювався останнім. Натомість, відповідачка не приділяла належної уваги розвитку, навчанню, лікуванню дітей, тим самим, завдаючи цим прямої шкоди вихованню дітей. При цьому, на відміну від стабільної фінансової можливості позивача утримувати дітей, відповідачка не має достатнього та стабільного доходу для матеріального забезпечення синів, бо відповідно до наявної інформації, остання влаштувалась на роботу до перукарні на посаду перукаря (жіночий майстер), отримуючи за зміну, приблизно, 200 грн. та працює 3 (три) рази на тиждень. Просив визначити місця проживання дітей - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_2 посилалась на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають двох спільних дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 02.02.2023 року шлюб між сторонами розірвано. Після ухвалення рішення по суті справи, спільні діти проживали разом із позивачкою. Однак, в подальшому, діти поступово почали мешкати з відповідачем, поясняючи це тим, зокрема, що ОСОБА_5 хотів отримати від батька подарунки, він не хотів щоб відповідач ображав його матір, та на думку синів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 кухня батька їм була більш до вподоби, ніж кухня матері. Водночас, позивачка зазначає, що, за час проживання синів із відповідачем, їй зателефонували зі школи та повідомили, що діти не відвідують заняття. Однак, враховуючи, що сини проживають з батьком, вона позбавлена можливості слідкувати за відвідуванням занять останніми та контролювати навчальний процес. При цьому, позивачка вказує, що не може вплинути на безвідповідальну поведінку відповідача, тим самим не може забезпечити належним чином фізичний, розумовий, духовний, моральний та соціальний розвиток своїх синів. Тому, саме визначення місця проживання дітей з матір'ю відповідатиме найкращим інтересам дітей. На підставі вищевикладеного, просила її зустрічний позов задовольнити.
Судом встановлено, що 27 січня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 міським відділом реєстрації актів цивільного стану Київського районного управління юстиції м. Харкова, зареєстровано шлюб, про що зроблено актовий запис № 43.
Від шлюбу народилися двоє дітей: син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Даний факт підтверджується свідоцтвами про народження.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 02.02.2023 року шлюб між сторонами розірвано.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не дійшли згоди з приводу визначення місця проживання дітей, враховуючи виниклі конфліктні ситуації.
З висновку Департаменту служб у справах дітей № 227 від 27.05.2024 року вбачається, що Департамент служб у справах дітей вважає за недоцільне визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з матір'ю ОСОБА_2 .
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
Суд - це фактично останній інструмент, який підлягає використанню при вирішенні сімейних спорів, коли спір неможливо вирішити іншим шляхом.
Водночас, розлучення має відбутися таким чином, щоб батько і матір як і раніше співпрацювали при виконанні батьківських обов'язків.
Крім того, дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).
Так, відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
При цьому, у частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Так, відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Приписами частини третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Виходячи зі змісту частини шостої статті 29 ЦК України фізична особа може мати кілька місць проживання.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
В постанові Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20 зазначено, що рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об'єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Верховний Суд в постанові від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19 зазначив, що при оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров'я; (е) право дитини на освіту. Також, підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції встановлено, що батьки мають належні житлові умови, доходи та мають бажання виховувати дітей.
Система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і має гарантувати захист прав дитини.
Відповідно до статтей 3, 4 Європейської конвенції про здійснення прав дітей 1996 року, дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється правами: отримувати всю відповідну інформацію; отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої думки; клопотати про призначення спеціального представника під час розгляду судовим органом справ, бути поінформованою про можливі наслідки реалізації своїх думок та про можливі наслідки будь-якого рішення.
Крім того, відповідно до статті 12 Конвенції про права дитини, статті 171 СК України, статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» - дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Разом з тим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати інтересам дитини.
Думка дитини може бути висловлена у письмових доказах (висновках органів опіки та піклування, спеціалістів тощо); електронних доказах (відео-, аудіоматеріалах); висновках психологічної експертизи; показаннях самої дитини, присутньої в залі судового засідання або з використанням режиму відеоконференції.
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17, суд враховує висловлену дитиною думку системно, з'ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб.
При оцінці пояснень дитини необхідно враховувати її вік на момент опитування, рівень розвитку та психологічні особливості, притаманні відповідному віку.
У пункті 67 Загального коментаря № 14 від 29 травня 2013 року Комітет ООН з прав дитини зазначив, що в інтересах дитини доцільно виходити зі спільної батьківської відповідальності. Приймаючи рішення в інтересах дитини, суддя має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками.
У Резолюції «Рівність і спільна батьківська відповідальність: роль батька» від 02 жовтня 2015 року № 2079 Парламентська Асамблея Ради Європи підкреслила необхідність поваги органів влади держав-членів до права батьків нести спільну відповідальність, забезпечивши, щоб сімейне право передбачало у разі роздільного проживання батьків або розірвання шлюбу можливість спільної опіки над дітьми в їх найкращих інтересах на основі взаємної згоди між батьками (пункт 2).
Крім того, Парламентська Асамблея Ради Європи звернула увагу, що розвиток спільної батьківської відповідальності допомагає подолати гендерні стереотипи щодо ролей, які нібито призначаються жінкам і чоловікам у сім'ї, і є очевидним відображенням соціологічних змін, які відбулися за останні п'ятдесят років в організації приватної та сімейної сфер (пункт 4).
Спільне батьківство слід сприймати як координацію між дорослими у їхніх батьківських ролях і здатність підтримувати та допомагати один одному, воно сприяє покращенню співпраці між батьками та зменшенню ризику потенційних суперечок, оскільки така модель вільна від тягаря переможець-переможений.
Водночас труднощі, пов'язані із спільною опікою, належать до початкового періоду адаптації, і завдяки тривалому контакту батьків ці труднощі поступово зникають. Спільна фізична опіка сприяє відкритому спілкуванню між батьками, мінімізації конфліктів та розчарувань, приносить користь стосункам матір-дитина і батько-дитина.
З урахуванням вищезазначеного, при вирішенні спору між розлученими батьками про визначення місця проживання дитини суд з урахуванням обставин справи має право розглянути питання щодо визначення місця проживання дитини з одним із батьків із забезпеченням контакту дитини з іншим з батьків чи застосування спільної фізичної опіки з почерговим проживанням дитини у помешканні кожного з батьків за відповідним графіком.
Так, у постановах від 26 жовтня 2022 року у справі № 750/9620/20, від 04 жовтня 2023 року в справі № 208/4667/20, від 14 грудня 2022 року у справі № 742/2571/21, від 10 січня 2024 року у справі № 183/3958/20 Верховний Суд звертав увагу на можливість застосування судами моделі спільної фізичної опіки батьків над дитиною.
Судом встановлено, що як батько, так і мати дітей належним чином ставилися до виконання своїх батьківських обов'язків, не зловживають спиртними напоями чи наркотичними засобами, матеріально забезпечені та створили належні умови для виховання та розвитку дітей, однак, у той же час між сторонами існує особистий конфлікт та неприязні стосунки, що унеможливило вирішення питання про фізичну опіку щодо їхніх спільних дітей в позасудовому порядку.
Під час вирішення питання щодо можливості встановлення спільної фізичної опіки, суд, окрім загальних обставин, має також враховувати: бажання кожного з батьків, щоб дитина проживала разом з ним, згоду на участь у її вихованні та піклуванні; наявність у обох батьків сталих відносин з дитиною та бажання останньої спілкуватися з обома батьками; відсутність обставин, зазначених у частині другій статті 161 СК України, а також інших обставин, що можуть становити загрозу інтересам дитини; наявність у кожного з батьків часу та можливості, що дозволяє належним чином опікуватися дитиною; місце проживання кожного з батьків, що знаходиться не далеко від звичайного місця проживання дитини (сформованих місць життєвих інтересів дитини) тощо.
Судом встановлено, що сторони працюють в одному місті та проживають в одному населеному пункті та висловлюють бажання в однаковій мірі піклуватися про дітей.
Крім того, діти тривалий час проживають з батьком і емоційний контакт з матір'ю у певній мірі втрачено. Цьому сприяють погані стосунки між батьками. При цьому, протягом розгляду справи діти висловлювали бажання проживати з батьком, однак, не заперечували можливість проживання з матір'ю.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Оскільки діти тривалий час не мали належних контактів з матір'ю, певний проміжок часу проживають з батьком судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що саме під впливом цих обставин висловили бажання не змінювати місце проживання.
Враховуючи те, що діти тривалий час проживають з батьком, вони мають відповідні соціальні контакти за місцем проживання батька, виявляють більшу прихильність до батька. Однак, діти потребують і материнської турботи та безумовної любові, яка має позитивно впливати на їх розвиток.
Подолання певних дискомфортних на першому етапі незручностей для дітей, пов'язаних з тимчасовою зміною звичного для них місця проживання і середовища, а також налагодження емоційного контакту дітей з матір'ю має відбуватися у співпраці батька і матері, а також органів у справах дітей, за необхідності - психологів. При цьому, доказів, які б свідчили про неможливість відновлення та підтримання належного емоційного контакту між матір'ю та дітьми або шкідливість таких контактів для дітей, матеріали справи не містять.
Використання спільної фізичної опіки у даному випадку спрямоване на повернення матері у життя і виховання дітей, які потребують як материнського, так і батьківського виховання, що у їх синтезі формують основу становлення дітей як повноцінних членів суспільства.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності забезпечення спільного проживання братів, з огляду на їх емоційний зв'язок, взаємопідтримку, що відповідає принципу якнайкращого забезпечення інтересів дітей.
Виходячи з вищенаведеного, судова колегія доходить висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано визначив, що місце проживання малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на поточному етапі доцільно визначити почергово з кожним з батьків, у такому порядку: два тижні з батьком ОСОБА_1 ; два тижні з матір'ю ОСОБА_2 . Такий порядок буде відповідати якнайкращим інтересам дитини.
Відповідно до вимог ч.3 ст. 160 СК України визначено, що якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Отже суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що станом на дату ухвалення судового рішення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є неповнолітнім, а тому, згідно з положеннями частини третьої статті 160 СК України, свідчить про наявність у нього права самостійно обирати з ким з батьків він буде проживати. Оскільки під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виявив бажання проживати з батьком, тому за вищевказаних обставин суд позбавлений можливості застосувати спільну фізичну опіку щодо неповнолітнього ОСОБА_4 .
Також судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що почергове проживання малолітнього ОСОБА_5 доцільно розпочати за місцем проживання батька, де він тривалий час проживає, надавши можливість батькам та дітям налагодити необхідні комунікації та залагодити непорозуміння.
З урахування установлених обставин справи, які сприяють збереженню сімейного оточення і підтримання відносин, забезпечення життєвих інтересів дітей, спроможності кожного із батьків піклуватися про сина ОСОБА_5 особисто в рівній мірі, стосунків батьків із сином ОСОБА_5 , як у минулому так і на даний час, які є доброзичливі, бажання обох батьків проживати разом із дітьми, наявності у кожного із батьків часу та можливостей піклуватися про сина ОСОБА_5 , забезпечення дитини батьківського виховання від обох батьків, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про можливість застосування спільної фізичної опіки, яка сприятиме відкритому спілкуванню між батьками, мінімізації конфліктів та розчарувань, а разом із тим принесе користь стосункам сина ОСОБА_5 з обома батьками, тобто буде відповідати найкращим інтересам для їх синав, з почерговим проживанням дитини у помешканні кожного з батьків по два тижні.
Таке рішення суд першої інстанції узгоджується із висновками Верховного Суду.
Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Підстав для його зміни або скасування не вбачається.
Щодо стягнення судових витрат на правову допомогу, судова колегія зазначає наступне.
У вересні 2024 року представник ОСОБА_1 адвокат Лиска П.О. звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на правову допомогу. Просив вирішити питання щодо розподілу судових витрат, понесених ОСОБА_1 у зв'язку із розглядом справи, а саме стягнути: 40000 грн витрати на правову допомогу за представництво інтересів ОСОБА_1 щодо його позову (первісний позов); 40000 грн витрати на правову допомогу за представництво інтересів ОСОБА_1 по пред'явленому зустрічному позову ОСОБА_2 ; сплачений судовий збір 1073,00 грн; поштові витраті 87 грн; сплачені кошти за отримання відомостей з державного реєстру речових прав в розмірі 43 грн.
Задовольняючи частково клопотання представника позивача за первісним позовом ОСОБА_1 - адвоката Лиски Павла Олександровича про вирішення питання щодо розподілу судових витрат суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до положення ч.3 ст. 141 ЦПК України, враховуючи позицію представника відповідача-позивача ОСОБА_2 - адвоката Бабій Л.В., характер виконаної адвокатом Лискою П.О. роботи, її доцільність, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає, що зазначені представником ОСОБА_1 - адвокатом Лискою П.О. витрати на правничу допомогу в розмірі 80000, 00 грн є завищеними, а тому дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідача-позивача ОСОБА_2 на користь позивача-відповідача ОСОБА_1 10000 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до положень частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (частини 1, 3 ст. 133 ЦПК України).
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Судом встановлено, що представником позивача під час подання позовної заяви було зазначено про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000 грн. При цьому, подане до суду клопотання про приєднання доказів понесених судових витрат у розмірі 81203, 60 грн в окремій заяві протягом п'яти днів після ухвалення рішення по суті спору.
Вимога щодо розподілу судових витрат на правову допомогу була заявлена до винесення рішення по суті, а заява про ухвалення додаткового судового рішення, яка розглядається, разом з відповідними доказами подана в п'ятиденний строк після прийняття рішення.
Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_1 та адвокатом Лискою Павлом Олександровичем було укладено Договір про надання правової допомоги №б/н від 08 вересня 2023 року про надання правової допомоги, зокрема, представництва інтересів клієнта у судах всіх інстанцій та складання для нього процесуальних документів. На підставі зазначеного договору адвокатом Лискою П.О. видано ордер на надання правової допомоги ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 138-139).
Згідно п.8 Договору про надання правової допомоги гонорар Адвоката обчислюється у погодинній оплаті та встановлюється в додатковій угоді, що підлягає сплаті в гривні готівковою або безготівковою формою. Погодинна ставка застосовується із шестихвилинним дискретним кроком (0,1 години), тобто витрачений час округлюється до найближчого більшого значення, кратного 0,1 години (т. 1 а.с. 138).
Відповідно до п.1,2 Додаткової угоди від 09.09.2023 року до Договору про надання правової допомоги сторони домовились, що гонорар Адвоката за надання правових послуг по представництву Клієнта в межах сімейного спору за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , трета особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про визначення місця проживання обох дітей з батьком в суді першої інстанції (планується до подачі до Київського районного суду міста Харкова) складає фіксовану суму в розмірі 40000 (сорок псяч) гривень, які сплачуються протягом строку дії договору готівкою або безготівковою формою. Клієнт також сплачує всі фактичні витрати, що є необхідними (судовий збір, поштові та інші витрати) (т. 2 а.с. 208).
Згідно п. 1,2 Додаткової угоди від 06.12.2023 року до Договору про надання правової допомоги сторонами погоджено, що гонорар Адвоката за надання правових послуг по представництву Клієнта в межах сімейного спору за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа (вказується правильна назва) - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про визначення місця проживання дитини з матір'ю в суді першої інстанції (Київський районний суд міста Харкова) складає фіксовану суму в розмірі 40000 (сорок тисяч) гривень, які сплачуються протягом строку дії договору готівкою або безготівковою формою. Клієнт також сплачує всі фактичні витрати, що є необхідними (судовий збір, поштові та інші витрати) (т.2 а.с. 209).
Відповідно до наданих представником позивача розрахунків розміру витрат ОСОБА_1 пов'язаних з отриманням професійної правової допомоги по справі №953/9454/23, Звіту про хід виконання договору про надання правових послуг від 08.09.2023 року, було надано правову допомогу позивачу вартістю 81 203, 60 грн на що пішло загалом витраченого часу 68 годин, що складає: представництво інтересів ОСОБА_1 щодо його позову (первісний позов) - 40 000 грн, а саме: надання усних консультацій щодо поставлених запитань Клієнтом щодо правовідносин з визначення місця проживання дітей з батьком, можливостей його врегулювання мирним шляхом, судовим розглядом, доказів, що є необхідними для розгляду спору, а також проведення консультацій протягом розгляду справи в суді (витрачено часу - 6 годин); аналіз доказів, документів, фотознімків, відеозаписам, наданих Клієнтом, складання адвокатських запитів з метою збору доказів (витрачений часу - 5 години); складання процесуальних документів: позовна заява про визначення місця проживання дітей, заяви про виклик свідків, клопотань про відкладення судового засідання, приєднання доказів, підготовка таких документів до подачі (витрачено часу - 16 годин); складання заяви до Комунального закладу охорони здоров'я «Харківське обласне бюро судово-медичної експертизи» про призначення і проведення експертного дослідження, узгодження позиції з Клієнтом, підготовка додатків до нього, подача його, консультування Клієнта (витрачено часу - 3 години); забезпечення участі у судових засіданнях в Київському районному суді міста Харкова (як особисто, так і шляхом залучення іншого адвоката - Зарицької Катерини Юріївни) згідно протоколів судового засідання (витрачено часу з урахуванням часу очікування судових засідань, проїзду до суду - 5 годин); забезпечення участі у проведенні бесіди ОСОБА_5 з психологом, складання проекту заяви щодо участі в бесіді з залученням засобів фіксації (відео/аудіозаписуючі пристрої) (витрачено часу з урахуванням часу очікування та проїду - 4 години); підготовка до участі у судових засіданнях та поточний контроль за рухом справи (актуалізація нормативно-правової бази, судових рішень, практики, перетляд картки справи в Електронному суді, поточний обмін інформацією з Клієнтом) (витрачено часу - 2 години); підготовка документів, підтверджуючі судові витрати та підстави для їх стягнення (витрачений час - 0,5 год.), що становить загалом витраченого часу - 41,5 годин.
Також, представництво інтересів ОСОБА_1 по пред'явленому зустрічному позову ОСОБА_2 - 40 000 грн, а саме: ознайомлення з зустрічним позовом ОСОБА_2 з додатками, узгодження правової позиції з Клієнтом (витрачено часу - 3 години); складання процесуальних документів: заперечення проти прийняття до спільного розгляду зустрічної позовної заяви, проти призначення експертизи, проти клопотання про визнання доказу неналежним, відзив на зустрічний позов, письмове опитування ОСОБА_2 (витрачено часу - 12 годин); збір доказів шляхом направлення адвокатських запитів, пошуку інформації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта (витрачено часу - 3 години); підготовка доказів до подачі до суду (копіювання, засвідчення документів, відправка сторонам та подача їх до суду (витрачено часу - 2 години); підготовка до участі у судових засіданнях та поточний контроль за рухом справ (актуалізація нормативно-правової бази, судових рішень, практики, перегляд картки справи в Електронному суді, поточний обмін інформацією з Клієнтом) (витрачено часу - 2 години); забезпечення участі у судових засіданнях в Київському районному суді м. Харкова згідно протоколів судового засідання (витрачено часу з урахуванням часу очікування судових засідань, проїзду до суду - 4 годин); підготовка документів, підтверджуючі судові витрати та підстави для їх стягнення (витрачений час - 0,5 год.), що становить загалом витраченого часу - 26,5 годин.
У серпні 2024 року до суду першої інстанції надійшло клопотання представника відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 - адвоката Бабій Л.В. про зменшення розміру судових витрат і витрат на правову допомогу.
У клопотанні адвоката Бабій Л.В. зазначено, що заявлені витрати на правничу допомогу, на її думку, не відповідають вимогам співмірності, а саме: виконаним адвокатом обсягом робіт, складністю справи, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт тощо, а тому заявлені витрати є неправильними і несправедливими. Враховуючи викладене, адвокат Бабій Л.В. просить суд відмовити у задоволенні вимоги про стягнення понесених судових витрат ОСОБА_1 .
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: - надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до статті 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до Постанова Великої Палати Верховного Суду справа № 755/9215/15-ц від 19 лютого 2020 року, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Так, відповідно до положень ч.6 ст. 137 ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат може не тільки за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката, а і за власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою - п'ятою та дев'ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Аналогічна позиція відображена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, відповідно до яких Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.
У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції», заява № 31107/96, (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9,00 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).
З урахуванням наведеного вище, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Варто також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, зокрема, постановами Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 923/560/17, від 10 листопада 2021 у справі № 329/766/18, від 01 вересня 2021 у справі №178/1522/18.
Крім того, Верховний Суд свого часу зазначав, що «… суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу не є обґрунтованою та є завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, досліджених та підготовлених доказів, обсягу нормативно-правових актів, використаних адвокатом та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг з розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу … дійшовши висновку про неспівмірність розміру витрат на правничу, суди першої та апеляційної інстанцій не визначили розмір судових витрат на правничу допомогу, який має бути відшкодований» (пункти 81 та 82 постанови Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №160/6762/21).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
При цьому, згідно частини першої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Виходячи з вищевикладеного судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що враховуючи позицію представника відповідача-позивача ОСОБА_2 - адвоката Бабій Л.В., характер виконаної адвокатом Лискою П.О. роботи, її доцільність, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає, що зазначені представником ОСОБА_1 - адвоката Лиска П.О. витрати на правничу допомогу в розмірі 80000, 00 грн є завищеними.
Тому висновок суду першої інстанції щодо зменшення розміру судових витрат до 10 000,00 грн відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Виходячи з вищевикладеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення вимог про стягнення судових витрат, заявлених представником ОСОБА_1 адвоката Лиски П.О.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -
Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - Лиски Павла Олександровича - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 28 серпня 2024 року та додаткове рішення Київського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Н. П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова
Повне судове рішення виготовлено 20.11.2024 року.