Справа № 500/5958/24
13 листопада 2024 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі: судді Осташа А. В. розглянувши в письмовому провадженні, з особливостями визначеними ст.287 КАС України, в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу, -
Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області (надалі - позивач, Управління, УДМС у Тернопільській області) звернулося до Тернопільського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі також відповідач, Відділ) про визнання протиправною та скасування постанови від 23.09.2024 про накладення штрафу в розмірі 5100 грн у виконавчому провадженні №75305662.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржувана постанова є протиправною, оскільки рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.10.2023 у справі №500/3021/23 виконано в повному обсязі ще до прийняття виконавчого листа до виконання - 17.04.2024, про що було повідомлено державного виконавця 17.06.2024 - у день отримання постанови про відкриття виконавчого провадження.
Позивач зазначає, що рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.10.2023 по справі №500/3021/23 УДМС у Тернопільській області зобов'язано повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 01.06.2023 про прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства та прийняти відповідне рішення, з врахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Наголошує, що вказаним рішенням суду УДМС у Тернопільській області не було зобов'язано прийняти конкретне рішення. Відповідач вважає, що УДМС при повторному розгляді звернення ОСОБА_1 від 01.06.2023 щодо подання декларації про відмову від іноземного громадянства з урахуванням висновків суду належало застосувати свої дискреційні повноваження з урахуванням висновків суду та компетенції Управління при такому розгляді. Управління такі повноваження застосувало та 17.04.2024 відмовило ОСОБА_1 у прийнятті декларації про відмову від іноземного громадянства, виконавши в такий спосіб рішення суду.
Ухвалою суду від 04.10.2024 позовну заяву залишено без руху.
Позивач 14.10.2024 усунув недоліки позовної заяви, атому ухвалою суду від 16.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, з особливостями передбаченими ст.287 КАС України.
Відповідно до статей 268-269 КАС України встановлено відповідачу 7-денний строк, з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
Ухвалою суду від 25.10.2024 строк розгляду справи продовжено до 15.11.2024.
Крім того, ухвалою суду від 25.10.2024 задоволено клопотання адвоката Тарасенко Д.Ю. та залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 як стягувача у виконавчому провадженні.
28.10.2024 від відповідача до суду надійшли копії матеріалів виконавчого провадження №75305662.
Правом подати відзив на позов відповідач не скористався.
Від третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 30.10.2024 поступили письмові пояснення щодо позову.
У своїх поясненнях представник ОСОБА_1 просить суд прийняти рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу від 23.09.2024 у ВП №75305662.
В обґрунтування своєї позиції зазначає, що рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.10.2023 у справі №500/3021/23 як станом на 23.09.2024 так і на даний час залишається невиконаним, оскільки факт невиконання рішення суду підтверджено постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року постановленої в межах справи №500/3021/23.
Крім того, представник третьої особи звертає увагу суду, що в мотивувальній частині рішення ТОАС від 20.10.2023 міститься наступний висновок суду: "Отже, суд дійшов висновку, що неотримання позивачем документа про припинення громадянства російської федерації відбулося з незалежних від нього причин, відтак суд вважає, що позивачу кореспондує право звернення з Декларацією про відмову від іноземного громадянства, яким, у даному випадку, позивач і скористався".
Позивач 30.10.2024 подав додаткові пояснення з врахуванням пояснень третьої особи, у яких зазначив, що із клопотання представник ОСОБА_1 від 24.10.2024 про залучення його до участі у справі вбачається незгода з прийнятим УДМВС в Тернопільській області рішенням про відмову в прийнятті декларації про відмову від іноземного громадянства, що є окремим предметом спору.
Також від позивача та третьої особи 31.10.2024 надійшли додаткові пояснення, які повторюють позиції учасників викладені у вищенаведених заявах по суті.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.10.2023 у справі №500/3021/23 частково задоволено позов ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби у Тернопільській області, а саме постановлено:
"Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області, оформлене листом №О-31/6/6101-23/6101.2.1/5212-23 від 06.06.2023 щодо повернення без розгляду ОСОБА_1 декларації про відмову від іноземного громадянства.
Зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.06.2023 про прийняття декларації про відмову від громадянства російської федерації та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні".
Дане рішення залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.02.2024.
Таким чином, рішення ТОАС від 20.10.2023 у справі №500/3021/23 набрало законної сили 27.02.2024.
Тернопільським окружним адміністративним судом 07.05.2024, щодо зобов'язальної частини рішення суду, видано виконавчий лист.
Позивачем виконавчий лист пред'явлено до примусового виконання і 14.06.2024 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №75305662 з примусового виконання виконавчого листа від 07.05.2024 у справі №500/3021/23.
Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області 17.06.2024 подало до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції повідомлення-листа про виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2023 року в адміністративній справі № 500/3021/23 в повному обсязі та добровільному порядку, в котрому зазначено, що 17.04.2024 повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 про прийняття декларації про відмову громадянства російської федерації від 01.06.2023, а про результати повідомлено заявника листом від 17.04.2024 №6101.11-2236/6101.1.1-24.
Головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 09.09.2024 виніс вимогу державного виконавця, якою зобов'язав боржника виконати в повному обсязі рішення суду.
В мотивувальній частині вимоги виконавець зазначив, що рішення суду містить наступний висновок: "Отже, суд дійшов висновку, що неотримання позивачем документа про припинення громадянства російської федерації відбулося з незалежних від нього причин, відтак суд вважає, що позивачу кореспондує право звернення з Декларацією про відмову від іноземного громадянства, яким, у даному випадку, позивач і скористався". Крім того, виконавець у вимозі зазначив: "Суд врахував факт розірвання дипломатичних відносин з російською федерацією та відсутність посольств та консульств в рф в Україні, у зв'язку з чим дійшов висновку про наявність у ОСОБА_1 права на подання Декларації про відмову від іноземного громадянства у зв'язку із наявністю незалежних від нього причин неотримання документа про припинення громадянства російської федерації".
На виконання вимоги державного виконавця, Управління Державної міграційної служби в Тернопільській області листом №6101.11-5877/6101.1.1-24 від 18.09.2024 повторно повідомило про те, що рішенням від 17.04.2024 вже було повідомлено стягувача про відмову в прийнятті його декларації про відмову від іноземного громадянства, оскільки згідно законодавства російської федерації процедура оформлення припинення громадянства цієї держави здійснюється.
Головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 23.09.2024 винесено постанову про накладення штрафу на боржника у ВП №75305662, згідно якої на Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області накладено штраф в розмірі 5100 грн.
Не погоджуючись з даною постановою Управління ДМС України в Тернопільській області звернулось з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи суд зазначає наступне.
Згідно частини першої статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII примусовому виконанню підлягають рішення на підставі таких виконавчих документів, як виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Частиною 1 статті 18 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону.
Статтею 63 Закону №1404-VIII врегульовано порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.
Відповідно до частин першої та другої статті 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Згідно з частиною 1 статті 75 Закону №1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
При цьому, частина 3 статті 63 Закону №1404-VIII передбачає, що виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
Відповідно до частини 2 статті 75 Закону №1404-VIII у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Аналізуючи наведені положення законодавства суд зазначає, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання.
Застосування такого заходу до боржника є обов'язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.
Водночас умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання (повторне невиконання) ним рішення суду без поважних причин.
У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
При цьому суд зазначає, що постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення (за повторне невиконання судового рішення) можуть бути винесені лише за умови, що судове рішення не виконано (повторно не виконано) боржником без поважних причин, і боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього.
Визначальною ознакою для накладення на боржника штрафу є саме не виконання рішення суду без поважних причин. Поважними можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення божником, та які не залежали від його волевиявлення.
Таким чином, вирішуючи питання про накладення штрафу, державний виконавець повинен встановити дві обставини: 1) факт виконання чи невиконання рішення; 2) у випадку невиконання рішення встановити причини невиконання. Відповідно, лише дійшовши висновку про відсутність поважних причин, державний виконавець вправі накласти на боржника штраф.
Установлення таких обставин здійснюється шляхом виконання державним виконавцем своїх обов'язків та реалізації прав, передбачених статтею 18 Закону №1404-VIII.
Відповідно до змісту положень частини 3 зазначеної правової норми, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, серед іншого, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону, а частина 4 наголошує на тому, що вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
З системного аналізу норм Закону України «Про виконавче провадження» випливає, що єдиними заходами примусового виконання рішень зобов'язального характеру є застосування штрафних санкцій до боржника та внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності. Інших заходів для примусового виконання рішень немайнового характеру законодавством не визначено.
Передбачений статтею 75 Закону України «Про виконавче провадження» штраф є заходом впливу на боржника, який застосовується за відсутності поважних причин не виконання у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії.
У розглядуваній справі спірним моментом є та обставина, виконано чи не виконано в повному обсязі рішення суду зобов'язального характеру, станом на 23.09.2024 - на час винесення оскаржуваної постанови.
Згідно позиції позивача (який є боржником у виконавчому провадженні) рішення суду виконано, оскільки 17.04.2024 повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 про прийняття декларації про відмову громадянства російської федерації від 01.06.2023 та відмовило у її прийнятті, а про результати повідомлено заявника листом від 17.04.2024 №6101.11-2236/6101.1.1-24.
Суд з такою позицією не погоджується, оскільки боржником в даному випадку не враховано вимог постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.09.2024 у справі №500/3021/23.
Так, згаданим судовим рішенням, встановлено, що лист УДМСУ в Тернопільській області від 17.04.2024 №6101.11-2236/6101.1.1-24 , як письмовий адміністративний акт, не містить резолютивної частини, а саме - яке рішення було прийняте за результатами виконання судового рішення, про що було зазначено в резолютивній частині рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2023 року в адміністративній справі № 500/3021/23; також у листі не зазначено, яким чином відповідачем було враховано висновки суду в цій справі, про що також зазначено в мотивувальній та резолютивній частинах цього рішення.
Тобто, постановою Восьмого ААС від 18.09.2024 фактично встановлено, що станом на 18.09.2024 боржником рішення суду від 20.10.2023 виконано не в повному обсязі.
Не свідчить про повне виконання рішення суду від 20.10.2023 і лист Управління Державної міграційної служби в Тернопільській області №6101.11-5877/6101.1.1-24 від 18.09.2024, оскільки даним листом боржник тільки повторно повідомив виконавця про те, що рішенням від 17.04.2024 вже було повідомлено стягувача про відмову в прийнятті його декларації про відмову від іноземного громадянства, оскільки згідно законодавства російської федерації процедура оформлення припинення громадянства цієї держави здійснюється. Натомість жодним чином не врахував висновків суду, які викладені в мотивувальній частині рішення суду від 20.10.2023 у справі №500/3021/23, а саме: "Отже, суд дійшов висновку, що неотримання позивачем документа про припинення громадянства російської федерації відбулося з незалежних від нього причин, відтак суд вважає, що позивачу кореспондує право звернення з Декларацією про відмову від іноземного громадянства, яким, у даному випадку, позивач і скористався".
Крім того, суд зазначає, що вищезазначений лист УДМС від 18.09.2024 жодним чином не міг врахувати висновків Восьмого ААС викладених в постанові від 18.09.2024, оскільки повний текст постанови Восьмого ААС був виготовлений тільки 02.10.2024.
Підсумовуючи викладене, суд встановив, що станом на 23.09.2024 боржник - УДМС в Тернопільській області рішення суду виконав не в повному обсязі, а тому винесена головним державним виконавцем постанова про накладення штрафу є правомірною.
Відповідно за наведених обставин, судом не встановлено, а позивачем не доведено підстав які б свідчили, що спірна постанова прийнята без дотриманням вимог частини другої статті 2 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи з встановлених обставин справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності та наведені положення чинного законодавства, суд висновує, що в задоволенні позову слід відмовити.
Щодо витрат на правничу допомогу понесених третьою особою без заявлення самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Частиною 11 статті 139 КАС України регламентовано, що судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь зі сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того, заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.
Враховуючи те, що ОСОБА_1 залучений до участі у справі як третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, а рішення у справі ухвалене на користь відповідача. то судові витрати понесені третьою особою яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із позивача.
Щодо суми понесених витрат, суд зазначає наступне.
ОСОБА_1 заявив до стягнення з позивача 4000 грн за надану йому правничу допомогу.
Суд, вважає, що такі витрати з врахуванням вимог ст.139 та 140 КАС України підлягають частковому відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Тернопільській області, виходячи з наступних міркувань.
Згідно частин четвертої та п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
В силу частин шостої, сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
За приписами частини дев'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності клопотання іншої сторони.
Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 09.03.2021 у справі № 200/10535/19-а.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, пов'язаних із розглядом даної справи, у розмірі 4000 грн. суду було надано копію додатку №1 до договору про надання правничої допомоги №09/04/24 від 19.04.2024, опис послуг наданих адвокатом від 29.10.2024, рахунок фактура від 29.10.2024 та квитанцію про сплату послуг адвоката від 29.10.2024 в сумі 4000 грн.
Позивач клопотання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу не подав.
Суд вважає, що заявлена до відшкодування сума витрат на професійну правничу допомогу відповідає критеріям реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), розумності їхнього розміру, у розумінні приписів частини 9 статті 139 КАС України та є співмірною зі складністю справи.
Таким, чином враховуючи наявність документального підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу, розрахунку таких витрат, суд приходить до висновку про наявність достатніх правових підстав для стягнення з позивача понесених третьою особою витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. В задоволенні позову управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу від 23.09.2024 в розмірі 5100 грн у виконавчому провадженні №75305662, - відмовити.
2. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області в користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4000 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини шостої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 13 листопада 2024 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області (місцезнаходження/місце проживання: вул. Текстильна, 1Б,м. Тернопіль,Тернопільська обл., Тернопільський р-н,46007, код ЄДРПОУ/РНОКПП 37839038);
відповідач:
- Відділ примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місцезнаходження/місце проживання: вул. Галицька, 45,м. Івано-Франківськ,Івано-Франківська обл., Івано-Франківський р-н,76019, код ЄДРПОУ/РНОКПП 43316386);
третя особа:
- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 ) .
Головуючий суддя Осташ А.В.