11 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 140/29885/23
адміністративне провадження № К/990/9562/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючий - Стародуб О.П.,
судді - Єзеров А.А., Кравчук В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.11.2023 (суддя Валюх В.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.02.2024 (судді: Матковська З.М., Глушко І.В., Кузьмич С.М.)
у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.
Позивач звернулась до суду з позовом, у якому просила визнати протиправною бездіяльність відповідача та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області вчинити дії щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ з 01.07.2023.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, постійне місце проживання позивача зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач має посвідчення потерпілого від аварії на ЧАЕС, як громадянин, який у 1986-1992 роках постійно працювала чи працює або проживає чи проживала у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення (категорія 3).
Позивач з 21.09.2022 перебуває на обліку в ГУПФ України у Волинській області як одержувач пенсії у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
Також позивач з 01.07.2023 не перебуває у трудових відносинах та не є фізичною особою-підприємцем.
Позивач зазначає, що на її звернення щодо встановлення підвищення до пенсії на підставі статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відповідач відповіді не надав, в подальшому надав відомості Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5), що підтверджують її статус як непрацюючого пенсіонера.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернулась з цим позовом.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 17.11.2023, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.02.2024, в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач хоч і проживає в с. Чарторийськ Камінь-Каширського району Волинської області без реєстрації, проте у встановленому законодавством порядку не зареєструвала/не задекларувала місце проживання на території радіоактивного забруднення, що в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1871-ІХ є обов'язковим для реалізації права на отримання підвищення до пенсії, відповідно відсутні правові підстави для нарахування та виплати підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, чинній до 01.01.2015).
Також суди виходили з того, що наявна в матеріалах справи довідка виконавчого комітету Маневицької селищної ради від 11.09.2023 № 794 свідчить про те, що ОСОБА_1 проживає в с. Чарторийськ Камінь-Каширського району без реєстрації, водночас згідно відомостей Єдиного державного демографічного реєстру місце реєстрації позивачки: АДРЕСА_1 .
ДОВОДИ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ, ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Позивач не погодилась з рішеннями судів попередніх інстанції та звернулась з касаційною скаргою.
Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, покликається на те, що при вирішенні справи суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі №240/4937/18, якою обумовлено типове застосування норм матеріального права, зокрема, проживання позивача, який є непрацюючим пенсіонером, на території радіоактивного забруднення.
Позивач покликається на те, що чинником, який впливає на отримання доплати до пенсії, передбаченої статтею 39 Закону № 796-ХІІ, є статус непрацюючого пенсіонера та його проживання, а не реєстрація на території радіоактивного забруднення.
Також покликається на те, що її місце проживання на території радіоактивного забруднення підтверджується довідкою виконавчого комітету Маневицької селищної ради Камінь-Каширського району Волинської області від 11.09.2023 №794.
Покликаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення її позовних вимог в повному обсязі.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (надалі по тексту Закон № 796-XII).
Відповідно до частини першої статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що діяла до 01.01.2015) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати (частина друга цієї статті).
01.01.2015 набрав чинності Закон № 76-VIII, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено у Законі № 796-XII статті 31, 37, 39, 45.
У подальшому Законом України від 04.02.2016 № 987-VIII "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"" (далі - Закон № 987-VIII; згідно з розділом II "Прикінцеві положення" Закону № 987-VIII він набрав чинності з 01.01.2016) включено до Закону № 796-XII статтю 39 такого змісту:
"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності), зокрема, підпункту 7 пункту 4 розділу I Закону № 76-VIII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ як такі, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17.07.2018 № 6-р/2018 вказав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
У Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 796-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-ХІІ вказане Рішення не містить.
Тобто вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що діяла до 01.01.2015), яка із 17.07.2018 є чинною.
Відновлена стаття 39 Закону № 796-ХІІ передбачає особливості регулювання праці громадян, які працюють на територіях радіоактивного забруднення і встановлює, серед іншого, право на нарахування та виплату підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18 визначила обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права: а) позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; б) позивач є непрацюючим пенсіонером; в) відповідачем є відповідне управління ПФУ; г) предметом спору є нарахування та виплата із 17 липня 2018 року підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону № 796-ХІІ, у редакції, чинній до 01 січня 2015 року.
Отже, для отримання доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, відповідно до статті 39 Закон № 987-VIII важливим є встановлення місця проживання особи, яка звертається за призначенням підвищення до пенсії, та наявність у неї статусу непрацюючого пенсіонера.
Щодо місяця проживання особи
Закон України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» (надалі - Закон №1871-ІХ) регулює відносини у сфері надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні, встановлює порядок надання таких послуг та порядок внесення, обробки, обміну відповідними відомостями в електронних реєстрах, базах даних для надання таких послуг.
Відповідно до статті 3 Закону № 1871-ІХ декларування та реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється з метою:
1) створення умов для реалізації прав особи, зокрема виборчих прав, права на участь у місцевому самоврядуванні, на отримання соціальних, публічних послуг, у випадках, передбачених законом;
2) ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою;
3) використання знеособлених даних реєстрів територіальних громад для обґрунтованого розроблення органами державної влади та органами місцевого самоврядування програм економічного і соціального розвитку адміністративно-територіальних одиниць, визначення правомочності зборів жителів територіальної громади, для статистичних, наукових та інших потреб у визначених законом та актами Кабінету Міністрів України випадках.Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 1871-ІХ, особа одночасно може мати лише одне задеклароване або одне зареєстроване місце проживання (перебування).
Відповідно до статті 4 Закону № 1871-ІХ особа одночасно може мати лише одне задеклароване або одне зареєстроване місце проживання (перебування).
Порядок декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття з реєстрації місця проживання, скасування декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), форми декларацій (заяв), що подаються для декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого та зареєстрованого місця проживання (перебування), а також порядок ведення реєстру територіальної громади, надання та передачі інформації з та до такого реєстру визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону № 1871-ІХ громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, який на законних підставах постійно або тимчасово проживає на території України, зобов'язані протягом 30 календарних днів після прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати або зареєструвати його. Іноземець чи особа без громадянства, які отримали довідку про звернення за захистом в Україні, можуть зареєструвати місце свого перебування в Україні.
Відповідно до пункту 2 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1871-ІХ для підтвердження інформації про місце проживання (перебування), зареєстроване до набрання чинності цим Законом, особа може подавати відомості про місце проживання, що були внесені до:
1) паспорта громадянина України, виготовленого у формі книжечки;
2) паспорта громадянина України або паспорта громадянина України для виїзду за кордон у формі е-паспорта або е-паспорта для виїзду за кордон;
3) витягу з реєстру територіальної громади.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (Закон № 5492-VI) Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-комунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 5492-VI до Реєстру, серед іншого, вноситься інформація про відомості про зареєстроване або задеклароване місце проживання (перебування) особи, зняття особи з реєстрації місця проживання або про зміну місця проживання (перебування) особи.
Під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що постійне місце проживання позивача зареєстроване у місті Луцьк Волинської області, яке до територій радіоактивного забруднення не належить, що виключає можливість отримання позивачем підвищення до пенсії, передбачене статтею 39 Закону № 796-ХІІ.
Покликання позивача в обґрунтування доводів касаційної скраги на довідку виконавчого комітету Маневицької селищної ради Камінь-Каширського району Волинської області від 11.09.2023 №794 є безпідставним, оскільки дані такої довідки не спростовують дані паспорта та Єдиного державного демографічного реєстру, які відповідно до Закону № 1871-ІХ та Закону Закон № 5492-VI є належними доказами зареєстрованого постійного місця проживання особи.
До того ж, відповідно до приписів частини першої статті 4 Закону № 1871-ІХ особа одночасно може мати лише одне задеклароване або одне зареєстроване місце проживання (перебування), яке, в разі його зміни, особа зобов?язана задекларувати або зареєструвати протягом 30 календарних днів після прибуття до нового місця проживання (перебування) (чатсина перша статті 5 Закону № 1871-ІХ).
Отже, для обґрунтованого висновку про те, що позивачка дійсно постійно проживає в іншому місці, ніж офіційно зареєстроване, остання має виконати вимоги Закону № 1871-ІХ та зареєструвати або задекларувати таке місце проживання.
Крім того, на підставі даних пенсійної справи позивачки судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач отримує пенсію за зареєстрованим постійним місцем проживання у місті Луцьк Волинської області.
Оскільки передбачена статтею 39 Закону № 796-ХІІ виплата є підвищенням до пенсії, то її виплата має здійснюватись за місцем виплати самої пенсії.
Покликання позивача на висновки Великої Палатою Верховного Суду у зразковій справі №240/4937/18 є безпідставним, оскільки на відміну від справи, яка розглядається, у справі №240/4937/18 не поставало питання зареєстрованого постійного місця проживання позивача.
За таких обставин, суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновку щодо правомірності дій відповідача і постановили рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, оскільки при ухваленні судових рішень суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права, не допустили порушень норм процесуального права, тому Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.
Керуючись статтями 345, 349, 350, 356, 359 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.11.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.02.2024 у справі №140/29885/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і не оскаржується.
Судді
О.П. Стародуб
А.А. Єзеров
В.М. Кравчук