08 листопада 2024 рокусправа № 380/10627/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р.М. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною.
Ухвалою № 380/10310/24 від 17.05.2024 суд роз'єднав позовні вимоги ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 в самостійні провадження, в провадженні цієї справи будуть розглядатися такі вимоги:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 протягом 2013 - 2018 років грошової допомоги на оздоровлення та грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань без урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошової допомоги на оздоровлення та грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2013 - 2018 роки ОСОБА_1 з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, повідомила, що проходила військову службу в Збройних Силах України. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 03.09.2021 № 193 звільнена з військової служби та виключена із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Позивачка стверджує, що грошова допомога на оздоровлення та грошова допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2013 - 2018 роки були нараховані їй у заниженому розмірі, оскільки розраховувалися з розміру місячного грошового забезпечення, до якого відповідач безпідставно не включив щомісячну додаткову грошову винагороду на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій».
Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Відповідач вказує, що щомісячна додаткова грошова винагорода, визначена Постановою № 889 та Інструкцією №73, має тимчасовий характер, а тому не входить до структури і складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат. Винагорода немає фіксованого розміру та залежить від видатків на грошове забезпечення. Крім того, відповідач звертає увагу суду, що позивачка в період з 17 травня 2016 року по 19 вересня 2016 рік перебувала у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами. З 20 вересня 2016 року убула у відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, у якій перебувала до 08 липня 2019 року. Таким чином, в період з 17.05.2016 року по 08.07.2019 рік позивачка відповідно до вимог чинного законодавства не мала права на отримання грошового забезпечення (в тому числі грошової допомоги на оздоровлення та грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань), оскільки саме по собі грошове забезпечення їй не виплачувалось на законних підставах. Крім того зазначив, що позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду із цим позовом, визначений у статті 233 КЗпП України.
При вирішенні питання щодо дотримання позивачем строків звернення до суду з цим позовом суд враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений 28.09.2023 у постанові у справі №140/2168/23 такого змісту:
«[…]23. Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
24. Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті.
25. Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
[…] Так, Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
38. Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
39. При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.».
Спірні правовідносини щодо нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовця виникли період з 01.01.2015 по 31.12.2018, чинна на той момент редакція статті 233 КЗпП України не обмежувала строк звернення до суду з позовом щодо оплати праці будь-якими строками. Тому доводи відповідача про пропуск строку звернення до суду є безпідставними.
Суд з'ясував зміст позовних вимог, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні правовідносини:
ОСОБА_1 проходила військову службу у ВЧ НОМЕР_1 . Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 03.09.2021 року № 193 позивачка виключена зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення (а.с. 8).
Відповідно до витягу ВЧ НОМЕР_1 від 30.10.2024 № 3745 з арахівних відомостей про розмір нарахованого грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань ОСОБА_1 за період із 01.01.2015 по 31.12.2018 (а.с.63) суд встановив таке:
- в період проходження військової служби, зокрема, з січня 2015 по травень 2016 рр. позивачці виплачувалася щомісячна додаткова грошова винагорода щомісяця;
- грошова допомога на оздоровлення виплачувалася в березні 2015 року у розмірі 2181 грн. та в травні 2016 року у розмірі 4857,75 грн.;
- матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачена в грудні 2015 року у розмірі 2181 грн.;
- в період із 17.05.2016 року по 19.06.2016 перебувала у дородовій відпустці (наказ № 130 від 17.05.2016);
- в період із 20.09.2016 по 07.07.2019 перебувала у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (наказ № 244).
Відповідно до витягу з арахівних відомостей про розмір нарахованого грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань від 30.10.2024 № 3745 (а.с. 63) відповідач, керуючись Порядком № 260 та Інструкцією № 595, не враховував щомісячну додаткову грошову винагороду на підставі Постанови № 889 при обчислення розміру одноразових виплат, а саме:
- грошової допомоги на оздоровлення, передбаченої статтею 10-1 та частиною 3 статті 15 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за 2015, 2016 рік;
- матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
При прийнятті рішення суд керується такими правовими нормами:
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII. Згідно з частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни регулює Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
частинами другою, третьою цієї статті 9 Закону №2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: - посадовий оклад, оклад за військовим званням; -щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); - одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Наказом Міністерства оборони України № 260 від 11.06.2008 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Інструкція № 260, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пунктів 30.1 та 30.3 розділу ХХХ Інструкції № 260 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом та набули право на щорічну основну відпустку, один раз на рік надається грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Військовослужбовцям, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в дозволених законодавством випадках - до шести років, грошова допомога для оздоровлення надається в році вибуття у відпустку та в році, у якому вони стали до виконання обов'язків за посадою після прибуття з цієї відпустки (пункт 30.6 розділу ХХХ Інструкції № 260).
Відповідно до пунктів 33.1 та 33.3 розділу ХХХІІІ Інструкції № 260 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять службу за контрактом, для вирішення соціально-побутових питань один раз на рік надається матеріальна допомога в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Розмір матеріальної допомоги установлюється за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України. До місячного грошового забезпечення, з якого визначається матеріальна допомога, включаються посадові оклади, оклади за військовими званнями та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Військовослужбовцям, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в дозволених законодавством випадках - до шести років, матеріальна допомога може надаватися тільки в році вибуття у відпустку та в році, у якому вони стали до виконання обов'язків за посадою після прибуття з цієї відпустки пункт 33.7 розділу ХХХІІІ Інструкції № 260).
Постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби та внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ» № 889 від 22.09.2009 (далі - Постанова № 889) Уряд з 1 жовтня 2010 р. встановив військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади плаваючого та льотного складу Збройних Сил, Державної прикордонної служби та льотного складу внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, щомісячну додаткову грошову винагороду в розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Наказом Міністра оборони України 15.11.2010 № 595, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29 листопада 2010 р. за № 1194/18489, затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України (далі - Інструкція №595). Згідно із пунктами 3, 4 Інструкції № 595 до місячного грошового забезпечення, з якого визначається винагорода, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою (посадою, до тимчасового виконання обов'язків за якою він допущений). Виплата винагороди здійснюється з того дня, з якого військовослужбовці стали до виконання обов'язків за посадами, але не раніше дня видання наказу про призначення, і до дня їх звільнення від виконання обов'язків за посадами включно (у тому числі й у разі тимчасового виконання обов'язків за посадами, до яких вони допущені наказами відповідних командирів (начальників)). Відповідно до пункту 5 Інструкції № 595 винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників). Пунктами 8, 9 Інструкції № 595 встановлено, що винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
При вирішенні спору суд керується такими мотивами:
Місячне грошове забезпечення військовослужбовця відповідно до статті 9 Закону № 2011-XII складається з таких складових: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідач, керуючись Інструкцією № 260 та Інструкцією № 595, не включав суми щомісячної додаткової грошової винагороди до складу місячного грошового забезпечення, з якого нараховував розмір надалі виплачених позивачці одноразових виплат (сум грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань).
Отже, спір у цій справі стосується трактування характеру щомісячної додаткової грошової винагороди на підставі Постанови № 889 як одноразового чи постійного додаткового виду грошового забезпечення, а також застосування Інструкції №260 та Інструкції №595 при визначенні тих складових грошового забезпечення, що враховуються при обчисленні розміру місячного грошового забезпечення військовослужбовця як бази нарахування спірних допомог.
Суд за наслідками аналізу наведених норм права та обставин цієї справи дійшов висновку, що для ОСОБА_1 як військовослужбовця ЗСУ за контрактом щомісячна додаткова грошова винагорода на підставі Постанови № 889 в розумінні положень статті 9 Закону № 2011-ХІІ була одним із підвидів щомісячного додаткового виду грошового забезпечення, що підтверджується довідкою про виплачене грошове забезпечення (а.с. 63), оскільки: - виплачувалася щомісяця; - мала фіксований розмір у відсотковому відношенні до окладу; - складала істотну частину фактичного заробітку військовослужбовця. Отже, ця винагорода не може вважатись одноразовою чи такою, що носить тимчасовий характер, тому відповідні доводи відповідача є очевидно хибними. Правовою підставою оскаржених дій відповідача є застосування ним Інструкції № 595, відповідно до якого винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат.
Суд при вирішенні цього спору на підставі частини п'ятої статті 242 КАС України враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 10.11.2021 у справі № 825/997/17 (№ в ЄДРСР 101241002), такого змісту:
«57. Велика Палата Верховного Суду системно тлумачить викладені правові норми та звертає увагу на те, що структура грошового забезпечення військовослужбовців визначена законом, а тому не може бути звужена нормами підзаконних нормативно-правових актів.
58. Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
59. 22 вересня 2010 року Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади прийняв постанову, якою з 01 жовтня 2010 року установив щомісячну додаткову грошову винагороду. Як слідує зі змісту подальших змін до цієї постанови, перелік військовослужбовців та інших осіб, яким відповідно до пункту 1 цієї постанови встановлювалася винагорода, розширено.
60. Зі змісту постанови № 889 слідує, що щомісячна додаткова грошова винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та має постійний характер.
61. Віднесення зазначеної винагороди до щомісячних видів грошового забезпечення також підтверджено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17.
Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що склад учасників справи, а також предмет позовних вимог у зазначеній справі та справі, що розглядається, не є аналогічними, що, своєю чергою, зумовило необхідність вирішення правового питання та розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 825/997/17.
62. Відповідно до змісту Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 671 (у редакції, чинній на час затвердження Інструкції № 550), одним з основних завдань Міністерства оборони України як центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, було встановлення порядку грошового забезпечення.
63. Зазначене повноваження Міністерства оборони України корелює із пунктами 1 інструкцій № 550 та 595.
64. Водночас Велика Палата Верховного Суду наголошує, що встановлення підзаконним нормативно правовим актом порядку та умов виплати щомісячної додаткової грошової винагороди не може звужувати чи заперечувати права на отримання такої винагороди, встановленого актом вищої юридичної сили.
65. Ієрархічні колізії нормативно-правових актів долаються шляхом застосування норми, яка закріплена в нормативно-правовому акті, що має вищу юридичну силу.
66. Враховуючи правове регулювання спірних правовідносин, застосуванню підлягають норми Закону № 2011-ХІІ та постанови № 889, а не інструкцій № 595 та 550.
67. Нормами Закону № 2011-ХІІ також встановлено право військовослужбовців на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.
68. З наведених вище мотивів до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми Інструкції № 260 в частині обмеження включення до грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога, щомісячної додаткової грошової винагороди.
69. Відтак щомісячна додаткова грошова винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби.
70. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом України в постановах від 04 листопада 2014 року у справі № 21-473а14, від 03 березня 2015 року у справі № 21-32а15 та від 19 травня 2015 року у справі № 21-466а15.».
Враховуючи наведені вище висновки касаційного суду, до спірних правовідносин на підставі статті 7 КАС України слід застосовувати норми Закону № 2011-ХІІ та Постанови №889, а не Інструкцій № 595. Як наслідок такого правозастосування, щомісячна додаткова грошова винагорода не може вважатись одноразовою та повинна бути включена до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Однак відповідач виплату вказаних видів грошового забезпечення протиправно здійснював без урахування в складі грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди, яка мала постійний характер.
Позивачка стверджує, що має підстави для перерахунку грошової допомоги на оздоровлення та грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення, з якого вони обчислюються, щомісячної додаткової грошової винагороди за період із 2013 по 2018 роки. Вирішуючи питання щодо обгрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 , суд враховує таке:
відповідно до витягу з нарахівних відомостей про розмір нарахованого грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань від 30.10.2024 № 3745 (а.с. 63) відповідач за період із 01.01.2015 по 16.05.2016 щомісячно нараховував та виплачував ОСОБА_1 щомісячну додаткову грошову винагороду; у березні 2015 року та у травні 2016 року виплатив грошову допомогу на оздоровлення; у грудні 2015 року виплатив грошову допомогу для вирішення соціально-побутових питань. Проте при обчисленні їх розміру не враховував щомісячну додаткову грошову винагороду на підставі Постанови № 889 у складі місячного грошового забезпечення, з якого такі обчислювалися. Оскільки спірні виплати були здійснені без врахування у складі місячного грошового забезпечення, з якого вони обчислювалися, щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 889, то відповідач вчинив протиправну бездіяльність щодо обчислення спірних виплат позивачці. Отже, суд дійшов висновку, що у цій частині позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, тому такі слід задовільнити.
Щодо здійснення перерахунку спірних виплат за період починаючи із 17.05.2016 по 31.12.2018 року, то, як встановив суд із витягу з нарахівних відомостей про розмір нарахованого грошового забезпечення від 30.10.2024 № 3745 (а.с.63), грошове забезпечення ОСОБА_1 за цей період не нараховувалося та не виплачувалося, оскільки позивачка перебувала у дородовій відпустці (з 17.05.2016 по 19.06.2016) та у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (із 20.09.2016 по 07.07.2019).
Так, відповідно до пункту 30.6 розділу ХХХ та пункту 33.7 розділу ХХХІІІ Інструкції №260 військовослужбовцям, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в дозволених законодавством випадках - до шести років, грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога надається в році вибуття у відпустку та в році, у якому вони стали до виконання обов'язків за посадою після прибуття з цієї відпустки.
Враховуючи те, що в період із 17.05.2016 по 31.12.2018 грошова допомога на оздоровлення та грошова допомога для вирішення соціально-побутових питань позивачці не нараховувалася та не виплачувалася у зв'язку із перебуванням у декретній відпустці, то відповідно вимоги в цій частині є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Щодо перерахунку грошової допомоги на оздоровлення та грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань з урахування у їх складі щомісячної додаткової грошової допомоги, передбаченої Постановою № 889 за період із 2013 по 2014 роки, то суд констатує, що у матеріалах справи відсутні будь-які відомості щодо нарахованого та виплаченого грошового забезпечення позивачці, а також одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Суд, з метою забезпечення принципу офіційного з'ясування всіх обставин справи, ухвалою від 02.07.2024 року витребував у ВЧ НОМЕР_1 - копію довідки про грошове забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за період із 2013 по 2018 роки в розрізі складових грошового забезпечення; - копію карток особового рахунку військовослужбовця за 2013-2018 роки.
На виконання вимог ухвали суду від 02.07.2024 року відповідач надав довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за період із 01.12.2015 по 03.09.2021 № 1473 від 27.05.2024 року та довідку про нараховане грошове забезпечення № 2087 від 08.07.2024 за період з 01.01.2015 по 31.12.2018.
У зв'язку із відсутністю в матеріалах справи доказів нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення та грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань в період 2013-2018 рр., суд 17.09.2024 року постановив ухвалу про витребування доказів. Цією ухвалою суд зобов'язав ВЧ НОМЕР_1 надати суду: - копії карток особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за 2013-2018 рр; - відомості про суму та дату виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошових допомог на оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань за період із 2013 по 2018 роки, а також відомості щодо складових середнього місячного забезпечення, що враховувалися при нарахуванні цих допомог (у випадку, якщо такі допомоги виплачувалися лише за частину спірного періоду - вказати конкретні роки, за які ці допомоги не виплачувалися та причини цього).
20.09.2024 року від відповідача надійшло клопотання на виконання вимог ухвали суду від 17.09.2024, до якого долучив лист від командування ВЧ НОМЕР_1 від 19.09.2024 року № 7382 у якому, крім іншого, зазначив, що розрахункові відомості за 2007-2014 рр. здані в Державний галузевий архів Міністерства Оборони України.
Враховуючи зазначені відомості, суд ухвалою від 11.10.2024 року витребував у Державного галузевого архіву Міністерства Оборони України копії карток особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 за 2013-2014 рр. На виконання вимог цієї ухвали суду Державний галузевий архів Міністерства Оборони України надіслав лист № 179/1/10629 у якому повідомив, що в перевірених роздавальних відомостях на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 за 2013-2014 роки ОСОБА_1 не значиться.
Отже, ані позивачка разом із позовною заявою, ані відповідач разом із відзивом на позову заяву, ні Державний галузевий архів Міністерства Оборони України на вимогу суду не надали жодних доказів на підтвердження розміру виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення за період із 2013 по 2014 роки. Отже, позивачка не довела обгрунтованості позовних вимог за цей період, а вжиті судом заходи на реалізацію принципу офіційного з'ясування обставин справи не призвели до здобуття доказів, що підтвердили б обгрунтованість позовних вимог за цей період. Оскільки з часу виникнення спірних правовідносин минуло більше десяти років, неможливість встановлення фактичних обставин справи в такій ситуації не є чимось екстраординарним. Саме з цією метою і запроваджуються строки звернення до суду - адже зі спливом значного періоду часу достовірне встановлення фактів стає утрудненим або неможливим; ця справа є ілюстрацією саме такого випадку. Оскільки попри усі можливі заходи, вжиті судом, доказів порушення прав позивачки не здобуто, підстав для задоволення її вимог в цій частині немає.
Підсумовуючи наведені мотиви, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовільнити частково. Ефективним способом відновлення порушених протиправними діями відповідача прав позивачки є спонукання (зобов'язання) військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період із 01.01.2015 по 16.05.2016 суми грошової допомоги на оздоровлення та грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань, шляхом включення суми щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 889 за відповідний місяць, до складу місячного грошового забезпечення позивачки, з якого обчислюється грошова допомога на оздоровлення та грошова допомога для вирішення соціально-побутових питань, з урахуванням раніше проведених виплат.
Суд не здійснює розподіл судових витрат відповідно до норм статті 132 КАС України, оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору, а сторони не надали суду доказів понесення інших видів судових витрат.
Керуючись ст.ст. 19-20, 22, 25-26, 90, 139, 229, 241-246, 250, 251, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо розрахунку ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2015-2016 роках, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виплаченої у травні 2016 року, без врахування в складі грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) здійснити перерахунок виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2015-2016 роках, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виплаченої у травні 2016 року, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Судові витрати не розподіляти.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяМоскаль Ростислав Миколайович