Справа № 369/12444/22
Провадження № 11-кп/824/5445/2024 Доповідач у ІІ інстанції ОСОБА_1
05 листопада 2024 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду
кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
суддів: ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретар ОСОБА_4 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 (в режимі ВКЗ),
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 вересня 2024 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою шодо обвинуваченого ОСОБА_6 ,-
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 вересня 2024 року продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 , строком на 60 днів, тобто до 08 листопада 2024 року включно, без альтернативи внесення застави.
Таке рішення, суд мотивував тяжкістю і обставинами кримінального правопорушення у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 , тяжкістю покарання, що загрожує останньому у разі визнання його винуватим, даними про його особу, яки не одружений, немає дітей та утриманців, відомості про його добровільну участь у захисті України відсутні, на момент затримання він не працював. Вказане свідчить, що обвинувачений ОСОБА_6 поза межами місця попереднього ув'язнення немає стримуючих факторів, які б забезпечили виконання ним процесуальних обов'язків обвинуваченого, тому суд продовжив термін його тримання під вартою.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Києво-Святошинського районного суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою обрати обвинуваченому один із більш м'яких запобіжних заходів.
В обґрунтування апеляційної скарги обвинувачений зазначає, що строк тримання під вартою йому було продовжено в режимі відеоконфенції, що на його думку є недотриманням вимог ст. 336 КПК України.
Крім того, суду першої інстанції не було надано доказів на які міг би послатись суд для продовження строку тримання під вартою.
Заслухавши доповідь судді,
пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 , який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити,
пояснення захисника ОСОБА_7 , який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити,
пояснення прокурора ОСОБА_5 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Правовими приписами ст. 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст. ст. 178, 199 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується та особисті обставини його життя, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому, наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, не зважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідків, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. ч. 6 та 7 ст. 176 цього Кодексу.
На думку колегії суддів, судом першої інстанції були дотримані зазначені вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку тримання під вартою, повно та об'єктивно досліджено всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження такого запобіжного заходу.
Всупереч доводам апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6 , суд першої інстанції при розгляді питання про продовження строку тримання під вартою належним чином дослідив всі обставини, які мають значення при вирішенні даного питання, врахував тяжкість і обставини кримінального правопорушення у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 , тяжкість покарання, що загрожує останньому у разі визнання його винуватим, дані про його особу та правильно встановив, що продовжує існувати обґрунтований ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України ступінь якого не зменшився, що на даний час виключає можливість зміни міри запобіжного заходу щодо обвинуваченого на більш м'який.
Щодо доводів апеляційної скарги обвинуваченого про те, що прокурором не було надано доказів на які міг би послатись суд для продовження строку тримання під вартою, то на переконання колегії суддів вони є безпідставними з огляду на наступне.
Так, ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
З урахуванням характеру висунутого ОСОБА_6 обвинувачення, тяжкості покарання, що йому загрожує у разі визнання винуватим в інкримінованому кримінальному правопорушенні, передбаченому п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України, а також враховуючи всі наявні в матеріалах провадження дані про особу обвинуваченого, колегія суддів дійшла висновку, що обвинувачений ОСОБА_6 може переховуватися від суду, оскільки такий ризик існує і виправдовує його подальше тримання під вартою.
Колегія суддів також звертає увагу на практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Інші доводи, які викладені в апеляційній скарзі обвинуваченого, є необгрунтованими та такими, що не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції об'єктивно встановлено існування обставин, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, оскільки прокурором доведено продовження існування ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, який на час розгляду питання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою жодним чином не зменшився і в сукупності з даними про його особу підтверджують на даному етапі провадження, потребу в подальшому триманні під вартою. З огляду на викладене, підстав вважати, що інші, менш суворі запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, можуть забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, колегія суддів не вбачає.
Рішення суду першої інстанції прийнято на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, досліджено належним чином всі матеріали провадження та наведено в ухвалі мотиви, з яких прийнято відповідне рішення.
За таких обставин судом першої інстанції не було допущено істотних порушень вимог КПК України при вирішенні питання доцільності продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 . Підстав для застосування щодо останнього більш м'яких запобіжних заходів не вбачається.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_6 не впливає на висновки суду першої інстанції, не може бути задоволена, а тому оскаржувану ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 вересня 2024 року слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 376, 176-178, 183, 194, 404, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 вересня 2024 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з дня оголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді ____________________ ___________________ _____________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3