13 листопада 2024 р. Справа № 520/7746/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Любчич Л.В. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 31.07.2024, головуючий суддя І інстанції: Сагайдак В.В., м. Харків, по справі № 520/7746/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,,
У березні 2023 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (надалі - відповідач) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, в якому просила суд:
- поновити процесуальний строк на звернення до суду за захистом порушених прав;
- визнати протиправними дії Головного управління ДСНС України у Харківській області у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення (надбавок та премій), грошової допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за період проходження служби з 29.01.2020 по 07.08.2023 з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та без урахування постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 із застосуванням з 29 січня 2020 року показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 рік, для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням;
- зобов'язати Головне управління ДСНС України у Харківській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення (премій згідно наказів: від 23.03.2020 №111 - 131% посадового окладу, від 23.04.2020 №134 - 90% посадового окладу, від 25.05.2020 №164 - 131% посадового окладу, від 23.06.2020 №195 - 131% посадового окладу, від 24.07.2020 №231 - 131% посадового окладу, від 26.08.2020 №256 - 131% посадового окладу, від 25.09.2020 №287 - 131% посадового окладу, від 28.10.2020 №313 - 131% посадового окладу, від 26.11.2020 №347 - 131% посадового окладу, від 10.12.2020 №361 - 131% посадового окладу, від 11.01.2021 №14 - 131% посадового окладу, від 10.02.2021 №47 - 150% посадового окладу, від 10.03.2021 №94 - 150% посадового окладу, від 09.04.2021 №136 - 150% посадового окладу, від 11.05.2021 №175 - 150% посадового окладу, від 10.06.2021 №220 - 150% посадового окладу, від 06.07.2021 №267 - 150% посадового окладу, від 10.08.2021 №328 - 150% посадового окладу, від 10.09.2021 №358 - 150% посадового окладу, від 08.10.2021 №392 - 150% посадового окладу, від 10.11.2021 №430 - 150% посадового окладу, від 10.12.2021 №484 - 150% посадового окладу, від 10.01.2022 №5 - 150% посадового окладу, від 21.02.2022 №63 - 214% посадового окладу, від 09.03.2022 №88 - 214% посадового окладу, від 11.04.2022 №190 - 214% посадового окладу, від 11.05.2022 №238 - 214% посадового окладу, від 10.06.2022 №285 - 214% посадового окладу, від 08.07.2022 №340 - 214% посадового окладу, від 09.08.2022 №378 - 214% посадового окладу, від 09.09.2022 року №456 - 214% посадового окладу, від 09.10.2022 №490 - 214% посадового окладу, від 08.11.2022 №544 - 214% посадового окладу, від 07.12.2022 №637 - 214% посадового окладу, від 31.01.2023 №50 - 275% посадового окладу, від 13.02.2023 №74 - 275% посадового окладу, від 10.03.2023 №110 - 275% посадового окладу, від 10.04.2023 №164 - 275% посадового окладу, від 09.05.2023 №210 - 449% посадового окладу, від 09.06.2023 №271 - 449% посадового окладу, від 07.07.2023 №321 - 449% посадового окладу, надбавок за особливості проходження служби згідно наказів: від 11.01.2020 № 16 - 50%, від 14.01.2021 № 17 - 50 %, від 20.01.2022 № 23 - 50 %, від 20.01.2023 № 34 - 50 %), допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18), шляхом визначення посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим званням) за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022, з 01.01.2023 по 07.08.2023 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2023, з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправними дії Головного управління ДСНС України у Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, розрахованої із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 рік;
- зобов'язати Головне управління ДСНС України у Харківській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, розрахованої із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2023 рік при визначенні розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням місячного грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум;
- звільнити позивача від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 31 липня 2024 року у справі №520/7746/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишено без розгляду.
Позивач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування адміністративним судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 31 липня 2024 року у справі №520/7746/24 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що відповідачем в порушення норм законодавства за період проходження Позивачем служби цивільного захисту з 29 січня 2020 року по 07 серпня 2023 рік, здійснювало обчислення та нарахування грошового забезпечення Позивача, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 рік, що становить - 1762,00 грн, в той час як грошове забезпечення за період його служби було невірно розраховане відповідачем, оскільки для обчислення грошового забезпечення в період з 01.01.2020 по 31.12.2020 за основу повинен бути використаний прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 рік, що становить - 2027,00 грн, в період з 01.01.2021 по 31.12.2021 - 2270,00 грн, в період з 01.01.2022 по 31.12.2022 -2481,00 грн, в період з 01.01.2023 по 07.08.2023 - 2684,00 грн. Не погодившись з діями відповідача, позивач звернулась до суду з даним позовом, який судом першої інстанції було залишено без розгляду, виходячи з пропуску строків для звернення до суду з відповідним позовом. З висновками суду першої інстанції про залишення позову без розгляду не погоджується.
Так, на думку позивача в оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції помилково прийшов до висновку, що позивачем пропущено процесуальний строк на звернення до суду в частині, що стосується періоду перерахунку грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.07.2022, адже на вказаний період не поширюється дія частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX), що підтверджується судовою практикою Верховного Суду, у аналогічних справах, яка викладена у постановах від 28.09.2023 у справі №140/2168/23, від 30.11.2023 у справі № 160/759/23 та від 20.11.2023 у справі №160/5468/23.
З приводу періоду перерахунку грошового забезпечення за період з 20.07.2022 по 07.08.2023 позивачем зазначено, що виходячи з тримісячного строку закріпленого у частині другій статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX) та оскільки позивач звільнена 07.08.2023, процесуальний строк на звернення до суду з відповідним позовом почався з 08.08.2023 та закінчився 08.11.2023.
Позивач зауважує, що вона не мала можливості звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, з огляду на проходження реабілітації та лікування, а також втратою 50 % працездатності, що підтверджено документами з МСЕК.
Окрім того, в апеляційній скарзі позивачем зазначено, що через евакуацію з міста Харкова під час воєнного стану копій документів необхідних документів відповідачем, позивач не мала змоги вчасно дізнатися про порушення своїх прав. У зв'язку з викладеним, позивач наполягає на тому, що про порушення своїх прав вона дізналась лише із листа №65050-2406/65151 від 12.03.2024, а тому відсутні підстави вважати, що нею пропущений процесуальний строк для звернення до суду.
Відповідачем на апеляційну скаргу подано відзив, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості ухвали суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.
У відповідності до пунктів 1 та 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, а також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи те, що від учасників справи не надійшло клопотання про розгляд справи за їх участю, правовідносини та предмет доказування у справі, не вимагають витребування нових доказів та проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, то за таких обставин колегія суддів вважає за необхідне розглянути справу в порядку письмового провадження.
За приписами статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (частина перша). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина друга).
Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вивчивши обставини справи, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що позивач проходила службу цивільного захисту на посаді радіотелефоніста 15 ДПРЧ ДПРЗ з охорони об'єктів ГК ДСНС України у Харківській області.
07 серпня 2023 року позивач звільнена зі служби цивільного захисту за станом здоров'я наказовим Головного управління ДСНС України у Харківській області №379 (по особовому складу).
За матеріалами даної справи вбачається, що на звернення адвоката позивача листом №65050-2406/65151 від 12.03.2024 відповідач надав копії наказів, довідок про доходи, нараховані суми грошового допомоги під час проходження служби цивільного захисту за період 2020-2023.
Водночас, у зв'язку з чим, що за період проходження позивачем служби цивільного захисту з 29 січня 2020 по 07 серпня 2023 року відповідач здійснював обчислення нарахування грошового забезпечення позивача, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, що становило 1762,00 грн, позивач звернулась із даним позовом до суду 26.03.2024.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року у справі №520/7746/24 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 09 липня 2024 року у справі №520/7746/24 в порядку частини шостої статті 161 КАС України та частини другої статті 233 КЗпП України залишено без руху адміністративний позов ОСОБА_1 та надано позивачу термін для усунення недоліків позовної заяви - десять днів з моменту отримання ухвали, шляхом надання до суду заяви про поновлення строку на звернення до суду.
16 липня 2024 року позивачем подано заяву про усунення недоліків, визначених ухвалою суду від 09.07.2024, в якій позивач просила поновити їй процесуальний строк на звернення до суду та продовжити розгляд справи.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 31 липня 2024 року у справі №520/7746/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишено без розгляду.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач повинна була дізнатися про порушення свого права на перерахунок грошового забезпечення під час проходження служби, а саме до дати звільнення зі служби - 07.08.2023. При цьому позивач не вживала жодних заходів щодо свого порушеного права, в адміністративному позові відсутні будь-які посилання на поважність причини пропуску звернення до суду, у зв'язку з чим суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем пропущено процесуальні строки, встановлені вимогами чинного законодавства в 1,3,6 місяців.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
У свою чергу, в постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов'язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зазначає, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час недопуску до продовження виконання повноважень) у разі порушення законодавства про оплату праці. В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівника.
Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що норма статті 233 Кодексу законів про працю України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Так, відповідно до частин першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року №2352-IX, далі - Закон України від 1 липня 2022 року №2352-IX) "працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком".
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX внесені зміни до норм КЗпП України.
Зокрема, частини перша та друга статті 233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Відповідно до нової редакції статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
В той же час, стаття 116 КЗпП України тепер передбачає, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відтак, до 19.07.2022 Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у рішенні від 06.04.2023 за результатами розгляду зразкової справи №260/3564/22.
Окрім того, у вказаному рішенні Верховного Суду також зауважено, що «з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 Кодекс законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності».
Отже, у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 Верховний Суд виклав правову позицію щодо поширення дії частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Аналогічні правові висновки приведено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року у справі №440/9/24.
За обставинами даної справи встановлено, що після звільнення зі служби цивільного захисту позивач звернулась до суду з позовом 26.03.2024 із вимогами, зокрема:
- про перерахування та виплату позивачу щомісячного грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, із визначенням посадового окладу та окладу за спеціальні (військовим) званням за період з 29.01.2020 по 07.08.2023 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01 січня відповідного року, зокрема, 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023;
- про перерахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, розрахованої із застосуванням покажчика прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2023 року при визначення розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням місячного грошового забезпечення.
Виходячи з приведених вище положень закону, до вимог ОСОБА_1 про перерахування та виплату позивачу щомісячного грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, із визначенням посадового окладу та окладу за спеціальні (військовим) званням за період з 29.01.2020 по 19.07.2022, застосуванню підлягають приписи частини другої статі 233 КЗпП України у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року, якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Отже, суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанцій про застосування до спірних правовідносин за період з 29.01.2020 по 19.07.2022 редакції статті 233 КЗпП України, чинної на момент звільнення позивача та відповідно звернення до суду із позовом, адже до внесення змін згідно із Законом України від 01 липня 2022 року приписи частини другої статті 233 КЗпП України право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати не обмежувалось будь-яким строком.
Щодо вимог про перерахування та виплату позивачу щомісячного грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, із визначенням посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням за період з 20.07.2022 по 07.08.2023, застосуванню підлягають приписи частини першої статі 233 КЗпП України у редакції після 19 липня 2022 року, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли особа (працівник, службовець) дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
З приводу вимог позову ОСОБА_1 про перерахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, то виходячи з приведених вище положень закону до них підлягають застосуванню приписи частини другої статі 233 КЗпП України у редакції після 19 липня 2022 року, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання особою (працівником, службовцем) письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).
Так, слід звернути увагу на те, що приписи частини першої статті 233 КЗпП України відлік тримісячного строку звернення до суду з приводу вирішення трудового спору пов'язують з днем, коли особа (працівник, службовець) дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
При цьому, щодо вимог ОСОБА_1 про перерахування та виплату грошового забезпечення, належного позивачу при звільненні, відлік тримісячного строку для звернення до суду пов'язують з днем письмового повідомлення особи (працівника, службовця) про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) (стаття 116 КЗпП України).
Тобто суд першої інстанції при вирішенні питання про порушення позивачем відповідного процесуального строку, мав встановити, які зі зазначених видів грошового забезпечення належали позивачу до виплати при звільнення та коли саме позивачу стало відомо про нараховані та виплачені суми при звільненні.
Однак, суд першої інстанції залишаючи без розгляду позов ОСОБА_1 не встановив, які виплати належали позивачу на день звільнення зі служби цивільного захисту та їх розмір, а які вже були сплачені до моменту звільнення.
Також, суд першої інстанції залишаючи без розгляду позов ОСОБА_1 не встановив, коли саме позивач дізналась або повинна була дізнатись у період з 20.07.2022 по 07.08.2023, про розмір відповідно нарахованих виплат, зокрема, щомісячного грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку.
Із наявних в матеріалах справи доказів повідомлення позивача про суми нарахованих їй виплат на день звільнення є лише копія наказу №379 о/с від 07.08.2023 про звільнення позивача, з яким остання ознайомлення під підпис. Проте, у вказаному наказі не зазначено, які суми були нараховані та виплачені позивачу у зв'язку зі звільненням, а лише вказано сума додаткової винагороди у розмірі 30000 грн, яка не є предметом спору у даній справі.
Таким чином, судом першої інстанції не встановлено дату отримання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні, як визначено в статті 116 КЗпП України.
Наведені вище обставини мають значення для правильного вирішення справи, але вони не були встановлені судом першої інстанції, у зв'язку з чим ухвала суду першої інстанції про залишення позову ОСОБА_1 підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
За таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги стосовно наявності підстав для скасування ухвали суду першої інстанції.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване судове рішення з порушенням норм процесуального та матеріального права, а тому наявні підстави для його скасування.
Відповідно до частини третьої статті 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів скасовує оскаржуване судове рішення як таке, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і приймає рішення про направленню справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 31.07.2024 по справі № 520/7746/24 - скасувати.
Справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, направити до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді Л.В. Любчич С.П. Жигилій