30 жовтня 2024 року м. Київ
Справа №363/2884/21
Провадження: № 22-ц/824/16338/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Нежури В. А., Соколової В. В.,
секретар Сакалош Б. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Гудзевич Інни Андріївни в інтересах ОСОБА_1
на додаткове рішення Вишгородського районного суду Київської області від 02 серпня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Баличевої М. Б.,
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , треті особи без самостійних вимог: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Василенко Олег Анатолійович, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про визнання договору купівлі-продажу недійсним в частині покупця, визнання покупцем за договором купівлі-продажу та визнання права власності,
Додатковим рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 02 серпня 2024 року у задоволенні заяви адвоката Гудзевич І. А. в інтересах ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Гудзевич І. А. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просила скасувати додаткове рішення суду та вирішити питання про розподіл витрат на правничу допомогу в сумі 153 195 грн за надані юридичні послуги.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції помилково послався на недоведеність понесення таких витрат у зв'язку із відсутністю деталізованих документів, які б підтверджували розмір таких витрат на правничу допомогу. Окрім того, зазначила, що суд безпідставно відмовив у відшкодуванні витратна правничу допомогу, посилаючись на відсутність в матеріалах справи додатку № 1 до договору про надання правничої допомоги, з огляду на те, що до заяви про стягнення витрат на правничу допомогу відповідачем було долучено рекомендації щодо застосування мінімальних ставок адвокатського гонорару за 2021 та 2023 роки, що затверджені відповідними рішеннями Ради адвокатів Чернігівської області, які є тотожними додатку № 1 до договору про надання правничої допомоги. У відповідності до вказаних рекомендацій, розмір адвокатського гонорару за годину роботи становить 50% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на день оплати, а відтак, вважає безпідставним висновок суду про необґрунтованість розміру витрат. Просила долучити зазначений додаток № 1 до договору про надання правничої допомоги від 01.12.2021 року до матеріалів справи.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 13 вересня 2024 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Городок Я. В. в інтересах ОСОБА_2 доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважала необґрунтованими, вважала, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив відповідачу у стягненні таких витрат, з огляду на те, що представником відповідача не було надано у визначені ч. 8 ст. 141 ЦПК України строки додатку №1 до договору про надання правничої допомоги, окрім того, вважає визначену відповідачем суму витрат неспівмірною із ціною позову.
В судовому засіданні адвокат Андросович Г. С. в інтересах ОСОБА_1 , апеляційну скаргу підтримала з підстав, викладених у ній.
Інші учасники в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, від адвоката Городок Я. В. в інтересах ОСОБА_2 надійшло клопотання про відкладення судового засідання, у якому остання просила відкласти розгляд справи на іншу дату у зв'язку з її зайнятістю в іншому провадженні.
Колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за відсутності ОСОБА_2 та інших учасників справи.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши адвоката Андросович Г. С. в інтересах ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Частиною 3 ст. 270 ЦПК України визначено, що додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Положеннями ст. 142 ЦПК України передбачено, що суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про відшкодування відповідачу витрат на правничу дпоомогу.
Положеннями ч. 4 ст. 255 ЦПК передбачено, що у разі закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою від позову позивача, суд постановлює про це віповідну ухвалу, а отже питання про розподіл судових витрат у справі вирішується також у порядку постановлення ухвали, а не шляхом ухвалення додаткового рішення у справі, як це зробив суд першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зважаючи на допущені судом першої інстанції порушення процесуального закону, а саме порушення порядку розгляду, додаткове рішення суду підлягає скасуванню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат у даній справі суд виходить з наступного.
Так, відповідно до вимог частин 1, 3 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини 1 статті 134 ЦПК України кожна із сторін процесу подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які сторона понесла, і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Ч. 3 ст. 142 ЦПК України передбачено, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються. А витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача.
Згідно частини 2 зазначеної статті у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.ч. 1-3 ст. 137 ЦПК України).
Частиною 4 статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірними із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому, обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 137 ЦПК України).
Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Розмір витрат на правничу допомогу адвоката встановлюється судом на підставі детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента у судовому процесі, сторонам необхідно надати суду відповідні докази: договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та ін.); докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
Згідно частини 1 статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Відповідно до частини 9 статті 83 ЦПК України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними (стаття 77 ЦПК), допустимими (стаття 78 ЦПК), достовірними (стаття 79 ЦПК), а у своїй сукупності - достатніми (стаття 80 ЦПК ).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Як убачається із матеріалів справи, ухвалою суду від 16.07.2024 року задоволено заяву позивача про відмову від позову та закрито провадження у справі.
У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 зазначив попередній розрахунок витрат, який складав 30 000 грн (т. 2, а. с. 17-22).
Поряд з цим, 16.04.2024 року адвокат Кобжич О. І. в інтересах ОСОБА_1 подав заяву про стягнення понесених судових витрат (т . 5, а. с. 51).
Відповідачему строк, передбачений положеннями ч. 8 статті 141 ЦПК України зроблено відповідні заяви про понесення таких витрат та відповідно, у строк 24.07.2024 року подано заяву про ухвалення додаткового судового рішення у справі.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем під час розгляду справи, надано: акт виконаних робіт від 03.12.2021 року; акт виконаних робіт від 18.11.2023 року; акт виконаних робіт від 25.07.2022 року; акт виконаних робіт від 14.11.2022 року; акт виконаних робі 12.09.2022 року; акт виконаних робіт від 10.08.2023 року; акт виконаних робіт від 13.09.2022 року; акт виконаних робіт від 20.12.2023 року; акт виконаних робіт від 25.03.2024 року. (т. 5, а. с. 206-227); платіжні інструкції (т. 5, а. с. 228-234); свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 5641/10 від 28.04.2016 року (т. 5, а. с. 235); ордер на надання правничої (правової) допомоги (т. 5, а. с. 236).
Чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно, суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
В питанні критеріїв також слід згадати висновки Великої Палати у справі № 755/9215/15-ц. Так, суд наголосив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, де визначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
В іншій своїй постанові у справі № 922/3812/19 Верховний Суд підтвердив власні висновки, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Отже, при зверненні за відшкодуванням варто пам'ятати, що при оцінці наданого стороною розміру гонорару адвоката, суд застосовує ряд критеріїв (дійсність, обґрунтованість, розумність, реальність, пропорційності, співмірність) та факти на підтвердження таких критерії (складність справи, значення справи для сторін, фінансовий стан сторін, ринкові ціни адвокатських послуг і т.п.)
Процесуальним законодавством передбачено механізм зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката шляхом подання відповідного клопотання. Слід зауважити, що на сторону, яка подає клопотання про зменшення витрат, покладено обов'язок доведення неспівмірності витрат.
Так, в питанні зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу варто враховувати висновки Об'єднаної Палати Верховного Суду у справі № 922/445/19, в якому, серед іншого наголошено, що: зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт; суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Подібні висновки також викладені в ряді постанов Верховного Суду за минулий рік, зокрема, у справі № 922/3436/20, у справі № 910/7586/19, у справі № 910/16803/19.
Як свідчить судова практика, при зменшенні витрат на правову допомогу слід також ураховувати чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини (див. постанову Верховного Суду № 910/20852/20).
Тобто, при вирішенні питання зменшення витрат на професійну правничу допомогу необхідно перевіряти чи подавалось від іншої сторони клопотання про зменшення витрат і наскільки таке клопотання є обґрунтованим відносно критерію неспівмірності заявленого розміру витрат.
З матеріалів справи убачається, що 29.07.2024 року від адвоката Городок Я. В. в інтересах ОСОБА_2 до суду надійшли заперечення на заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу та такі заперечення були враховані судом.
У постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 зазначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Відмовляючи в ухваленні додаткового рішення, суд першої інстанції виходив із того, що представник відповідача не надав суду додаток № 1 до договору про надання правової допомоги який визначає порядок розрахунку за надані адвокатом послуги адвокатом послуги.
Проте такі висновку суду першої інстанції не можуть вважатись правильними.
Як зазначено вище, при зверненні до суду першої інстанції представником відповідача було подано до суду: акт виконаних робіт від 03.12.2021 року; акт виконаних робіт від 18.11.2023 року; акт виконаних робіт від 25.07.2022 року; акт виконаних робіт від 14.11.2022 року; акт виконаних робі 12.09.2022 року; акт виконаних робіт від 10.08.2023 року; акт виконаних робіт від 13.09.2022 року; акт виконаних робіт від 20.12.2023 року; акт виконаних робіт від 25.03.2024 року. (т. 5, а. с. 206-227); платіжні інструкції (т. 5, а. с. 228-234); свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 5641/10 від 28.04.2016 року (т. 5, а. с. 235); ордер на надання правничої (правової) допомоги (т. 5, а. с. 236).
У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на не співмірність суми фіксованого гонорару із складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів справи, кількістю підготовлених процесуальних документів, тривалістю розгляду справи судом, тощо.
Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 16.01.2022 року у справі №922/1964/21; №755/9215/15-ц.
Окрім того, слід зазначити, що Верховний Суд з приводу ненадання опису наданих робіт, або надання його на більш пізніх стадіях притримується позиції, що право на відмову у відшкодуванні витрат належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи.
Колегія суддів відмічає, що у разі відсутності у тексті договору таких умов щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково (див. постанову Верховного Суду від 06.03.2019 року у справі №922/1163/18).
У постанові Великої Палати у справі № 910/12876/19, суд також зауважив про те, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
Колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції не звернув уваги на вказані норми права та на правові висновки Верховного Суду, які мають братися першочергово до уваги судами при розгляді справ, та як наслідок дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки відсутність в матеріалах справи додатку № 1 до договору про надання правничої допомоги , який визначає порядок розрахунку за надані адвокатом послуги не є безумовною підставою для відмови відповідачу у відшкодуванні таких витрат, оскільки в матеріалах справи наявні інші докази, які у своїй сукупності підтверджують факт понесення відповідачем витрат на правову допомогу.
Окрім того, з матеріалів справи убачається, що представник відповідача просив долучити до матеріалів справи додаток № 1 до договору про надання правничої допомоги від 01.12.2021 року, на що колегія суддів зазначає наступне.
У постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 264/949/19, зазначено, що у пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої - третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.
Колегія суддів не приймає нові докази до матеріалів справи, оскільки відповідачем не доведено поважних причин неподання таких доказів до суду першої інстанції, відтак відсутні підстави для прийняття таких доказів.
Поряд з цим, колегія суддів вважає, що розмір витрат на правову допомогу заявлений відповідачем до відшкодування (153 195 грн), не відповідає принципам співмірності та розумності, виходячи з наступного.
Чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Такими основними критеріями є дійсність судових витрат, їх обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
В питанні критеріїв також слід згадати висновки Великої Палати у справі № 755/9215/15-ц. Так, суд наголосив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, де визначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
В іншій своїй постанові у справі № 922/3812/19 Верховний Суд підтвердив власні висновки про те, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Отже, при зверненні за відшкодуванням варто пам'ятати, що при оцінці наданого стороною розміру гонорару адвоката, суд застосовує ряд критеріїв (дійсність, обґрунтованість, розумність, реальність, пропорційності, співмірність) та факти на підтвердження таких критерії (складність справи, значення справи для сторін, фінансовий стан сторін, ринкові ціни адвокатських послуг і т.п.)
Процесуальним законодавством передбачено механізм зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката шляхом подання відповідного клопотання. Слід зауважити, що на сторону, яка подає клопотання про зменшення витрат, покладено обов'язок доведення неспівмірності витрат.
Так, в питанні зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу варто враховувати висновки Об'єднаної Палати Верховного Суду у справі № 922/445/19, в якому, серед іншого наголошено, що: зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт; суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Подібні висновки також викладенів ряді постанов Верховного Суду за минулий рік, зокрема, у справі № 922/3436/20, у справі № 910/7586/19, у справі № 910/16803/19.
Як свідчить судова практика, при зменшенні витрат на правову допомогу слід також ураховувати чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини (див. постанову Верховного Суду № 910/20852/20).
Тобто, при вирішенні питання зменшення витрат на професійну правничу допомогу необхідно перевіряти чи подавалось від іншої сторони клопотання про зменшення витрат і наскільки таке клопотання є обґрунтованим відносно критерію неспівмірності заявленого розміру витрат.
З матеріалів справи убачається, що в судовому засіданні 02.08.2024 року адвокат Городок Я. В. в інтересах позивача з'явилась в судове засідання, проти заявленого розміру відповідачем заперечувала.
Тому, оцінюючи обсяг робіт наданих адвокатом, ураховуючи заперечення позивача щодо заявленого відповідачем розміру, колегія суддів вважає, що витрати на правову допомогу в сумі 153 195 грн не відповідають критерію розумної необхідності таких витрат, а тому підлягають зменшенню.
Окрім того, колегія суддів зауважує, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).
Заявлення до стягнення 153 195 грн за розгляд справи в суді першої інстанції, ураховуючи, що позивач відмовився від позову за власної ініціативи, за наведених обставин, є способом безпідставного збагачення за рахунок позивача.
Окрім того, ураховуючи розмір позовних вимог, 99 467 грн, колегія суддів вважає, що заявлений відповідачем розмір витрат на професійну правничу допомогу не є пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, а відтак принципу співмірності буде відповідати сума на відшкодування витрат на правничу допомогу, за надані адвокатом послуги, у розмірі 30 000 грн, як і зазначав відповідач в попередньому розрахунку витрат на правничу допомогу (т. 2, а. с. 17-22).
Матеріалами справи не підтверджено затягування процесу позивачем, оскільки його представники завжди приймали активну участь в ході судового процесу, що, зокрема, підтверджується протоколами судових засідань (т. 1, а. с. 160, 182, 222, т. 2 а. с. 37, т. 3 а. с. 176, тощо) відтак, доводи відповідача про неналежну процесуальну поведінку позивача є його власним припущенням, а тому не приймається колегією суддів до уваги.
Поряд з цим, колегія суддів не бере до уваги доводи позивача про те, що суд має повністю відмовити в задоволенні заяви про відшкодування витрат на правову допомогу з підстав відсутності додатку № 1 до договору, зважаючи на те, що 16.04.2024 року адвокатом Кобжичем О. І. в інтересах ОСОБА_1 було подано заяву про стягнення понесених судових витрат, до якої була долучена рекомендація щодо застосування мінімальних ставок адвокатського гонорару за 2021 рік та 2023 року. Так, у відповідності до вказаних рекомендацій, розмір адвокатського гонорару за годину роботи становить 50% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на день оплати, з чого власне і виходив адвокат, визначаючи ціну за кожну надану послугу. Слід також ураховувати, що справа перебувала в провадженні суду більше 3х років, а відтак, у подальшому, вартість за надання послуг адвоката у зв'язку зі збільшенням прожиткового мінімуму також зростала.
Ураховуючи викладене, апеляційна скарга адвоката Гудзевич І. А. в інтересах ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, а додаткове рішення Вишгородського районного суду Київської області від 02 серпня 2024 року скасуванню з ухваленням нового судового рішення про розподіл судових витрат на правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Гудзевич Інни Андріївни в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.
Додаткове рішення Вишгородського районного суду Київської області від 02 серпня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Заяву адвоката Гудзевич Інни Андріївни в інтересах ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000 (тридцять тисяч) гривень.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 12.11.2024 року.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді В. А. Нежура
В. В. Соколова