12 листопада 2024 року
м. Київ
Справа № 554/5826/22
Провадження № 51 - 5127 км 23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника засудженого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 в режимі
відеоконференції,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022221170001173 від 16 квітня 2022 року, щодо
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
за ст. 115 ч. 1, ст. 115 ч. 2 п. 9, 13 КК України,
за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Полтавського апеляційного суду від 04 березня 2024 року.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 26 липня 2022 року ОСОБА_6 засуджено:
- за ст. 115 ч. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років;
- за ст. 115 ч. 2 п. 9, 13 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років.
На підставі ст. 70 ч. 1 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_6 призначено остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 12 років.
На підставі ст. 72 ч. 5 КК України зараховано у строк відбування покарання ОСОБА_6 час попереднього ув'язнення з 16 квітня 2022 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_6 указано рахувати з 16 квітня 2022 року.
До набрання вироком законної сили ОСОБА_6 залишено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат, арешту майна та речових доказів.
Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінальних правопорушень за таких обставин.
16 квітня 2022 року приблизно о 14:10 год ОСОБА_6 , перебуваючи за місцем свого проживання в кв. АДРЕСА_1 , під час конфлікту з сусідкою ОСОБА_8 , яка прийшла до нього та почала ображати його цивільну дружину ОСОБА_9 , будучи обуреним діями ОСОБА_8 та перебуваючи в стані, викликаному вживанням наркотичної речовини, взяв на кухні кухонний ніж, та, повернувшись до коридору, умисно, з достатньою силою завдав ОСОБА_8 не менше 29 прицільних ударів у голову, тулуб, верхні кінцівки, де розташовані життєво - важливі органи, чим спричинив ОСОБА_8 тілесні ушкодження, від яких вона померла на місці події. Смерть ОСОБА_8 настала внаслідок проникаючих поранень грудей і живота з ушкодженням внутрішніх органів, що ускладнилося розвитком гострої крововтрати.
Крім того, ОСОБА_6 , вчинивши умисне вбивство ОСОБА_8 , 16 квітня 2022 року приблизно о 14:20 год, перебуваючи в коридорі кв. АДРЕСА_1 , куди на шум вийшла його матір ОСОБА_10 та висловила обурення скоєним ним вбивством, з метою його приховання, взяв дерев'яну биту та прослідував за ОСОБА_10 , яка повернулася в кімнату, де, продовжуючи свій злочинний умисел, умисно, бажаючи настання смерті своєї матері ОСОБА_10 , з достатньою силою завдав їй одного удару дерев'яною битою в ділянку голови. Після чого ОСОБА_6 невстановленим в ході досудового розслідування предметом з обмеженою поверхнею завдав ще не менше чотирьох ударів в голову ОСОБА_10 , чим спричинив їй тілесні ушкодження, від яких вона померла на місці події. Смерть ОСОБА_10 настала внаслідок відкритої черепно-мозкової травми, яка призвела до розвитку масивної крововтрати.
22 травня 2023 року Полтавський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу першого заступника керівника Харківської обласної прокуратури ОСОБА_11 , скасував вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 26 липня 2022 року щодо ОСОБА_6 в частині призначення йому покарання та ухвалив новий вирок. Цим вироком апеляційний суд призначив ОСОБА_6 покарання за ст. 115 ч. 1 КК України у виді позбавлення волі на строк 9 років, за ст. 115 ч. 2 п. 9, 13 КК України у виді позбавлення волі на строк 15 років. На підставі ст. 70 ч. 1 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.
Постановою колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 30 січня 2024 року задоволено касаційну скаргу прокурора ОСОБА_12 , який брав участь під час розгляду кримінального провадження судом апеляційної інстанції, скасовано вирок Полтавського апеляційного суду від 22 травня 2023 року щодо ОСОБА_6 та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
За результатом нового розгляду в суді апеляційної інстанції Полтавський апеляційний суд 04 березня 2024 року постановив вирок, яким задовольнив апеляційну скаргу першого заступника керівника Харківської обласної прокуратури ОСОБА_11 , скасував вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 26 липня 2022 року щодо ОСОБА_6 в частині призначення покарання та ухвалив в цій частині новий вирок. Цим вироком апеляційний суд призначив ОСОБА_6 за ст. 115 ч. 1 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років, за ст. 115 ч. 2 п. 9, 13 КК України у виді довічного позбавлення волі та на підставі ст. 70 ч. ч. 1, 2 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання довічним позбавленням волі остаточно призначив ОСОБА_6 покарання у виді довічного позбавлення волі. В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить змінити вирок апеляційного суду від 04 березня 2024 року щодо ОСОБА_6 та призначити йому за ст. 115 ч. 1, ст. 115 ч. 2 п. 9, 13 КК України покарання, не пов'язане з довічним позбавленням волі. Захисник указує на те, що ОСОБА_6 раніше не судимий, відразу визнав свою провину та щиро розкаявся, у зв'язку із чим розраховував на покарання, не пов'язане з довічним позбавленням волі. Також захисник звертає увагу на те, що ОСОБА_6 на час скоєння злочинів мав неповнолітню дитину, має зареєстроване місце проживання, офіційно був працевлаштований, на обліках у лікарів психіатра та нарколога не перебуває. За таких обставин, враховуючи ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, дані про особу засудженого ОСОБА_6 , його вік, стан здоров'я та поведінку до вчинення ним кримінальних правопорушень, наявність обставин, що пом'якшують покарання, захисник просить змінити вирок апеляційного суду та призначити ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на певний строк.
Заперечень на касаційну скаргу захисника від учасників судового провадження не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Захисник у судовому засіданні підтримала касаційну скаргу, вважала її обґрунтованою та просила її задовольнити.
Прокурор у судовому засіданні вважала касаційну скаргу необґрунтованою і просила залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Предметом вказаного касаційного перегляду є вирок суду апеляційної інстанції від 04 березня 2024 року, постановлений за результатом нового розгляду в суді апеляційної інстанції, призначеного постановою колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 30 січня 2024 року.
Для прийняття рішення за апеляційною скаргою прокурора у вказаному кримінальному провадженні, суду апеляційної інстанції було необхідно оцінити та дати відповіді на доводи прокурора щодо м'якості призначеного ОСОБА_6 остаточного покарання, врахувавши вказівки суду, що розглянув справу в касаційному порядку, які відповідно до ст. 439 ч. 2 КПК України є обов'язковими для суду апеляційної інстанції.
У постанові від 30 січня 2024 року Верховний Суд дійшов до висновку про те, що вирок суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 420 КПК України, підлягає скасуванню у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та невідповідністю призначеного судом покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі засудженого ОСОБА_6 .
Суд касаційної інстанції дав вказівки про те, що за тих самих обставин справи та даних про особу засудженого призначене ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років є явно несправедливим через м'якість.
Апеляційний суд, здійснивши новий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_6 , виконав вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, та за відсутності інших даних про особу ОСОБА_6 ніж ті, які були предметом попереднього розгляду у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій прийняв рішення з дотриманням вимог ст. 50, 65 КК України з огляду на таке.
Санкція ст. 115 ч. 1 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.
Санкція ст. 115 ч. 2 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі, з конфіскацією майна у випадку, передбаченому п. 6 частини другої цієї статті.
Довічне позбавлення волі - найтяжчий вид основного покарання, що полягає в довічній (пожиттєвій) ізоляції особи, визнаної судом винною у вчиненні особливо тяжкого злочину, від суспільства в спеціальних кримінально-виконавчих установах.
Відповідно до вимог ст. 64 ч. 1 КК України довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК України, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Приймаючи рішення про неможливість виправлення та перевиховання ОСОБА_6 при призначенні йому за ст. 115 ч. 1, ст. 115 ч. 2 п. 9, 13, ст. 70 ч. 1 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років, скасовуючи вирок суду першої інстанції в цій частині та ухвалюючи новий вирок, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції в порушення вищевказаних вимог кримінального закону, не мотивував такого свого рішення та належним чином не обґрунтував підстав, з яких він дійшов до такого висновку. Мотивуючи таке рішення, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції не виконав вимоги ст. 50, 64, 65 КК України та не обґрунтував чому вважає за можливе досягти мети покарання при призначенні його ОСОБА_6 у виді позбавлення волі на певний строк.
Суд апеляційної інстанції вказав, що, не зважаючи на визнання ОСОБА_6 своєї вини у вчиненні кримінальних правопорушень, його щире каяття та позицію потерпілих, які не наполягали на суворому покаранні, проте встановлені судом першої інстанції фактичні обставини вчинення ОСОБА_6 злочинів свідчать про його особливу суспільну небезпечність та неможливість його виправлення і перевиховання при призначенні йому покарання у виді позбавлення волі на певний строк. Приймаючи таке рішення, апеляційний суд врахував, що ОСОБА_6 вчинив умисне вбивство ОСОБА_8 , а потім і своєї матері ОСОБА_13 - особи похилого віку, позбавивши їх життя шляхом завдання їм численних ударів ножем та дерев'яною битою в життєво-важливі ділянки тіла, після чого залишив їх на місці події без надання медичної допомоги і намагався приховати свої злочини, що характеризує нелюдське ставлення ОСОБА_6 до життя інших людей. Крім того, апеляційний суд врахував дані про особу ОСОБА_6 , який офіційно не працює, не одружений, веде аморальний спосіб життя, згідно з висновком судово-психіатричної експертизи страждає на хронічне захворювання у формі синдрому залежності внаслідок вживання алкоголю і у період вчинення ним кримінальних правопорушень перебував у стані гострої неускладненої інтоксикації внаслідок вживання канабіоїдів. Разом із наведеним, апеляційний суд зазначив, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам, які обтяжують покарання, а саме вчинення ОСОБА_6 злочину щодо особи похилого віку, з якою він перебував у сімейних відносинах (матір), та вчинення ним злочинів у стані, викликаному вживанням наркотичних засобів.
Вищезазначені обставини у їх сукупності апеляційний суд визнав такими, що свідчать про свідоме нехтування ОСОБА_6 найважливішими соціальними цінностями, якими є життя та здоров'я людини, про його високу суспільну небезпеку та про винятково високий ступінь суспільної небезпеки вчинених ним злочинів, дійшовши до висновку про те, що лише призначення ОСОБА_6 за ст. 115 ч. 2 п. 9, 13 КК України та на підставі ст. 70 ч. 1 КК України остаточного покарання у виді виняткової міри покарання довічного позбавлення волі відповідатиме його меті, визначеній у ст. 50 КК України, оскільки його виправлення навіть під час застосування покарання у виді позбавлення волі на певний строк в максимальній межі неможливе та не забезпечить виконання завдань кримінального судочинства, не слугуватиме цілям його застосування і не відповідатиме вимогам справедливості щодо застосування покарання, встановленим ст. 2 КПК України.
За таких обставин апеляційний суд визнав обґрунтованими доводи апеляційної скарги прокурора щодо м'якості призначеного ОСОБА_6 судом першої інстанції покарання, визнав його таким, що не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, оскільки воно за своїм розміром є явно несправедливим внаслідок м'якості.
Призначаючи покарання ОСОБА_6 , апеляційний суд врахував тяжкість вчинених ним злочинів, які відносяться до особливо тяжких, те, що вчинені ним злочини мають підвищений рівень суспільної небезпеки, направлений проти закріплених Конституцією України природних і невідчужуваних прав людини, а саме проти її життя і здоров'я, які визнаються найвищою соціальною цінністю, спосіб вчинення злочинів, дані щодо його особи, який не працює, злочини вчинені у стані, викликаному вживанням наркотичних засобів, та щодо особи похилого віку, яка є його матір'ю. Також апеляційний суд врахував обставини і дані про особу ОСОБА_6 , в тому числі і ті, на які посилається захисник у касаційній скарзі, про те, що ОСОБА_6 визнав свою вину, розкаявся, раніше не судимий, не одружений, офіційно не працевлаштований, має реєстрацію та постійне місце проживання, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, а також думку потерпілих щодо призначення йому покарання.
Врахувавши вказані обставини у їх сукупності, суд апеляційної інстанції вказав на помилковість висновку суду першої інстанції щодо можливості виправлення ОСОБА_6 за призначеного йому судом першої інстанції покарання, скасувавши вирок в цій частині та постановивши новий вирок, яким призначив йому за ст. 115 ч. 1 КК України у виді позбавлення волі на строк 9 років, за ст. 115 ч. 2 п. 9, 13 КК України у виді довічного позбавлення волі та на підставі ст. 70 ч. 1, 2 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання довічним позбавленням волі остаточно призначив ОСОБА_6 покарання у виді довічного позбавлення волі.
Покарання, призначене апеляційним судом ОСОБА_6 у виді довічного позбавлення волі, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам статей 50, 64, 65 КК України.
Вирок суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 370, 420 КПК України.
Переконливих доводів, які б спростовували висновки суду апеляційної інстанції щодо призначеного ОСОБА_6 покарання у виді довічного позбавлення волі у касаційній скарзі захисника не наведено і таких даних за матеріалами кримінального провадження не встановлено.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для зміни чи скасування судових рішень, не виявлено.
За таких обставин, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги захисника, зміни вироку апеляційного суду і призначення ОСОБА_6 покарання, не пов'язаного із довічним позбавленням волі, не знаходить.
Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Вирок Полтавського апеляційного суду від 04 березня 2024 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу його захисника - адвоката ОСОБА_7 - без задоволення.
Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3