06 листопада 2024 року
м. Київ
Справа № 522/11565/21
Провадження № 61-10738св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.
суддів: Ігнатенка В. М., Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Власюк Катерини Петрівни на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22 січня 2024 року в складі судді Яреми Х. С. та постанову Одеського апеляційного суду від 18 червня 2024 року в складі колегії суддів Назарової М. В., Кострицького В. В., Лозко Ю. П.,
у справі за скаргою ОСОБА_1 на постанову головного державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Сокол Юлії Степанівни, стягувач - ОСОБА_2 та
Короткий зміст скарги
28 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на рішення головного державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Сокол Ю. С. (далі - державний виконавець Сокол Ю. С. ) про накладення на неї як боржника у виконавчому провадженні штрафу.
Посилалася на те, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21 червня 2022 року (справа № 522/11565/21) зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визначення порядку спілкування з неповнолітньою дитиною - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , задоволено частково. Встановлено спосіб участі ОСОБА_2 у вихованні своєї малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення дитиною 10 років:
- кожної першої, другої та четвертої неділі місяця з 11 год. до 19 год.;
- кожної третьої суботи місяця з 11 год. до 19 год.;
- кожної середи з 16 год. до 19 год.;
- дні народження та святкові дні за попередньою домовленістю батьків, з урахуванням бажання та стану здоров'я дитини;
- у період хвороби безперешкодне відвідування дитини за місцем її фактичного проживання за попередньою домовленістю;
- після досягнення ОСОБА_5 шести років - половина осінніх, зимових, весняних та літніх канікул за попередньою домовленістю між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зокрема з правом виїзду дитини з батьком за межі країни для оздоровлення та відпочинку.
14 серпня 2023 року державний виконавець Сокол Ю. С. відкрила виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 522/11565/21, виданого 24 січня 2023 року Приморським районним судом м. Одеси.
28 вересня 2023 року державний виконавець Сокол Ю. С., керуючись статтями 64-1, 75 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), прийняла постанову про накладення на боржницю ОСОБА_1 штрафу, оскільки остання без поважних причин порушує порядок побачень батька з донькою, визначений рішенням суду, що підтверджується актами державного виконавця від 27 вересня 2023 року.
Просила суд визнати неправомірною та скасувати постанову державного виконавця Сокол Ю. С. від 28 вересня 2023 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 про накладення на боржницю ОСОБА_1 штрафу.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
22 січня 2024 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
18 червня 2024 року постановою Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22 січня 2024 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що державний виконавець має використовувати всі визначені Законом № 1404-VIII заходи щодо виконання судового рішення про участь батька в спілкуванні з дитиною, зокрема і надані йому повноваження з накладення штрафів у зв'язку з невиконанням боржником рішення суду.
У справі підтверджено, що ОСОБА_1 без поважних причин порушує порядок побачень батька з дитиною, яким визначено зустріч батька з дитиною без присутності матері, державний виконавець діяв як у найкращих інтересах дитини, так і в межах способу виконання рішення суду, визначеного виконавчим документом, з дотриманням своїх повноважень, тому відсутні підстави для скасування постанови державного виконавця про накладення на ОСОБА_1 штрафу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Власюк К. П. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22 січня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 червня 2024 року, в якій просить їх скасувати, постановити нове судове рішення про задоволення скарги.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судових рішень особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що суди неправильно застували норми матеріального права, порушили норми процесуального права та не врахували важливих обставин справи, зокрема того, що в рішенні суду не зазначено про те, що зустрічі батька з дитиною повинні проводитися без присутності матері.
Суди не врахували обставин справи у взаємозв'язку з вимогами розділу I Інструкції з організації примусового виконання рішень, необґрунтовано приєднали до матеріалів справи докази та письмові пояснення державного виконавця, чим порушили принцип диспозитивності цивільного судочинства.
Доводи інших учасників справи
Відзивів на касаційну скаргу не надходило.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
22 серпня 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у цивільній справі та витребувано її матеріали із Приморського районного суду м. Одеси.
У вересні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
23 жовтня 2024 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п'яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
14 серпня 2023 року державний виконавець Сокол Ю. С. відкрила виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 522/11565/21, виданого 24 січня 2023 року Приморським районним судом м. Одеси в справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , третя особа - Київська районна державна адміністрація Одеської міської ради, про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6 про визначення порядку спілкування з дитиною, треті особи: Приморська районна державна адміністрація Одеської міської ради як орган опіки та піклування, Служба у справах дітей Одеської міської ради, на виконання рішення Приморським районним судом м. Одеси від 21 червня 2022 року.
Вказаним судовим рішенням встановлено наступний спосіб участі ОСОБА_2 у виховані своєї малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення 10 років:
- кожної першої, другої та четвертої неділі місяця з 11 год. до 19 год.;
- кожної третьої суботи місяця з 11 год. до 19 год.;
- кожну середу з 16 год. до 19 год.;
- дні народження та святкові дні за попередньою домовленістю батьків, з урахуванням бажання та стану здоров'я дитини;
- у період хвороби безперешкодне відвідування дитини за місцем її фактичного проживання за попередньою домовленістю;
- після досягнення ОСОБА_5 шести років - половина осінніх, зимових, весняних та літніх канікул за попередньою домовленістю між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зокрема з правом виїзду дитини з батьком за межі країни для оздоровлення та відпочинку.
18 серпня 2023 року батько надав державному виконавцю письмову згоду на те, щоб, враховуючи вік дитини, мати (боржниця) була присутня під час його зустрічей з дитиною протягом місяця.
Сторонами виконавчого провадження узгоджено місце виконання рішення: АДРЕСА_1 (дитячий майданчик), яке зафіксовано постановою державного виконавця від 22 серпня 2023 року.
18 вересня 2023 року державний виконавець Сокол Ю. С. прийняла постанову про залучення представників органу опіки та піклування та працівників Київського відділу поліції під час проведення виконавчих дій, які будуть проводитись 27 вересня 2023 року з 16 год. за адресою: АДРЕСА_1 (дитячий майданчик).
26 вересня 2023 року державний виконавець Сокол Ю. С. прийняла постанову про застосування під час примусового виконання рішення суду фотозйомки та відеозапису.
26 вересня 2023 року з метою координації роботи представників органу опіки та піклування й співробітників Київського відділу поліції під час проведення виконавчих дій за виконавчим провадженням № НОМЕР_1 постановою державного виконавця для участі у виконавчих діях 27 вересня 2023 року було утворено виконавчу групу в складі трьох державних виконавців.
27 вересня 2023 року державний виконавець Сокол Ю. С. склала три акти про втручання ОСОБА_1 у спілкування батька з дитиною.
28 вересня 2023 року постановою державного виконавця Сокол Ю. С. відповідно до статей 64-1, 75 Закону № 1404-VIII накладено на боржницю ОСОБА_1 штраф у розмірі 1 700,00 грн з тих підстав, що остання без поважних причин порушує порядок побачень батька з донькою, визначений рішенням суду, що підтверджується актами державного виконавця від 27 вересня 2023 року.
Позиція Верховного Суду
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) учасники справи, а також особи, які не брали участі в справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. За пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція).
У рішенні від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04, § 24) ЄСПЛ закріпив поняття «суд, встановлений законом», яке стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність.
Фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні в справі «Занд проти Австрії» (заява № 7360/76, доповідь Комісії від 12 жовтня 1978 року) визначено, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)».
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом № 1404-VIII.
Відповідно до вимог статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди є виконавчими документами (пункт 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII).
Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).
За приписами статті 64-1 Закону № 1404-VIII виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина друга статті 74 Закону № 1404-VIII).
Отже, крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного нормами процесуального законодавства, Закон № 1404-VIII встановлює спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні (постанови від 06 червня 2018 року в справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18), від 06 червня 2018 року в справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18) від 14 листопада 2018 року в справі № 906/515/17 (провадження № 12-246гс18), від 16 січня 2019 року в справі № 910/22695/13 (провадження № 12-277гс18), від 07 лютого 2019 року в справі № 927/769/16 (провадження № 12-273гс18), від 11 вересня 2019 року в справі № 925/138/18 (провадження № 12-74гс19), від 18 грудня 2019 року в справі № 759/15553/14-ц (провадження № 14-579цс19), від 15 січня 2020 року в справі № 1.380.2019.001073 (провадження № 11-709апп19), від 23 листопада 2021 року в справі № 175/1571/15 (провадження № 14-51цс21), від 20 вересня 2018 року в справі № 821/872/17 (провадження № 11-734апп18), від 17 жовтня 2018 року в справі № 826/5195/17 (провадження № 11-801апп18), від 16 січня 2019 року в справі № 279/3458/17-ц (провадження № 14-543цс18), від 09 жовтня 2019 року в справі № 758/201/17 (провадження № 14-468цс19), від 19 лютого 2020 року в справі № 382/389/17 (провадження № 11-1009апп19)).
Звертаючись до суду із скаргою, ОСОБА_1 просила визнати неправомірною та скасувати постанову державного виконавця Сокол Ю. С. від 28 вересня 2023 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 про накладення на неї штрафу.
Ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не врахували вказані норми права та правові висновки Великої Палати Верховного Суду, у зв'язку з чим помилково розглянули скаргу ОСОБА_1 у порядку цивільного судочинства, оскільки рішення, дії чи бездіяльність виконавця щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), зокрема постанови державного виконавця про накладення штрафу в межах виконавчого провадження, може бути оскаржена сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження в справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу (частина перша статті 414 ЦПК України).
Суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).
Оскільки справу належить розглядати адміністративним судом, Верховний Суд в складі Касаційного цивільного суду не має повноважень переглядати справу по суті.
Суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми процесуального права і помилкового розглянули справу в порядку цивільного судочинства.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження в справі у цій частині (пункт 5 частини першої статті 409 ЦПК України).
Згідно із частиною першою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження в справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених у статтях 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина друга статті 414 ЦПК України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження в справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції, Верховний Суд вбачає наявність підстав для скасування судових рішень із закриттям провадження у справі.
У разі закриття судом касаційної інстанції провадження в справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України заявнику роз'яснюється його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження в справі (крім випадків, якщо провадження в справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), зокрема в апеляційній та касаційній інстанціях. Такого клопотання в справі не заявлено.
Керуючись статтями 389, 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Власюк Катерини Петрівни задовольнити частково.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22 січня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 червня 2024 року скасувати.
Провадження в справі за скаргою ОСОБА_1 на постанову головного державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Сокол Юлії Степанівни, стягувач - ОСОБА_2 закрити.
Роз'яснити заявниці, що в разі закриття судом касаційної інстанції провадження в справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України суд за її заявою вправі постановити в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. М. Ситнік
Судді:В. М. Ігнатенко
І. В. Литвиненко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська