справа № 358/599/18
головуючий у суді І інстанції Тітов М.Б.
провадження № 22-ц/824/7334/2024
суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.
Іменем України
30 жовтня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Мостової Г.І.,
суддів Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,
за участі секретаря судового засідання: Лазоренко Л.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Фадєєвої Наталії Ігорівни на рішення Богуславського районного суду Київської області від 26 грудня 2023 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання заповіту недійсним, -
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Богуславського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 , у якому просила визнати заповіт ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , складений та посвідчений приватним нотаріусом Богуславського районного нотаріального округу Київської області Дошкою Л.А. 10 травня 2017 року, зареєстрований у реєстрі за номером 589, - недійсним.
Позов обґрунтовано тим, що після укладення шлюбу з ОСОБА_5 вони прожили разом більше 30 років, разом вели спільне господарство, займались підприємницькою діяльністю, придбавали рухоме та нерухоме майно. Під час цього шлюбу у них народилось двоє дітей: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
В останні роки спільного проживання вона (позивач) вимушена була надовго залишати свого чоловіка проживати одного та від'їздила на тривалий час для догляду за своєю матір'ю.
Саме цим періодом життя подружжя скористалась відповідач ОСОБА_2 , яка почала допомагати ОСОБА_5 по господарству. У січні 2013 року відповідач народила сина, батьком якого вона записала ОСОБА_5 . Однак, вона (позивач) ставить під сумнів наявність родинних відносин між ОСОБА_5 та сином відповідача, та не вважає свого чоловіка біологічним батьком ОСОБА_8 . Під тиском відповідача у березні 2013 ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу, однак маючи сумніви у правильності свого вчинку він у квітні того ж року звернувся до суду з заявою про залишення його позову без розгляду. З настанням похилого віку ОСОБА_5 почав страждати на різноманітні захворювання, як то гіпертонія, цукровий діабет, артроз колінних суглобів, хронічний простатит, аденома. З вересня 2016 року у ОСОБА_5 з'явились виражені болі у правому колінному суглобі. За місцем свого проживання він звернувся до ортопеда, після чого йому було діагностовано гонартроз 3 ступеня. Керуючись порадами відповідача, ОСОБА_5 звернувся в клініку «Енгельхольм» в м. Чернівці, де йому у січні 2017 року було виконано ендопротезування правового колінного суглобу, що не призвело до зникнення больової симптоматики. У березні 2017 року було виконано хірургічне втручання та видалено кістку бейкера правого колінного суглобу, після чого почався стрімкий ріст пухлини в правій підколінній області. Після звернення в Інститут раку у місті Києві та виконання біопсії пухлини було отримано заключення - синовіальна саркома правої гомілки, метастази в легені. 02 червня 2017 року в Інституті раку у місті Києві була здійснена хірургічна операція з ампутації правого стегна. Після цього 19 червня 2017 року, 11 липня 2017 року та 01 серпня 2017 року були проведені хіміотерапії з наступними рекомендаціями продовження лікування через 3 тижні. Однак, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер внаслідок самогубства.
При цьому, у липні 2016 року ОСОБА_5 знову звертався з позовом до суду про розірвання шлюбу, однак розірвання шлюбу не відбулося, у зв'язку зі смертю ОСОБА_5 .
Після смерті ОСОБА_5 . Богуславською районною державною нотаріальною конторою було відкрито спадкову справу 286/2017. Саме тоді вона (позивач) дізналась про існування заповіту ОСОБА_5 від 10 травня 2017 року, відповідно до якого все своє майно, окрім садового будинку під номером АДРЕСА_1 та прилеглої до нього земельної ділянки, він заповів малолітньому ОСОБА_8 . Позивач вважає даний заповіт недійсним, як такий, що вчинений під дією тяжких для ОСОБА_5 обставин, особою, яка через стійкий розлад здоров'я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. З огляду на викладене та посилаючись на положення статті 1257 ЦК України просила задовольнити позов.
Рішенням Богуславського районного суду Київської області від 26 грудня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оспорюваний заповіт укладений у належній письмовій нотаріальній формі, а згідно з Висновком посмертної судово-психіатричної експертизи № 107-ц/15-ц від 18 жовтня 2023 року встановлено, що ОСОБА_5 під час складання оспорюваного заповіту не страждав на психічні розлади, які б суттєво впливали на його здатність розуміти значення своїх дій та керувати ними та був здатний за своїм психічним станом розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Також, суд першої інстанції обґрунтовуючи відмову у задоволенні позовних вимог вказує, що позивачем не було надано до матеріалів справи висновку спеціаліста про те, що у зв'язку з наявним у ОСОБА_5 онкологічним захворюванням, перебігом цього захворювання та прийняттям медичних препаратів, які призначались хворому, останній не міг усвідомлювати значення своїх дій та керуватися ними.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Фадєєва Н.І. подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Богуславського районного суду Київської області від 26 грудня 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції проігноровано факт вчинення ОСОБА_9 самогубства, що сам по собі є беззаперечним свідченням перебування останнього в стані депресії та під впливом важких життєвих обставин на момент смерті. У рішенні суду першої інстанції не надана будь-яка оцінка вказаним доводам позивача, які викладалися в позовній заяві, щодо перебування заповідача в стані депресії на момент складання заповіту.
Вказує, що суд першої інстанції, досліджуючи питання психологічного стану заповідача в останні роки його життя, не звернув уваги на інші істотні суперечності в матеріалах справи. У той час як допитані свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 стверджували про те, що у 2016-2017 роках ОСОБА_5 візуально виглядав непогано, все розумів, пам'ятав, розмовляв адекватно, свої думки висловлював чітко, інші свідки - ОСОБА_12 та ОСОБА_13 зазначали, зокрема, про те, що за останні роки перед смертю ОСОБА_5 тяжко хворів та мав тяжкий психологічний стан, мав депресивні переживання.
Позивач вказує, що істотний вплив тяжкого захворювання на стан ОСОБА_5 підтверджується також тим, що оспорюваний заповіт посвідчувався за місцем проживання заповідача у АДРЕСА_2 , хоча офіс нотаріуса знаходився неподалік від дому.
Тобто, на момент посвідчення заповіту від 10 травня 2017 року заповідач вже не мав можливості відвідати офіс нотаріуса для засвідчення такого заповіту, що вказує на неправдивість показань свідків, які зазначали про хороший стан заповідача в останні роки життя.
Зазначає, що за наявності вказаних суперечностей висновку експертизи № 107-ц/15-ц від 18 жовтня 2023 року іншим матеріалам справи, суд першої інстанції не мав права брати цей висновок до уваги, натомість мав призначити повторну експертизу, однак цього не зробив.
Указане процесуальне порушення призвело до неповного та неправильного встановлення обставин справи, наслідком чого стало постановлення необґрунтованого судового рішення.
Від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Шкребтія В.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення залишити без змін. А також подав клопотання, де просив розглядати справу без його та відповідача присутності.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Виходячи з положень статті 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т. ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні, а з огляду на положення статті 372 ЦПК України явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Зважаючи на вимоги частини 9 статті 128, частини 5 статті 130, частини 2 статті 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Позивач ОСОБА_1 та представник позивача - ОСОБА_14 в судовому засіданні підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити, скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Клопотань про призначення повторної чи додаткової експертизи суду позивачем ОСОБА_1 та представником позивача - ОСОБА_14 не заявлено.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, встановила таке.
ОСОБА_1 та ОСОБА_5 перебували у шлюбі, який був зареєстрований 15 січня 1983 року міським відділом ЗАГС м. Ніжин Чернігівської області, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , виданим 15 січня 1983 року міським відділом ЗАГС м. Ніжин Чернігівської області (т. 1 а.с. 32).
У батьків ОСОБА_1 та ОСОБА_5 народилися:
ІНФОРМАЦІЯ_2 дочка - ОСОБА_15 , про що складено відповідний актовий запис № 153 (т. 1 а.с. 35) та
ІНФОРМАЦІЯ_3 дочка - ОСОБА_16 , про що складено відповідний актовий запис № 369 (т. 1 а.с. 36).
Дочка ОСОБА_1 та ОСОБА_5 - ОСОБА_16 змінила ім'я, та прізвище, власне ім'я, по батькові після державної реєстрації зміни імені записано: ОСОБА_16 , що підтверджується свідоцтвом про зміну імені серії НОМЕР_2 від 06 березня 2018 року (т.1 а.с.41).
Дочка ОСОБА_1 та ОСОБА_5 - ОСОБА_16 зареєструвала шлюб з ОСОБА_18 , прізвище дружини після реєстрації шлюбу зазначено - ОСОБА_16 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 від 28 березня 2018 року (т. 1 а.с. 42).
Дочка ОСОБА_1 та ОСОБА_5 - ОСОБА_15 зареєструвала шлюб з ОСОБА_20 , прізвище дружини після реєстрації шлюбу зазначено - ОСОБА_15 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 від 05 вересня 2009 року (т. 1 а.с. 47).
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 , виданого 12 лютого 2013 року Богуславським районним відділом реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області та актового запису про народження №26 від 12 лютого 2013 року вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_8 , батьками записані ОСОБА_5 і ОСОБА_2 , підстава запису відомостей про батька - заява матері та батька дитини про визнання батьківства від 12 лютого 2013 року (т. 1 а.с. 66, 135-137).
10 травня 2017 року приватним нотаріусом Богуславського районного нотаріального округу Київської області Дошкою Л.А. посвідчено заповіт ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_5 в с. Шатура Ніжинського району Чернігівської області та проживав за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до вказаного заповіту, заповідач ОСОБА_5 усе своє майно, де б воно не було і з чого воно б не складалося, і взагалі все те, що йому буде належати на день смерті, і на що він за законом матиме право, заповів ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Садовий будинок (а також належну йому частку у праві власності цього ж будинку) номер АДРЕСА_3 , а також прилеглу до нього земельну ділянку (її частку) з кадастровим номером: 8000000000:90:573:0013 заповів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 та ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_8 в рівних частинах кожному з них. Заповіт записаний нотаріусом зі слів ОСОБА_5 .
Заповіт до підписання прочитаний уголос заповідачем ОСОБА_5 і власноручно підписаний ним у присутності нотаріуса о 14 годині 20 хвилин. Особу ОСОБА_5 встановлено, дієздатність перевірено. У зв'язку з хворобою заповіт складено та посвідчено удома за адресою: АДРЕСА_2 . Заповіт зареєстровано в реєстрі за № 589. Стягнуто плату згідно з статтею 31 Закону України «Про нотаріат». Заповіт підписано приватним нотаріусом Богуславського районного нотаріального округу Київської області Дошкою Л.А. та скріплено печаткою (т. 1 а.с. 53).
ОСОБА_5 , заповідач, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_6 , виданим Богуславським районним відділом реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області (т. 1 а.с. 24).
Як вбачається з лікарського свідоцтва про смерть № 122 від 07 листопада 2017 року, виданого лікарем Богуславського районного відділення КОБСМЕ ОСОБА_22 - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 - помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , причина смерті - механічна асфіксія, повішання (т. 1 а.с. 51-52).
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження № 12017110090000529 від 06 листопада 2017 року та постанови про закриття вказаного провадження від 13 листопада 2017 року ОСОБА_5 покінчив життя самогубством через повішання, слідів боротьби не виявлено.
З медичної документації, а саме історії хвороби громадянина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , заведеної Шведсько-українським медичним центром «Angelholm» та Національним інститутом раку Міністерства охорони здоров'я України, вбачається, що ОСОБА_5 з вересня 2016 року мав виражені болі у правому колінному суглобі, та як було встановлено в подальшому страждав на онкологічне захворювання, а тому перебував на лікуванні у вказаних закладах, з діагнозом згідно з заключення - синовіальна саркома правої гомілки, метастази в легені («М» в легені Т2ВN0M1 G4 Cт ІV стан після хірургічного лікування Кл гр 2) (т. 1 а.с. 20, а.с. 155-174).
У матеріалах справи наявна копія та оригінал історії хвороби хворого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , що заведена Шведсько-українським медичним центром «Angelholm» (т. 1 а.с. 155-174), а також копія та оригінал історії хвороби хворого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , що заведена ТОВ «Центр травматології та ортопедії» (т. 1 а.с. 175-а -198).
Згідно з довідки про реєстрацію місця проживання КП Богуславської міської ради «Богуславблагоустрій» № 5064 від 15 грудня 2017 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , на день смерті ОСОБА_5 проживала і була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 був зареєстрований за вказаною адресою з 27 червня 2001 року до дня смерті (т. 1 а.с. 33).
Згідно з характеристики депутата Богуславської міської ради Карпенка А., що посвідчена секретарем ради Чижевським О.С. , ОСОБА_5 , що проживав за адресою: АДРЕСА_2 , зарекомендував себе виключно з позитивного боку. Скарг від сусідів на його адресу не надходило. До 2013 року ОСОБА_5 проживав разом із дружиною ОСОБА_1 . Починаючи з 2013 року ОСОБА_5 проживав разом зі своєю новою цивільною дружиною ОСОБА_2 та їх сином ОСОБА_24 , 2013 року народження. За свідченням сусідів ОСОБА_5 був працьовитим, товариським, ввічливим, доброзичливим та чуйним, займався вихованням сина, матеріально утримував сім'ю і надавав матеріальну допомогу повнолітнім дочкам. Брав активну участь у громадському житті, працював керівником. Намагався уникати конфліктних ситуацій. Був витриманий в звичайних та стресових ситуаціях зберігав оптимізм, позитивне ставлення до життя. При спілкуванні був відкритий, мав особисті амбіції. Був здатний на прийняття самостійних обдуманих рішень та був за них відповідальний ( т. 2, а.с. 52)
Згідно з Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі №50157602 від 06 грудня 2017 року після смерті спадкодавця ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , заведено спадкову справу за №286/2017 (т. 1 а.с. 25).
Відповідно до спадкової справи №286/2017, заведеної державним нотаріусом Богуславської районної державної нотаріальної контори Полковніковою Т.А., вбачається, що після смерті ОСОБА_5 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в установлений статтею 1270 ЦК України строк, із заявою про прийняття спадщини за законом звернулася дружина спадкодавця - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 (т. 1 а. с. 110-134).
Також, як вбачається з матеріалів спадкової справи №286/2017 в установлений статтею 1270 ЦК України строк з заявою про прийняття спадщини за заповітом 30 січня 2018 року до державного нотаріуса звернулася дочка спадкодавця - ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (т. 1 а. с. 116), ІНФОРМАЦІЯ_11 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , в інтересах малолітнього ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (т. 1 а.с. 122), ІНФОРМАЦІЯ_13 - дочка спадкодавця ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (т. 1 а.с. 127-132).
Як встановлено судом спадкоємцями ОСОБА_5 є: його дружина ОСОБА_1 , а також діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_25 , ІНФОРМАЦІЯ_8 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (т. 1а.с. 35).
Отже, ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та малолітній ОСОБА_8 в інтересах якого діє ОСОБА_2 , вважаються такими, що прийняли спадщину після смерті ОСОБА_5 .
Позивач ОСОБА_1 звернулася з цим позовом, вважає недійсним заповіт ОСОБА_5 і таким що вчинений під дією тяжких для ОСОБА_5 обставин, особою, яка через стійкий розлад здоров'я не усвідомлювала значення своїх дій та або не могла керувати ними.
Отже, предметом судового розгляду справи є визнання недійсним заповіту, тобто правові відносини у цій справі регулюються главою 16 «Правочини» та главою 85 «Спадкування за заповітом» Цивільного кодексу України.
Статтями 1216, 1218 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Нормами спадкового права регулюються суспільні відносини правонаступництва, тобто наступництва одних суб'єктів (спадкоємців) в правах та обов'язках фізичної особи, яка померла (спадкодавця). Об'єктом спадкового наступництва є спадщина (спадкове майно, спадкова маса), тобто вся сукупність прав та обов'язків спадкодавця, в яких він перебував на момент своєї смерті і які за своєю правовою природою не є невіддільними від особи їх носія і здатні перейти до інших осіб (статті 1218, 1219 ЦК України).
Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою (стаття 1220 ЦК України). Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця (стаття 1221 ЦК України).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності договору, визначені у статті 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Заповіт є особистим розпорядженням і складається від імені однієї фізичної особи (стаття 1233 ЦК України).
Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю (стаття 1234 ЦК України).
Загальні вимоги до форми заповіту викладені у статті 1247 ЦК України, заповіт складається у письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, власноручно підписаний заповідачем та нотаріально посвідчений.
Відповідно до статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення.
Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.
Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини 4 статті 207 цього Кодексу.
Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 4 статті 207 ЦК України якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа.
Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.
За змістом статті 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.
Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.
У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.
Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).
Заповіт, як вид одностороннього правочину (дія особи спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків) повинен відповідати загальним вимогам, додержання яких є необхідними для чинності правочину, серед яких, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (стаття 202, частина 2 статті 203 ЦК України).
Відповідно до статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частиною 3 вказаної статті визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Частиною 1 та 2 статті 1257 ЦК України визначено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Верховний Суд у постанові від 18 серпня 2021 року у справі № 551/335/18 зазначив, зокрема, що заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому покликаний вирішувати важливі для особи питання щодо призначення спадкоємців, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом. Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання.
У постанові Верховного Суду від 14 травня 2018 року у справі №756/14304/15-ц (провадження №61-11896св18) зроблено висновок по застосуванню частини 2 статті 1257 ЦК України та вказано, що для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України.
У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі №674/461/16-ц (провадження №61-34764св18) зроблено висновок, що підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами .
Згідно з частиною 2 статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Заінтересованими особи, повноважними пред'являти позовні вимоги про визнання заповіту недійсним відповідно до частини 2 статті 1257 ЦК України, можуть розглядатися виключно особи, суб'єктивні спадкові права яких, що виникають відповідно до норм книги шостої ЦК України (спадкоємців за законом, спадкоємців за іншим заповітом, відказоодержувачів), порушені у зв'язку із вчиненням (складанням) недійсного (за їх твердженням) заповіту.
Відповідно до вимог статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтею 1247 ЦК України, згідно з якою загальними вимогами до форми заповіту є складання заповіту в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт повинен бути особисто підписаний заповідачем.
Підставою недійсності заповіту є недотримання заповідачем вимог, додержання яких необхідне для чинності цього правочину. Аналіз загальних норм про правочини (глава 16 ЦК) та спеціальних норм про заповіт (глава 85 ЦК) дає підстави виділити вимоги, дотримання яких є необхідним для чинності заповіту:
1) зміст заповіту не може суперечити положенням ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
2) заповіт може скласти фізична особа з повною цивільною дієздатністю;
3) заповіт складається особисто заповідачем;
4) волевиявлення заповідача має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
5) заповіт складається в письмовій формі, посвідчується нотаріусом або іншою посадовою чи службовою особою, вичерпний перелік яких наведено у статтях 1251, 1252 ЦК України.
Відповідно до статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Відповідно до пункту 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9 роз'яснено, що правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Підставою для визнання правочину недійсним згідно з частиною 1 статті 225 ЦК має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
При цьому слід врахувати, що в контексті частини 1 статті 225 ЦК заповідач має страждати тяжким психічним розладом, а не будь-якою іншою хворобою. Сама собою обставина, що заповіт складений у період, коли заповідач систематично хворів, перебував у нестабільному стані здоров'я, не міг себе самостійно обслуговувати, не є підставою для висновку про те, що особа страждала таким розладом здоров'я, який би впливав на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, і який би позбавив його можливості вільно і свідомо висловити свою волю.
Для встановлення психічного стану заповідача в момент складення заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу (пункт 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7).
Відтак, висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент складення заповіту.
Дослідивши заповіт ОСОБА_5 від 10 травня 2017 року, суд першої інстанції правильно встановив, що він містить відомості про встановлення особи та перевірку стану особи-заповідача, зміст розпорядження заповідача, місце та час складення заповіту, особу, що виконала його посвідчення.
Позивачем не надано інших доказів, достатніх для визнання складеного заповіту недійсним внаслідок відсутності вільного волевиявлення заповідача та не відповідності внутрішній волі.
Зі змісту оспорюваного заповіту вбачається, що на випадок своєї смерті ОСОБА_5 заповів майно досить широкому колу осіб, а саме ОСОБА_3 (дочці заповідача), ОСОБА_16 (дочці заповідача) та малолітньому ОСОБА_8 (сину заповідача), що свідчить про відсутність тиску на заповідача та його вільне розпорядження частками у майні.
Допитана в якості свідка ОСОБА_26 , в судовому засіданні пояснила, що вона була сусідкою ОСОБА_1, проживала через паркан. Підтвердила, що ОСОБА_5 з ОСОБА_1 жили разом, потім вони розійшлися десь в 2013 році. Потім вона познайомилася з ОСОБА_2 . В послідуючому ОСОБА_5 сам повідомив про народження дитини. Спілкувалися, ходили на свята в гості, ОСОБА_1 там не жила. ОСОБА_2 там жила, вона водила сина в садок, бачилися часто. Про ОСОБА_1 її чоловік ОСОБА_5 нічого поганого не казав, знала, що не живуть разом. Сина дуже любив, «обожнював», сам ходив в РАЦС, його зареєстрував, навчав всьому, все купував, а саме «іграшки, планшети, велосипеди». Казав, що «ця дитина мені Богом дана». Зміни в стані ОСОБА_5 в 2016-2017 роках не помітила, кожен день їздив на пасіку, о 5-й ранку їздив купатися на річку, коли захворів, то «боровся до кінця».
Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_1 найкраща її подруга, знайомі з 2000 року, познайомилися в санаторії, дружили родинами, їздили один до одного, чоловіки почали разом працювати. Але потім чоловік свідка помітив щось дивне у ОСОБА_5 , «то гроші відправить комусь іншому, то заявку не виконає, то гроші не платить, не виконував свої обов'язки», з 2006-2008 років приблизно вони працювали разом, а потім чоловік сказав, що більше не буде працювати, «бо це неадекватно, людина не виконує свої обіцянки та обов'язки», а коли приїздили в гості, то ОСОБА_5 «ніби нікого не бачив, заходив в себе», був мовчазний, а потім щось дивне розповідав. Він гордився дочками, родина була благополучна, бувала у них часто на свята. Не знала, що у ОСОБА_5 народився син, оскільки чоловік останнім часом не спілкувався. В 2013-2014 роках ОСОБА_5 приїздив в м. Київ на консультацію, в той час у нього був депресивний стан.
Свідок ОСОБА_13 розповіла, що ОСОБА_1 це її сваха, знає ОСОБА_5 та ОСОБА_1 з 2009 року, коли діти одружилися, родина була дружна, доброзичлива. ОСОБА_5 говорив, що сім'я це святе, чекав на онука, а коли народився онук, то пишався, що нащадок народився. Коли захворів, то стало важко з ним спілкуватися, мабуть через важкі переживання, бо він був «емоційна людина, самодостатня». У нього були депресивні переживання, погано дивився в майбутнє, «не бачив свого майбутнього». Приблизно з 2012-2013 року помічала депресивний стан, останній раз спілкувалася у 2017 році, про нову сім'ю не розмовляли. Розмовляли про дітей та онуків, про розлучення не розмовляли. ОСОБА_5 разом з ОСОБА_1 вона бачила їх влітку у 2017 році в лікарні, «думала, що жінка допомагає чоловіку в лікарі».
Свідок ОСОБА_11 повідомив суду, що він є лікарем ендоскопістом Богуславської ЦРЛ та у 2017 році був головою лікарсько-консультативної комісії (ЛКК). Розповів, що ОСОБА_5 він знав і йому було відомо, що ОСОБА_5 мав захворювання колінного суглоба, в подальшому на якому було здійснено ендопротезування, згодом стало відомо, що ОСОБА_5 був онкохворим. 10 травня 2017 року був останній раз на лікарській-консультативній комісії, листок непрацездатності був закритий на вимогу пацієнта, оформлювати групу інвалідності не бажав. ОСОБА_5 візуально виглядав непогано, розмовляв адекватно. Згодом свідок дізнався, що ОСОБА_5 помер. Про сімейні справи та складений заповіт йому нічого не відомо.
Оцінивши показання перелічених вище свідків, суд першої інстанції на думку апеляційного суду дійшов правильного висновку про те, що покази не дозволяють зробити висновок про те, що при складанні оспорюваного заповіту 10 травня 2017 року, ОСОБА_5 , який на вказану дату мав тяжке захворювання, не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, або складав заповіт під тиском інших осіб.
Зокрема, свідки ОСОБА_26 та ОСОБА_11 стверджували про те, що в 2016-2017 роках ОСОБА_5 візуально виглядав непогано, все розумів, пам'ятав, розмовляв адекватно, свої думки висловлював чітко.
В свою чергу, допитані в якості свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 зазначали, зокрема, про те, що за останні роки перед смертю ОСОБА_5 тяжко хворів та мав тяжкий психологічний стан, мав депресивні переживання.
Приватний нотаріус Богуславського районного нотаріального округу Київської області Дошка Л.А., яка посвідчувала оспорюваний заповіт від 10 травня 2017 року за реєстровим №589, надала суду письмові пояснення № 01-16/414 від 14 грудня 2018 року, де зазначила, що на момент на посвідчення заповіту заповідач ОСОБА_5 повністю усвідомлював значення своїх дій та міг ними керувати. Його особу було встановлено по пред'явленому ним паспорту, дієздатність перевірено шляхом особисто спілкування та надання адекватних відповідей останнього на поставлені нотаріусом питання, було встановлено його справжні наміри. Заповідач зачитав заповіт в голос, зміст якого він зрозумів та власноручно підписав. Стороннього психологічного впливу на заповідача ніхто з третіх осіб не чинив, його волевиявлення було вільним та відповідало його волі (т. 1 а. с. 213).
Підсумовуючи вищевказане, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сам по собі факт наявності у заповідача ОСОБА_5 захворювання та перебування на тривалому лікуванні не є достатнім доказом його неспроможності розуміти значення своїх дій та/або керувати ними при складанні заповіту і не спростовує презумпцію психічного здоров'я.
Також, за клопотанням представника позивача Фадєєвої Н.І. ухвалою Богуславського районного суду Київської області від 10 серпня 2022 року було призначено у справі № 358/598/18 посмертну психіатричну експертизу, проведення якої доручено комісії експертів Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Обласне психіатрично-наркологічне медичне об'єднання».
На вирішення експертизи поставлено запитання:
1.Чи здатний був ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , з урахуванням визначених у справі №358/599/18 обставин хвороби померлого, наслідків вживання медичних препаратів, пояснень, доказів та показів свідків усвідомлювати і якою мірою - фактичний зміст власних дій та їх наслідків при укладенні заповіту 10 травня 2017 року?
2. Чи страждав ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , будь-яким психічним розладом на момент складання та посвідчення заповіту на ім'я ОСОБА_8 10 травня 2017 року?
3. Якщо так, то чи міг ОСОБА_5 на момент складання вказаного заповіту розуміти значення своїх дій або керувати ними?
Згідно з Висновку судово-психіатричного експерта № 107-ц/15-ц від 18 жовтня 2023 року, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , в період складання оспорюваного заповіту, а саме 10 травня 2017 року на психічні розлади, які б суттєво впливали на його здатність розуміти значення своїх дій та керувати ними, не страждав. ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , в період складання заповіту, а саме 10 травня 2017 року був здатний за своїм психічним станом розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з статтею 110 ЦПК висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Висновок посмертної психіатричної експертизи з дотриманням вищевказаних процесуальних норм правильно оцінений судом першої інстанції як належний та допустимий доказ разом з іншими доказами, є достатньо обґрунтованим як з урахуванням медичної документації, так і з урахуванням показань свідків ОСОБА_26 та ОСОБА_11 , які підтвердили в судовому засіданні, що ОСОБА_5 в останній період свого життя мав тяжке захворюванням, але не мав психічних розладів.
Клопотань про призначення повторної чи додаткової експертизи суду позивачем та її представником не заявлено.
Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину необхідно робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами. Будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи могла в конкретний момент вчинення правочину особа розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Отже, підставою для визнання правочину недійсним згідно з частиною 1 статті 225 ЦК може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях (постанова Верховного Суду від 16 березня 2020 року (справа № 204/1064/16-ц, провадження №61-21834св19).
Суд першої інстанції, встановивши, що оспорюваний заповіт укладений у належній письмовій нотаріальній формі, а ОСОБА_5 під час складання оспорюваного заповіту не страждав на психічні розлади, які б суттєво впливали на його здатність розуміти значення своїх дій та керувати ними та був здатний за своїм психічним станом розуміти значення своїх дій та керувати ними, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність ознак недійсності (нікчемності) оспорюваного заповіту.
Докази про те, що у зв'язку з наявним у ОСОБА_5 онкологічним захворюванням, перебігом цього захворювання та прийняттям медичних препаратів, які призначались хворому, він не міг усвідомлювати значення своїх дій та керуватися ними в матеріалах справи відсутні та позивачем не надано.
Підсумовуючи встановлене, з урахуванням презумпції психічного здоров'я фізичної особи та недоведеності абсолютної неспроможності ОСОБА_5 в момент вчинення оспорюваного правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції відсутність правових підстав, передбачених статтею 225 ЦК України, для визнання оспорюваного заповіту недійсним.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому відхиляються апеляційним судом у зв'язку з їх необґрунтованістю.
Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Фадєєвої Наталії Ігорівни залишити без задоволення.
Рішення Богуславського районного суду Київської області від 26 грудня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 18 листопада 2024 року.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді Р.В. Березовенко
О.Ф. Лапчевська