Справа № 761/23419/24
№ апеляційного провадження: 33/824/5112/2024
14 листопада 2024 року м. Київ
Суддя Київського апеляційного суду Слюсар Т.А., розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою адвоката Шимка Андрія Олександровича в інтересах ОСОБА_1 на постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 10 вересня 2024 року під головуванням судді Мєлєшак О.В., якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , притягнуто до адміністративної відповідальності, за ч. 1 ст. 130 КУпАП,-
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 10 вересня 2024 року ОСОБА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 605 грн 60 коп.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 15 червня 2024 о 14 год. 30 хв. по вул. М.Берлінського, 14 в м. Києві здійснював керування автомобілем «Volkswagen» д.н.з. НОМЕР_1 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння. Таким чином, ОСОБА_1 порушив вимоги п.2.9(а) Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена за ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Не погодившись з указаною постановою, 13 вересня 2024 року адвокат Шимко А.О. в інтересах ОСОБА_1 подав до суду апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 10 вересня 2024 року, а провадження у справі закрити у зв'язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 події і складу адміністративного правопорушення.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, крім пояснень ОСОБА_2 .
Вказує, що працівники поліції не додали до матеріалів справи відеозапису з відеокамери, який імовірно, підтверджує факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння.
Посилається на те, що знаходження біля транспортного засобу або у транспортному засобі, яке не є в стані руху, особи в нетверезому стані не є доказом вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП.
Вказує, що між ОСОБА_1 та свідком ОСОБА_2 конфліктних відносин, які тривають майже три роки, могло свідчити про упередженість свідка та бажання вчинити дії на його шкоду. Також перебування самого ОСОБА_1 у стані сп'яніння після конфлікту могло призвести до неправильного сприйняття чи спотворення дійсних обставин.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Шимко А.О. підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи про адміністративне правопорушення, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, серед ряду завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.
Згідно з положеннями ст. ст. 278, 280 КУпАП, суд першої інстанції при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення має вирішити питання про правильність складання протоколу та інших матеріалів справи, чи є необхідність у витребуванні додаткових матеріалів, а при розгляді справи зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Судом першої інстанції дотримано вказаних вимог закону.
Суд першої інстанції, визнаючи ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, вказав, що вина ОСОБА_1 у скоєнні правопорушення підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення, додатками до протоколу, а саме: актом огляду на стан сп'яніння, роздруківкою із спеціального технічного засобу «Драгер» щодо результатів огляду на стан сп'яніння від 15 червня 2024 року згідно якого у ОСОБА_1 виявлено вміст алкоголю в розмірі 2,71 ‰, рапортом, відеозаписом з нагрудної камери поліцейського, який містить дані щодо проходження огляду ОСОБА_1 на стан сп'яніння, показаннями свідка ОСОБА_2 , а також іншими матеріалами справи.
З таким висновком місцевого суду погоджується й суд апеляційної інстанції.
Так, відповідно до п. 1.3 Правил дорожнього руху учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Згідно з п. 1.9 ПДР особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до положень ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» (із змінами та доповненнями) водій, серед іншого, зобов'язаний:
- виконувати розпорядження поліцейського, а водії військових транспортних засобів - посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, що даються в межах їх компетенції, передбаченої чинним законодавством, Правилами дорожнього руху та іншими нормативними актами;
- не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів.
Згідно з п. 2.9 а) ПДР України водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
За керування транспортним засобом в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису та інше, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Встановлені правила допустимості і відповідності доказів є гарантом їх достовірності та істинності.
При цьому, з урахуванням вимог ст. 252 КУпАП, докази повинні оцінюватися за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.
Перевіркою матеріалів провадження встановлено наступне.
Згідно з даними чеку Drager протестовано особу - ОСОБА_1 - результат тесту - 2,71 ‰.
Вивченням матеріалів справи встановлено, що відносно ОСОБА_1 складений протокол про адміністративне правопорушення серії ААД № 855524 від 15 червня 2024 року, відповідно до якого 15 червня 2024 року о 14 год. 30 хв. по вул. М. Берлінського, 14 в м. Києві ОСОБА_1 , здійснював керування автомобілем «Volkswagen» д.н.з. НОМЕР_1 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння. Таким чином, ОСОБА_1 порушив вимоги п.2.9(а) Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена за ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (а.с. 1).
Наявні у справі докази узгоджуються між собою та у своїй сукупності свідчать про порушення ОСОБА_1 положень п. 2.9 (а) ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а тому їх правильно покладено судом першої інстанції в обґрунтування висновків про доведеність винуватості останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП за встановлених обставин.
З відеозапису нагрудних камер працівників поліції убачається, що у ОСОБА_1 було виявлено ознаки алкогольного сп'яніння та запропоновано пройти тест за допомогою спецзасобу Драгер DRAGER MOBILE PRINTER ALCOTEST 6820, на що останній погодився (а.с. 8).
За результатами проведеного тесту виявлено алкогольне сп'яніння - 2,71 ‰.
Доводи скаржника, про те, що поліцейськими не доведено факту керування транспортним засобом апеляційна інстанція відхиляє, оскільки вказане спростовується відеозаписом з нагрудної камери, з якої убачається, що скаржник не заперечував, що він керував автомобілем у нетверезому стані до зупинки правниками поліції.
Відтак, у результаті дослідження та перевірки наявних у матеріалах справи доказів, у апеляційного суду відсутні підстави вважати відеозапис сфальсифікованим, а доводи скаржника слушними. Тобто вказаний відеозапис надає можливість повно та об'єктивно дослідити обставини вчиненого правопорушення, детально відновити послідовність подій, при цьому, він отриманий у встановленому законом порядку і здійснений працівником поліції за допомогою наявних у нього технічних засобів, тому є належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.
Отже, водій ОСОБА_1 реалізуючи своє право керувати автомобілем, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати обов'язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.
Перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд вважає, що районний суд правильно оцінив наявні в даній справі докази, відповідно до вимог ст. 251 КУпАП та дійшов до правильних висновків про доведеність вини ОСОБА_1 у порушенні вимог п. 2.9А Правил дорожнього руху, а також, що його дії слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 130 КУпАП, з виявлення алкогольного сп'яніння.
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема по справам «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року, «Берктай проти Туреччини» від 08 лютого 2001 року, «Лавенте проти Латвії» від 07 листопада 2002 року неодноразово вказує, що оцінюючи докази суд застосовує принцип доведення "за відсутності розумних підстав для сумніву", що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що адміністративне правопорушення, передбачене ст. 130 КУпАП відноситься до тих правопорушень, яке за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та є небезпечним як для самого правопорушника так і для інших учасників дорожнього руху.
Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили.
Більш того Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при розгляді справи судом першої інстанції не встановлено, як не встановлено істотних порушень законодавства, що тягнуть зміну чи скасування постанови суду першої інстанції.
Таким чином, всупереч доводам апеляційної скарги, висновки суду першої інстанції про встановлення вини водія ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, ґрунтуються на підставі повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин справи.
Адміністративне стягнення ОСОБА_1 призначене в межах санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, у відповідності до положень ст. 33 КУпАП.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова районного суду про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП є законною та обґрунтованою, а тому підстави для її скасування відсутні.
Керуючись ст. 294 КУпАП,-
Апеляційну скаргу адвоката Шимка Андрія Олександровича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 10 вересня 2024 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності, за ч. 1 ст. 130 КУпАП та піддано стягненню - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Т.А. Слюсар