Справа № 367/6131/24
Провадження по справі № 2/367/4476/2024
Іменем України
19 листопада 2024 року м. Ірпінь
Ірпінський міський суд Київської області в складі
головуючого судді Одарюка М.П.,
за участю секретаря судового засідання Бобриш М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву в залі суду в м. Ірпені цивільну справу № 367/6131/24 за позовом Акціонерного товариства «УНІВЕРСАЛ БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У провадженні суду перебуває цивільна справа за позовом Акціонерного товариства «УНІВЕРСАЛ БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
16 вересня 2024 року від представника відповідача ОСОБА_1 , адвоката Кучерука М.В. надійшло клопотання про повернення позовної заяви позивачеві з підстав передбачених п. 1 ч. 4 ст. 185 ЦПК України.
24 вересня 2024 року від представника відповідача ОСОБА_1 , адвоката Кучерука М.В. надійшло клопотання про витребування доказів та визнання явки представника позивача, в якому він просить витребувати від АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» документи, якими було унормовано правила переведення платежів у розстрочку у період часу з березня 2019 року до травня 2024 року та визнати яку представника позивача обов'язковою.
Учасники справи в судове засідання не з'явились.
Представник відповідача пождав суду письмову заяву, в якій просив суд розглядати справу без його участі позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.
Представник відповідача подав до суду заяву, в якій просив суд судове засіданні призначене на 19 листопада 2024 року розглядати без його участі клопотання підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.
Заслухавши пояснення учасників справи, вивчивши клопотання про витребування доказів, клопотання про визнання явки представника позивача обов'язковою та клопотання про повернення позовної заяви, суд дійшов висновку, що у задоволенні клопотань слід відмовити з таких підстав.
Вирішуючи клопотання представника відповідача про повернення позову у відповідності до п. 1 ч. 4 ст. 185 ЦПК України суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Згідно чч. 1, 2 ст. 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник. Під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу.
Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст.58 ЦПК України юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.
Відповідно до пункту 18 частини першої розділу XII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», положення цього Кодексу застосовуються з урахуванням підпункту 11 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.
30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року № 1401-VIII.
02 червня 2016 року за № 1401-VIII Верховною Радою України було прийнято зміни до Конституції України, відповідно до яких розділ XV «Перехідні положення» Основного Закону України було доповнено пунктом 11, який передбачає, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 01 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 01 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 01 січня 2019 року (абзац перший пункту 11). Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 01 січня 2020 року (абзац другий пункту 11).
Пунктом 11 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України врегульовані питання представництва. Про «самопредставництво» в Конституції України не йдеться, воно передбачене лише відповідними положеннями процесуальних кодексів.
Отже, процесуальне законодавство розмежовує такі юридичні категорії, як «представництво» і «самопредставництво».
Самопредставництво юридичної особи - це право одноосібного виконавчого органу (керівника) чи голови (уповноваженого члена) колегіального виконавчого органу безпосередньо діяти від імені такої особи без довіреності, представляючи її інтереси в силу закону, статуту, положення.
Для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (органу державної влади) без додаткового уповноваження (довіреності).
Згідно висновків Верховного Суду, викладених в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року по справі № 303/4297/20, провадження № 14-105цс21, починаючи з 29 грудня 2019 року, самопредставництво юридичної особи допускає можливість вчинення у суді процесуальних дій від її імені не тільки керівником або членом виконавчого органу, але й будь-якою іншою особою, уповноваженою на такі дії за законом, статутом, положенням або трудовим договором (контрактом). Тому можливість участі у справі за правилами самопредставництва юридичної особи того, хто не є її керівником або членом її виконавчого органу, слід підтверджувати або приписом відповідного закону, або приписом статуту чи положення цієї особи, або умовами трудового договору (контракту), зокрема посадовою інструкцією (у разі, якщо такого договору у письмовій формі немає чи у ньому зафіксований неповний перелік трудових (посадових) обов'язків працівника). Якщо інше не передбачено саме цими документами, уповноважений діяти у суді за правилами самопредставництва юридичної особи, має всі права відповідного учасника справи. Зазначене не виключає можливості додаткового подання до суду довіреності юридичної особи, проте самостійно вона не підтверджує повноваження діяти за правилами самопредставництва.
Отже, самопредставництво юридичної особи, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування (в адміністративному судочинстві - також суб'єкта владних повноважень, який не є юридичною особою) у цивільному, господарському й адміністративному судочинствах можуть здійснювати будь-які фізичні особи, уповноважені на це саме відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту).
У разі, якщо такого договору (контракту) у письмовій формі немає чи у ньому зафіксований неповний перелік трудових (посадових) обов'язків працівника (наприклад, є посилання на посадову інструкцію), то поряд із підтвердженням наявності трудових відносин, такий працівник подає відповідний документ юридичної особи (зокрема, посадову інструкцію), у якому визначений його обов'язок представляти інтереси цієї особи в суді (діяти за правилами її самопредставництва), а за наявності - також обмеження відповідних повноважень.
Наявність або відсутність у ЄДР даних про такого працівника, який поряд із керівником має право вчиняти дії від імені юридичної особи, не впливає на обов'язок останньої підтвердити повноваження цього працівника діяти у судовому процесі на підставі закону, статуту, положення, трудового договору (контракту), зокрема обсяг цих повноважень.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).
У § 36 рішення у справі «Bellet v. France» від 04 грудня 1995 року, заява № 23805/94, ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97 проти України» від 21 жовтня 2010 року).
З огляду на викладене, суд вважає що ОСОБА_2 уповноважений на підставі наявної в матеріалах справи довіреності, представляти інтереси АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», а тому клопотання представника відповідача задоволенню не підлягає.
Вирішуючи клопотання представника відповідача про витребування доказів, судом встановлено наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Згідно п. 2 ч. 2 ст. 84 ЦПК України у клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 84 ЦПК України у клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно до положень ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Особа, яка заявляє клопотання перед судом про витребування від інших осіб письмових доказів, повинна зазначити: який письмовий доказ вимагається, орган чи особу, у яких він знаходиться, та обставини, які може підтвердити цей доказ. Крім того, у клопотанні слід зазначити обставини, що можуть бути підтверджені доказом, якого необхідно витребувати. Ці обставини повинні входити до предмету доказування у справі, інакше суд може відмовити в задоволенні клопотання про витребування доказів.
Тож, для витребування доказів судом, відповідачу необхідно надати суду докази того, що ним вживалися заходи для отримання доказів, проте безуспішно, в зв'язку з чим ним подається клопотання про витребування доказів, яке повинно відповідати вимогам ч. 2 ст. 84 ЦПК України.
Стороною відповідача в порушення ч.1 ст. 84 ЦПК України не надано доказів неможливості самостійно надати запитувані в клопотанні докази, не надано доказів відмови особи, в якої витребовуються докази у наданні зазначених в клопотанні конкретно визначених доказів.
Таким чином, суд залишає клопотання позивача про витребування доказів без задоволення.
Вирішуючи питання представника відповідача про визнання явки представника позивача обов'язковою судом встановлено наступне.
За загальним правилом частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності; якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів (частина третя статті 211 ЦПК України).
Частина 1 ст. 128 ЦПК України визначає, що суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою.
Згідно приписів п. 3 ч. 2, ч. 3 ст. 43 ЦПК України, учасники справи зобов'язані з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою. У випадку невиконання учасником справи його обов'язків суд застосовує до такого учасника справи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом.
Учасниками справи, згідно ст.ст.42,48 ЦПК України у позовному провадженні є позивач, відповідач і треті особи.
Приймаючи до уваги мотиви клопотання сторони позивача про розгляд справи за його відсутності та враховуючи, що від дотримання чи не дотримання принципу змагальності залежить питання законності та обґрунтованості вирішення справи по суті, для доведення тих обставин, на які посилають сторони, як на підставу позовних вимог та заперечень, суд вважає потрібним для надання особистих пояснень визнати явку представника позивача обов'язковою.
Крім того, відповідно до вимог п. 5 ч. 2 ст. 223 ЦПК України, суд вправі відкласти розгляд справи в судовому засіданні, якщо визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.
З урахуванням викладеного та на виконання положень ст. 223 ЦПК України, суд вважає за необхідне явку представника позивача визнати обов'язковою та відкласти розгляд справи на іншу дату.
Керуючись ст.ст. 84, 123,223,185, 260, 261 ЦПК України,
Визнати явку представника позивача обов'язковою, про що його повідомити цією ухвалою.
Відкласти розгляд цивільної справи за позовом Акціонерного товариства «УНІВЕРСАЛ БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором на 12 годину 00 хвилин 24 грудня 2024 року.
У задоволенні клопотання про повернення позову позивачу та витребування доказів відмовити.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи, що розглядається на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за посиланням - http://cg.ck.court.gov.ua.
Копію ухвали направити відповідачу, для виконання.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя М.П. Одарюк