Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/8861/24
Номер провадження2-о/711/242/24
18 листопада 2024 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:
головуючого - судді Булгакової Г.В.,
за участю секретаря судового засідання - Кофановій А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України, заінтересована особа: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),-
ОСОБА_1 звернулася до суду з цією заявою, в якій вказала, що її мати - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м. Брянки, Луганської області, громадянка України, померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Луганськ, Україна, причина смерті - застійна серцева недостатність, дифузний кардіосклероз, гіпертонічна хвороба.
Надані заявником документи про факт смерті ОСОБА_2 не створюють правових наслідків, оскільки видані органами, що діють на тимчасово окупованій території України, у зв'язку з чим заявниця просила встановити факт смерті її матері у певний час, що необхідно для отримання свідоцтва про смерть встановленого зразка для подальшої реалізації своїх спадкових прав.
В судове засідання ОСОБА_1 не з'явилася, її представник - ОСОБА_3 скерував на адресу суду клопотання, в якому просив проводити розгляд справи без його участі та участі заявниці, вимоги заяви підтримав та просив їх задовольнити.
Представник Черкаського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в судове засідання не з'явився, про дату та час розгляду справи були повідомлені належним чином.
Дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що заяву необхідно задовольнити з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Згідно з абзацом 2 частини 1 статті 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім'ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов'язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.
Так, судом встановлено, що заявниця є донькою померлої ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 11 лютого 1995 року Артемівським районним відділом реєстрації актів громадського стану м. Луганська.
З довідки про причину смерті вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , причина смерті - застійна серцева недостатність, дифузний кардіосклероз, гіпертонічна хвороба.
Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 23 серпня 2024 року, виданого органами окупаційної влади, ОСОБА_2 померла (мовою оригіналу) - ІНФОРМАЦІЯ_3 , место смерти город Луганск.
Оцінюючи надані суду документи в сукупності, суд виходить з того, що смерть особи є юридичним фактом, що має наслідком припинення, зміну та виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав.
Відповідно до статей 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.
На підставі вищевикладеного, суд вважає факт смерті встановленим.
Керуючись ст.ст. 13, 76-81, 89, 263-265, 293, 294, 315-317, 430 ЦПК України, суд,-
Заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ), заінтересована особа: Черкаський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України - задовольнити.
Встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що громадянка України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м. Брянка, Луганської області, померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Луганськ, Україна, причина смерті - застійна серцева недостатність, дифузний кардіосклероз, гіпертонічна хвороба.
Рішення суду підлягає негайному виконанню.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду через Придніпровський районний суд міста Черкаси шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Головуючий: Г. В. Булгакова