14 листопада 2024 року м. Дніпросправа № 160/8880/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),
суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 травня 2024 року (суддя Калугіна Н.Є.) у справі №160/8880/24 за позовом ОСОБА_1 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 , як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій і в подальшому була реабілітована, у призначені підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом "г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 , як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій і в подальшому була реабілітована, щодо перерахунку трудового стажу для призначення пенсії у потрійному розмірі за час перебування на засланні в період з 1944 року по 1956 рік (12 років х 3) відповідно до ст .6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснювати ОСОБА_1 , як реабілітованій особі виплати підвищення до пенсії у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", починаючи з 08.02.2024 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити ОСОБА_1 , як реабілітованій особі, перерахунок трудового стажу для призначення пенсії у потрійному розмірі за час перебування на засланні з 1944 року по 1956 рік (12 міс х 3) відповідно до ст.6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", починаючи з 08.02.2024 року.
В обгрунтування заявлених вимог посилалась на те, що є репресованою особою, яку в подальшому було реабілітовано, натомість, відповідач не визнає її право на підвищення пенсії та пільгового обрахунку трудового стажу за час перебуванні в заслані.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 травня 2024 року адміністративний позов задоволено.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачка, як репресована особа, яку було реабілітовано, має право на встановлені пільги щодо пенсійного забезпечення, зокрема, в частині підвищення пенсії на 50 процентів мінімальної пенсії за віком, що передбачено п. «г» ч.1 ст.27 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а також на пільгове обчислення стажу (у потрійному розмірі за час перебування в заслані), що передбачено ст.6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на те, що суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про те, що позивачка віднесена до категорії репресованих осіб. За позицією відповідача позивачка є особою потерпілою від репресій, але на вказану категорію осіб пільги, про які зазначено судом першої інстанції, не поширюються.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
Встановлені судом першої інстанції обставини справи, які не заперечуються відповідачем, свідчать про те, що ОСОБА_1 перебуває на пенсійному обліку у Головному управлінні ПФУ в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком.
Рішенням Національної комісії з реабілітації від 20 грудня 2023 року ОСОБА_1 , 1937 року народження, визнано реабілітованою особою.
На підставі цього рішення Управлінням соціального захисту населення Жовтоводської міської ради 07.02.2024 року позивачу видано посвідчення реабілітованої особи серія НОМЕР_1 .
Згідно архівної довідки Головного управління МВС України в АР Крим від 01.04.2005 №14/13-Б15, ОСОБА_1 у складі родини у 1944 році на підставі рішення державних органів у числі осіб різних національностей (греки, кр. татари, вірмени, болгари тощо) зазнала насильницьке вислання з сел. Биширань Сейтлерського району Кримської області.
08.02.2024 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення їй, як реабілітованій особі, підвищення до пенсії у відповідності до пункту "г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та про перерахунок трудового стажу у потрійному розмірі за час перебування на засланні з 1944 року по 1956 рік (12 років х 3) відповідно до ст.6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".
У відповідь на це звернення, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у листі від 14.03.2024 № 15536-8664/Б-01/8-0400/24 "Про надання відповіді" зазначила наступне:
"Правові відносини у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування регулюються Законом України від 09 липня 2003 року № 1058 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058), який набрав чинності з 01.01.2004, та починаючи з 01.01:2011 Законом України від 08 липням 2010 року № 2464-Уі "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464).
Вами 08.02.2024 було надано заяву щодо перерахунку пенсії на підставі отримання посвідчення реабілітованої особи серії НОМЕР_1 від 07.02.2024.
Розмір Вашої пенсії було обчислену виходячи із загального стажу, зарахованого по 25.10.1993, що складає 39 років 9 місяців 24 дні та заробітної плати за період з 01.01.1982 по 30.11,1992.
Коефіцієнт страхового стажу, з урахуванням величини оцінки одного року страхового стажу 1 % складає - 0,39750 (39 років х 12 міс + 9 місяців - - 477 міс. : 12 : 100).
Індивідуальний коефіцієнт заробітку після оптимізацїї - 1,39981.
Для обчислення Вашої пенсії застосовується середньомісячний заробіток, обчислений з урахуванням середньої заробітної плати, з якої сплачено страхові внески, та середнього показника за 2014, 2015, 2016 роки, із застосуванням коефіцієнтів збільшення в розмірі 1,17, 1,11, 1,11, 1,14, 1,197 та 1,0796, що складає 11190,74 грн (3764,40 грн х 1,17 х 1,11 х 1,11 х 1,14 х 1,197x1,0796 - 7994,47 грн x 1,39981).
Загальний розмір пенсійної виплати станом на 01.03.2024 складає 5587,74 грн, у тому числі:
4448,32 -грн - розмір пенсії за віком (11190,74 x 0,39750);
4448,59 грн - доплата за понаднормовий стаж (за 19 років);
66,43грн - підвищення дітям війни (Постанова № 112 п.6);
54,40 грн - надбавка реабілітованим (Постанова № 654 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян" п. 4.2);
570 грн - компенсаційна виплата 80-21 річним (500*1,14)."
Разом з тим, в отриманій відповіді жодних доводів щодо причин відмови у нарахуванні підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом "г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком, а також перерахунку трудового стажу для призначення пенсії у потрійному розмірі за час перебування на засланні в період з 1944 року по 1956 рік відповідно до ст .6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", не зазначено.
Не погодившись з такими діями відповідача, позивачка звернулася з позовом до суду.
За наслідками перегляду справи суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Так, задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у позивачки права на підвищення пенсії на 50 процентів мінімальної пенсії за віком, що передбачено п. «г» ч.1 ст.27 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а також на пільгове обчислення стажу (у потрійному розмірі за час перебування в заслані), що передбачено ст.6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».
Визначаючи таке право, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка має статус репресованої особи, яку в подальшому було реабілітована.
Згідно з п. "г" ч.1 ст.77 Закону №1788-XII призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
За змістом ч.1 ст.6 Закону №962-XII у редакції, чинній від 05 травня 2018 року реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.
Як вбачається з апеляційної скарги відповідачем загалом не ставиться під сумнів право репресованих осіб, яких в подальшому було реабілітовано, на пільги передбачені Законом України «Про пенсійне забезпечення» та Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».
В той же час, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач фактично не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачка має статус репресованої особи, яку в подальшому було реабілітована. За позицією відповідача позивачка є особою потерпілою від репресій, але на вказану категорію осіб пільги, передбачені наведеними нормами права, не поширюються.
З огляду на підстави оскарження рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до ст.1-1 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» (в редакції на час виникнення спірних відносин) репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом.
Статтею 2 цього Закону визначено форми репресій до яких, зокрема, віднесено: заслання.
Згідно ст.1-1 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»:
заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.
У спірному випадку встановлено та не спростовано відповідачем те, що позивачка 1937 року народження ОСОБА_1 у складі родини у 1944 році на підставі рішення державних органів у числі осіб різних національностей (греки, кр. татари, вірмени, болгари тощо) зазнала насильницьке вислання з сел. Биширань Сейтлерського району Кримської області. У період з 1944 по 1956 року родина ОСОБА_1 перебувала на обліку спецпоселень з щомісячною відміткою у спецкомендатурі, яка здійснювала нагляд за всіма громадянами спецпоселення. У 1956 році на підставі наказу ПВС СРСР від 13.12.1955 року обмеження по спецпоселенню були скасовані, родина ОСОБА_1 зі спецпоселення була вивільнена.
Отже, ОСОБА_1 перебувала у засланні на спецпоселенні з 1944 року по 1956 рік.
Згідно висновку Національної комісії з реабілітації про визнання особи репресированої за рішенням позасудового репресивного органу, реабілітованою, позивачка разом з родиною перебувала у засланні у таборі біля міста Солікамськ Молотовської (Пермської) області РРФСР.
Отже, позивачка, будучи примусово переміщеною з місця її проживання в спецпоселення, з встановленим обмеженням на право пересування та заборону виїзду з місця спецпоселення, визнається Законом репресованою особою.
У свою чергу, ст.1-3 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» визначено осіб, які Законом визнаються потерпілими від репресій. Такими особами є:
1) чоловік або дружина репресованої особи, який/яка на момент здійснення репресії перебували у шлюбі з репресованою особою;
2) діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року № 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена;
3) інші особи, які на момент здійснення репресії спільно проживали, були пов'язані спільним побутом з репресованою особою або перебували на утриманні репресованої особи.
Тобто, узагальнюючи, потерпілими від репресій визнаються члени сім'ї, діти та інші особи, які проживали спільно з репресованою особою.
Отже, посилання відповідача на те, що позивачка, в силу Закону, визнається потерпілою від репресій, є безпідставним, оскільки позивачка сама була репресованою особою, а не була членом сім'ї, дитиною репресованої особи.
Підсумовуючи викладене, враховуючи підстави оскарження рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 травня 2024 року у справі №160/8880/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених ч.5 ст.291 КАС України.
Повний текст постанови складено 14.11.2024
Головуючий - суддя Я.В. Семененко
суддя Н.А. Бишевська
суддя І.Ю. Добродняк