23 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 201/8368/21
провадження № 61-2236св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М., (суддя-доповідач), Ситнік О. М., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2022 року у складі судді Наумової О. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2023 року у складі колегії суддів Гапонова А. В., Новікової Г. В., Никифоряка Л. П.,
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позов обґрунтований тим, що з 1992 року він працював в АТ КБ «ПриватБанк», з 2017 року на посаді заступника керівника Департаменту по операціям на внутрішньому ринку напрямку корпоративного бізнесу дирекції малого та середнього бізнесу.
29 квітня 2021 року в автоматизованій системі документообігу «ПриватДок» з'явилося повідомлення про зміни в організації виробництва і праці та про наступне можливе вивільнення працівників, відповідно до якого позивача нібито попередили про скорочення штату. Це повідомлення не давало змоги виконувати трудові функції ОСОБА_1 , оскільки в ньому була лише активна кнопка «ознайомлений» та це повідомлення не можливо було закрити. ОСОБА_1 не натиснув її, оскільки не міг ознайомитись в повному обсязі з повідомленням, додатки до повідомлення не відкривалися, тому він не міг перевірити чи дійсно існує наказ від 07 квітня 2021 року № Е.17.U.0.0/4-6744266 і що він передбачає. Список вакантних посад також не відкривався.
У повідомленні також було зазначено, що документ підписаний кваліфікованим електронним підписом (далі - КЕП) від імені виконуючого обов'язки голови правління АТ КБ «ПриватБанк»Самаріної Г. Ю., але ніяких підтверджуючих доказів не було, а перевірити самостійно він не мав змоги, оскільки файл з підписом не був доданий.
22 червня 2021 року ОСОБА_1 повідомив про це голову правління банку відповідною заявою.
Надалі йому вдалося завантажити наказ про зміни в організації праці, однак перевіривши електронний цифровий підпис на файлі з ним, з'ясувалося, що він накладений 28 квітня 2021 року.
З 16 липня 2021 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному, про що того ж дня в автоматизованій системі документообігу «ПриватДок» повідомив лінійного керівника та інших відповідальних співробітників.
Наказом від 19 липня 2021 року № Э.DN-YB-2021-7045583-п у період тимчасової непрацездатності його звільнено з роботи через скорочення штату. Про цей наказ він дізнався із автоматизованої системи документообігу «ПриватДок».
21 липня 2021 року ОСОБА_1 на пошту отримав листа від AT КБ «ПриватБанк» від 19 липня 2021 року № 20.1.0.0.0/7-2101719/13090 до якого була додана паперова копія наказу про звільнення. У листі було зазначено, що інформація про тимчасову непрацездатність спростовується тим, що він табелювався в електронній системі.
27 липня 2021 року позивач звернувся до голови правління AT КБ «ПриватБанк» з листом, що звільнення в період тимчасової непрацездатності є порушенням вимог Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), вимагав поновити на роботі, але відповіді не отримав.
05 серпня 2021 року ОСОБА_1 направив до AT КБ «ПриватБанк» лист з оригіналом листка непрацездатності та просив поновити його на роботі, однак відповіді не отримав. Отже, звільнення відбулося у період тимчасової непрацездатності. ОСОБА_1 вимушений був табелюватися у період перебування на лікарняному - 16 липня 2021 року лише щоб направити в системі документообігу «ПриватДок» повідомлення лінійному керівнику й іншим відповідальним співробітникам про те, що він не може здійснювати трудові обов'язки через хворобу.
В оскаржуваному наказі зазначено, що згідно з наказом від 07 квітня 2021 року № Е.17.U.0.0/4-6744266 «Про впровадження змін в організації виробництва і праці та в штатному розкладі Дирекції по роботі з бізнес-клієнтами» посада позивача підлягає скороченню. У наказі вказано, що він виданий 07 квітня 2021 року. У повідомленнях про зміни в організації виробництва вказано, що воно підписане КЕП, проте, перевіривши електронний підпис, що накладений на файл з наказом на веб-сайті Центрального засвідчувального органу з'ясувалось, що він підписаній 28 квітня 2021 року. Отже, оскаржуваний наказ є підробленим.
Наказ про зміни в організації праці передбачає скорочення штату Дирекції малого та середнього бізнесу - структурного підрозділу, до якого входить підрозділ, в якому працював позивач у зв'язку з його ліквідацією і створенням Дирекції по роботі з бізнес-клієнтами. Кількість посад не змінилася. Загальна чисельність Дирекції малого та середнього бізнесу відповідала загальній чисельності Дирекції по роботі з бізнес-клієнтами, а тому скорочення посад фактично не відбулося. У додатках № 2 та № 3 до наказу, старий і новий штатні розписи містили по 262 посади, що вказує на те, що скорочення не відбулося. Це свідчить про штучне створення роботодавцем причин та умов для розірвання трудового договору з власної ініціативи під виглядом скорочення штату працівників, без ліквідації певних посад і зменшення кількості штатних одиниць за певними посадами.
Позивач просив скасувати наказ від 19 липня 2021 року № Э.DN-УB-2021-7045583-п про звільнення, поновити його на роботі, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2022 рокупозов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано незаконним та скасовано наказ голови правління АТ КБ «ПриватБанк» Бьоша Герхарда від 19 липня 2021 року № Э.DN-YB-2021-7045583-п про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора Департаменту обслуговування корпоративних клієнтів по операціям на внутрішньому ринку Головного офісу напрямку корпоративного бізнесу АТ КБ «ПриватБанк» через скорочення штату на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора Департаменту обслуговування корпоративних клієнтів по операціям на внутрішньому ринку Головного офісу напрямку корпоративного бізнесу АТ КБ «ПриватБанк» з 02 серпня 2021 року. Стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02 серпня 2021 року по день ухвалення рішення у розмірі 466 144,51 грн без утримання з цієї суми податків та інших обов'язкових платежів. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та присудження виплати заробітної плати в межах суми платежу за один місяць у розмірі 29 574,09 грн.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не був ознайомлений в автоматизованій системі документообігу «ПриватДок» з повідомленням від 28 квітня 2021 року № Е.28.0.0.0/3-6819232 про зміни в організації виробництва і праці та про можливе вивільнення працівників. Відповідач, складаючи акти про відмову від ознайомлення та відповідаючи на звернення позивача щодо порушення його прав, був обізнаний, що позивач не підписав персональне попередження КЕП. Відповідач не довів, що у його структурі відбулося скорочення штату внаслідок реорганізації, а звільнення позивача відбувалося у зв'язку зі скороченням штату і з дотриманням гарантій про переважне право на залишення на роботі як працівникові з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. У результаті реорганізації структури банку не запропоновано позивачу у встановленому законом порядку вакантну посаду і порушені права позивача на першочергове залишення на роботі. Крім того, позивач на день звільнення перебував на лікарняному. Подання про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 отримано профспілкою 09 серпня 2021 року, тобто вже після фактичного звільнення ОСОБА_1 . Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за період з дня звільнення (02 серпня 2021 року) і по день ухвалення судового рішення. Позов про поновлення на роботі розглядався більше одного року не з вини працівника, тому розраховуючи середній заробіток за час вимушеного прогулу не потрібно обмежуватися одним роком.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2023 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2022 року змінено.
В частині стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2022 року скасовано.
Стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02 серпня 2021 року до 15 листопада 2022 року в розмірі 579 061,33 грн з відрахуванням суми фактично виплаченої відповідачем, допущено негайне виконання рішення суду, з утриманням з цієї суми податків та інших обов'язкових платежів.
В іншій частині рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2022 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції правильно встановив період з 02 серпня 2021 року (день звільнення) до 15 листопада 2022 року (день ухвалення рішення судом про поновлення на роботі), але неправильно визначив середній заробіток. Суд взяв до уваги травень та червень 2021 року замість червня та липня 2021 року, оскільки позивач у липні знаходився на лікарняному. У травні 2021 року ОСОБА_1 нарахована заробітна плата у розмірі 33 199,45 грн, у червні 2021 року нарахована заробітна плата у розмірі 33 278,90 грн. Кількість робочих днів у травні 2021 року - 18 днів, кількість робочих днів у червні 2021 року - 20 днів, тому середньоденний заробіток становить 1 749,43 грн. Враховуючи, що з моменту звільнення позивача до моменту ухвалення рішення судом першої інстанції пройшов 331 робочий день, сума що підлягає стягненню з відповідача становить 579 061,33 грн з відрахуванням суми фактично виплаченої відповідачем, де допущено негайне виконання рішення суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2023 року, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 461/2102/20, від 21 лютого 2020 року в справі № 809/1353/16, від 31 травня 2021 року в справі № 338/258/20, від 05 серпня 2020 року в справі № 205/1312/17, від 11 вересня 2019 року в справі № 523/9943/16-ц, від 08 лютого 2018 року в справі № 265/7395/14-ц, від 09 квітня 2020 року в справі № 760/21020/15-ц, від 18 листопада 2020 року в справі № 756/7222/18, від 02 грудня 2021 року в справі № 428/2575/20, від 17 травня 2022 року в справі № 756/7222/18, від 16 червня 2022 року в справі № 183/7292/20, від 13 грудня 2022 року в справі № 608/2424/20, від 16 листопада 2022 року в справі № 263/1283/19, від 09 листопада 2022 року в справі № 524/3625/20, від 14 квітня 2021 року в справі № 758/10562/19, від 27 грудня 2022 року в справі № 826/18270/14, від 05 жовтня 2022 року в справі № 279/1345/21, від 13 січня 2021 року в справі № 641/5023/17, від 09 вересня 2021 року в справі № 640/11863/19, від 31 травня 2021 року від 640/13168/20, від 05 вересня 20119 року в справі № 336/5828/16.
Висновки судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту скорочення штату з огляду на незмінну кількість посад у порівнянні штатних розписів свідчить про помилкове тлумачення судами понять «скорочення чисельності» та «скорочення штату» й суперечить висновкам Верховного Суду.
Відповідно до наказу від 07 квітня 2021 року № Е.17.U.0.0/4-6744266 роботодавцем проводилось саме скорочення штату, а не скорочення чисельності працівників, введення нових посад було законним та є правом власника або уповноваженого ним органу на самостійне визначення штатного розпису.
Висновок суду про необхідність застосування переважного права на залишення ОСОБА_1 на роботі внаслідок тривалого безперервного стажу роботи суперечить висновку Верховного Суду згідно з яким сама по собі наявність такого стажу за відсутністю відповідної кваліфікації та продуктивності праці, що визначаються роботодавцем, не надає працівникові переважного права на залишення на роботі.
При обчисленні середньої заробітної плати ОСОБА_1 , суд першої інстанції керувався розміром заробітної плати за травень та червень 2021 року, з чим погодився апеляційний суд. Такий спосіб обчислення суперечить приписам Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, оскільки цей період не є двома останніми місяцями, що передували місяцю звільнення ОСОБА_1
Аргументи відмови професійної спілки у наданні згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 в частині відсутності доказів відмови працівників від переведення на пропоновані посади суперечать практиці Верховного Суду, а висновки судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість відмови професійної спілки, ухвалені з порушенням норм матеріального права.
Висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем не було доведено ознайомлення позивача з персональним попередженням та доданим до нього пропонованим списком вакантних посад суперечить приписам Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та Закону України «Про електронні довірчі послуги».
Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували докази щодо проведення в банку скорочення штату, а не скорочення чисельності, пропонування працівникові наявної роботи (персональні попередження та додані списки вакантних посад до них), зміни дати звільнення працівника підлягають обов'язковій оцінці в сукупності з іншими доказами у справі, і в порушення норм процесуального права не надали належної оцінки доказам, що мали істотне значення для вирішення справи.
При встановленні факту відмови професійної спілки у наданні згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 , суди першої та апеляційної інстанцій не зупинили провадження та не запитали згоду професійної спілки.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи. У задоволенні клопотання про зупинення виконання рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2022 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2023 року відмовлено.
У листопаді 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційне провадження підлягає закриттю з огляду на таке.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
У цій справі предметом позову є скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Ціна позову у справі становить 579 061,33 грн, яка не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на час звернення з касаційною скаргою (2 684,00 грн х 250 = 671 000,00 грн).
Тлумачення статті 19 ЦПК України свідчить, що малозначна справа є такою відповідно до закону, незалежно від того, чи визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції. Оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 «Загальні положення» ЦПК України, то вона поширюються й на стадію касаційного провадження.
Касаційна скарга заявника не містить посилання на випадки, визначені у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, як і посилання на докази на їх підтвердження.
Отже, Верховний Суд встановив, що провадження за касаційною скаргою у справі, що переглядається, відкрито помилково, оскільки скарга подана на судові рішення у справі незначної складності та з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягає касаційному оскарженню, тому дійшов висновку про закриття касаційного провадження.
Доводи касаційної скарги, хоча і містять посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, проте зводяться до незгоди із встановленими обставинами та оцінкою доказів, не стосуються питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, потрібно вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 761/10509/17, провадження № 14-53цс19, зазначила, якщо касаційна скарга прийнята до проваджена суду касаційної інстанції помилково, касаційне провадження у справі належить закрити.
Вказаний правовий висновок підлягає застосуванню до процесуальних правовідносин, які з огляду на викладене, виникли під час розгляду цієї касаційної скарги.
Верховний Суд дослідив та взяв до уваги ціну і предмет позову, складність справи і її значення для сторін і суспільства та не встановив випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, які б свідчили про необхідність перегляду судового рішення у цій справі у касаційному порядку.
Оскільки Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2023 року у малозначній справі, то є підстави для закриття касаційного провадження.
Відповідно до частини другої статті 396 ЦПК України про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу.
Верховний Суд зазначає, що під час вирішення питання про закриття касаційного провадження у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення, а встановлюється наявність підстав чи відсутність таких підстав для його касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 396 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Ігнатенко
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська