15 листопада 2024 року м. Київ № 320/45540/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку
про визнання протиправним та скасування наказу від 21.07.2023 №249К,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати наказ від 21.07.2023 №249К "Про застосування дисциплінарного стягнення".
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.01.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
01.02.2024 до суду надійшло клопотання про відмову від позову та закриття провадження в адміністративній справі, а також заперечення щодо закриття провадження в адміністративній справі, в яких позивачка, серед іншого, просить стягнути з відповідача судові витрати зі сплати судового збору та правничої допомоги.
06.02.2024 в системі «Електронний суд» сформовано додаткові пояснення у справі, зокрема і щодо судових витрат.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.04.2024 прийнято відмову позивачки від позову та закрито провадження в адміністративній справі №320/45540/23 за позовом ОСОБА_1 до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати наказ від 21.07.2023 №249К «Про застосування дисциплінарного стягнення».
07.05.2024 до суду надійшла заява про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат
Частиною третьою статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
Враховуючи вказане, розгляд заяви позивача здійснений у порядку письмового провадження.
Розглянувши вказану заяву, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно з положеннями статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
У випадку постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат.
Відповідно до статті 140 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються із позивача, крім випадків, коли позивач звільнений від сплати судових витрат. Однак якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача.
Відповідно до пунктів 2, 8 частини першої, частини другої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі: якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом; щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб'єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.
Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою суду від 30.04.2024 закрито провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 238 КАС України у зв'язку з відмовою позивача від позову.
Дослідивши подану представником позивача заяву/клопотання про відмову від позову та закриття провадження в адміністративній справі на підставі пункту 2 частини першої статті 238 КАС України, судом встановлено, що представник позивача стверджує про відсутність підстав для закриття провадження на підставі пункту 8 частини першої статті 238 КАС України. Одночасно з цим, представник позивача зазначив, що відповідачем після відкриття провадження у цій справі скасовано оскаржуваний наказ, чим задоволено позов. У зв'язку з викладеним представник позивача відмовляється від позову, зазначаючи про обізнаність із нормами законодавства (наслідками відмови від позову) та вказує про наявність підстав для закриття провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 238 КАС України.
Вирішуючи порушене позивачем питання розподілу судових витрат, суд акцентує увагу на тому, що диспозиція статті 140 КАС України передбачає можливість відшкодування судових витрат позивачу виключно у тому випадку, якщо відмова від позову обумовлена його задоволенням відповідачем після подання позовної заяви (правові позиції у постановах Верховного Суду від 7 вересня 2021 року у справі №380/3138/20 та від 7 вересня 2023 року у справі №580/67/22, від 1 лютого 2024 року у справі №500/76/23).
Суд констатує, що предметом спору є оскарження наказу відповідача від 21.07.2023 №249К «Про застосування дисциплінарного стягнення».
Наказом відповідача від 17.01.2024 №35К скасовано наказ керівника апарату від 21.07.2023 №249К «Про застосування дисциплінарного стягнення».
Суд закрив провадження у справі, задовольнивши заяву позивача про відмову від позову після скасування наказу відповідача від 21.07.2023 №249К «Про застосування дисциплінарного стягнення» наказом від 17.01.2024 №35К.
Означені обставини, на переконання суду, свідчать про те, що у цій справі закрито провадження у зв'язку із задоволенням відповідачем позову після подання позовної заяви, а тому цілком обґрунтованим є покладення на відповідача обов'язку відшкодувати понесені позивачем витрати як міра відповідальності за поведінку, яка змусила позивача вирішувати спір у судовому порядку.
З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду із цим позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
З огляду на задоволення позову та враховуючи приписи статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для стягнення на користь позивача судового збору, сплаченого за подання позовної заяви у розмірі 1073,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Щодо вимог про стягнення правничої допомоги, суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положенням частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як вбачається з пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
З наведеної норми вбачається, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
Отже, розподілу підлягає навіть кредиторська заборгованість позивача зі сплати витрат на професійну правничу допомогу, надання якої підтверджується відповідними доказами.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85211544) та постанові від 20.12.2019 у справі № 903/125/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504028).
Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною шостою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76397938).
При цьому з імперативних положень частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі Ботацці проти Італії, заява № 34884/97, п. 30).
У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі № 520/1849/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504176).
Згідно з пунктом четвертим частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1ст.1 Закону № 5076).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076).
Статтею 19 Закону № 5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до статті 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом встановлено, що між позивачем та адвокатським об'єднанням «Олег Зудінов та Партнери» укладено договір про надання професійної правничої допомоги №08/23 БКМ від 19.08.2023, за умовами якого бюро зобов'язується надавати клієнту професійну правничу (правову) допомогу, що полягає у складанні процесуальних документів та представництві інтересів клієнта з питань оскарження наказу НКЦПФР від 21.07.2023 №249К.
Відповідно до розділу договору сторони погодили, що за надання правової допомоги, зазначеної в пункті 1.1 цього договору, клієнт сплачує бюро гонорар у фіксованому розмірі, що дорівнює 10000,00 грн. Розмір гонорару є незмінним. Гонора має бути сплачений клієнтом у безготівковій формі на підставі виставленого бюро рахунку у зазначені в такому рахунку строки. Сторони домовились, що з урахуванням способу обчислення гонорару акти прийому-передачі правової допомоги (виконаних робіт) ними не складаються, а належним підтвердженням надання передбаченої цим договором допомоги є матеріали відповідної судової справи.
Адвокатським об'єднанням «Олег Зудінов та Партнери» виставлено позивачу рахунок №30-01 від 30.01.2024 на оплату правничої допомоги у справі №320/45540/23 згідно з договором від 19.08.2023 №08/23 БКМ на суму 10000,00 грн із поміткою, що рахунок має бути сплачений протягом 30 календарних днів від дати набрання законної сили остаточним судовим рішенням у справі №320/45540/23.
Оскільки станом на дату звернення позивача до суду із заявою про ухвалення додаткового судового рішення визначений строк оплату правничої допомоги у справі №320/45540/23 згідно з договором від 19.08.2023 №08/23 БКМ на суму 10000,00 грн не закінчився, а також враховуючи фактичний об'єм виконаної адвокатом роботи, складність справи, зокрема, те, що дана справа є справою середньої складності, суд вважає обґрунтованими заявлені позивачем до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу по складанню позову у сумі 5000,00 грн.
Вказаний розмір витрат, на переконання суду, обумовлений об'єктивною тривалістю часу, яку адвокат витратив під час підготовки позовної заяви у цій справі, якістю та об'ємом підготовлених матеріалів, а також складністю питань, які були предметом розгляду у справі.
Відтак, на користь позивача слід присудити витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн, за рахунок відповідача.
Керуючись положеннями статей 132, 134, 140, 238, 241-243, 252 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення в адміністративній справі №320/45540/23 - задовольнити частково.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (01010, м. Київ, вул. Московська, буд. 8, корп. 30, код ЄДРПОУ 37956207).
В іншій частині заяви - відмовити.
Додаткове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на додаткове рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини додаткового рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту додаткового рішення.
Суддя Жук Р.В.