Провадження №2/359/1962/2024
Справа №359/3441/24
Іменем України
08 листопада 2024 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого судді Журавського В.В.
при секретарі Алфімовій І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» про визнання недійсним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
1. Короткий зміст позовних вимог.
В квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, який обґрунтував тим, що він працював в ПрАТ «УДП» на посаді начальника управління захисту інфраструктури та охорони об'єктів департаменту технічного захисту об'єктів та інформації. 05 березня 2024 року згідно наказу генерального директора ПрАТ «УДП» №149-Б ОСОБА_1 був звільнений з посади начальника управління захисту інфраструктури та охорони об'єктів департаменту технічного захисту об'єктів та інформації на підставі п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України. Своє звільнення з роботи ОСОБА_1 вважає незаконним з підстав відсутності у нього вільного волевиявлення, а також здійснене під моральним тиском та примусом роботодавця. Тому ОСОБА_1 просив поновити його на посаді начальника управління захисту інфраструктури та охорони об'єктів департаменту технічного захисту об'єктів та інформації ПрАТ «УДП», а також стягнути з ПрАТ «УДП» середній заробіток за час вимушеного прогулу.
30 вересня 2024 року ОСОБА_1 подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, якою просив: визнати недійсним та скасувати наказ ПрАТ «УДП» №149-Б від 05 березня 2024 року; поновити його на посаді на посаді начальника управління захисту інфраструктури та охорони об'єктів департаменту технічного захисту об'єктів та інформації ПрАТ «УДП»; стягнути з ПрАТ «УДП» середній заробіток за час вимушеного прогулу, розмір якого за період з дати звільнення по день звернення до суду становить 83636 гривень 36 копійок.
2. Процесуальні дії у цивільній справі.
Ухвалою судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 квітня 2024 року було відкрито провадження у цивільній справі та вирішено розгляд цивільної справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження (а.с.53-54).
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 червня 2024 року було задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_2 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (а.с.76-77).
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01 жовтня 2024 року, занесеною до протоколу судового засідання, було прийнято до розгляду заяву про збільшення позовних вимог (а.с.200-202).
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01 жовтня 2024 року, занесеною до протоколу судового засідання, було задоволено клопотання позивача про виклик та допит свідка ОСОБА_3 (а.с.200-202).
3. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Позивач та його представник ОСОБА_4 підтримали позовні вимоги та наполягали на їх задоволенні у повному обсязі.
Представник відповідача ОСОБА_5 надала до суду відзив на позовну заяву, яким просила відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування відзиву вказала на те, що 04 березня 2024 року позивач власноручно написав заяву на ім'я генерального директора ПрАТ «УДП» про звільнення його з посади за угодою сторін, яка стала підставою для видання наказу ПрАТ «УДП» №149-Б від 05 березня 2024 року про звільнення ОСОБА_1 . При цьому, позивач був ознайомлений під підпис з наказом про звільнення. Будь-яких заяв, листів, звернень чи скарг від ОСОБА_1 за період з 27 лютого по 05 березня 2024 року з питань анулювання заяви про звільнення, переведення тощо не надходило. Тому твердження позивача про відсутність у нього волевиявлення на звільнення з роботи за угодою сторін не підтверджені жодними доказами. Тому представник відповідача вказала на відсутність підстав для задоволення позову.
4. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Встановлено, що з 31 травня 2023 року ОСОБА_1 працював в ПрАТ «УДП» на різних посадах, перед звільненням - на посаді начальника управління захисту інфраструктури та охорони об'єктів департаменту технічного захисту об'єктів та інформації. Вказана обставина підтверджується копією трудової книжки, заведеної на ім'я позивача (а.с.7-8).
Наказами генерального директора ПрАТ «УДП» №196 від 01 серпня 2023 року та №793-ОП від 27 листопада 2023 року була змінена організаційна структура ПрАТ «УДП», а також введений в дію штатний розпис берегових підрозділів (а.с.10, 11 зворот).
01 січня 2024 року ОСОБА_1 був попереджений про скорочення посади начальника управління захисту інфраструктури та охорони об'єктів департаменту технічного захисту об'єктів та інформації. Одночасно ОСОБА_1 були запропоновані вакантні посади у ПрАТ «УДП» (а.с.18, 19-20).
В період з 28 лютого по 01 березня 2024 року, а також з 02 березня по 04 березня 2024 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному, що підтверджується Витягами з листів тимчасової непрацездатності (а.с.29,30).
04 березня 2024 року ОСОБА_1 подав заяву генеральному директору ПрАТ «УДП», якою просив звільнити його з займаної посади за угодою сторін згідно п.1 ст.36 КЗпП України з 05 березня 2024 року (а.с.140).
Наказом генерального директора ПрАТ «УДП» №149-Б від 05 березня 2024 року (а.с.9) ОСОБА_1 був звільнений з посади начальника управління захисту інфраструктури та охорони об'єктів департаменту технічного захисту об'єктів та інформації за угодою сторін на підставі п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України (а.с.9).
Правовідносини, що виникли між сторонами по справі, врегульовані главою ІІІ «Трудовий договір», главою ХV «Індивідуальні трудові спори» КЗпП України.
5. Норми права, якими суд керується при вирішенні спору.
5.1. норми матеріального права.
За змістом ч.6 ст.43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до ст.5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
У відповідності до ст.21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є угода сторін.
У відповідності до ч.1 та ч.2 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік.
В пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 31 серпня 2020 року у справі №359/5905/18 (провадження № 61-22851св19) розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з'ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.
5.2. норми процесуального права.
Згідно з ч.1 та ч.6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
6. Мотиви, якими керується суд при вирішенні спору.
Встановлено, що в ОСОБА_1 власноручно написав заяву про звільнення за угодою сторін з 05 березня 2024 року.
Всупереч вимогам ч.1 та ч.6 ст.81 ЦПК України в матеріалах цивільної справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що така заява була подана внаслідок вчинення на нього тиску зі сторони відповідача. Судом критично оцінюються аналогічні заяви, написані позивачем, про звільнення за угодою сторін та датовані 27 лютого 2024 року та 04 березня 2024 року (а.с.21-24) в якості доказу того, що на нього здійснювався тиск, з боку керівництва ПрАТ «УДП», спрямований на написання заяви про звільнення. Зважаючи, що жодна з цих заяв не була подана та зареєстрована в ПрАТ «УДП», а також враховуючи ту обставину, що у вказаний період часу позивач перебував на лікарняному.
Крім цього, в змісті наказу про звільнення міститься виключно відмітка з власноручним підписом позивача про ознайомлення з наказом та не міститься будь-якої відмітки про його незгоду зі звільненням за угодою сторін. Наміру анулювати заяву про звільнення за угодою сторін позивач не виявив, оскільки відповідної заяви до ПрАТ «УДП» не надходило.
Таким чином, судом не встановлено, що станом на момент подання заяви про звільнення за угодою сторін, у позивача було відсутнє відповідне волевиявлення на припинення трудового договору.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_3 показав, що він разом з позивачем працював ПрАТ «УДП». З листопада 2023 року керівництвом було повідомлено про скорочення на підприємстві. Перед Новим роком всі працівники були письмово попереджені про скорочення та був наданий список вакантних посад. Ні свідок, ні позивач не виявили бажання обійняти вакантні посади, оскільки в більшості ці посади передбачали роботу на суднах, а не на берегові. Підрозділ, в якому працювали свідок та позивач скоротили і створили новий підрозділ з іншою назвою. При цьому, свідок вказав на порушення процедури скорочення, оскільки були інші вакантні посади, які не були зареєстровані. Свідок та позивач одночасно перебували на лікарняному. Після тиску як свідок, так і позивач вирішили написати заяви на звільнення. Заяви на звільнення переписували кілька разів. Свідку не відомі обставини написання заяви про звільнення позивачем та про зміст написаної ним заяви. З приводу погроз з боку керівництва свідок та позивач не звертались до правоохоронних органів.
Судом критично оцінюються вказані показання свідка, зважаючи на те, що вказаний свідок не був присутнім під час написання заяви на звільнення позивачем, крім цього ним не було повідомлено будь-яких фактів, які б свідчили про тиск на позивача з метою написання заяви про звільнення за угодою сторін.
З цих міркувань суд вважає, що ПрАТ «УДП» при звільненні ОСОБА_1 не були порушені вимоги КЗпП України у зв'язку з цим позовні вимоги про скасування наказу про звільнення, та поновлення на роботі є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Зважаючи на ту обставину, що позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, є похідними від вимоги про поновлення на роботі, у задоволенні яких ОСОБА_1 відмовлено. Тому підстави для стягнення з ПрАТ «УДП»» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з дати звільнення, тобто з 05 березня 2024 року та по день поновлення на роботі, відсутні.
7. Розподіл судових витрат між сторонами.
Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду ОСОБА_1 не сплачував судовий збір, оскільки на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від його сплати. Зважаючи на те, що у задоволенні пред'явленого ним позову відмовлено у повному обсязі, тому підстави для розподілу судових витрат, відсутні.
На підставі викладеного та керуючись ч.6 ст.43 Конституції України, ст.5-1, ст.21, п.1 ч.1 ст.36, ч.1 та ч.2 ст.235 КЗпП України, ч.1 ст.77, ст.78, ч.1 та ч.6 ст.81, ч.1 ст.141, п.2 ч.1 ст.258, ч.1-ч.2 ст.259, ст.263-265, ст.268 ЦПК України, суд,-
В задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» про визнання недійсним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного рішення суду - 13 листопада 2024 року.
Суддя підпис
З оригіналом згідно:
Суддя Бориспільського міськрайонного суду В.В. Журавський