Провадження № 11-сс/803/1975/24 Справа № 175/10928/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
13 листопада 2024 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6
підозрюваного ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,(в режимі відеоконференції)
розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі, матеріали з кримінального провадження №42023042150000290 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2024 року, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, стосовно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
підозрюваного за ч.2 ст. 255, ч.4 ст. 28, ч.3 ст. 307 КК України,
Ухвалою слідчого судді від 16 жовтня 2024 року застосовано стосовно ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 13 грудня 2024 року без визначення застави.
Своє рішення слідчий суддя мотивував обґрунтованою підозрою стосовно ОСОБА_7 та встановив наявність ризиків, що останній може: знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на свідків та інших підозрюваних в цьому кримінальному провадженні та вчинити інше кримінальне правопорушення, а також слідчий суддя врахував обставини зазначені в ст. 178 КПК України, тому дійшов висновку про необхідність застосування виключного запобіжного заходу. Також, слідчий суддя не визначив заставу.
В апеляційній скарзі захисник просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою застосувати до ОСОБА_7 цілодобовий домашній арешт.
Вимоги апеляційної скарги обгрунтовані тим, що рішення слідчого судді незаконне, оскільки підозра необгрунтована та відсутні дані коли ОСОБА_7 був залучений до злочинної організації, що останній погодився вступити в неї, що усвідомлював свої дії. При цьому, захисник вказує, що ОСОБА_7 здобуває заробіток шляхом приватних перевезень. Крім цього, до матеріалів клопотання не долучено товарно-транспортних накладних, які б підтверджували обізнаність ОСОБА_7 щодо вмісту товару, які транспортувалися. Захисник вказує, що ОСОБА_7 раніше не судимий, має постійне місце проживання, одружений, є батьком трьох дітей, хворіє, а тому більш м'який запобіжний захід зможе мінімізувати наявність ризиків.
В апеляційному суді захисник та підозрюваний підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити.
Прокурор в апеляційному суді заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення учасників процесу, перевіривши доводи апеляційної скарги, ухвалу слідчого судді, та матеріали клопотання, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню.
Рішення слідчого судді про застосування запобіжного заходу апеляційний суд вважає його правильним.
Питання, які слідчий суддя повинен вирішити при застосуванні відносно особи запобіжного заходу у виді тримання під вартою визначені змістом ст.ст. 177, 178, 183 КПК України.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може перешкоджати кримінальному провадженню чи вчинити інше правопорушення.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, крім наявності вищезазначених обставин, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного перегляду оскарженої ухвали встановлено, що слідчий суддя дотримався вказаних вимог закону застосувавши до ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Так, згідно до матеріалів клопотання слідчим відділенням поліції №8 Дніпровського районного управління поліції ГУ НП України в Дніпропетровській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, зареєстрованому в ЄРДР за №42023042150000290 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 255, ч.4 ст. 28 ч.3 ст. 307 КК України.( а.с.8-10)
15 жовтня 2024 року ОСОБА_7 затримано в порядку ст. 208 КПК України, та того ж дня повідомлено про підозру за ч. 2 ст. 255, ч.4 ст. 28 ч.3 ст. 307 КК України.( а.с.237- 247)
Щодо наявності обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення, апеляційним судом встановлено таке.
Відповідно до ч.5 ст.9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Відповідно до практики ЄСПЛ «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватися арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 §1(с) Конвенції». За визначенням ЄСПЛ «обґрунтована підозра у вчиненні кримінального злочину, про яку йдеться у статті 5 §1(с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» («K.-F. проти Німеччини», 27 листопада 1997, §57).
У пункті 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21.04.2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» зазначено, що «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Аналогічна правова позиція ЄСПЛ відображена у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, в якому також зазначено, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно пов'язують підозрюваного з певним злочином, вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
У п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.07 року ЄСПЛ зазначив: «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
В рішенні ЄСПЛ «Ферарі-Браво проти Італії», Суд зазначив, що затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
У справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 23.10.1994 року ЄСПЛ зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
При цьому, обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його винуватості, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.
Таким чином, відповідно до практики ЄСПЛ, для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри, оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а з метою визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Докази, які містяться в матеріалах кримінального провадження, що долучені до клопотання, а саме: протоколами про хід проведення негласних слідчих (розшукових) дій - огляду і виїмки кореспонденції, негласного отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження; протоколом за результатами проведених негласної слідчої (розшукової) дії - візуальне спостереження за річчю; протоколами за результатами проведених негласної слідчої (розшукової) дії - візуальне спостереження за місцем; протоколами про хід проведення негласних слідчих (розшукових) дій - зняття інформації з електронних комунікаційних мереж; протоколами за результатами проведених негласної слідчої (розшукової) дії - візуальне спостереження за особою; протоколом за результатами проведених негласної слідчої (розшукової) дії - аудіо - відео контроль особи; протоколом про хід проведення негласних слідчих (розшукових) дій - обстеження шляхом таємного проникнення до публічно не доступного місця особи з метою негласного отримання зразків, необхідних для дослідження; висновками експертів; показами свідка ОСОБА_9 ; речовими доказами, які вказують на те, що на даній стадії досудового розслідування існує обґрунтована підозра причетності ОСОБА_7 до вчинення інкримінованого йому злочинів.
За наведених обставин, доводи сторони захисту, щодо недоведеності підозри - є безпідставними.
Апеляційний суд визнає необґрунтованими доводи сторони захисту в частині відсутності ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які зазначені в оскарженій ухвалі слідчого судді, з огляду на наступне.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст.177 КПК України.
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваного кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваного та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, СПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Наявність ризику, передбаченого п.2 ч.1 ст. 177 КПК України, що ОСОБА_7 може знищити, сховати або пошкодити, речі та документи, які мають значення для кримінального провадження, підтверджується тим, що досудове розслідування ще триває та органом слідства не проведено всіх слідчих дій на отримання доказів.
При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України - впливу на свідків та інших підозрюваних у цьому ж кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК України, процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК України, оскільки покази свідків, які станом на даний час ще не допитані в судовому засіданні, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого досудового розслідування.
Ризик, передбачений п.5 ч.1 ст. 177 КПК України, що підозрюваний може вчинити інше кримінальне правопорушення, підтверджується тривалістю часу вчинення злочинів, серед яких є збут наркотичних засобів.
За вказаних обставин, доводи апеляційної скарги про відсутність ризиків є безпідставними, так як наявність ризиків є доведеною.
Таким чином, приймаючи рішення про застосування до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя в повній мірі дотримався вимог кримінального процесуального закону, врахував усі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу та обрав останньому винятковий у вигляді тримання під вартою, довівши, що більш м'які запобіжні заходи, зазначені у ст. 176 КПК України, не зможуть забезпечити виконання підозрюваним процесуальних обов'язків, та саме такий вид унеможливить здійснити ОСОБА_7 дії, передбачених п.п. 2, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Дані про особу ОСОБА_7 зазначені в апеляційній скаргі мають місце, але враховуючи обґрунтованість підозри та наявність ризиків не дають підстав для відмови у задоволенні клопотання слідчого.
При цьому, не долучено даних до апеляційної скарги щодо стану здоров'я підозрюваного, яке б не давало підстав для утримування його в умовах ізоляції від суспільства.
Стосовно не визначення ОСОБА_7 застави, то такі доводи є безпідставними.
Відповідно до ч.4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановлені ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: щодо злочину, передбаченого статтями 255-255-3 Кримінального кодексу України; щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
Згідно підозри стосовно ОСОБА_7 останньому інкримінується вчинення злочинів, передбачених ст. 255, ст. 307 КК України, що дає право слідчому судді не визначати заставу підозрюваному. Апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді щодо не визначення розміру застави.
Таким чином, враховуючи наведене, конкретні обставини кримінального провадження, колегія суддів погоджується із висновком слідчого судді про обрання ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави, що у повній мірі відповідає вимогам закону.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість апеляційних скарг.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 419, 422 КПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2024 року, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 підозрюваного за ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 307 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4