Справа № 758/10027/24
Категорія 38
(ЗАОЧНЕ)
11 листопада 2024 року Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Будзан Л.Д.,
за участі секретаря судового засідання - Губенко О.М.,
розглянувши в приміщенні суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У серпні 2024 року ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» звернулося із вказаним позовом до суду, зазначивши, що 09 липня 2023 року між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи укладено електронний договір № 6846024 про надання споживчого кредиту відповідно до Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Авентус Україна», затверджених наказом № 205-ОД від 10.02.2022 року та розміщених на їх сайті: https://creditplus.ua/ru/documents. Згідно з умовами кредитного договору загальний розмір кредиту становить 20000,00 гривень, строк кредиту - 360 днів, дата повернення кредиту - 03.07.2024 року. Вказує, що ТОВ «Авентус Україна» свої зобов'язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало їй кредит в сумі 20000,00 грн. шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку ОСОБА_1 . Позивач вказує, що відповідач свої зобов'язання щодо повернення кредиту та нарахованих процентів в повному обсязі не виконала та має заборгованість в розмірі 70546,00 грн, з яких: 20000,00 грн - сума кредиту, 35820,00 грн - сума процентів за користування кредитом, 14726,00 грн - нараховані проценти за 37 календарних днів. 27.05.2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» укладено договір факторингу № 27.05/24-Ф, згідно з умовами якого ТОВ «Авентус Україна» відступило ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» право грошової вимоги за кредитним договором, про що відповідача повідомлено шляхом направлення на електронну пошту, зазначену останнім в договорі, відповідного повідомлення. З огляду на те, що позивач є законним правонаступником стягувача за вказаним кредитним договором, та відповідач від сплати вказаної суми заборгованості ухиляється, а тому товариство вимушене звернутись до суду із даним позовом та просить стягнути із ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 70546,00 грн., судові витрати у розмірі 2422 грн 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 серпня 2024 року, головуючим суддею у справі було визначено Будзан Л.Д .
Ухвалою судді Подільського районного суду м. Києва від 19 серпня 2024 року, у справі відкрито провадження та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та витребувано у Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» інформацію щодо підтвердження факту належності платіжної картки НОМЕР_1 ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), а також підтвердження факту зарахування коштів 09 липня 2023 року на вказану платіжну картку банком - емітентом якої є АТ КБ «Приватбанк» в сумі 20000 грн. від ТОВ «Авентус України» (код ЄДРПОУ 41078230).
Після відкриття провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін представник позивача з будь-якими клопотаннями до суду не звертався. В позові просив вимоги задовольнити.
Відповідач з клопотаннями про розгляд справи в порядку загального позовного провадження або в порядку спрощеного позовного провадження, однак, із повідомленням (викликом) сторін, - до суду не зверталась. Відзив на позов зі сторони відповідача до суду не надходив.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З огляду на викладене, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи, а також суд ухвалив про заочний розгляд справи.
У зв'язку з розглядом справи за відсутності всіх учасників справи в порядку спрощеного провадження, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Згідно з ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Судом встановлено, що 09 липня 2023 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи укладено електронний договір № 6846024 про надання споживчого кредиту, який укладено відповідно до Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Авентус Україна», затверджених наказом № 205-ОД від 10.02.2022 року та розміщених на їх сайті: https://creditplus.ua/ru/documents.
Згідно з умовами кредитного договору загальний розмір кредиту становить 20000,00 гривень, строк кредиту - 360 днів, дата повернення кредиту - 03.07.2024 року. ТОВ «Авентус Україна» свої зобов'язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало їй кредит в сумі 20000,00 грн. шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку ОСОБА_1 .
При цьому, ТОВ «Авентус Україна» свої зобов'язання перед відповідачем за кредитним договором, який був підписаний останньою у відповідності до вимог частини 6 та 8 статті 11 і статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», виконало та надало їй кредит в сумі 20000,00 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача, що останньою належними доказами не спростовано.
Згідно з п.1.5. договору тип процентної ставки - фіксована.
Підпунктом 1.5.1. пункту 1.5. договору передбачено стандартну проценту ставку в розмірі 1,99 %, яка застосовується: у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4. цього договору.
Згідно з п. 1.4 кредитного договору строк кредиту становить 360 днів.
Відповідно до п. 2.4. договору кредит вважається наданим в день перерахування товариством суми кредиту (загального розміру) за реквізитами згідно з п.2.1. договору.
Відповідач на дату закінчення строку договору свої зобов'язання щодо повернення кредиту та нарахованих процентів в повному обсязі не виконала, та відповідно до картки обліку договору відповідач має заборгованість за кредитним договором в сумі 70546,00 грн, з яких: 20000,00 грн - сума кредиту, 35820,00 грн - сума процентів за користування кредитом, 14726,00 грн - нараховані проценти за 37 календарних днів.
Зазначений розмір заборгованості стороною відповідача належними доказами спростовано не було, як і не було надано доказів належного виконання зобов'язань за кредитним договором.
Крім того, судом встановлено, що 27.05.2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» укладено договір факторингу № 27.05/24-Ф, згідно з умовами якого ТОВ «Авентус Україна» відступило ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» право грошової вимоги за кредитним договором, про що відповідача повідомлено шляхом направлення на електронну пошту, зазначену останнім в договорі, відповідного повідомлення.
Згідно з п. 1.2 договору факторингу права вимоги щодо конкретного боржника переходять до фактора (позивача) з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників, після чого фактор (позивач) стає кредитором по відношенню до боржників стосовно його заборгованості.
Отже, до ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» відповідно до укладеного договору факторингу перейшло право грошової вимоги до відповідача за договором.
Згідно з ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
В абзаці другому частини другої статті 639 ЦК України визначено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Аналізуючи викладене, можна дійти висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму.
Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді, що передбачено статтею 205, 207 ЦК України.
Крім того, як вбачається, з матеріалів справи відповідач не скористалася правом відкликати свою згоду на укладення кредитного договором протягом чотирнадцяти днів відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».
Таким чином, між ТОВ «Авентус Україна», правонаступником якого є ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» та ОСОБА_1 було укладено електронний договір про надання споживчого кредиту, який був підписаний останньою за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який відповідно до вимог чинного законодавства був власноручно введений відповідачем для електронного підпису, у відповідності до вимог частини 6 та 8 статті 11 і статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що відповідач ознайомилася та погодилася з умовами договору, а тому сторони досягли усіх істотних умов та уклали в належній формі Кредитний договір.
Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 524/5556/19 від 12.01.2021 р. дійшов наступного висновку: «Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами». А тому, підписання ОСОБА_1 шляхом зазначення одноразового ідентифікатора відповідає вимогам чинного законодавства, а тому твердження представника відповідача щодо недоведення факту укладення відповідного кредитного договору та підписання його відповідачем є неспроможними.
Крім того, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №127/23910/14-ц від 23.12.2020 р. зазначено, що часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу. Внесення грошових коштів на рахунок кредитодавця є визнання ним боргу (відповідно до зазначеної позиції Верховного Суду), що, у свою чергу, фактично прирівнюється до підтвердження волевиявлення учасника справи на укладення договору. Адже без волевиявлення не існувало б потреби сплачувати заборгованість. З огляду на викладене, волевиявлення позичальника може підтверджуватись як підписанням договору, так і його діями (заповнення формуляра (заявки) на отримання кредиту, часткова або повна сплата заборгованості тощо).
Тому, підписуючи договір, позичальник погоджується на укладання договору саме такого змісту, що фактично нівелює усі доводи стосовно невідповідності умов договору без достатніх на це доказів.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно з ч. 4 ст. 631 ЦК України, закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Статтею 628ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Згідно зі ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Відповідно до ст. 1084 ЦК України, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором, фактор зобов'язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Згідно зі ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як встановлено судом, відповідач ОСОБА_1 не виконала взяті на себе зобов'язання за договором № 6846024 про надання споживчого кредиту від 09.07.2023 року, та до позивача за договором факторингу № 27.05/24-Ф від 27.05.2024 року перейшло право грошової вимоги за договором № 6846024 про надання споживчого кредиту від 09.07.2023 року, укладеним між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 .
У відповідача внаслідок невиконання зобов'язання за кредитним договором утворилася заборгованість на загальну суму 70546,00 грн., яка складається із заборгованості за основним боргом в сумі 20000,00 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом в сумі 35820,00 грн, та заборгованості за процентами за 37 календарних днів в сумі 14726,00 грн, що вбачається із розрахунку, поданого позивачем.
Враховуючи те, що відповідач не спростувала вказаного розрахунку та не надала суду доказів на його спростування, суд бере до уваги вказаний доказ як належний та допустимий на підтвердження суми заборгованості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Вказані висновки щодо застосування частини 1 статті 1050 та статті 625 ЦК України у їх взаємозв'язку викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц, від 04.02.2020 у справі №912/1120/16.
Таким чином, відповідач до закінчення строку кредитування зобов'язана була сплачувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а після закінчення строку кредитування у зв'язку з порушенням ним взятих на себе зобов'язань, повинна нести відповідальність, передбачену частиною 2 статті 625 ЦК України.
За таких обставин, повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилалися позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, та за відсутності доказів, які б спростовували обґрунтування позовних вимог з боку відповідача, оцінивши належність, допустимість, та достовірність доказів, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про можливість задоволення позовних вимог та стягнення із відповідача на користь позивача заявленої суми заборгованості.
Щодо судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити судові витрати між сторонами.
Згідно з частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, що передбачено пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України.
У позовній заяві позивач вказав попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які складаються з судового збору у розмірі 2422,40 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн., які він поніс у зв'язку з розглядом справи.
Сплата позивачем судового збору в сумі 2422,40 грн. при поданні позову підтверджується платіжною інструкцією.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2422,40 грн.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витратна правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін - пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.
При цьому, суд враховує, що суть надання позивачу адвокатом правничої допомоги зводилась до написання та направлення позовної заяви до суду у підсистемі Електронний суд, розгляд справи проведено у спрощеному провадженні без виклику сторін у справі.
Таким чином, виходячи з критеріїв реальності та розумності, а також враховуючи складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, слід дійти висновку про неспівмірність розміру заявленого до стягнення розміру судових витрат на правничу допомогу у сумі 10000,00 грн., який є завищеним.
Разом з тим, з урахуванням ухвалення рішення по справі на користь позивача, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги ТОВ «ФК «Фінтраст Україна», в сумі 5000,00 грн.
На підставі викладеного, та керуючись ст.ст. 10, 23, 81, 141, 247, 258, 259, 263-268, 273, 280-282, 284, 289 ЦПК України, суд,-
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст України» заборгованість за кредитним договором № 6846024 від 09.07.2023 року у розмірі 70546,00 (сімдесят тисяч п'ятсот сорок шість) гривень, яка складається із: 20000,00 грн - сума кредиту, 35820,00 грн - сума процентів за користування кредитом, 14726,00 грн - нараховані проценти за 37 календарних днів.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст України» судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Повне найменування сторін по справі:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна», код ЄДРПОУ 44559822, місцезнаходження: м. Київ, вул. Загородня, буд. 15, оф. 118/2;
відповідач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складено 11.11.2024.
Суддя Леся БУДЗАН