11 листопада 2024 року м. Рівне №460/10537/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач 1), в якому просить суд: 1) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 10 червня 2024 року №172650008556 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; 2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" починаючи з 03 червня 2024 року. В обґрунтування позовних вимог стверджує, що 03 червня 2024 року звернулася до територіального управління ПФУ з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Однак, рішенням відповідача 1 було відмовлено у задоволенні вказаної заяви у зв'язку з не підтвердженням періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше трьох років. Позивач вважає таку відмову протиправною та вказує, що спірні обставини підтверджуються документами, доданими до заяви про призначення пенсії від 03.06.2024. Просить суд позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою суду від 12 вересня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).
Відповідач 1 правом на подання відзиву скористався. Заперечив проти задоволення позовних вимог. Зазначив, що 03.06.2024 позивач звернулася з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Розглянувши заяву та надані документи за принципом екстериторіальності відповідачем встановлено, що страховий стаж позивача складає 25 років 02 місяці 27 днів. Вік позивача на момент звернення становить 54 роки 1 місяць 12 днів. Згідно з наданими документами проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 складає 02 роки 09 місяців 12 днів. 10.06.2024 прийнято рішення відмовити у призначенні пенсії відповідно до статті 55 Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Вважає таке рішення правомірним, оскільки у позивача відсутнє право на призначення пільгової пенсії на умовах ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» через недотримання умови проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років. Просить суд позовні вимоги залишити без задоволення.
Ухвалою суду від 14.10.2024 залучено Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач 2) до участі в даній справі в якості другого відповідача.
Відповідач 2 відзив на позовну заяву не подав.
Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд виходить з наступного.
Обставини, встановлені судом:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус громадянки, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 01 березня 1995 року Рівненською обласною державною адміністрацією.
Відповідно до паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого Сарненським РВ УМВС України в Рівненській області 25.11.1999, позивач з 14.08.1992 зареєстрована в селі Люхча Сарненського району Рівненської області.
Згідно довідки Люхчанського старостинського округу №9 Сарненської міської ради Рівненської області від 29.03.2024 №23-17/389 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована в селі Люхча з 19.04.1988 по 17.09.1990, з 14.08.1992 по даний час.
Село Люхча Сарненського району Рівненської відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, віднесене до зони гарантованого добровільного відселення.
Довідкою комунального закладу професійної (професійно-технічної) освіти «Київський професійний коледж мистецтва та технологій сервісу» №43 від 05.03.2024 підтверджується, що ОСОБА_3 дійсно навчалася у Середньому професійно-технічному училищі №46 м. Києва за професією «Закрійник-модельєр верхнього одягу» з "01" вересня 1990 р. (наказ №11-вк від 07 вересня 1990 р.). Форма навчання - денна. У зв'язку з реєстрацією шлюбу змінено прізвище ОСОБА_3 на ОСОБА_1 (наказ по СПТУ №46 №468-у від 15.05.1992). Відрахована зі складу учнів, у зв'язку з закінченням навчання в училищі "23" липня 1992 р. (наказ №11-вк від 23 липня 1992 р.)
Архівною довідкою Комунальної установи «Трудовий архів» Сарненської міської ради від 19.03.2024 №328 підтверджується, що ОСОБА_3 , випускниця Березнівського училища, прийнята на роботу кравчинею верхнього чоловічого одягу 4 розряду в БП «Пролісок» Сарненського районного комбінату побутового обслуговування населення м. Сарни, з 22 липня 1988 року (наказ №99-к від 21.07.1988 р. по Сарненському районному комбінату побутового обслуговування населення), (так в документах).
Період роботи позивача у БП «Світанок» Сарненського районного комбінату побутового обслуговування населення м. Сарни у 1988-1992 роки також підтверджується архівною довідкою Комунальної установи «Трудовий архів» Сарненської міської ради від 19.03.2024 №329, в якій відображені відомості про заробітну плату позивача за вказаний період.
Свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 підтверджується, що ОСОБА_3 після укладення шлюбу присвоєно прізвище Набухотна.
03 червня 2024 року позивач звернулася до територіального управління Пенсійного фонду України з заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
За принципом екстериторіальності вказана заява та додані до неї документи розглядалися Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Рішенням від 10.06.2024 №172650008556 відмовлено у призначенні позивачу пенсії. Зазначено, що вік заявника становить 54 роки 1 місяць 12 днів. Страховий стаж складає 25 років 2 місяці 27 днів. За доданими документами до страхового стажу не взято до розрахунку період навчання з 01.09.1990 по 23.07.1992, згідно довідки №25 від 15.05.2024, оскільки перетинається з роботою. Довідка потребує перевірки. За наданими документами підтверджено факт проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 - 2 роки 9 місяців 12 днів. Додатково повідомлено, що канікули в період навчання не зараховано до проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, оскільки відсутня дата реєстрації по місцю проживання заявника. Враховуючи наведене, прийнято рішення відмовити у призначенні пенсії відповідно до п.2 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за відсутності необхідного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV).
Так, статтею 1 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Частиною першою статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Згідно з частиною 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною першою ст.9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.03.2003 (далі - Закон №1058), який набрав чинності 01.01.2004, передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком встановлено ст. 26 цього Закону. Зокрема, право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - за наявності страхового стажу не менше 31 року.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-ХІІ).
Статтею 49 цього Закону визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до абзацу 1 статті 55 Закону №796-ХІІ, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Зі змісту оскаржуваного рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії вбачається, що наявність мінімального страхового стажу для призначення позивачу пенсії та досягнення позивачем певного віку, необхідного для призначення пенсії на умовах ст. 55 Закону №796 ним не заперечується.
Пунктом 2 ч.1 ст.55 Закону №796-ХІІ передбачено, зокрема, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи - особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Частиною третьою цієї статті прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Системний аналіз вказаних правових норм свідчить на користь того, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.03.2003 і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991. Іншими словами, норми спеціального закону в даному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх.
Суд враховує, що обов'язковою умовою наявності в особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі ст.55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є факт проживання та (або) роботи такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років до 01 січня 1993 року.
Як вже зазначалося вище по тексту рішення суду, спір у даній справі виник з приводу наявності чи відсутності факту постійного проживання чи постійної роботи позивача у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років та, відповідно, право останнього користуватися пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на умовах статті 55 вищезгаданого Закону.
Як вважає відповідач 1, підтверджено проживання позивача в цій зоні станом на 01.01.1993 лише 2 роки 9 місяці 12 днів.
Разом з тим, на думку позивача, вказані висновки Пенсійного органу суперечать фактичним обставинам, що підтверджуються належними і допустимими доказами.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1). Відповідно до п.2.1 Порядку №22-1, при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які засвідчують особливий статус особи: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями).
Таким чином, вказаними вище положеннями Порядку №22-1 чітко відображено які саме документи засвідчують особливий статус особи, що потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи. Підтвердження іншими документами такого статусу, як і визначення права на призначення пенсії за віком із зниженням відповідного пенсійного віку з урахуванням інших відомостей - не передбачено чинним законодавством.
Згідно зі ст. 65 Закону №796-ХІІ документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи". Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади. Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України. Пунктом 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.1991 №501 (далі - Порядок №501), передбачено, що Посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
З аналізу наведених норм слідує, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи".
Довідки про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в постановах від 21 листопада 2006 року у справі № 21-1048во06, від 04 вересня 2015 року у справі № 690/23/15-а, Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2018 року у справі № 344/9789/17, від 24 жовтня 2019 року у справі № 152/651/17, 25 листопада 2019 року у справі № 464/4150/17 та від 27 квітня 2020 року у справі № 212/5780/16-а.
Згідно з пунктом 4 частини першої ст. 11 Закону №796-ХІІ (в редакції, чинній станом на дату видачі позивачу посвідчення потерпілого внаслідок аварії на ЧАЕС) передбачено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють на території зони гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше трьох років.
За правилами, встановленими п. 4 ч. 1 ст. 14 Закону №796-ХІІ (в редакції, чинній станом на дату видачі позивачу посвідчення потерпілого внаслідок аварії на ЧАЕС) для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, як, зокрема, особи, які постійно проживають або постійно працюють на території зони гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше трьох років, - категорія 3.
Окрім цього, пунктом 6 Порядку №501 встановлено, що громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у цій зоні не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видається посвідчення зеленого кольору, серія Б.
Видавши позивачу посвідчення серії Б категорії 3, держава в особі Рівненської обласної державної адміністрації визнала, що позивач станом на 1 січня 1993 року прожила у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.
Суд наголошує на тому, що матеріали справи не містять доказів визнання недійсним цього посвідчення як на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії, так і на момент розгляду даної справи.
Щодо не зарахування періоду з 01.09.1990 по 23.07.1992 до страхового стажу позивача у зв'язку з перетинанням навчання та роботи, суд зазначає наступне.
Як вже зазначалося вище по тексту рішення суду, довідкою комунального закладу професійної (професійно-технічної) освіти «Київський професійний коледж мистецтва та технологій сервісу» №43 від 05.03.2024 підтверджується, що ОСОБА_4 дійсно навчалася у Середньому професійно-технічному училищі №46 м. Києва за професією «Закрійник-модельєр верхнього одягу» з "01" вересня 1990 р. (наказ №11-вк від 07 вересня 1990 р.). Форма навчання - денна. Відрахована зі складу учнів, у зв'язку з закінченням навчання в училищі "23" липня 1992 р. (наказ №11-вк від 23 липня 1992 р.)
Архівною довідкою Комунальної установи «Трудовий архів» Сарненської міської ради від 19.03.2024 №328 підтверджується, що ОСОБА_3 , випускниця Березнівського училища, прийнята на роботу кравчинею верхнього чоловічого одягу 4 розряду в БП «Пролісок» Сарненського районного комбінату побутового обслуговування населення м. Сарни, з 22 липня 1988 року (наказ №99-к від 21.07.1988 р. по Сарненському районному комбінату побутового обслуговування населення), (так в документах).
З викладеного слідує, що дійсно період навчання позивача з 01.09.1990 по 23.07.1992 у комунальному закладі професійної (професійно-технічної) освіти «Київський професійний коледж мистецтва та технологій сервісу» та роботи в зазначений період в БП «Пролісок» Сарненського районного комбінату побутового обслуговування населення м. Сарни перетинаються.
Разом з тим, суд зауважує, що відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі по тексту - Закон № 1788) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі по тексту - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
В силу положень пунктів 23, 24 Порядку №637 документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності).
Для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені в довідки на підставі документів.
Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про необхідність підтвердження трудового стажу при подачі заяви про призначення пенсії у разі відсутності відповідних записів у трудовій книжці, зокрема, довідками як документами про підтвердження трудової діяльності, оформленими у відповідності до вимог Порядку №637.
Так, з урахуванням вищенаведеного, період трудової діяльності позивача з 01.09.1990 по 23.07.1992 підтверджується архівними довідками Комунальної установи «Трудовий архів» Сарненської міської ради від 19.03.2024 №328, №329.
Вказані довідки ніким не оспорювалися та є дійсними.
За викладеного, спірний період роботи має бути зарахований до страхового стажу позивача відповідно до зазначених довідок, що протиправно не було зроблено відповідачем.
Оскільки рішенням ГУ ПФУ в Запорізькій області від 10.06.2024 №172650008556 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з підстав не підтвердження факту проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення на 01.01.1993 не менше 3 років, що спростовується вищенаведеним, то суд дійшов висновку, що таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Також суд зауважує, що оскільки дотримання позивачем інших необхідних умов для призначення даного виду пенсії не є спірним у даній справі, то позовні вимог в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити позивачу пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» також підлягають задоволенню.
Разом з тим, варто зазначити, що механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV визначено Порядком №22-1.
При цьому, починаючи з 30.03.2021, набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 "Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України", якою передбачено, зокрема, застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення / перерахунок пенсії, починаючи з 01.04.2021.
Зазначена технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів ПФУ в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від місця прийняття заяви до розгляду та місця проживання пенсіонера.
Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв'язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.
В силу приписів Порядку №22-1 (у редакції згаданих вище змін):
- пункт 1.1. розділу І - заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію);
- пункт 4.1. розділу IV - заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію;
- пункт 4.2. розділу IV - після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Зі змісту викладених положень слід дійти висновку про те, що сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення (перерахунок), незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території.
У справі, що розглядається, судом встановлено, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви про призначення пенсії за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ в Запорізькій області, рішенням якого позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону №796-XII.
Тож, дії зобов'язального характеру щодо призначення позивачу пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що необґрунтовано прийняв рішення про відмову у призначенні такої пенсії, яким, у даному випадку, є ГУ ПФУ в Запорізькій області.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23.
У той же час, за правилами пункту 4.10. розділу IV Порядку №22-1 (у редакції згаданих вище змін), після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.
З аналізу вказаних вище положень випливає, що після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення (перерахунок) пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, тобто територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу територіальному органу Пенсійного фонду України за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця перебування особи для здійснення виплати такої пенсії.
Тобто, нарахування та виплату пенсії проводить територіальний орган Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання (реєстрації)/перебування особи.
Не є спірним у справі, що заяву про призначення пенсії позивачем подано до територіального органу Пенсійного фонду за місцем його проживання, тобто до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.
Подана заява, з урахуванням принципу екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань, розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, яке прийняло оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії.
При цьому, після ухвалення спірного рішення електронна пенсійна справа позивача, отримана Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області для розгляду заяви про призначення пенсії, передана засобами програмного забезпечення до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця перебування особи, тобто до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області. Тому, пенсійна справа позивача після розгляду заяви перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області, яке б, у разі прийняття щодо позивача рішення про призначення пенсії, було зобов'язане здійснювати виплату такої пенсії.
Таким чином, суд вважає, що належним та ефективним способом відновлення порушеного права позивача на пенсійне забезпечення є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити позивачу пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII, а також зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області виплачувати позивачу пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 вказаного Закону.
Суд зазначає, що у цій справі повноваження відповідачів не є дискреційними, оскільки у даному випадку є лише один правомірний і законно-обґрунтований варіант поведінки суб'єктів владних повноважень - призначити та виплачувати позивачу пенсію.
Як встановлено судом, позивач, одночасно з поданням заяви про призначення йому пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, надав усі необхідні документи для призначення такої пенсії.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Як встановлено судом, позивачу виповнилося 54 роки 21.04.2024, а до відповідача-2 із заявою про призначення пенсії він звернувся 03.06.2024, тобто не пізніше трьох місяців з дня досягнення ним пенсійного віку (з урахуванням зменшення пенсійного віку).
З огляду на викладене, пенсія позивачу має бути призначена з 22.04.2024 (дня, наступного за днем досягнення пенсійного віку), тим самим суд виходить за межі позовних вимог для ефективного захисту порушеного права позивача.
При цьому, залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що оцінка таких обставин не має вирішального значення для правильного вирішення спору по суті.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачі як суб'єкти владних повноважень в ході розгляду справи не довели правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах.
Натомість, доводи та аргументи позивача, якими він обґрунтовував позовні вимоги, знайшли підтвердження за наслідками розгляду справи по суті, а тому позовну заяву належить задовольнити.
За правилами частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на вказане, сума судового збору в розмірі 1211,20грн, підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 10 червня 2024 року №172650008556 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" починаючи з 22 квітня 2024 року, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 01 вересня 1990 року по 23 липня 1992 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській провести виплату ОСОБА_1 з 22 квітня 2024 року пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку у відповідності до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", зарахувавши до страхового стажу період роботи з 01 вересня 1990 року по 23 липня 1992 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області судовий збір у сумі 1211,20грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень, 20 коп).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 11 листопада 2024 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (просп. Соборний, 158Б, м. Запоріжжя, Запорізька обл., 69005, ЄДРПОУ/РНОКПП 20490012) Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7, м. Рівне, Рівненська обл., 33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)
Суддя Т.О. Комшелюк