печерський районний суд міста києва
Справа № 757/55263/23-ц
пр. 2-о-146/24
11 листопада 2024 року Печерський районний суд м. Києва
в складі: головуючого судді Ільєвої Т.Г.,
при секретарі судових засідань Ємець Д.О.,
за участю заявника - ОСОБА_1 ,
заінтересованої особ и: ОСОБА_2 ,
свідка - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу № 757/55263/23-ц за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю, -
30.11.2023 до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана заява ОСОБА_1 , яка передана судді Ільєвій Т.Г. 05.12.2023, для вирішення питання про відкриття провадження.
Як вбачається із змісту заяви, заявник просить встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір'ю - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 на момент її смерті, тобто на момент відкриття спадщини.
Мотивуючи подану заяву заявник зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла її матір - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Так як, позивач постійно проживала зі своєю матір'ю до її смерті, то вона вважала, що належним чином прийняла спадщину, хоча була зареєстрована за місцем проживання у гуртожитку. Саме тому вона не в установлений законом строк подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини після смерті своєї матері.
За вказаних обставин, заявник зазначає, що встановлення цього факту їй необхідно для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом.
Ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва від 05.12.2024 року відкрито провадження у справі.
В судовому засіданні 13.08.2024 свідок ОСОБА_3 повідомив, що ОСОБА_1 проживала однією сім'єю за адресою: АДРЕСА_1 ,протягом десяти років з матір'ю.
В судовому засіданні 13.08.2024 заінтересована особа ОСОБА_2 повідомив, що він проживав за адресою: АДРЕСА_1 ,з бабусею з 2015 року та вони вели спільний побут
В судовому засіданні заявник підтримала вимоги та просила задовольнити, вказуючи, що вона проживала разом з матір'ю та запізнались на два дні з заявою про прийняття спадщини, внаслідок юридичної необізнаності.
Суд, заслухавши позицію учасників розгляду, свідка, дослідивши матеріали справи, вважає, що заява підлягає до задоволення за наступних обставин.
Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з положеннями частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Як визначено частиною сьомою статті 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
У відповідності до пункту 5 статті 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення
Пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 31 березня 1995 року № 5 визначено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови.
Відповідно до статті 318 ЦПК України, у заяві повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів,що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт.
Судовим розглядом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про її смерть.
ОСОБА_4 являється матір'ю ОСОБА_1 .
Факт родинних стосунків підтверджується копією свідоцтва про народження заявника, копією свідоцтва про укладення шлюбу.
Місце проживання, станом на момент смерті ОСОБА_4 , являється: АДРЕСА_1
Місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 .
Разом з тим, з акту від 26.10.2023 вбачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , постійно проживала та була зареєстрована АДРЕСА_1 . Разом з ОСОБА_4 проживала її донька - ОСОБА_1 , яка здійснювала за матір'ю догляд.
06.09.2023 державний нотаріус Шостої Київської державної нотаріальної контори Мотицька С.А. постановою відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, яке залишилось після смерті її матері ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Мотивуючи свою відмову, нотаріус зазначила, що ОСОБА_1 пропустила строк встановлений для прийняття спадщини після смерті матері.
Окрім іншого, під час судового розгляду встановлено, що замовником послуг щодо померлої ОСОБА_4 ,згідно Договору-замовлення на організацію поховання та надання суміжних ритуальних послуг від 18.11.2022, являється ОСОБА_1
Місцем проживання фізичної особи, згідно з частиною першою статті 29 ЦК України, є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Статтями 2, 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Місцем проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.
Тому, Верховний суд погодився, що відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем (постанова від 10.01.2019 у справі № 484/747/17).
Відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, п. 3.21. Спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу, він не заявив про відмову від неї.
У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.
Підпункт 3.22 пункту 3 глави 10 розділу II із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства юстиції № 3851/5 від 04.12.2017}- у підпункті 3.22 слово «можуть» замінити словом «може», слова «житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування» замінити словами «органу реєстрації місця проживання», слово «спадкоємець» замінити словами «місце проживання спадкоємця», слова «проживав разом із цим спадкодавцем» замінити словами «було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем».
Положеннями частини першої статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Відповідно до частини другою статті 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Крім того, згідно вимог ст. 318 ЦПК України, встановлено, що у заяві про встановлення фактів, що мають юридичне значення повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою.
У постанові від 15.09.2021 р. у справі № 503/246/19 (провадження № 61-11660свп20) Касаційним цивільним судом Верховного Суду зазначено, що перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, визначений у частинах першій та другій статті 315 цього Кодексу, не є вичерпним. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, при цьому має бути з'ясована мета його встановлення; встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо). У судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Факт постійного проживання особи станом на 24 серпня 1991 року не має правового значення для видачі паспорту громадянина України, замість втраченого або викраденого, тому за обставин даної справи не може бути встановлений в судовому порядку.
У постанові Верховного Суду від 12.01.2022 року по справі №227/2188/21 (провадження №61-18156св21) викладено висновок, що справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша ст. 81 ЦПК України).
У відповідності до частини шостої статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч. 2 ст. 78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є будь-які документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Суд приходить до висновку, що в судовому засіданні на підставі належних та допустимих доказів було встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , на момент її смерті, тобто на момент відкриття спадщини, а тому суд вважає, що заява є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Враховуючи викладене, керуючись п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що має юридичне значення», ст.ст. 258, 259, 263-265, 293, 315-319, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю - задовольнити.
Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , на момент її смерті, тобто на момент відкриття спадщини .
Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 /фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 .
Заінтересована особа: ОСОБА_2 , АДРЕСА_1 , тел. НОМЕР_2 .
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено та підписано 11.11.2024.
Суддя Тетяна ІЛЬЄВА