справа № 761/36709/23 головуючий у суді І інстанції Саадулаєва А.І
провадження № 22-ц/824/13652/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
12 листопада 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді - Березовенко Р.В.,
суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
з участю секретаря Щавлінського С.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз Україна» про визнання вимог наказу неправомірними, визнання догани неправомірною, стягнення премії,-
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз Україна» про визнання вимог наказу неправомірними, визнання догани неправомірною, стягнення премії, у якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 01 лютого 2024 року, остаточно просив суд:
визнати вимогу наказу НАК «Нафтогаз України» від 28 квітня 2023 року №76 «Про дотримання правил військового обліку», яка була викладена у цьому наказі та додатку до нього і накладала на зазначених у додатку працівників зобов'язання щодо заміни військово-облікових документів (далі за текстом - ВОД) та надання копії замінених ВОД до НАК «Нафтогаз України» до 30 травня 2023 року неправомірною;
визнати накладену на позивача 06 липня 2023 року догану неправомірною і такою, що не мала підстав для її накладання;
зобов'язати відповідача виплатити позивачу грошові кошти у розмірі, що дорівнює сумі неотриманої ним премії у розмірі посадового окладу після вирахування податків і обов'язкових утримань (щорічна одноразова виплата до галузевого свята) згідно зі статтею 4.10.4 Колективного договору АТ «НАК «Нафтогаз України» на 2017-2020 рр. (залишається чинним), яку йому належало отримати на загальних підставах з усіма іншими членами трудового колективу - працівниками АТ «НАК «Нафтогаз України», і якої позивач був позбавлений через неправомірно накладене дисциплінарне стягнення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 11 січня 2021 року по 28 вересня 2023 року позивач працював на посаді старшого експерта Відділу стратегії, бізнес-планування та методології бізнес-аналітики Департаменту стратегії та бізнес-аналітики АТ «НАК «Нафтогаз України».
07 липня 2023 року позивача було ознайомлено з наказом голови правління Групи Нафтогаз №106 від 06 липня 2023 року, згідно з яким на нього накладено дисциплінарне стягнення у формі догани за невиконання наказу голови правління Групи Нафтогаз від 28 квітня 2023 року №76 «Про дотримання правил військового обліку», що було визнано порушенням правил внутрішнього розпорядку та пункту 2.14 посадової інструкції.
Відповідно до наказу №76 працівникам АТ «НАК «Нафтогаз України», зазначеним у окремому списку, було наказано вжити передбачених законодавством про військовий облік заходів та до 30 травня 2023 року надати помічнику голови правління з питань мобілізаційної роботи Служби голови правління копії відповідних підтверджуючих документів про дотримання ними Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів. У доданому списку позивачу було призначено захід «Заміна ВОД». При цьому пункт 2 наказу №76 доручав керівникам відповідних самостійних підрозділів або помічнику голови правління з питань мобілізаційної роботи Служби голови правління довести цей наказ до відома працівників під особистий підпис. Цього по відношенню до позивача зроблено не було. Оскільки документ не було доведено йому у встановленому порядку, він не мав можливості отримати роз'яснень щодо причин, з яких він повинен був замінити ВОД, який мав у розпорядженні на той час, чому це мало бути зроблено у вкрай стислі строки до 30 травня 2023 року (впродовж одного календарного місяця), як при цьому вирішувати питання відсутності на робочому місці в робочий час, якими могли бути шкідливі наслідки для Компанії та санкції відносно позивача у разі невиконання ним наказу №76.
27 червня 2023 року позивач отримав під особистий підпис вимогу керівника його підрозділу про надання упродовж однієї доби письмових пояснень стосовно невиконання ним наказу №76. Ця вимога була виконана, у вказаний термін позивач надіслав пояснення електронною поштою керівнику підрозділу, також надавши їх працівнику відділу кадрів під підпис позивача.
Чинним законодавством не встановлюється право роботодавця накладати аналогічні зобов'язання на працівника або обов'язок роботодавця вимагати від працівника заміни документів військового обліку. До того ж, відповідач зазначив, що, оскільки 10 березня 2023 року отримав витяг з наказу Мінекономіки про бронювання його, як працівника АТ «НАК «Нафтогаз України», він мав підстави вважати, що його документ військового обліку є актуальним і не потребує оновлення, і причина вимоги щодо заміни ним документу військового обліку не була йому зрозуміла.
У поясненнях від 28 червня 2023 року позивач, також, повідомив, що готовий самостійно звернутися до органів ТЦК та СП з 21 липня 2023 року (під час щорічної відпустки, яку він мав попередньо узгодити з керівником) і отримати новий документ військового обліку. Це, з його боку, було кроком назустріч відповідальним особам, зокрема, помічнику голови правління з мобілізаційних питань. До того ж, позивач зобов'язався виконати наказ не за рахунок робочого часу, а за особистий відпускний час, не порушуючи правил трудового розпорядку.
Проте, 06 липня 2023 року на позивача було накладено догану згідно з наказом №106. Водночас варто зауважити, що вже 31 травня помічнику голови правління з питань мобілізаційної роботи очевидно було відомо, хто з працівників, зазначених у додатку до наказу №76, виконав відповідні вимоги, представивши оновлені документи у строк до 30 травня 2023 року, а хто ні. Таким чином, якщо мав місце проступок з боку тих, хто не надав оновлені документи військового обліку, то датою його виявлення є 31 травня. Отже, факт накладення дисциплінарного стягнення 06 липня 2023 року, через 36 діб із дня виявлення потенційного проступку, є порушенням ст. 148 КЗпП України, за якою дисциплінарне стягнення застосовується роботодавцем безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.
У підсумку позивач здійснив заміну ВОД, розпочав процес 21 липня 2023 року, зібрав матеріали для актуалізації даних, пройшов усі необхідні процедури в ТЦК та СП і отримав тимчасове посвідчення військовозобов'язаного 05 вересня 2023 року. Догану з нього було знято наказом голови правління №144 від 12 вересня 2023 року, виданим на підставі звернення його безпосереднього керівника.
Однак прямим наслідком накладеної на позивача догани, яка є неправомірною та безпідставною, стало позбавлення його одноразової заохочувальної виплати до професійного свята відповідно до положень Колективного договору Компанії, чим завдано матеріальної шкоди. 08 вересня 2023 року працівникам АТ «НАК «Нафтогаз України» було виплачено премію до Дня працівників нафтової, газової та нафтопереробної галузі.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що факт не виконання вимог відповідача було виявлено 13 червня 2023 року, а дисциплінарне стягнення у вигляді догани застосоване до позивача 06 липня 2023 року на підставі Наказу №106. Таким чином, дисциплінарне стягнення було застосоване компанією до позивача в межах місячного строку, передбаченого ст. 147 КЗпП України. НАК «Нафтогаз» з додержанням передбачених статтями 147-149 КЗпП України правил і порядку застосування дисциплінарного стягнення, в межах встановленого строку, правомірно застосувало до працівника за порушення трудової дисципліни дисциплінарне стягнення у вигляді догани. З огляду на те, що на дату винесення наказу про виплату премії з нагоди Дня працівників нафтової, газової і нафтопереробної промисловості дисциплінарне стягнення у вигляді догани зняте з позивача не було, то у HAK «Нафтогаз України» були відсутні правові підстави для виплати премії позивачу. Вважає, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, тому законних підстав для їх задоволення немає.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 08 травня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із таким рішенням суду першої інстанції 21 червня 2024 року позивач ОСОБА_1 через систему Електронний суд подав апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 травня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Підтримавши доводи позовної заяви, апелянт вказав на хибність висновків суду першої інстанції та їх невідповідність фактичним обставинам справи.
Апелянт вважає, що наказ НАК «Нафтогаз України» від 28 квітня 2023 року №76 «Про дотримання Правил військового обліку» фактично накладав на нього дві вимоги: вжити передбачених законодавством про військовий облік заходів та надати компанії копії підтверджуючих документів про дотримання Правил військового обліку (згідно з пунктом 1 Наказу №76); здійснити заміну ВОД (захід, вказаний у таблиці Додатку 1 до Наказу №76 навпроти ПІБ; при цьому, в тексті самого наказу прямо не сказано, що саме цей захід має бути вжитий для виконання вимоги №1 Наказу №76).
Першу вимогу Наказу №76 позивач виконав у повному обсязі, оскільки станом на 28 квітня 2023 року його перебування на військовому обліку підтверджувалося довідкою замість військового квитка, виданою ІНФОРМАЦІЯ_1 у 2017 році (в ній було зазначено про перебування на військовому обліку в даній установі, військову спеціальність, ступінь придатності до військової служби та інші дані), яка була видана замість військового квитка у зв'язку з відсутністю бланків військових квитків та тимчасових посвідчень.
Також інформація про перебування позивача на військовому обліку з 2017 року у Комунарському РВК міститься в системі Оберіг.
Таким чином, маючи на руках документ, що був виданий державним органом (РВК) та підтверджував перебування на військовому обліку, позивач повністю дотримувався правил обліку, оскільки жодних викликів з боку ТЦК та СП не отримував. Сам же документ був у Компанії з часу прийняття на роботу, а також неодноразово надсилався на вимогу, жодних нарікань на щодо невідповідності такого документу вимогам закону роботодавець жодного разу не висловлював.
Щодо другої вимоги роботодавця зауважив, що сама процедура заміни ВОД в законодавстві прописана лише в частині документів втрачених або зіпсованих. Відповідач взагалі не вказав у Наказі №76 як саме має бути здійснено заміну ВОД, на що саме, а також як узгодити цю дію з робочим часом (оскільки, згідно з Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу», військовозобов'язані працівники звільняються від роботи лише на час, необхідний для виконання обов'язків, пов'язаних із взяттям на військовий облік, призовом або прийняттям на військову службу, а також при направленні на медичний огляд або лікування).
У Правилах військового обліку встановлено, що для оформлення військово-облікових документів військовозобов'язаний мусить прибувати за викликом ТЦК та СП. Жодного права роботодавця вимагати від працівника оформлення ВОД (без попереднього розпорядження з боку ТЦК та СП) законодавством не встановлено.
До того ж Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року №1487 (далі - Порядок №1487) встановлено чітку послідовність дій в разі виявлення підприємством порушень правил військового обліку з боку працівників, однак відповідач в порушення цього порядку, провів самостійну оцінку належності ВОД, хоч не має таких повноважень за законодавством про військовий облік.
Вважає, що місцевий суд залишив поза увагою, що згідно зі ст. 34 Порядку №1487 роботодавець має право вимагати від працівників документи військового обліку, однак в рамках процедури звіряння або подання таких документів до ТЦК та СП. Повноваження здійснювати оцінку стану військово-облікових документів або вимагати надання «замінених» за підприємствами у законодавстві не встановлено.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз Україна» про визнання вимог наказу неправомірними, визнання догани неправомірною, стягнення премії, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
16 серпня 2024 року представник Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз Україна» - адвокат Слесарчук Вадим Михайлович подав відзив, у якому заперечив проти доводів апеляційної скарги, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
Підтримавши доводи заяв по суті справи, поданих до суду першої інстанції, зауважив, що п. 20 Порядку №1487 визначає виключний перелік військово-облікових документів і довідка РВК до них не відноситься. Оскаржуваний наказ №76 від 28 квітня 2023 року позивачу направлено на електронну пошту.
Факт порушення правил внутрішнього розпорядку роботодавець виявив зі службової записки особи, уповноваженої на виконання наказу №76 від 28 квітня 2023 року, а саме 13 червня 2023 року.
Вважає, що дисциплінарне стягнення до позивача застосовано у строки та у спосіб, визначені трудовим законодавством.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 вересня 2024 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.
У судовому засіданні апелянт ОСОБА_1 вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.
У судовому засіданні представник Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз Україна» - адвокат Слесарчук Вадим Михайлович заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги з підстав, зазначених у відзиві.
Заслухавши думку учасників справи, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що з 11 січня 2021 року по 28 вересня 2023 року ОСОБА_1 працював на посаді старшого експерта Відділу стратегії, бізнес-планування та методології бізнес-аналітики Департаменту стратегії та бізнес-аналітики АТ «НАК «Нафтогаз України».
На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року №1487 у Компанії прийнято розпорядження від 06 березня 2023 року №14-р, відповідно до якого військовозобов'язаних працівників Компанії зобов'язано надати для звіряння ВОД.
За наслідками звіряння було виявлено, що військово-облікові документи окремих працівників не відповідають Порядку, зокрема, у ОСОБА_1 наявна довідка серії АК №000587 від 22 серпня 2017 року, а не військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов'язаного, як це передбачено вимогами законодавства.
Наказом №76 працівників Компанії згідно зі списком, що додається, зобов'язано вжити передбачених законодавством про військовий облік заходів та до 30 травня 2023 року надати копії відповідних підтверджуючих документів. Зокрема, ОСОБА_1 зобов'язано здійснити заміну ВОД.
Відповідно до наказу АТ «НАК «Нафтогаз України» від 28 квітня 2023 року №76 «Про дотримання правил військового обліку» ОСОБА_1 доручено здійснити заміну ВОД та надати до 30 травня 2023 року до АТ «НАК «Нафтогаз України» копії замінених відповідно Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року №1487, ВОД.
28 квітня 2023 року ОСОБА_1 було ознайомлено з Наказом №76 шляхом відправки цього наказу на робочу електронну пошту ОСОБА_1 , що не заперечується сторонами.
Пунктом 3 Наказу №76 встановлено, що контроль за виконанням цього наказу покладається на директора з людського капіталу «Групи Нафтогаз» Ткаченко Л.В .
Відповідно до службової записки директора з людського капіталу «Групи Нафтогаз» Ткаченко Л.В. від 13 червня 2023 року за вих. №17/1-985/29-23 голові правління Компанії повідомлено, що станом на 13 червня 2023 року у встановленому порядку до Компанії ОСОБА_1 не надано копії відповідних підтверджуючих документів, які зазначені у Наказі №76 «Про дотримання Правил військового обліку», та не вжито жодних заходів для оформлення зазначених документів.
У Пояснювальній записці стосовно виконання Наказу №76 ОСОБА_1 зазначив, що:
- пункт 1 наказу та додаток 1 покладали на нього обов'язок заміни військово-облікового документу;
- між ним та відповідальними працівниками Компанії проводились неодноразові зустрічі з приводу виконання вимог наказу від 28 квітня 2023 року №76;
- він планує отримати ВОД (військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов'язаного) у серпні 2023 року.
У Пояснювальній записці стосовно виконання наказу від 28 квітня 2023 року №76 ОСОБА_1 не зазначав про те, що він не ознайомлений з Наказом №76.
Серед причин невиконання Наказу №76 ОСОБА_1 у поясненнях вказував, що у період з 28 квітня 2023 року мав значну зайнятість на роботі. Але вимогу надати письмові пояснення ОСОБА_1 було вручено відповідно до п. 31 Правил внутрішнього трудового розпорядку керівником підрозділу, у якому працював Позивач, що свідчить про безпідставність цих тверджень.
Пунктом 2.14 Посадової інструкції старшого експерта Відділу стратегії, бізнес-планування та методології бізнес-аналітики Департаменту стратегії та бізнес-аналітики передбачено, що працівник зобов'язаний виконувати інші обов'язки, визначені внутрішніми документами Компанії, дорученнями керівництва Компанії та департаменту.
Підпунктами «а» та «е» пункту 13 Правил внутрішнього трудового розпорядку визначено, що працівники Компанії зобов'язані дотримуватись Конституції України та інших актів законодавства України, своєчасно та точно виконувати вимоги розпорядчих документів Компанії, доручення та вказівки керівництва, а також функції визначені посадовими інструкціями.
28 вересня 2023 року ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади за власним бажанням.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що АТ «НАК «Нафтогаз України» з додержанням передбачених статтями 147-149 КЗпП України правил і порядку застосування дисциплінарного стягнення, в межах встановленого строку, правомірно застосувало до працівника за порушення трудової дисципліни дисциплінарне стягнення у вигляді догани. З огляду на те, що на дату винесення наказу про виплату премії з нагоди Дня працівників нафтової, газової і нафтопереробної промисловості дисциплінарне стягнення у вигляді догани зняте з позивача не було, суд дійшов висновку, що у HAK «Нафтогаз України» були відсутні правові підстави для виплати премії позивачу.
На думку апеляційного суду, висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. При цьому, доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права при ухваленні рішення, виходячи з наступного.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
У статті 139 КЗпП України встановлено, що працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
За правилами частини першої статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.
При цьому під порушенням трудової дисципліни розуміється невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов'язків.
Порушенням трудової дисципліни є невиконання або неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов'язків, що проявилися в порушенні: правил внутрішнього трудового розпорядку; посадових інструкцій; положень, наказів та розпоряджень власника, якщо вони мають законний характер.
Відповідно до статей 147-149 КЗпП України роботодавець має право застосовувати до працівника дисциплінарне стягнення за винне невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов'язків.
Частинами першою та другою статті 148 КЗпП України передбачено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.
У постановах від 20 червня 2018 року у справі №516/268/15-ц, від 07 жовтня 2019 року у справі №718/801/17, від 09 грудня 2020 року у справі №390/1374/19 Верховний Суд звернув увагу, що обчислення місячного строку для застосування дисциплінарного стягнення здійснюється з Дня виявлення не лише факту (події), а саме проступку. Виявлення проступку означає не лише виявлення факту (події), а й визначення працівника, що порушив трудові обов'язки, характеру порушення, шкідливих наслідків правопорушення, причинного зв'язку між правопорушенням і шкідливими наслідками, вини працівника. Як правило, місячний строк обчислюється з дня закінчення службового розслідування, проведення перевірки тощо. В той же час роботодавець наділений правом застосувати дисциплінарне стягнення до працівника не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
Факт порушення правил внутрішнього розпорядку ОСОБА_1 роботодавець виявив зі службової записки особи, уповноваженої на виконання наказу №76 від 28 квітня 2023 року, а саме 13 червня 2023 року, у зв'язку з чим станом на 06 липня 2023 року місячний строк для застосування дисциплінарного стягнення до позивача не сплинув.
Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
У постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 липня 2020 року у справі №554/9493/17 зазначено, що ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника. Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов'язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов'язків; вина працівника; наявність причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов'язків. Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку. Саме на роботодавцеві лежить обов'язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов'язковому порядку має бути встановлена вина як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. За відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності. Отже, при розгляді справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни судам необхідно з'ясовувати, в чому конкретно проявилося порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, чи враховані обставини, за яких вчинено проступок. Для правомірного накладення дисциплінарного стягнення роботодавцем необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов'язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку. Невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов'язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 липня 2019 року у справі №487/1885/17 вказано, що підставою застосування догани є вчинення працівником протиправного винного діяння (дії чи бездіяльності), яке визнається дисциплінарним проступком. Протиправність поведінки працівника полягає в порушенні ним своїх трудових обов'язків, закріплених нормами трудового права: КЗпП України, правилами внутрішнього розпорядку, статутами, положеннями, посадовими інструкціями, трудовим договором (контрактом), колективним договором, а також у порушенні або невиконанні правомірних наказів та розпоряджень роботодавця. Дисциплінарним проступком визнаються діяння, що пов'язуються з невиконанням чи неналежним виконанням працівником своїх обов'язків без поважних причин. Тобто наявність поважних причин у такому разі свідчить про відсутність вини працівника.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України №2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час.
Згідно з п. 3 цього Указу, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та в обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч.1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України.
Частина 2 ст. 7 Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначає, що у період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником.
Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про належне ознайомлення позивача з оскаржуваним наказом №76 від 28 квітня 2023 року, оскільки його було направлено на робочу пошту ОСОБА_1 , а тому, з урахуванням наведеної вище норми закону, є хибною позиція апелянта про необхідність його ознайомлення під особистий підпис.
Апеляційний суд також враховує, що за текстом пояснювальної записки ОСОБА_1 фактично підтвердив свою обізнаність із наказом №76 від 28 квітня 2023 року, зазначивши, що неодноразово доводив співробітникам з мобілізаційних питань на їх усні запити щодо виконання умов наказу, що вважає довідку серії АК №000587 від 22 серпня 2017 року такою, що відповідає Правилам внутрішнього обліку.
Відповідно до ч.3 ст.3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зміст мобілізаційної підготовки, зокрема, становить військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
У ч.1 ст.21 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що підприємства, установи і організації зобов'язані сприяти територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки, Центральному управлінню та/або регіональним органам Служби безпеки України, відповідному підрозділу Служби зовнішньої розвідки України у їхній роботі в мирний час та в особливий період.
Відповідно до ч.2 ст.21 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України для виконання обов'язків, пов'язаних із взяттям на військовий облік, призовом або прийняттям на військову службу, а також особи, які направляються відповідними районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, Центральним управлінням або регіональним органом Служби безпеки України, відповідним підрозділом Служби зовнішньої розвідки України на медичний огляд (медичне обстеження в амбулаторних чи стаціонарних умовах), лікування, звільняються від роботи на час, необхідний для виконання зазначених обов'язків та перебування в лікувальному закладі охорони здоров'я, із збереженням за ними місця роботи, займаної посади і середньої заробітної плати.
Відповідно до пункту 34 Порядку №1487, з метою ведення персонального військового обліку державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації зобов'язані здійснювати, зокрема, перевірку у громадян України під час прийняття на роботу (навчання) наявності військово-облікового документа, визначеного у пункті 20 Порядку; забезпечення повноти та достовірності облікових даних, що вносяться до списків персонального військового обліку; періодичне звіряння списків персонального військового обліку із записами у їх військово-облікових документах. Не рідше одного разу на рік проводять звіряння даних списків персонального військового обліку з обліковими документами відповідних районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки, в яких вони перебувають на військовому обліку.
Пунктом 20 Порядку №1487 визначено, що військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів. Військово-обліковими документами є: для призовників - посвідчення про приписку до призовної дільниці; для військовозобов'язаних - військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов'язаного; для резервістів - військовий квиток.
Колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що станом на 22 серпня 2017 року довідка серії АК №000587, видана Комунарським РВК у м. Запоріжжі була належним документом на підтвердження перебування його на військовому обліку.
Разом з тим, з 05 січня 2023 року (дата набрання чинності) саме Порядок №1487 визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації).
Пункт 2 порядку №1487 визначає військовий облік як складову змісту мобілізаційної підготовки держави, який полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, у тому числі, щодо здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
У зв'язку з чим прийняття АТ «НАК «Нафтогаз України» 28 квітня 2023 року наказу №76 спрямовано на реалізацію визначеної Україною як державою, яка обороняється від військової агресії, діяльності з мобілізаційної підготовки і сприяння її здійсненню відповідно до чинного законодавства, яке з 05 січня 2023 року не відносить довідки до військово-облікових документів, та актуалізацію військово-облікових документів працівників.
На підставі наведеного, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, що невиконання наказу №76 від 28 квітня 2023 року щодо обов'язку заміни ВОД, надання копії замінених ВОД роботодавцю в строк до 30 травня 2023 року є порушенням ОСОБА_1 трудових обов'язків, передбачених пунктом 2.14 Посадової інструкції та підпунктами «а» та «е» пункту 13 Правил внутрішнього трудового розпорядку в частині своєчасного виконання вимог розпорядчих документів Компанії.
Статтею 97 КЗпП України передбачено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Відповідно до положень ст. 2 Закону України «Про оплату праці» визначено наступну структуру заробітної плати:
- основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
- додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
- інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
У колективному договорі HAK «Нафтогаз України» на 2017-2020 роки, ухваленому конференцією трудового колективу працівників HAK «Нафтогаз України» 15 червня 2017 року (далі - Колективний договір) міститься розділ IV «Оплата праці», в якому відокремлені наступні підрозділи: 4.8 - Основна заробітна плата; 4.9 - Додаткова заробітна плата та 4.10 - Інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
Пунктом 4.10.4 підрозділу 4.10 розділу IV Колективного договору визначено, що Премія з нагоди Дня працівників нафтової, газової і нафтопереробної промисловості (далі - галузеве свято) виплачується за окремим рішенням голови правління в розмірі посадового окладу працівника.
Премія до галузевого свята не нараховується та не виплачується працівникам Компанії, які: працюють на умовах сумісництва; до яких застосоване дисциплінарне стягнення, не зняте на час видання наказу про проведення відповідної виплати; для яких не закінчився строк випробування при прийнятті на роботу.
Оскільки станом на дату прийняття наказу керівництва HAK «Нафтогаз України» про виплату премії з нагоди Дня працівників нафтової, газової і нафтопереробної промисловості дисциплінарне стягнення у вигляді догани зняте з позивача не було, місцевий суд обґрунтовано дійшов висновку, що у роботодавця були відсутні правові підстави для виплати премії позивачу.
Інші доводи апеляційної скарги також не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та не спростовують висновків суду, а зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку та тлумаченню норм права на розсуд апелянта.
Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року №63566/00, § 23). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті спору.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 375, 379, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 травня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 15 листопада 2024 року.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова