06 листопада 2024 року
м. Київ
Справа № 754/1071/24
Провадження № 61-10095св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.
суддів: Ігнатенка В. М., Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пухальської Ірини Станіславівни на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 03 квітня 2024 року в складі судді Грегуль О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 11 червня 2024 року в складі колегії суддів Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О.
в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів та
Короткий зміст позовної заяви
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому зазначив, що 22 лютого 2022 року між ним та ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений попередній договір купівлі-продажу 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , що на праві власності належить відповідачу. За умовами договору сторони домовились в строк до 14 березня 2022 року включно укласти та підписати основний договір купівлі-продажу. Згідно з пунктом 3 попереднього договору позивач сплатив відповідачу грошове забезпечення в розмірі 85 453,00 грн, що еквівалентно 3 000,00 дол. США.
Укладення основного договору 14 березня 2022 року не відбулося у зв'язку із загальновідомими обставинами, що настали з 24 лютого 2022 року, і запровадженням в Україні воєнного стану, а також активними бойовими діями, що мали місце в м. Києві та Київській області. Водночас, починаючи з травня 2022 року нотаріуси поновили свою діяльність, однак від відповідача не надходило ані усної, ані письмової пропозиції позивачу укласти основний договір. На усні пропозиції позивача повернути грошове забезпечення в розмірі 3000,00 дол. США відповідач не реагував, не виконав умову пункту 7 попереднього договору в частині вилучення про нього записів є Єдиному реєстрі боржників та автоматизованій системі виконавчих проваджень, тому позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача суми грошового забезпечення та штрафних санкцій.
25 серпня 2023 року рішенням Деснянського районного суду м. Києва в справі № 754/9167/23 ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позову з тих підстав, що з часу укладення попереднього договору до 14 березня 2022 року і до дня ухвалення судового рішення сторони не узгодили дату підписання основного договору, тому не можна вважати, що його укладенню перешкодили саме дії відповідача.
У зв'язку з цим позивач 03 листопада 2023 року звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Яворської Н. В. про передачу відповідачу заяви із пропозицією укласти основний договір купівлі-продажу 1/2 частини квартири на умовах, передбачених попереднім договором, і з'явитися для вчинення вказаної дії 12 грудня 2023 року на 14 год. до офісу приватного нотаріуса.
12 грудня 2023 року позивач і відповідач о 14 год. прибули до приватного нотаріуса для укладення основного договору купівлі-продажу частини квартири, проте нотаріус своєю постановою відмовила у вчиненні нотаріальних дій у зв'язку з ненаданням ОСОБА_2 документа про ринкову вартість 1/2 частини квартири, наявними записами про обтяження майна продавця, що унеможливлює посвідчення договору купівлі-продажу, відсутності згоди учасника спільної часткової власності на відчуження 1/2 частини квартири.
Оскільки укладення основного договору купівлі-продажу частини квартири не відбулося у зв'язку з невиконанням ОСОБА_2 своїх обов'язків, зазначених у попередньому договорі, та ненаданням документів, необхідних для посвідчення вказаного правочину, позивач просив стягнути з ОСОБА_2 грошове забезпечення в розмірі 114 000,00 грн і неустойку (штраф) у розмірі 114 000,00 грн.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
03 квітня 2024 року ухвалою Деснянського районного суду м. Києва задоволено усне клопотання відповідача про закриття провадження в справі. Закрито провадження в справі.
11 червня 2024 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 03 квітня 2024 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд своєю ухвалою закриває провадження в справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження в справі ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
ОСОБА_1 вже звертався до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення за попереднім договором купівлі-продажу 1/2 частки квартири від 22 лютого 2022 року грошового забезпечення в розмірі 3 000,00 дол. США і штрафу в розмірі 3 000,00 дол. США. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 25 серпня 2023 року в справі № 754/9167/23, яке не оскаржувалось, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
10 липня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Пухальська І. С. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 03 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 червня 2024 року, в якій просить їх скасувати, передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, а саме не встановили фактичних обставин в справі та не надали належної оцінки усім доказам.
Зазначила, що суди не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 29 січня 2020 року в справі № 201/3716/13, про те, що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Підстави позову поділяються на фактичні (обставини) та юридичні (норми права), які в сукупності дають особі право звернутися до суду з позовними вимогами до відповідача. Визначаючи підстави позову як елементи його змісту, суд повинен перевірити, на підставі яких фактів і норм закону позивач просить про захист свого права.
Право позивача, за захистом якого він звернувся до суду, залишилося незахищеним, оскільки метою звернення до суду є повернення грошового забезпечення, переданого відповідачу в рахунок укладення основного договору купівлі-продажу частки квартири, що не відбулося з вини відповідача.
Доводи інших учасників справи
Відзивів на касаційну скаргу не надходило.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
13 серпня 2024 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження в цивільній справі та витребувано її із Деснянського районного суду м. Києва.
У вересні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
23 жовтня 2024 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п'яти суддів.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі в справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (абзац другий пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 1 Основного Закону Україна проголошується правовою державою, і, як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини та громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя. Зобов'язання держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов'язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.
За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Відповідно до вимог статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
У частині першій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року в справі «Беллет проти Франції» (Bellet v. France)).
Ухвалюючи рішення 09 грудня 2010 року в справі «Буланов та Купчик проти України» (заяви № 7714/06 та № 23654/08), яке набуло статусу остаточного 09 березня 2011 року, ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення ЄСПЛ в справі «Кутій проти Хорватії» (Kutit v Croatia), заява № 48778/99).
Згідно зі статтею 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У частині першій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частиною першою статті 187 ЦПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження в справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу.
Провадження в справі було відкрито 22 січня 2024 року та призначено судове засідання на 20 лютого 2024 року.
Підстави для закриття провадження в справі законодавцем визначено в статті 255 ЦПК України.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження в справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження в справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Верховний Суд у постановах від 03 липня 2024 року в справі № 740/724/23 (провадження № 61-4325св24), від 30 травня 2024 року в справі № 757/130/22-ц (провадження № 61-15800св23), від 09 травня 2024 року в справі № 753/876/23(провадження № 61-16231св23), від 17 квітня 2024 року в справі № 669/417/22(провадження № 61-12939св23) сформулював правовий висновок про те, що для застосування вказаної підстави закриття провадження в справі необхідна одночасна наявність трьох складових: тотожних сторін спору, тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.
Зазначена підстава для закриття провадження в справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Закриття провадження в справі в цьому разі можливе лише за умови, що позов, з приводу якого ухвалено рішення, що набрало законної сили, є тотожним з позовом, який розглядається.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20 червня 2018 року в справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) виснувала, що необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року (пункт 3 частини першої статті 255 ЦПК України у чинній редакції) зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили.
За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року в справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 924/1473/15(провадження № 12-15гс19)).
Аналогічні висновки сформульовані в постановах Верховного Суду від 03 липня 2024 року в справі № 740/724/23 (провадження № 61-4325св24), від 30 травня 2024 року в справі № 757/130/22-ц (провадження № 61-15800св23), від 17 квітня 2024 року в справі № 669/417/22 (провадження № 61-12939св23), від 07 вересня 2023 року в справі № 750/9187/22 (провадження № 61-5459св23) та інших.
Визначаючи підставу позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Суди попередніх інстанцій встановили та матеріалами справи підтверджено, що як в справі № 754/9167/23, так і в справі, що переглядається, сторонами зазначені ОСОБА_1 (позивач) та ОСОБА_2 (відповідач) (а. с. 1, 12).
Предметом позовів у справах є стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення укладення в майбутньому основного договору в розмірі, еквівалентному 3 000,00 дол. США, і неустойки (штрафу), еквівалентній 3 000,00 дол. США, на день звернення з позовом.
Підставою позову в справі № 754/9167/23 позивач зазначив те, що укладення основного договору у визначений сторонами в попередньому договорі строк - 14 березня 2022 року не відбулося у зв'язку із запровадженням в Україні воєнного стану та активними бойовими діями в м. Києві та Київській області, проте з травня 2022 року нотаріуси поновили свою діяльність, але від відповідача не надходило ані усної, ані письмової пропозиції позивачу укласти основний договір. На усні пропозиції позивача повернути грошове забезпечення в розмірі 3000 дол. США відповідач не реагував.
Натомість, підставою позову в справі, що переглядається, є відмова приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Яворської Н. В. від 12 грудня 2023 року у вчиненні нотаріальної дії, яка підтверджує, на думку позивача, те, що неукладення основного договору купівлі-продажу частки квартири відбулося внаслідок дій відповідача, а саме: ненадання ОСОБА_2 документа про ринкову вартість 1/2 частини квартири, наявні записи про обтяження майна продавця, що унеможливлює посвідчення договору купівлі-продажу, відсутність згоди учасника спільної часткової власності на відчуження 1/2 частини квартири. Така підстава виникла після ухвалення рішення в справі № 754/9167/23.
З огляду на викладене колегія суддів висновує, що в справі № 754/9167/23 та в справі, що переглядається, підстави позову не є тотожними.
Статтею 41 Конституції України та частиною першою статті 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).
За певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimateexpectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того щоб «очікування» було «легітимним», воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов'язаному з майновим інтересом (рішення ЄСПЛ від 28 вересня 2004 року в справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49, 50).
Верховний Суд неодноразово зазначав, що під час застосування процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, установлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції (постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 05 серпня 2020 року в справі № 177/1163/16-ц (провадження № 61-2250св20), від 12 січня 2022 року в справі № 234/11607/20 (провадження № 61-15126св21); Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року в справі № 340/141/21 (адміністративне провадження № К/9901/18182/21) та ін.).
Зазначене узгоджується із практикою ЄСПЛ, який у своїх рішеннях вказує на те, що надмірний формалізм під час застосування процедурних правил буде впливати на справедливість процедури, що призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (рішення від 26 липня 2007 року в справі «Волчлі проти Франції» (Walchli v. Franc)», рішення від 08 грудня 2016 року в справі «ТОВ «Фріда» проти України»).
Суди першої та апеляційної інстанцій на вказане уваги не звернули та зробили помилковий висновок про те, що є підстави для закриття провадження в справі, яка переглядається.
Оскільки суди безпідставно закрили провадження в справі з посиланням на пункт 3 частини першої статті 255 ЦПК України та не переглядали справу по суті й не встановлювали фактичних обставин справи, а Верховний Суд не наділений повноваженнями встановлювати ці обставини, досліджувати та оцінювати докази, справу необхідно направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно із частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню в справі.
У зв'язку з наведеним з метою забезпечення завдання цивільного судочинства, а саме забезпечення справедливого розгляду справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Щодо судових витрат
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки справа направляється до суду першої інстанції для продовження розгляду, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 389, 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пухальської Ірини Станіславівни задовольнити.
Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 03 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 червня 2024 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. М. Ситнік
Судді:В. М. Ігнатенко
І. В. Литвиненко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська