Справа №753/9988/22 Головуючий в суді 1-ї інстанції - ОСОБА_1
Провадження №11-кп/824/679/2024 Доповідач у суді 2-ї інстанції - ОСОБА_2
14 листопада 2024року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 23 жовтня 2023 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , в силу ст. 89 КК України не судимого,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 296 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк два роки.
Вироком вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів,-
Згідно вироку суду І-ї інстанції, ОСОБА_7 28 липня 2022 року, приблизно о 10 год. 00 хв., перебуваючи за адресою: АДРЕСА_3 , припаркував власний автомобіль марки «Nissan» неподалік блокпосту, на якому облаштовуються місця для перевірки осіб, транспортних засобів, багажу та вантажів, позиції вогневих засобів та бойової техніки, місця для відпочинку та забезпечення життєдіяльності особового складу, який виконує завдання на такому пункті, до складу якого можуть входити службові особи військових формувань та правоохоронних органів, які відповідно до закону залучені до здійснення заходів правового режиму воєнного стану, де проводиться контроль пересування транспортних засобів та розташований охоронний об'єкт, паркування поблизу якого заборонено.
На вказані дії ОСОБА_9 здійснив усне зауваження ОСОБА_7 та попросив перемістити автомобіль до паркувального майданчику, що розташований неподалік. У відповідь на вказане прохання, ОСОБА_7 , керуючись раптово виниклим умислом, на грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, ігноруючи існуючі в суспільстві загальноприйняті правила поведінки, моральності та добропристойності, усвідомлюючи те, що він знаходиться у людному громадському місці, де перебувають сторонні громадяни з малолітніми дітьми, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, став висловлювати представникові влади, який виконує обов'язки з охорони громадського порядку, численні погрози фізичною розправою та нецензурну лайку стосовно ОСОБА_9 на що, останній висловив вимогу припинити вчиняти хуліганські дії, перепаркувати автомобіль та заспокоїтись. Після чого, ОСОБА_7 повернувся до автомобіля та переїхав на місце, де здійснюється паркування транспортних засобів.
Одразу після переміщення транспортного засобу, ОСОБА_7 повернувся до ОСОБА_9 , який знаходився на блокпосту, продовжуючи при цьому висловлювати погрози останньому. У цей час, з метою припинення протиправних дій, ОСОБА_9 став робити зауваження ОСОБА_7 . На зауваження у свою адресу, ОСОБА_7 не припиняючи вчиняти хуліганські дії, наблизився до ОСОБА_9 та керуючись раптово виниклим умислом, на грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, ігноруючи існуючі у суспільстві загальноприйняті правила поведінки, моральності та добропристойності, усвідомлюючи те, що він знаходиться у людному громадському місці, де перебувають сторонні громадяни з малолітніми дітьми, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, розуміючи, що спілкується з особою, яка перебуває на військовій службі у Збройних Силах України, а отже є представником влади, який виконує обов'язки з охорони громадського порядку наніс ОСОБА_9 удар правим кулаком у ліву частину обличчя. Після завданого удару, потерпілий ОСОБА_9 втратив рівновагу та відійшов від правопорушника.
Вказаними протиправними діями ОСОБА_7 завдав ОСОБА_9 легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я у вигляді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку.
Після цього ОСОБА_7 з місця вчинення кримінального правопорушення зник.
Не погоджуючись з вироком суду, захисник ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду скасувати та кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 закрити у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 296 КК України.
У випадку відмови в скасуванні вироку суду - вирок змінити в частині призначеного покарання за ч. 3 ст. 296 КК України та на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання.
Мотивуючи свої вимоги захисник звертає увагу на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Вказує, що під час судового розгляду кримінального провадження не було встановлено достатніх доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_7 припаркував свій автомобіль біля блокпосту, натомість під час допиту потерпілого та обвинуваченого було встановлено, що автомобіль був припаркований на тротуарі де відсутні обмежуючі знаки.
Зазначає, що судом на підставі належних та допустимих доказів не було встановлено в діях ОСОБА_7 хуліганських мотивів, більше того, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачений виконав вимогу потерпілого та перепаркував автомобіль, не знехтував встановленими правилами поведінки військових об'єктів, натомість, об'єктом дій обвинуваченого ОСОБА_7 була конкретна особа, а саме потерпілий, з яким у нього виник конфлікт на грунті особистої неприязні, що не утворює собою об'єктивну сторону злочину - хуліганство.
Захисник зазначає, що судом першої інстанції проігноровано ряд доказів, які могли істотно вплинути на кваліфікацію дій обвинуваченого,натомість в основу вироку покладено недопустимі докази, зокрема № 042-987-2022 від 18.08.2022 року.
Також, захисник звертає увагу на те, що призначене судом покарання не відповідає ступеню тяжкості скоєного та особі обвинуваченого через суворість.
Захисник вважає, що при призначенні покарання обвинуваченому, судом залишено поза увагою сукупність даних про особу обвинуваченого, який в силу ст. 89 КК України не судимий, не працює, має позитивні характеристики за місцем проживання, має сім'ю та постійне місце проживання, на утриманні має 2 малолітніх дітей, один з яких є особою з інвалідністю. Також, на його утриманні перебуває батько-пенсіонер, який також є особою з інвалідністю.
Таким чином, захисник зазначає, що у даному випадку наявні всі підстави для призначення ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. 75 КК України.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника та обвинуваченого на підтримку поданої апеляційної скарги, пояснення прокурора, який заперечив проти апеляційних вимог, вивчивши матеріали кримінального провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, із наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах поданих апеляційних скарг.
Згідно з ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, пов'язаному з опором представникові влади, який виконував обов'язки з охорони громадського порядку., тобто у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст.296 КК України, обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам провадження і підтверджені наявними доказами у їх сукупності, які перевірялися судом першої інстанції в ході судового розгляду.
Колегія суддів вважає доводи захисника про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неспроможними, з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 94 КПК України, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
При оцінці доказів, колегія суддів звертає увагу на те, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх ( 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").
Так, обвинувачений ОСОБА_7 пояснив, що у день події, він приїхав з дитиною до військомату, з обхідним листом. Він побачив, що припаркуватись немає де, тому припаркувався на тротуарі, до фішек було метра три. Далі він взяв сина та перейшов через дорогу, й вони зайняли чергу. Після чого до нього підійшов військовий і сказав йому, щоб він перепаркував машину, тому що там її не можна ставити, оскільки це військовий об'єкт, машина заважає, і він фактично почав видавлювати його з тієї черги. Він у свою чергу почав робити військовому зауваження, що яке військовий має право робити йому зауваження, і сказав військовому, щоб він викликав поліцію, і вони почали сваритись. Далі він перепаркував автомобіль. До нього після чого знов підійшов військовий і пояснив, що його автомобіль підозрілий, вони мають право його затримати, на що він запропонував військовому викликати поліцію. Спочатку це був діалог не на підвищених тонах, але потім підбігли військові, почали заламувати потерпілого і забрали у нього автомат. Вперше, коли до нього підійшов військовий, то від останнього не було агресії, його прохання він висловив адекватно. Обвинувачений вказав, що агресія зі сторони потерпілого вже почалася, коли він йому роз'яснював, що треба переставити автомобіль і він почав його видавлювати з черги, можливо з цього моменту, він його не рухав, не торкався. Він послав військового, коли той почав йому погрожувати. У цьому конфлікті між ними начебто нецензурної лайки не було. Коли військовий направив автомат в його сторону, ОСОБА_7 штовхнув військового рукою, не кулаком. Після того як він його штовхнув, то потерпілий почав сперечатись, що він собі дозволяє, потім підбігли військові і заламали потерпілого. Підвищував голос, бо хотів, щоб люди звернули увагу на цю ситуацію. Зазначив про те, що там, де він поставив автомобіль, там його ставити не можна було.
Незважаючи на позицію обвинуваченого стосовно невизнання вини у скоєнні інкримінованого кримінального правопорушення, його винуватість доводиться наступними доказами:
- показаннями потерпілого ОСОБА_9 , який в суді першої інстанції пояснив, що удень події він ніс вартову службу на території Дарницького районного центру комплектації. Орієнтовно о 10 год. навпроти військомату, зупинився джип у місці, забороненому для паркування. Зі сторони автомобіля йшло два чоловіка, один з дитиною, інший - без. Він до них звернувся, спитавши чий автомобіль, та попросив прибрати автомобіль, бо це зона дії блокпосту і там заборонено ставити автомобіль. На своє звернення він отримав від водія усну відмову та й про те, що він не гаїшник, тому не має права визначати, де ставити автомобіль, була й нецензурна лайка в його адресу. Далі через 2-3 хвилини власник авто сів і поїхав. Потім через хвилин 10-15 до нього підійшов обвинувачений, який був агресивно налаштований до нього, водій розповідав йому, що він робить правильно, а що ні, а коли обвинувачений підійшов до нього ближче, то наніс удар в ліву частину обличчя. Після чого обвинуваченого намагались вгамувати й він з дитиною залишив територію центру. Після цього, хвилин за 10-15 викликали швидку медичну допомогу і патруль поліції. Додав, що він був одягнений у військову форму, здійснював контроль і дотримання порядку й безпеки на території військомату і прилеглої території, знаходився близько до відвідувачів, тоді була велика кількість людей безпосередньо біля обвинуваченого. Вказав, що зона блокпосту була по всій довжині проїжджої частини, метрів 20, від заправки і до цього проходу, і був лише один проїзд для автомобілей. Автомобіль обвинувачений, незважаючи на розставлені фішки, залишив на тротуарі. Він одразу побачив цей автомобіль і акцентував свою увагу, там був тоді не просто бетонні блоки на блокпосту, була споруда бустер, яка стояла там з перших днів війни, тому він сказав обвинуваченому «приберіть, будь ласка, автомобіль, там не можна паркуватися.
- показаннями свідка ОСОБА_11 в суді першої інстанції, про те, що у день події, було близько 100 людей, по периметру території військомату стояли для безпеки попереджувальні фішки для того, щоб ніхто не залишав своє авто для безпеки. Під'їхала машина, чорний тонований джип, від нього тоді через дорогу стояв ОСОБА_12 , який знав, що треба сказати, щоб авто переставили. Водій підходив до потерпілого, щось сказав, після того машина від'їхала. Хвилин через 10-15 побачив як цей чоловік з дитиною підбігає і починає голосно кричати, кричить і тут подача з правої руки, він одразу кинувся до них, заспокоювати, обвинуваченого почали відтягувати, а він ще продовжував щось кричати. Це все тривало 2-3 хвилини. Після цього обвинувачений відійшов трошки далі, потім ще підбігли їхні хлопці, а обвинувачений розвернувся і пішов геть. Після цього, хвилин через 5-10 ОСОБА_13 сказав, що йому погано, тому він сказав викликати ОСОБА_14 швидку, яка приїхала хвилин через 10-15 та забрали його. Також додав, що обвинувачений був агресивно налаштований, підійшов, будучи налаштований сваритись. Одразу після удару він підбіг і ОСОБА_15 не треба було заспокоювати і стримувати, він спокійно себе вів, військові не агресивно налаштовані до людей. Удар був нанесений кулаком і ОСОБА_16 ледь втримався на ногах, ледь не впав, він тоді стояв позаду нього з людьми і бачив це. У момент удару стояв ОСОБА_16 , а навпроти нього обвинувачений, який дуже голосно кричав, на цей крик він і відволікся від людей, що були поряд з ним, тому він почав дивитися й не розумів у чому питання, бо підійшов з дитиною і кричить, що йому щось не сподобалось;
- показаннями свідка ОСОБА_17 , який суду першої інстанції повідомив, що з обвинуваченим не знайомий, на момент події проходив у військоматі медичну комісію. У той день побачив як під'їхав автомобіль з обвинуваченим і солдат попросив його перепаркувати автомобіль, а обвинуваченому таке прохання не сподобалось, розмовляв на підвищених тонах. Через що обвинувачений підійшов до воріт військомату і почав з'ясовувати стосунки на підвищених тонах та штовхнув військовослужбовця, інші люди підбігли їх рознімати. Він бачив, що обвинувачений штовхнув військового у ділянку грудей, це вже відбулось після підвищеного тону обвинуваченого. Він був від сторін конфікту на відстані 20 кроків. Обвинувачений тоді був з дитиною малого віку, яка знаходилась позаду нього або поруч. Під час конфлікту був обвинувачений і потерпілий, потім підійшли ще три військовослужбовця, це все відбувалось біля військомату. На підвищених тонах розмовляв лише обвинувачений, потерпілий ні. У обвинуваченого конфлікт був з потерпілим, одразу після того як військового штовхнули, підбігли інші військові, їх рознімали. Йому здається, що у потерпілого тоді зброї не було і він не бачив такого, щоб потерпілий погрожував зброєю. Від конфлікту був за 20 метрів, майже не чув розмови;
- показаннями свідка ОСОБА_18 в суді першої інстанції про те, що влітку, на території Дарницького військомату, бачив як обвинувачений вдарив потерпілого. На підвищених тонах розмовляв лише овинувачений, який також тримав дитину за руку. Удар був в щелепу. Потерпілий після удару відійшов, між ними стали люди. Обвинувачений потім просто пішов. Вже не пам'ятає якою рукою був удар, але точно по голові. Нецензурну лайку від обвинуваченого не чув, але удар від обвинуваченого був. Під час конфлікту було приблизно 20-30 відвідувачів, конфлікт відбувався голосно, люди просто дивились, потерпілий був спокійний та врівноважений, і він не чув, щоб кричав потерпілий. Ніхто потерпілого не заламував, зброю у потерпілого під час та після конфлікту ніхто не забирав. Зміст розмови між сторонами конфлікту він не чув, але вони були весь час в полі його зору, тому бачив, що потерпілий не намагався застосувати зброю.
- показаннями свідка ОСОБА_20 , який пояснив суду першої інтанції, що є військовослужбовцем, у день події вони займались певними роботами перед військоматом. Побачив як обвинувачений наніс удар по голові потерпілого, потім їх почали рознімати, далі обвинувачений знов наближався до потерпілого. У судовому засіданні впізнав обвинуваченого й додав, що удар потерпілому був завданий правою рукою, потерпілий не намагався застосувати зброю, він зброю просто відкинув назад, за інструкцією.
- показаннями свідка ОСОБА_21 , який зазначив, що знаходився біля приміщення військомату і став свідком подій. Бачив як припаркувався автомобіль, з нього вийшов обвинувачений та мала дитина. Обвинувачений перейшов через дорогу і підійшов до блокпосту. Військовий зробив йому зауваження щодо того, що там паркуватись не можна. Далі через декілька хвилин знов підійшов обвинувачений і знову до того ж військовослужбовця, та наніс удар потерпілому в область голови, потерпілий ухилився і після цього підбігли інші військові, їх розборонили. Після цього обвинувачений вигукуючи якісь слова в бік потерпілого, пішов туди, звідки прийшов. Момент нанесення удару потерпілому бачив, йому здалось, що удар був правою рукою. Вважає, що у тій ситуації військовий міг застосувати зброю, але він її не застосовував, приведення зброї у бойове положення також не було, ознак цього не було. Обвинувачений підходив до потерпілого, а не навпаки. Він бачив цей конфлікт від моменту як обвинувачений запаркувався так, що перекрив дорогу пішоходам, його здивувало таке нахабство обвинуваченого. Потерпілий тоді просто попросив перепаркувати автомобіль, а у відповідь почалися мати та інші вислови, військовий обурився на це та трошки розгубився. Конфлікт продовжувався, тому що обвинувачений у черговий раз підійшов до потерпілого. Йому здалось, що це була провокація зі сторони обвинуваченого, Коли обвинувачений вдруге підійшов до потерпілого, то у нього були притензії і почались крики і вже був удар. Він бачив саме удар, якою рукою не пам'ятає, можливо правою, не пам'ятає чи була папка, де була дитина, складно сказати точно. Образи чув від обвинуваченого на адресу потерпілого, а потерпілий на це м'яко реагував. Цивільні також все це бачили, їх було не менше 30 людей, військових було не дуже багато.
- показаннями свідка захисту ОСОБА_22 , який суду пояснив, що у день події приходив до військомату проходити комісію, стояв у черзі й почали голосно говорити люди - цивільний і військовий, почали між собою сваритись, і обвинувачений відштовхнув військового (потерпілого), надалі їх розняли і відвели у сторону. Не бачив, щоб обвинувачений бив потерпілого. Обвинуваченого ніхто не затримував. Він не чув змісту розмови, не знає чому відбувся конфлікт, він вже почув, коли почали голосно розмовляти. Військовий щось пояснював обвинуваченому, але не знає, що саме пояснював. Йому здалось, що військовий наводив автомат. Потерпілого оточили військові, а обвинувачений стояв з дитиною.
На переконання колегії суддів, ці показання потерпілого та свідків, є логічними, послідовними, достовірними та такими, що узгоджуються між собою та з дослідженими місцевим судом письмовими доказами, а саме: рапортом працівника поліції щодо виявленого кримінального правопорушення від 28.07.2022;протоколом прийняття заяви про кримінальне правопорушення від потерпілого ОСОБА_9 за 28.07.2022, в якій останній повідомив, що водій автомобіля вдарив його кулаком в обличчя; протоколом огляду від 28.07.2022 місця події із ілюстративною таблицею; протоколом огляду місця події від 28.07.2022 із виявленим автомобілем ОСОБА_7 ; ухвалою слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва від 05.08.2022 щодо надання тимчасового доступу до медичної документації потерпілого; протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 10.08.2022; протокол огляду документів від 25.08.2022; оригіналом довідки з міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги на ім'я ОСОБА_9 , із вказаним діагнозом струс головного мозку та забій м'яких тканин голови; копією медичної картки стаціонарного хворого ОСОБА_9 ; постановою про призначення експертизи від 11.08.2022; висновком експерта від 18.08.2022 № 042-987-2022, з якого вбачається, що дані наданої медичної документації на ім'я ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідчать про те, що під час звернення за медичною допомогою 28.07.2022 о 10:37, у нього виявлене тілесне ушкодження - закрита черепно-мозкова травма: струс головного мозку. Вказане тілесне ушкодження відноситься за ступенем тяжкості до легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я на строк понад 6, але менш ніж 21 добу (за критерієм тривалості розладу здоров'я). Виявлене ушкодження не має ознак небезпеки для життя. Характер та морфологія виявленого ушкодження свідчать про те, що воно утворилось внаслідок травматичної дії тупим(ми) предметом(ми), за давністю може відповідати вказаному терміну; постановою про визнання та приєднання речових доказів від 25.08.2022; протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 29.07.2022 із довідкою до неї, що був проведений із свідком ОСОБА_23 ; протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 29.07.2022 із довідкою до неї, що був проведений із свідком ОСОБА_24 ; протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 29.07.2022 із довідкою до неї, що був проведений із свідком ОСОБА_25 ; рапорт працівника поліція від 28.07.2022; протоколом затримання особи від 28.07.2022; вимогою щодо притягнення до відповідальності ОСОБА_7 , документами, що характеризують його особу; витягом з наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо потерпілого ОСОБА_9 - рядового, призначеного стрільцем 3 відділення охорони 3 взводу охорони роти охорони; функціональні обов'язки потерпілого; розклад постів.
На переконання колегії суддів, вищезазначені, досліджені безпосередньо судом першої інстанції докази є належними, допустимими та достатніми для встановлення існування обставин, що підлягали доказуванню у кримінальному провадженні, та які у своїй сукупності вказують на умисний характер дій обвинуваченого і відтворюють обставини вчиненого ОСОБА_7 злочину та його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 296 КК України.
Фактичні дані, які покладено в основу вироку і на яких ґрунтується обвинувачення ОСОБА_7 отримано в порядку, визначеному КПК України, вони узгоджуються між собою, були предметом безпосереднього дослідження судом, не викликають сумніву в законності їх збирання (формування) та процесуального закріплення.
Доводи захисника про те, що в матеріалах справи відсутні докази про те, що автомобіль обвинуваченого було припарковано біля блокпосту, колегія суддів вважає неспроможними, з огляду на те, що в ході судового розгляду кримінального провадження судом першої інстанції на підставі досліджених письмових доказів, зокрема протоколу огляду від 28.07.2022 місця події із ілюстративною таблицею блокпосту перед Дарницьким військовим комісаріатом, а також пояснень свідків встановлено, що обвинуваченим було припарковано транспортний засіб у зоні дії блокпосту, тобто у тій зоні, де паркування цивільних транспортних засобів було заборонено. При цьому, та обставина, що автомобіль ОСОБА_7 був припаркований на тротуарі, не виключає того факту, що паркування сталось в забороненому місці.
Колегія суддів повністю погоджується з висловленою у вироку позицією суду першої інстанції щодо наявності в діях ОСОБА_7 . хуліганського мотиву, з огляду на те, що подія відбулась у громадському місці, на території ІНФОРМАЦІЯ_3 , поряд із блокпостом, при безумовно значній кількості людей, де обвинувачений ОСОБА_7 , у відповідь на законну вимогу військовослужбовця, підвищував голос, висловлювався нецензурною лайкою.
Таким чином, вчинене обвинуваченим правопорушення було спрямоване на завдання шкоди суспільним відносинам, пов'язаним із громадським порядком.
Доводи сторони захисту, про те, що об'єктом дій обвинуваченого був конкретно потерпілий ОСОБА_9 , є неспроможними, так як матеріалами кримінального провадження встановлено, що обвинувачений ОСОБА_7 привертав увагу інших до своєї поведінки, шляхом підвищеного тону, нецензурної лайки, агресивною поведінкою, у тому числі розмахував руками і провокував на конфлікт потерпілого.
Щодо такої кваліфікуючої ознаки, як хуліганство, пов'язане з опором представникові влади, який виконував обов'язки з охорони громадського порядку, то судом першої інстанції обгрунтовано зазначено, що опір був складовою частиною хуліганства, він мав місце в період його вчинення, оскільки факт хуліганства був вчинений в зоні дії блокпоста, де потерпілий ніс службу в роті охорони та підтримання громадського порядку саме на тій ділянці місцевості, що було його безпосереднім обов'язком, з чим повністю погоджується колегія суддів.
Посилання захисника, за яких він вважає недопустимим доказом висновок експерта № 042-987-2022 від 18.08.2022 року, були в повній мірі перевірені та оцінені судом першої інстанції. При цьому, нових даних, які не були враховані судом першої інстанції при оцінці цього доказу, в суді апеляційної інстанції не наведено.
На переконання колегії суддів, місцевим судом вірно зазначено про відсутність підстав для визнання висновку експерта недопустимим доказом, з тих підстав, що у ньому не вказані методи й методики її проведення, експерт не проводив безпосередній огляд потерпілого, а на рентген-знімках не виявлено струсу головного мозку.
При цьому, з вироку вбачається, що в ході судового розгляду кримінального провадження було допитано експерта щодо методів проведення дослідження саме на підставі медичної документації, якої було достатньо для складення цього висновку. У висновку експерта вказаний механізм заподіяння ушкодження тупим предметом, що жодних сумнівів викликати не може. Експертом також було роз'яснено, що струс головного мозку є найлегшим ступенем ушкодження мозку та рентгеном такий зафіксований бути не може.
Таким чином, колегія суддів вважає, що підстави, за яких захисник вказує, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, непереконливими.
В суді апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції у повному обсязі дослідив усі обставини, які мали значення для прийняття рішення в справі, повно та всебічно перевірив зібрані на досудовому розслідуванні докази та дав їм у сукупності належну оцінку, на що вказує наведений у вироку аналіз доказів, та дійшов обгрунтованого висновку про доведеність поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 296 КК України і твердження захисника про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність в частині кваліфікації дій обвинуваченого, є неспроможними.
Всупереч доводів сторони захисту призначене ОСОБА_7 покарання за ч. 3 ст. 296 КК України, в повній мірі відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України та підстав вважати його явно несправедливим через суворість, колегією суддів не встановлено.
Так, з вироку слідує, що при призначенні покарання ОСОБА_7 , суд першої інстанції врахував характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого ним кримінального правопорушення, конкретні обставини кримінального провадження, його ставлення до вчиненого (вину не визнав, не розкаявся); особу обвинуваченого, який є особою зрілого віку, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, раніше в силу ст. 89 КК України не судимого, з неповною вищою освітою, не працює, має сім'ю та постійне місце проживання, на утриманні двоє малолітніх дітей. Обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання, судом не встановлено.
Також, судом враховано і досудову доповідь, з якої вбачається, що дані про особу обвинуваченого та встановлена форма оцінки ризиків вчинення повторного кримінального правопорушення, вказують на те, що ОСОБА_7 має високий ризик вчинення повторного кримінального правопорушення.
Твердження захисника про те, що судом проігноровано наявність підстав для застосування до обвинуваченого положень ст.ст. 75, 76 КК України, не відповідають дійсності, оскільки суд врахував сукупність усіх даних про особу обвинуваченого, в тому числі і перебування на його утриманні двох малолітніх дітей, один з яких є особою з інвалідністю, та дійшов висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання в мінімальних межах, визначених санкцією статті, та відсутність підстав для застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі статей 75, 76 КК України, з чим погоджується колегія суддів.
На переконання колегії суддів, призначене судом покарання обвинуваченому ОСОБА_7 буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, а також домірне скоєному.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції ухвалити законний та обґрунтований вирок, перевіркою кримінального провадження в апеляційному порядку колегією суддів не виявлено.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до переконання, що підстави для скасування вироку суду першої інстанції відсутні, а тому в задоволенні поданої апеляційної скарги слід відмовити, а вирок суду залишити без змін.
Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення, а вирок Дарницького районного суду м. Києва від 23 жовтня 2023 року щодо ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 296 КК України - без змін.
Ухвала суду може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий
Судді: