14 листопада 2024 року справа № 580/10138/24
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гаврилюка В.О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, про визнання протиправною та скасування постанови,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) подав позов до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (м. Київ) (далі - Відділ ДВС, відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бєлікова А.В. від 16.09.2024 про закінчення виконавчого провадження № 72530740 з примусового виконання виконавчого листа № 580/2396/22 від 17.08.2022, виданого Черкаським окружним адміністративним судом.
В обґрунтування позовних вимог представниця позивача зазначила, що самі по собі вчинені державним виконавцем дії (перевірка виконання судового рішення, винесення постанов про накладення на боржника штрафу і надіслання подання про вчинення злочину) не є належними і достатніми заходами виконання судового рішення. У свою чергу постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів, які б реально підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.
Ухвалою від 04.11.2024 суддя Черкаського окружного адміністративного суду прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у адміністративній справі, залучив до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, вирішив розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження.
08.11.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову зазначивши, що державним виконавцем вчинено ряд заходів з метою виконання судового рішення, проте боржником таке рішення не виконано. Окрім того дане рішення не може бути виконано без участі боржника, у зв'язку із чим державний виконавець закінчив виконавче провадження з підстав п. 11 ч. 1 ст. 39 ЗУ “Про виконавче провадження» та направив повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення. Звернув увагу, що єдиним заходом примусу, який Закон України “Про виконавче провадження» дозволяє застосовувати до боржника у випадку невиконання рішення суду зобов'язального характеру - є накладення штрафу. У випадку скасування судом постанови, орган виконавчої служби буде позбавлений можливості виконати свої функціональні обов'язки щодо виконання рішення суду.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.
Суд встановив, що рішенням від 06.07.2022 у справі № 580/2396/22 Черкаський окружний адміністративний суд зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснювати з 06.12.2021 виплату ОСОБА_1 , пенсії без обмеження максимальним розміром, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність, та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії з 06.12.2021 року.
За вказаним судовим рішенням, яке набрало законної сили 06.08.2022, виданий виконавчий лист, який був звернутий до виконання через органи ДВС - Відділ примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) та відкрито виконавче провадження № 72530740.
Постановою від 16.09.2024 старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бєліков А.В. закінчив виконавче провадження № 72530740 на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 та ст. 40 Закону України “Про виконавче провадження».
Позивач вважає вказану постанову про закінчення виконавчого провадження такою, що підлягає скасуванню, у зв'язку з чим звернувся в суд з цим позовом.
Під час вирішення спору по суті суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, є Закон України “Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII).
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною ст. 5 Закону № 1404-VІІІ визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Частиною 1 ст. 18 Закону № 1404-VІІІ на виконавця покладено обов'язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 18 Закону № 1404-VIII передбачено обов'язок виконавця здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Загальний порядок виконання рішень судів про стягнення боргу врегульований положеннями статтями 48-62 Закону № 1404-VIII, а порядок виконання рішень немайнового характеру - нормами статей 63-67 вказаного Закону.
Так, відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
У свою чергу п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-VIII серед підстав для закінчення виконавчого провадження передбачає надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.
Як уже зазначено, спірна постанова винесена на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону №1404-VIII, відповідно до якого виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону. Остання ж передбачає саме неможливість виконання рішення без участі боржника.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Ст. 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Згідно з ч. ч. 2, 4 ст. 372, ч. 1 ст. 373 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання; примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом; виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Пунктом 1 ст. 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні “Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.
Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
Відтак, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, складовою права на справедливий суд.
З аналізу правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин слідує, що закінчення виконавчого провадження на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-VIII можливо лише за умови виконання послідовності вказаних виконавчих дій, а саме:
- накладення на боржника штрафу і перевірка стану виконання рішення (у разі невиконання вимог державного виконавця без поважних причин);
- накладення штрафу в подвійному розмірі (у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин);
- звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.
Якщо після вжиття державним виконавцем усіх заходів примусового виконання рішення боржник відмовляється виконувати рішення немайнового характеру, а виконати його без участі боржника неможливо, державний виконавець звертається до правоохоронних органів із повідомленням про злочин, після чого закінчує виконавче провадження.
Для вирішення спору суд враховує висновки Верховного Суду у постанові від 25 листопада 2020 року у справі № 554/10283/18 відповідно до яких невиконання боржником рішення після накладення на нього штрафу не може свідчити про вжиття заходів примусового виконання рішення й не свідчить про неможливість його виконання.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 18 червня 2019 року у справі № 826/14580/16 (пункти 40-43) підтримав правову позицію, відповідно до якої накладення на боржника повторного штрафу і звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.
За цією позицією накладення штрафів і внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.
Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника, не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов'язкового рішення суду.
Суд встановив, що державний виконавець направив до органу досудового розслідування (Черкаському РУП ГУНП в Черкаській області) повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, а саме: невиконання рішення суду, яке не може бути виконане без участі боржника (згідно спірної постанови про закінчення ВП).
Суд врахував, що у матеріалах справи відсутні жодні докази виплати позивачу пенсії нарахованої без обмеження максимальним розміром з 06.12.2021, право на яку підтверджене рішенням суду у справі № 580/2396/22.
З урахування встановлених обставин, суд доходить висновку, що рішення суду у справі № 580/2396/22 в частині виплати позивачу заборгованості з виплати пенсії боржником не виконане, а державний виконавець у спірних правовідносинах діяв формально та без врахування обов'язку, визначеного у вказаній вище ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-VІІІ.
Отже, спірна постанова про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.
За вказаних обставин суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про те, що самі по собі вчинені державним виконавцем виконавчі дії (перевірка виконання судового рішення, винесення постанов про накладення на боржника штрафу і надіслання подання про вчинення злочину) є належними і достатніми заходами виконання судового рішення. У свою чергу, постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.
Схожі за своїм змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 жовтня 2023 року у справі № 420/1511/23, від 13.12.2022 у справі № 340/5200/21, від 08 грудня 2022 року у справі № 457/359/21, від 27 березня 2019 року у справі № 750/9782/16-а, від 7 серпня 2019 року у справі № 378/1033/17, від 4 вересня 2019 року у справі № 286/1810/17, від 7 жовтня 2020 року у справі № 461/6978/19, від 25 листопада 2020 року у справі № 554/10283/18, від 13 грудня 2021 року у справі № 520/6495/2020.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.
Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону України “Про судовий збір» та не надав доказів понесення інших судових витрат, то підстави для їх розподілу відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 271, 272, 287, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) Бєлікова А.В. від 16.09.2024 про закінчення виконавчого провадження № 72530740.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України.
Учасники справи:
1) позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 );
2) відповідач - Відділ примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) (18000, м. Черкаси, пр-т Хіміків, 50);
3) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18002, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23, код ЄДРПОУ 21366538).
Рішення складене у повному обсязі та підписане 14.11.2024.
Суддя Василь ГАВРИЛЮК