25 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 344/5167/23
провадження № 61-3317св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М., (суддя-доповідач), Ситнік О. М., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медичної і консультативно-діагностичної допомоги»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медичної і консультативно-діагностичної допомоги» на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 30 січня 2024 року у складі колегії суддів: Девляшевського В. А., Баркова В. М., Мальцевої Є. Є.,
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медичної і консультативно-діагностичної допомоги» (далі - КНП «Центр первинної медичної і консультативно-діагностичної допомоги») про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позов обґрунтований тим, що вона була поновлена на роботі відповідно до постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року. Копію наказу директора КНП «Центр первинної медичної і консультативно-діагностичної допомоги» від 09 лютого 2023 року про поновлення її на роботі було надіслано на додаток «Вайбер». Того ж дня вона звернулась із заявою про надання інформації про чергові та попередні відпустки, їх тривалість та періоди, з метою скористатись правом на отримання відпустки через перебування за межами країни у зв'язку з війною. На вказану заяву їй надано відповідь.
12 лютого 2023 року вона подала до роботодавця заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати без обмеження строку, оскільки через війну вона тимчасово, як біженець, перебуває за межами держави. На вказану заяву позивач отримала відмову, оскільки надання такої відпустки є правом, а не обов'язком адміністрації.
15 лютого 2023 року позивач знову подала заяву про надання відпустки тривалістю 90 днів та надала докази перебування за кордоном. Відпустку просила надати з 09 лютого 2023 року. У відповідь на заяву також отримала відмову.
Наказом директора від 16 лютого 2023 року позивача було звільнено з роботи за прогул, оскільки вона не вийшла на роботу 09-15 лютого 2023 року без поважних причин.
ОСОБА_1 не заперечувала, що у вказані дні вона не перебувала на роботі, але така відсутність не пов'язана з небажанням працювати, а через неможливість з'явитись на роботу у зв'язку з війною в Україні. Таким чином, не може вважатись прогулом період, коли роботодавець протиправно відмовив працівнику у наданні обов'язкової відпустки.
Позивач просила скасувати наказ від 16 лютого 2023 року № 117/ос про звільнення з посади лікаря-невропатолога за пунктом 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), поновити її на посаді лікаря-невропатолога з дня звільнення та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з урахуванням підвищення заробітної плати лікарям згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 року № 2 по день поновлення на посаді.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 жовтня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці протягом тривалого часу без поважних причин, належним чином оформлених заяв з підписом та документами, що підтверджують перебування за кордоном позивач не надала, тому відповідач правомірно застосував до позивача приписи пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 30 січня 2024 року рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 жовтня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову.
Визнано незаконним наказ КНП «Центр первинної медичної і консультативно-діагностичної допомоги» від 16 лютого 2023 року № 117/ос про звільнення ОСОБА_1 за прогул.
Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді лікаря-невропатолога КНП «Центр первинної медичної і консультативно-діагностичної допомоги» з 09 лютого 2023 року.
Стягнено з КНП «Центр первинної медичної і консультативно-діагностичної допомоги» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09 лютого 2023 року до 30 січня 2024 року в розмірі 234 462,32 грн, визначений без утримання податків, зборів інших обов'язкових платежів.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 у період з 09 лютого 2023 року до 16 лютого 2023 року була відсутня на робочому місці у зв'язку із веденням воєнних дій на території України та необхідністю збереження свого життя і здоров'я, позивач вживала заходи для врегулювання трудових відносин. Отже, відсутність позивача на роботі була зумовлена поважними причинами, тому підстав для звільнення позивачки за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України не має. Таким чином, наказ від 16 лютого 2023 року № 117/ос про звільнення позивача є незаконним, що свідчить про обов'язок роботодавця поновити позивача на займаній посаді з 09 лютого 2023 року. Враховуючи наведене на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09 лютого 2023 року до 30 січня 2024 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2024 року КНП «Центр первинної медичної і консультативно-діагностичної допомоги» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 30 січня 2024 року, просить її скасувати, рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 жовтня 2023 року залишити в силі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не застосував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03 грудня 2018 року у справі № 686/21222/16-ц, від 26 червня 2019 року у справі
№ 572/2944-16-ц, від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц, від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17, від 21 вересня 2023 року у справі № 639/2672/22, від 13 грудня 2023 року у справі № 621/2127/22, від 29 січня 2024 року у справі № 761/8030/21; не дослідив та не надав оцінки зібраним у справі доказам, а саме, електронному листуванню сторін та довідці КНП «Центр первинної медичної і консультативно-діагностичної допомоги» від 20 квітня 2023 року № 100/69-92, які спростовують твердження позивача про те, що нею надсилались належним чином оформлені заяви на отримання відпустки без збереження заробітної плати.
Суд апеляційної інстанції визнає поважною причиною відсутності позивача на роботі сам факт введення на території України воєнного стану, без врахування обов'язкових складових для визнання причин відсутності працівника на роботі поважними, а саме факту наявності або відсутності вини працівника у вчиненні прогулу, факту наявності або відсутності істотних обставин, які б не могли бути усунені самим працівником, факту наявності або відсутності причинно-наслідкового зв'язку між вчиненням збройної агресії проти України та неможливістю працівника виконувати свою роботу.
Посилання позивача на те, що вона 16 лютого 2023 року (в день звільнення) подавала якусь заяву через додаток «Вайбер» на номер телефону, який підписаний у неї як Таня, є неналежним способом подання заяви на відпустку. З наданих позивачем скриншотів не можливо встановити на який номер телефона вона надсилала таку заяву, тому цей доказ є неналежним, оскільки не містить інформації про предмет доказування.
ОСОБА_1 роботодавцю належним чином оформлені заяви на відпустку без збереження заробітної плати не надсилала.
Отже, суд апеляційної інстанції не здійснив дослідження всіх наявних у справі доказів, внаслідок чого дійшов помилкового висновку, що ОСОБА_1 надсилалась належним чином оформлена заява про надання відпустки без збереження заробітної плати на електронну адресу відповідача.
Також справа становить значний суспільний інтерес, враховуючи відсутність в Україні великої кількості судової практики з питань поновлення працівників в умовах дії воєнного стану на робочому місці на територіях, на яких не ведуться активні бойові дії, що призводить до необґрунтованих виплат комунальних та державних коштів недобросовісним працівникам у великих розмірах. Ця справа має суспільний інтерес в питаннях розмежування поважності причин відсутності на робочому місці в умовах дії воєнного стану та у зв'язку з веденням на території активних бойових дій, а також у питаннях електронного листування між працівником та роботодавцем в умовах воєнного стану, включаючи обов'язок проставляння підпису заявника на документах, надісланих електронними засобами зв'язку, а також встановлення переліку документів, які можуть слугувати підтвердженням факту перебування працівника за кордоном.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2024 рокувідкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У травні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження за касаційною відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційне провадження підлягає закриттю з огляду на таке.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
У цій справі предметом позову є скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Ціна позову у справі становить 234 462,32 грн, яка не перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на час звернення з касаційною скаргою (3 028,00 грн х 80 = 242 240,00 грн).
Тлумачення статті 19 ЦПК України свідчить, що малозначна справа є такою відповідно до закону, незалежно від того, чи визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції. Оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 «Загальні положення» ЦПК України, то вона поширюються й на стадію касаційного провадження.
Необхідність розгляду справи в суді касаційної інстанції заявник мотивував також тим, що справа становить значний суспільний інтерес, враховуючи відсутність в Україні великої кількості судової практики з питань поновлення працівників в умовах дії воєнного стану на робочому місці на територіях, на яких не ведуться активні бойові дії, що призводить до необґрунтованих виплат комунальних та державних коштів недобросовісним працівникам у великих розмірах. Ця справа має суспільний інтерес в питаннях розмежування поважності причин відсутності на робочому місці в умовах дії воєнного стану та у зв'язку з веденням на території активних бойових дій, а також у питанням електронного листування між працівником та роботодавцем в умовах воєнного стану, включаючи обов'язок проставляння підпису заявника на документах, надісланих електронними засобами зв'язку, а також встановлення переліку документів, які можуть слугувати підтвердженням факту перебування працівника за кордоном.
Доводи скарги про те, що справа становить значний суспільний інтерес фактично зводиться до необхідності переоцінки доказів.
Отже, доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки незгода заявника з оскаржуваним судовим рішенням в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що становитьзначний суспільний інтерес, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.
Верховний Суд встановив, що провадження за касаційною скаргою у справі, що переглядається, відкрито помилково, оскільки скарга подана на судове рішення у справі незначної складності та з ціною позову, що не перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягає касаційному оскарженню, тому дійшов висновку про закриття касаційного провадження.
Доводи касаційної скарги, хоча і містять посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, проте зводяться до незгоди із встановленими обставинами та оцінкою доказів, не стосуються питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, потрібно вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 761/10509/17, провадження № 14-53цс19, зазначила, якщо касаційна скарга прийнята до проваджена суду касаційної інстанції помилково, касаційне провадження у справі належить закрити.
Вказаний правовий висновок підлягає застосуванню до процесуальних правовідносин, які з огляду на викладене, виникли під час розгляду цієї касаційної скарги.
Верховний Суд дослідив та взяв до уваги ціну і предмет позову, складність справи і її значення для сторін і суспільства та не встановив випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, які б свідчили про необхідність перегляду судового рішення у цій справі у касаційному порядку.
Оскільки Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою КНП «Центр первинної медичної і консультативно-діагностичної допомоги» на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 30 січня 2024 року у малозначній справі, то є підстави для закриття касаційного провадження.
Відповідно до частини другої статті 396 ЦПК України про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу.
Верховний Суд зазначає, що під час вирішення питання про закриття касаційного провадження у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення, а встановлюється наявність підстав чи відсутність таких підстав для його касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 396 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційне провадження за касаційною скаргою Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медичної і консультативно-діагностичної допомоги» на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 30 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медичної і консультативно-діагностичної допомоги» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Ігнатенко
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська